Головна » 2013 » Травень » 28 » "Зоряний Шлях". Враження й підсумки
07:50
"Зоряний Шлях". Враження й підсумки
«Зоряний шлях» в атмосфері творчості, казок і… Чехова


Оксана КЛОЧКО, «Вечірня Полтава», Фото автора, 22.05.2013


Минулого тижня мистецька Полтава жила міжнародним фестивалем лялькових театрів «Зоряний шлях». Щоправда, його організатори — директор Полтавського обласного академічного театру ляльок Ірина Чернікова й колектив театру — дали цьому дійству більш ємку назву — театральний проект.

— В Україні є багато театральних фестивалів, ми ж вирішили дещо розширити рамки й назвали наш «Зоряний шлях» театральним проектом, — зазначила директор Полтавського обласного академічного театру ляльок і директор театрального проекту «Зоряний шлях» Ірина Чернікова. — Головна мета — підтримати молоді таланти, побачити їх в інших країнах, перейняти досвід молодих режисерів, сценографів, драматургів і, можливо, запалити нову зірочку.

Поставивши перед собою таку мету, полтавці дуже постаралися, аби вибирати було з кого. Участь у проекті «Зоряний шлях» взяли 15 колективів із 9-ти країн світу — України, Росії, Білорусі, Вірменії, Туркменистану, Естонії, Польщі, Болгарії, Сербії, представивши на суд публіки й журі як класичні лялькові вистави, так й інноваційні; як для дітей, так і для дорослих, а також для сімейного перегляду.

Оцінювала роботу режисерів, художників та акторів професійна експертна рада під головуванням президента Українського центру «UNIMA-Україна», завідувача кафедри акторського мистецтва та режисури театру ляльок Київського національного університету театру, кіно та телебачення імені І. К. Карпенка-Карого, професора, заслуженого артиста України Леоніда Попова. До експертної ради також входили начальник відділу театрального мистецтва Міністерства культури України Олена Воронько, режисер та театрознавець із Сербії Живомир Йокович, театральний критик, відповідальний секретар Комісії Спілки театральних діячів Росії по театрах для дітей, член експертної комісії Міжнародного театрального фестивалю «Золота маска» Ольга Глазунова та український журналіст і театральний критик Сергій Васильєв.



Члени експертної ради також висловили бажання відкрити на проекті «Зоряний шлях» у Полтаві нові імена.

— Дуже важливо відкрити нові імена молодих режисерів і акторів у складний для мистецтва час, — зазначив Леонід Попов. — Тому дали можливість виступити на фестивалі не лише професійним колективам, а й студентським — з Київського на-ціонального університету театру, кіно та телебачення імені І. К. Карпенка-Карого та Варшавської театральної академії імені О. Зельверовича.

— Поява у Полтаві такого проекту — дуже важлива подія, — наголосила Ольга Глазунова. — У нас в Росії пошук талановитих молодих режисерів нині є однією з найважливіших проблем для театрального мистецтва. Адже вже не один рік відбувається зміна формацій в театрі. Ми навіть затвердили спеціальну Премію імені Михайла Корольова для талановитих педагогів і акторів театрів ляльок, адже й зі школами лялькарів теж є проблеми. Є в Росії й гранти для молодих театральних режисерів. Талановиту молодь треба підтримувати, допомагати, дати можливість спробувати свої сили і, можливо, навіть зробити помилку. Але не засудити її за це, а спонукати людину продовжити експерименти. Тому якщо проект «Зоряний шлях» ставить перед собою аналогічне завдання, то це справді благородна мета.

Режисери й актори, які зібралися минулого тижня в Полтаві на своє професійне змагання, також визначили мету свого приїзду.

— Такі фестивалі дуже важливі не лише щодо обміну досвідом, а й в суто людському розумінні, — поділився головний режисер Московського обласного державного театру ляльок Олексій Смірнов. — У той час, коли політики намагаються звести між нами мури, мистецтво виявляється поза політикою. На таких фестивалях, як «Зоряний шлях», ми шукаємо своє есперанто, котре дозволяє нам розмовляти з Вірменією, Туркменистаном, Україною та іншими країнами.

І це правда. Як есперанто, на «Зоряному шляху» виступало мистецтво, яке глядачі — від найменших до досвідчених — розуміли, незважаючи на те, якою мовою говорили актори. А говорили вони різними. Як і грали вистави. Розпочався фестиваль з італійської, якою співали оперні партії герої лялькової опери «Італійка в Алжирі» Єреванського театру ляльок «Карапет». Білоруську народну казку «Чарівні подарунки» актори Білоруського державного театру ляльок з Мінська представили, відповідно, білоруською. Історію про принцесу й жабу-принца актори Державного театру ляльок «Русе» показали болгарською. Казку «Яртигулак» (про хлопчика, як половина вушка, аналог російського Мальчика-с-пальчика) Туркменський державний театр ляльок з Ашгабада зіграв своєю мовою. Сербською представили історію про хлопчика, який боявся темряви, а темрява, як виявилося, боялася його, у виставі «У темряві» актори Дитячого театру з міста Суботиці.



Репертуар теж був надзвичайно різноманітним. Для найменших глядачів показали, окрім уже згаданих «Жаби-Принца», «Яртигулака» та «У темряві», ще й «Сонячний промінь» Московського обласного державного театру ляльок, «Крихітка Єнот і Той, хто сидить у ставку» Архангельського обласного театру ляльок, казку-комедію «Подвиг принца» театру «Ільмаріне» з естонського міста Нарва. А поза конкурсом — виставу-концерт для актора з лялькою «Казки з різних кишень» Московського обласного державного театру ляльок.

Варто зазначити, що навіть там, де глядачі не розуміли мови, дуже добре були зрозумілі емоції героїв вистав. Уявлення про характер кожного можна було скласти дуже швидко, — настільки емоційною й талановитою була гра акторів. А деякі вистави були, здається, рівнозначно цікавими як дітям, так і дорослим. Наприклад, «Яртигулак» захопив своїм національним колоритом. «У темряві» — неймовірними декораціями, за трансформацією яких було цікаво спостерігати не лише професійним лялькарям, а й глядачам. Про вистави Московського театру взагалі можна посперечатися: кому вони більше цікаві — дітям чи дорослим.

Уже перша вистава москвичів — «Казки з різних кишень» — змусила запам’ятати цей театр надовго. Здається, все дуже просто. На сцену виходить Казкарка й починає виймати то з кишені плаща, то зі шляпи чи чемодану різних ляльок і розігрувати з ними казки. Насправді, це відомі багатьом з дитинства історії про «глупую лошадь, которая гуляла в галошах», сімейство котів, котре прийшло зробити сімейний портрет до фотографа й піддалося своїм котячим інстинктам, коли останній повідомив, що скоро з об’єктива вилетить… пташка та багато інших. Своїм артистизмом, добротою, умінням спілкуватися із залом акторка Марина Міллер настільки полонила публіку, що відпускати її зі сцени дуже не хотілося.

Так само вразила гра акторів у виставі «Сонячний промінь». Теж знайома історія про мишенятка Муфа, котрий живе в підвалі, куди господарі будинку періодично викидають старі речі. З них Муф і облаштовує свій побут — з чемодана робить будиночок, заводить патифон і слухає Вертинського. До того часу, коли в його підвал потрапляє порцелянова балерина. Її необережно штовхнули з комоду діти господарів й відбили ногу. Тому балерина й опинилася в купі непотрібних речей…
Здається, ми всі знаємо цю казку Олександра Попеску, але співпереживаємо героям не менше за маленьких глядачів. Через гру акторів, котрі настільки майстерно передали почуття кожної з цих маленьких душ, що просто не можна було в кінці не крикнути їм: «Браво!».



Режисер обох вистав Олексій Смірнов теж не заперечує, що його вистави як для дітей, так і для дорослих.

— Дитяча література, на якій виросло моє покоління, дуже хороша, — говорить Олексій. — Тому справді батьки чують щось рідне, а діти дізнаються нове. Якщо говорити про «Казки з різних кишень», то ця вистава народилася з необхідності створити щось компактне, мобільне, щоб актор міг працювати на сцені і 25 хвилин, і 45 — залежно від потреби. Тому в ній можна зіграти п’ять казок або всі дванадцять. Половина з них — це казки і вірші мого дитинства, тож справді невідомо, хто отримує більше задоволення — дорослі чи діти. Кожен тут знаходить щось своє.

Якщо говорити про вистави для більш старших глядачів чи взагалі дорослих, то тут теж по-своєму вразила, але справді вразила кожна. Особисто я досі відчуваю величезне задоволення роботою білоруських акторів Олександра Казакова й Надії Чечі, котрі розповіли про бідних, проте щедрих бабу з дідом, особливого лелеку, знахабнілого пана й ненажерливого попа у виставі «Чарівні подарунки». Замішана на національному колориті, піснях і легендах, розказана чудовою білоруською мовою й неперевершеною акторською грою, вона просто пройняла душу.

Як потім дізналася від акторів, цю виставу в Білоруському державному театрі ляльок грають з 1986 року. Нині провідний актор театру Олександр Казаков грає її вже з п’ятою партнеркою. Не знаю, як було з іншими, але з Надією Чечею у них склався надзвичайно гармонійний тандем. Актори зізнаються, що розуміють одне одного з напівпогляду, тому, у разі потреби, допомагають, коли хтось зіб’ється, й дуже люблять імпровізувати. Залежно від настрою можуть розповісти цю просту казку про діда з бабою й чарівну торбинку і за сорок хвилин, і за півтори години. Наскільки вистачить натхнення й бажання імпровізувати.



Особливу увагу на «Зоряному шляху» експертна рада й глядачі звернули й на студентські роботи. Першу представив другокурсник режисерського факультету Київського національного університету театру, кіно та телебачення імені І. К. Карпенка-Карого Ігор Федірко — театральну композицію «Ніка Турбіна: інформація людству». Історія про юну російську поетесу, котра писала неймовірно дорослі вірші. Писала, оскільки не могла не писати. Бо як не раз зізнавалася сама Ніка, вірші її просто душили… Історія про Ніку вийшла дуже зворушливою, а ляльковий образ дівчини підкреслив ранимість і беззахисність юної особистості в великому дорослому світі.

До речі, як зазначив перед початком показу Леонід Попов, свою роботу Ігор Федірко виніс на суд експертів і глядачів «Зоряного шляху» навіть раніше, ніж її побачать на кафедрі.
Друга студентська робота — «Три сестри» Антона Чехова — була зіграна Патріцією Роєцькою, Ханною Танішевською та Уляною Дорош, студентками Варшавської театральної академії. Їхня вистава взагалі без слів — лише з пластикою, пантомімою, піснями і уявною лялькою. Виключно мовою тіла дівчата передали те, що написане Чеховим.

— Ми часто ставимо вистави без ляльок, але такі, де передбачається використання ляльки. Це мислення про ляльку — актор керує собою, як лялькою, — говорить проректор лялькового факультету Варшавської театральної академії імені О. Зельверовича Веслав Чоплінський. — Так, як одна з героїнь вистави працює з чоловічим плащем. У її руках він оживає, неначе вона танцює в парі зі справжнім чоловіком. Наші актори уміють все. Так треба, оскільки лялькове мистецтво — воно особливе.

Те, що актори лялькових театрів повинні вміти набагато більше, ніж інші, підтвердили й заслужений артист Росії Андрій Князьков та Олексій Мельник у музично-розважальній виставі «Як з нічого зробити все». У цих артистів із Санкт-Петербурга взагалі цікавий підхід до свого жанру. Назвавшись чемодан-дуетом «КВАМ», вони створили мобільний і універсальний колектив. Суть полягає в такому: двоє акторів збирають чемодан, утворюють дует і їдуть в будь-якому напрямку, а можливо, саме до вас чи то «к вам». І на будь-якій сцені можуть показати шоу-програму з фокусами, пантомімою, танцями і ляльками. Причому останніх можуть створювати, що називається, з підручного матеріалу — з каструль, одягу тощо. І виходить у них все це цікаво, емоційно й дуже не сумно. У чому вони й переконали фестивальну публіку в Полтаві.

…У кожен з чотирьох днів, доки тривав у Полтаві перший Міжнародний театральний проект «Зоряний шлях», на великій сцені і в камерному залі Полтавського обласного академічного театру ляльок та на площі й у залі Полтавського академічного обласного українського музично-драматичного театру імені М. В. Гоголя демонструвалося 3—5 вистав. Загалом їх показали 15 і три з них були поставлені за творами Антона Чехова. Здається, не для лялькових театрів писав письменник, але…
Про чеховських «Трьох сестер» у виконанні польських студенток ми вже говорили. Окрім них, глядачі побачили вуличну виставу «Вишневий сад» у виконанні Львівського академічного духовного театру «Воскресіння». Надзвичайно динамічне дійство з об’ємними декораціями, фаєр-шоу й акторами, котрі грали на ходулях, відображало надзвичайну суєтність і непоміркованість людини в житті. Як часто ми живемо сьогоднішнім днем, зосереджуючись на розвагах, а не на роздумах…

Такого театру, який показали львів’яни, у Полтаві, напевне, ще не бачили. Три з половиною тонни декорацій, метушлива й гамірна гра акторів на сцені, якою слугувала площа перед театром імені Миколи Гоголя, однозначно вразили. Одних — до повного захоплення, інших — до настільки ж повного не сприйняття. Але емоції були в усіх.

— Чехова знають як класичного автора, тому наша подача вражає людей дуже сильно, — розповів режисер-постановник вистави, директор Львівського академічного духовного театру «Воскресіння» Ярослав Федоришин. — Ми єдиний театр, який здійснив вуличну постановку на твір Чехова. У Європі вуличні театри дуже популярні, особливо у Франції, Чехії. Тамтешні театри навіть мають свої заводи для виготовлення реквізиту й великих декорацій. Наша вулична вистава «Вишневий сад» вже була показана у 45-ти країнах світу. Я дуже переживав перед показом її у Росії, але зараз нашу постановку російські критики вважають однією з найкращих за останні роки. Ми навіть отримали за неї «Золоту маску» на російському театральному фестивалі. Наступного року запланований тур з «Вишневим садом» по Росії.



У нас багато вуличних вистав. Нині працюємо над створенням одразу трьох — «Малюємо фарбами Шевченка його долю», «Моцарт і Сольєрі» та «Чайка» по Чехову. До речі, «Чайку» ставимо на замовлення Росії, й вона гратиметься тільки там, де є озеро. Бо практично всі сцени відбуватимуться в озері, а актори сидітимуть на телеграфних стовпах, і зв’язок між ними відбуватиметься через електричні проводи. Адже ми живемо в такий час, коли нас часто ударяє струмом…

Третя вистава за творами Чехова була представлена на великій сцені — у театрі імені Миколи Гоголя. Харківський державний академічний театр ляльок імені В.А. Афанасьєва показав «Прості історії Антона Чехова» за оповіданнями «Дама з собачкою», «Чорний монах» та «Скрипка Ротшильда». Це був вишуканий Чехов у прочитанні режисера Оксани Дмітрієвої й художника Наталії Денисової. Оксана Дмитрієва, однозначно, розуміє й відчуває героїв Чехова, уміє розставляти акценти й наголоси, захоплювати інтелектом і давати поштовх для емоцій.

Оксана Дмитрієва, напевне, одна з кращих сучасних режисерів в Україні. Її вистави не варто переказувати, — їх треба бачити.

З останнім глядачам і гостям «Зоряного шляху» пощастило, адже закривався фестиваль показом іще однієї роботи Оксани Дмитрієвої «Портрет з літаючими годинниками. Марк Шагал «Моє життя» — ілюстрації», яку вона здійснила у Полтавському театрі ляльок нещодавно. Про прем’єру «Вечірня Полтава» уже писала.

Навіть побіжно розповівши про роботи, представлені на першому Міжнародному театральному проекті «Зоряний шлях», можна уявити, наскільки непросте завдання стояло перед членами експертної ради. І перед нами, журналістами, теж. Адже нам було довірено визначити володаря номінації «Приз журналістських симпатій». Трьох претендентів ми з колегами визначили швидко — білоруські «Чарівні подарунки», московський «Сонячний промінь» і харківські «Прості історії Антона Чехова». Приз вирішили віддати таки харків’янам, як найбільш яскравим новаторам і за вдале втілення нових форм у класичному творі.

Симпатії ж членів експертної ради першого Міжнародного театрального проекту «Зоряний шлях» розподілилися таким чином:

«Краща чоловіча роль другого плану» — Максим Лохов (роль у виставі «Крихітка Єнот і Той, хто сидить у ставку», Архангельськ, Росія).

«Краща жіноча роль другого плану» — Вікторія Міщенко (вистава «Прості історії А. Чехова», Харків).

«Краща чоловіча роль» — Олександр Третяк (роль мишеняти Муфа у виставі «Сонячний промінь», Москва, Росія).

«Краща жіноча роль» — Надія Чеча (роль баби у виставі «Чарівні подарунки», Мінськ, Білорусь).

«Краща драматургія» — Микола Шустов, Полтава (за створення інтермедій до вистав театрального проекту «Зоряний шлях»).

«Краща сценографія» — Маріетта Голомехова (вистава «У темряві», Сербія, Суботиця).

«Краще музичне оформлення» — театр ляльок «Карапет», Вірменія (за звернення до музики композитора Джоаккіно Россіні).

«Краща режисура для дітей» — Олексій Смірнов (вистава «Сонячний промінь», Москва).

«Краща режисура для дорослих» — Оксана Дмитрієва (вистава «Прості історії А. Чехова», Харків).

Нагородження переможців відбулося в урочистій обстановці у великому залі Полтавського театру ляльок. Вручали нагороди директори лялькових театрів України, які приїхали на Всеукраїнський круглий стіл директорів лялькових театрів, що був влаштований у рамках проекту «Зоряний шлях».

Завершився перший Міжнародний театральний проект «Зоряний шлях» святковим феєрверком і запусканням світлових ліхтариків на площі перед театром ляльок.

Звичайно, усім учасникам «Зоряного шляху» ще належить переварити свої емоції, зробити висновки й викристалізувати найяскравіші враження. У кожного вони будуть своїми. Але одне, переконана, запам’яталося усім — гостинність полтавців. Кожен день на фестивалі від різних людей доводилося чути одну й ту ж саму думку — перший млинець, а в нашому випадку — фестиваль, виявився не нанівець. Попри те, що «Зоряний шлях» був першим, у гостей склалося враження, що він уже добре обкатаний роками. Усі цехи театру працювали ідеально злагоджено, кожен працівник театру приймав учасників фестивалю, немов найдорожчих гостей. Актори допомагали не лише прилаштуватися до сцени, а й показували гостям найцікавіші куточки й музеї Полтави.

Захоплення у гостей викликало все: сам театр; його колектив і директор; той факт, що мистецький проект підтримує влада — Полтавська облдержадміністрація і Міністерство культури, а також професіонали — УЦ «UNIMA-Україна»; вщент заповнені глядачами зали; красиве місто й привітні полтавці. Тому їхати з Полтави не хотілося нікому, утім, довелося. Тепер учасників «Зоряного шляху» гріє думка про те, що театральний проект, який так сподобався, стане традиційним, чого вони від душі бажали організаторам.


www.vechirka.pl.ua
Переглядів: 620 | Додав: corg | Теги: Полтавський театр ляльок, Зоряний шлях
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]