Європейська класика на сцені Івано-Франківського театру ляльок ім. Марійки Підгірянки почувається впевнено, бо стилістика інтелектуального театру притаманна творчому колективу – вони доводили це вже не раз. Казкову історію Ернеста-Теодора-Амадея Гоффмана, блискуче перекладену на драматичну мову Ярославом Стельмахом, можуть дивитися і діти і дорослі, а ще – театральні гурмани, яких наш ляльковий уміє здивувати (цікаво, що цю непросту річ на сцені театру ляльок поставлено в Україні вперше). І нема нічого парадоксального, бо сюжет «Цахеса» легко накладається на нашу сучасність. Дивимося — і впізнаємо себе. Вистава запрошує до фантастичного перевернутого світу, де переплутано орієнтири і зневажено цінності, де люди носять маски, а слава й авторитет дістаються духовним карликам. Однак варто придивитися пильніше — і бачимо, що світ цієї казки — то лише правдиве і влучне віддзеркалення реальності, в якій ми живемо і яку самі ж створюємо. Тому-то типажі Цахеса—Циннобера не зникають, а щаливо живуть віками. Вони повсякчас є серед нас. Цахес живиться інстинктами натовпу, його потребою творити собі кумира. Напрочуд вдалою є робота знакової художниці Каріни Чепурної, режисера-постановника Володимира Підцерковного та акторського ансамблю, котрі створили виставу, що матиме довге сценічне буття. Бо метафорична сцена з фіналу вистави — на поминках Цахеса натовп їсть цибулю, падає вершник, якого натовп підняв до вершин, лунає риторичне запитання: «Чи це дорога на Керепес?» - викликає риторичні запитання. В історії літератури таких запитань багато, найвідоміше — куди йдемо? — також риторичне.

Вистава "Цахес" одна з тих яскравих вистав, яких так бракує нашій вітчизняній театральній сцені. Тут все гармонійно - і постановка, і костюми, і декорації, і гра акторів. Все це, доповнюючи одне одного й переплітаючись між собою, створює мереживо сценічного дійства, котре не може залишити байдужим глядача.