Головна » 2014 » Січень » 17 » Артисти Київського академічного театру ляльок невдоволені
08:10
Артисти Київського академічного театру ляльок невдоволені
Актори Київського Академічного театру ляльок шукають підтримки у громади і влади
Фото comments.ua
Низка акторів Київського Академічного театру ляльок звернулася до громадськості з відкритим листом, в якому просять звернути увагу на їхні проблеми. Нижче публікуємо цього листа без скорочень зі сподіванням, що гору візьме таки творчість, а не інтриги.

Відкритий лист-звернення до київської громади і владних структур

Шановні кияни! Шановна київська владо!

Ми, група колишніх і нині діючих акторів Київського Академічного театру ляльок, змушені звернутися до вас, оскільки впевнені, що ситуація, яка склалася у нашому, колись славетному колективі, потребує негайного зовнішнього втручання.

Можливо, хтось із наших колег з нами не погодиться, але ми вважаємо, що нинішній творчий рівень найстарішого у своєму жанрі театру України не відповідає ключовим сучасним вимогам. Більш того, він стрімко деградує.

У складні часи, коли ми втратили рідний дім (за адресою Шота Руставелі 13), і перед колективом постала проблема творчого виживання, переробка майже усіх вистав, багато з яких були нашою гордістю, на «похідний» варіант, була, безумовно, виправданою. Зрозуміло, що впродовж цих кількох років усім без винятку працівникам доводилось вкрай важко як у моральному, так і у професійному плані. Тоді було «не до творчості».

Наші надії на відновлення колишнього художнього рівня були пов’язані з довгоочікуваним сучасним стаціонарним приміщенням. І коли ми нарешті в’їхали у новий, без перебільшення, казковий палац, зведений коштом київської громади, то були вправі очікувати від власного керівництва рішучих кроків, спрямованих на докорінну модернізацію усіх сфер життєдіяльності колективу. Але цього, на жаль, не сталося.

Репертуарна політика очільників театру, директором – художнім керівником якого є заслужений працівник культури України Петренко М.І., не витримує критики. Впродовж кількох років, скажімо, під час новорічних канікул, «жнив» для будь-якого творчого колективу, нам доводиться грати вистави за п’єсами, автором яких щоразу стає пан Петренко М.І. У цьому не було б злочину, якби драматургічні колізії цих опусів відповідали належним канонам. Але подеколи акторам соромно виходити на поклін. Трапляється, вистави граються для кількох поодиноких глядачів. Це наштовхує на думку, що киянам більще не цікавий власний театр ляльок! І, посміємо припустити, не тільки через хронічну відсутність реклами чи конкуренцію з боку інших видів мистецтв.

Втім, фінансові показники організації у звітах для департаменту культури Київської міської держадміністації – завжди на належному рівні. Мабуть, внаслідок того, що приміщення мистецького закладу активно здається в оренду під усілякого роду корпоративи, семінари, вечорниці тощо.

Зайве нагадувати, наскільки важливо для митця живе спілкування і обмін досвідом зі своїми колегами, – гастролі, фестивалі, творчі вечори. Для нас, на жаль, це – лише спогади. Якщо відсутність гастролей традиційно пояснюється браком коштів не тільки у нас, то проведення як місцевих, так і міжнародних лялькових фестивалів в інших містах України, – давно налагоджений процес. Якщо провінційні театри можуть собі це дозволити, то що заважає це зробити провідному, принаймні, за статусом, театру України? Відповідь напрошується одна – нам нічого пред’явити на суд колег! Ми – аутсайдери лялькового театрального світу навіть у власній країні.

Зазначимо, що усі наші внутрішні проблеми, як і належить, регулярно виносяться на збори творчого колективу. Щоправда, робить це лише купка небайдужих акторів. І… наштовхується на глуху стіну (у кращому випадку). А найчастіше – на роздратування і, подеколи, навіть помсту з боку керівництва.

Нетерпимість до критики – характерна риса головних посадових осіб театру, а особливо, – директора – художнього керівника Петренка М.І. та його заступника, Дончака Д.А., – людини, на наш погляд, випадкової, малокультурної і малоосвіченої. Складається враження, що цей пан потрапив у колектив аж ніяк не завдяки власним талантам і чеснотам.

Півтора роки тому п. Петренко М.І. пішов на нечуваний крок – скасував Художню раду театру, частково передавши її функції новоствореній «Раді фахівців». До складу цього утворення входять начальники монтувального, освітлювального, радіо та бутафорського цехів, а також представник бухгалтерії, завідувач трупою та головний режисер. Очолюють «Раду», звісно ж, сам директор – художній керівник та його всюдисущий заступник. Таким чином, очільник колективу позбавив власні вуха набридливого «дзижчання» декого з провідних артистів, оточивши власну персону напрочуд лояльними і слухняними виконавцями своїх примх. До цього кола, на жаль, входить і верхівка профспілкового комітету.

Дієвим «батогом» проти «незгодних» є періодична атестація творчого складу театру, за підсумками якої акторові мають право понизити його категорію, що формально означає падіння його професійного рівня та зменшення зарплатні. В залежності від кандидатури, результат її атестації можна передбачити заздалегідь. Подібне «право сильнішого», на наш погляд, і є ключовою причиною мовчання більшості досвідчених акторів, перед якими реально постає загроза матеріальних збитків, або навіть, звільнення.

Нещодавно так і сталося. Кілька «незгодних» опустилися у театральній ієрархії на один щабель, зате «згодних» це лихо щасливо оминуло. Що це, як не помста за опозиційність? Тепер актори намагаються відновити справедливість через суд…

Шість років тому наша театральна трупа пережила своєрідний ренесанс. До неї влилася ціла група обдарованої юні, – випускники спеціалізованого відділення Київського університету театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого на чолі з перспективними художником і режисером-постановником. Кістяк цієї ватаги, яскраво дебютувавши у колективі, у 2011 році здобув театральну премію «Київська пектораль». Це – єдиний за останні десятиліття вагомий творчий здобуток колективу! Мабуть, саме ця відзнака і стала причиною того, що більшість з лауреатів (вісім чоловік) було звільнено! За мовчазної згоди, а точніше, повної бездіяльності «кишенькової» профспілки, де-факто підпорядкованій керівництву. Вкотре завтрашній день колективу піддано небезпеці остаточного занепаду. Сумно…

…У відомій казці «Золотий ключик» кілька персонажів у пошуках кращої долі тікають світ за очі від тиранії Карабаса Барабаса та його поплічника Дуремара. Ми наміру тікати не маємо, але й миритися з тим, що за лаштунками казкового палацу вирує омут, бал у якому править свавілля, більше не можемо. У цій субстанції, на нашу думку, чудово почуваються архаїчність, некомпетентність і волюнтаризм, зате немає місця для творчого пошуку, модерну та адміністративної гнучкості. Мул цієї круговерті вже багато років невідворотно засмоктує численні акторські долі, катастрофічно гальмуючи й без того напівживий пульс нашого рідного колективу.

Ми глибоко переконані, що столиця європейської держави заслуговує на принципово інший театр ляльок, – такий, куди б батьки водили своїх дітей більше, ніж один раз…




Листа підписали актори ляльок Ю.Тітаров, О.Лозовська, С. Чуркін, С. Забродін та інші – всього 12 підписів


ualit.org
Переглядів: 611 | Додав: corg | Теги: Київський театр ляльок
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]