| Головна » Статті » Івано-Франківськ » Вечірній Івано-Франківськ |
Снігуронька, яка мріє зіграти кікімору
 Снігуронька, яка мріє зіграти кікімору З «ясельних» років усі хлопчики закохані у Снігуроньку, а всі дівчатка хочуть бути схожими на неї. Так вже повелося, що ця тендітна блондинка припадає до душі всім малятам. У школах саме найкрасивіші дівчатка завжди виконують роль внучки Діда Мороза. Для дорослих Снігуронька – красива, добра, ніжна і лагідна дівчина, – ну, просто мрія кожного мужчини і заздрість кожної жінки! А про що мріє сама Снігуронька? Спитаємо у неї. Для цього ми завітали в Івано-Франківський акаде- мічний обласний театр ля- льок ім. Марійки Підгірянки до актриси Олени Хомякової, яка у новорічних виставах виконує роль Снігуроньки. – Я граю Снігуроньку, відколи прийшла на роботу у цей театр. Вже 7 років. – Для свого синочка Ви були Снігуронькою? – Як Снігуроньку він мене бачив лише у виставі нашого театру. І то впізнав, крикнув: «Мамо!». Ми не акцентуємо вдома, що я граю Снігуроньку, щоб він, бува, не розповів про це іншим діткам, які щиро вірять в існування Діда Мороза і його внучки. – У дитинстві доводилося грати Снігуроньку? – Ні. У школі цю роль виконувала моя найкраща подруга Леся. Взагалі, Снігуронька – другорядний персонаж. Вона просто помічниця Діда Мороза, який є центральною фігурою у виставі. На цю роль виконавців обирають, як правило, за фактурою: щоб була маленька, худенька. У нашому театрі є Іринка Бенюк, дуже хороша актриса. Вона – справжня, природжена Снігуронька: біленька, гарненька, тендітна. Їй просто гріх не виконувати цю роль. В акторському середовищі Снігуронька не є роллю, про яку мріють. Всі хочуть зіграти персонажів більш характерних. Наприклад, минулого року я грала Чорну Фею. Там справді було над чим працювати. А Снігуронька – це досить пасивний персонаж. Звичайно, я намагаюся її «активізувати». Вона у мене виходить дуже енергійною. У цього персонажа я щороку вкладаю щось нове, і вона стає мені все «ріднішою». – Чи трапляються на новорічних виставах якісь цікаві випадки? – Буває так, що дитина вхопила бджілку і побігла в кінець залу. То її доводиться ще хвилин зо п’ять наздоганяти, бо тобі потрібно продовжувати виставу. Дуже цікаво спостерігати, як діти підтримують хороших персонажів. На цьому можна з дітьми «такої колотити»! Ця інтерактивна взаємодія з глядачами є найцікавішим моментом. Інколи діти вибігають на сцену передчасно, коли розуміють, що вистава підходить до того, щоб когось запросити на сцену. І що з такою дитиною робити? Вона вже поряд і чекає від тебе якоїсь дії. Тоді мусиш імпровізувати. Саме на таких випадках здобувається великий цінний досвід. Адже дітей дуже важко обманювати. Дорослий глядач більше зважає на текст, а діткам треба вміти подати цей текст. – Для цього Ви самі повинні бути налаштовані на певний настрій… – Звичайно. Є ролі, які тобі підходять за характером. А є ролі, над якими треба дуже багато працювати. – А буває таке, що настрій поганий і змушені себе налаштовувати? – Так. Я таку ситуацію називаю «Загублений пін-код». Таке враження, що твоя голова – карточка, а ти забув її пін-код. Щоб налаштуватися на певний настрій, актори мають багато способів. Наприклад, я намагаюся до ролі ставитися легко. І натхнення приходить само по собі. А от коли ти з усіх сил «береш себе в руки», нічого не виходить. Глядача не хвилює, що у тебе трапилося поза театром: що у тебе хвора дитина, що у тебе поганий настрій, що тебе покинув чоловік, що у тебе низька зарплата… Він віддав свої гроші на квиток і повинен отримати позитивні емоції. – Вдала акторська гра залежить від настрою залу? Ви його відчуваєте? – Відчуваю. Зал може так «завести» актора, що він зіграє ви- ставу «на одному диханні». І цей глядацький настрій відчують всі актори, які задіяні у виставі. – А дитяча аудиторія завжди з хорошим настроєм? – У дітей є специфічна риса – «згуртованість». Звичайно, що до театру кожна дитина приходить зі своїм настроєм. Але через 10-15 хвилин вистави вони починають всі реагувати на репліки персонажів. І врешті формують суцільний «клубок енергії». У цей момент і починається обмін енергетикою між акторами і глядачами. – Ви на сцені вловлюєте окремі емоції глядачів? – У новорічних виставах, коли ми спілкуємося з дітьми безпосередньо, ми це помічаємо. Особливо відчувається загальна енергетика залу. Я вам скажу, що сам театр створює атмосферу свята. Нікому не вигідно, щоб вистава не вдалася. Тому весь колектив театру працює на позитивне сприйняття. Бо за чим люди ходять у театр? За яскравими враженнями. Після перегляду вистави вони мають про що думати, що переосмислити, мають предмет для обговорення. Люди живуть цим. Про це свідчать відгуки глядачів на Інтернет-сайті нашого театру. – Глядачі подарунки дарують? – Крім квітів, ні. У дитячому театрі глядач любить, радше, не актора, а персонажа. Дітям не дуже важливо, хто виконує роль. Їм важливо, який цей персонаж. А найголовніше, щоб дітки зрозуміли, чого ми хочемо їх навчити. – Кажуть, що одну й ту ж виставу неможливо зіграти однаково… – Безумовно. Хоча дуже багато залежить від твого партнера. Є актори, які дотримуються «букви» тексту, і з ними дуже важко імпровізувати. А є такі, які люблять це робити, і тим самим підштовхують і тебе до цього. Наш режисер дуже добре пояснює, що таке імпровізація і коли актор може дозволити собі вдатися до неї. Імпровізація хороша, коли вона продумана заздалегідь. Робота з дітьми – це суцільна імпровізація. – Про яку роль ви мрієте? – Навіть не знаю. Чорну Фею я вже грала і Кікіморою була. Мені ближче характерні ролі, негативні персонажі. – А діти люблять цих героїв? – Якщо негативних героїв діти не люблять, це означає, що актори їх добре зіграли. Минулого року моя Чорна Фея залишилася негативною до кінця вистави. І, я вважаю, це добре, що діти відчувають до неї неприязнь. Значить, я, як актриса, зі завданням впоралася. А є негативні персонажі, які під кінець вистави стають добрими. Тоді діти їх люблять. – Які теперішні діти? – Я дивуюся, коли дорослі нарікають на теперішніх дітей, на теперішні мультики. Я своїй дитині показую всі мультики. Наприклад, у «Трансформерах» хороші роботи захищають людей. Ким би не був вигаданий персонаж, якщо він робить добро, то що тут поганого? Той же Шрек. Так, він – недолугий і негарний, але він любить Фіону, здатен перемогти поганих героїв. Цей мультик вчить дітей тому, що не важливо, що хтось некрасивий. Хіба з ним не варто спілкуватися через фізичні вади? Треба дитину вчити, що люди різні за зовнішністю, але треба зважати, що у них у душі, на їх вчинки. Теперішні дорослі засуджують підлітків, які є представниками субкультур: емо чи панків. В одній з наших вистав є лисенятко, яке не хоче бути хитрим, як його батьки, а добрим. Воно не таке, як всі, але ж нічого поганого не робить. Те ж саме з емо. Якщо вони не п’ють, не курять, нікого не ображають, то нехай живуть, як вважають за потрібне. Не всі ж повинні бути медиками чи юристами. У наших виставах кожен може знайти для себе щось, що згодиться у формуванні стосунків між батьками і дітьми. Наталія ТЕМЕХ Адреса матеріалу: http://vechir.com.ua/index.p....2-09-17 Джерело: http://vechir.com.ua/ | |
| Переглядів: 1481 | Коментарі: 5 | | |
| Всього коментарів: 5 | |||||
| |||||
;) 
:flirt: 
:nyam: 
