ДІЮТЬ: Пограй
I Актор
II Актор
ДІЯ ПЕРША
На сцені будиночок, обабіч нього два дерева, над ними на шнурку висить картонне сонце. Виходять двоє Акторів.
I Актор (зітхає песимістично). Шановна публіко! На жаль наша вистава відміняється. До побачення!
II Актор (теж зітхає, але оптимістично). Зачекайте! Не виходьте! Встава, можливо, ще й відбудеться. Можливо, ми щось придумаємо, (Ляскає себе по лобі.) Геть забув. Добридень, малята!
I Актор. Нічого тут не придумаєш. (Відв'язує сонце, кла¬де його у скриньку.)
II Актор. А якщо...
I Актор. Не вийде. (Знімає з будиночка димаря).
II Актор. А чому б нам...
I Актор. Не буде. (Знімає зі стовбура крону дерева.)
II Актор. Ну, зачекай. Адже ж є хоч який-небудь вихід!
I Актор. Виходи тільки два: один - он той, для малят, а ми підемо через вихід службовий. (Знімає другу крону).
II Актор. Що ж робити? Що ж робити?.. Стій! Стій!!! Я при¬думав! Треба покликати Пограя! Ура!
I Актор. Кого-кого?
IІ Актор. Пограя! Він усі на світі забави знає! От його й назвали - Пограєм!
I АКТОР. А він...
II Актор. Він уміє робити все-все-все!
I АКТОР. I він...
II Актор. I він допомагає усім-усім-усім! І нам обов'я¬зково допоможе!
I актор. Так?... А як його знайти?
II Актор. Дуже просто. Голосно вигукнемо:
"Ой, Пограю, наш Пограю,
З нами разом ти пограй!"
І він неодмінно прийде. (В зал.) Малята, давайте усі разом по кличемо Пограя!
Актори разом з глядачами промовляють ці слова.
Музи¬ка... На сцену виходить Пограй. У руці у нього яскраво роз¬мальована валізка.
Пограй. Здрастуйте... Здрастуйте! Радий вас усіх бачити! Так, у що пограємо?
II Актор. Та от, шановний Пограю, треба нам виставу починати, малята вже давненько зібралися, а ляльок у нас нема...
Пограй. Як же це так? А куди ж вони поділися?
І Актор. Втекли...
Пограй. Ай-ай-ай! На Карабасів Барабасів ви, ніби й не схожі... Чого б це вони?
II Актор. Через Буку...
Пограй. Ага, розумію. Страшний-престрашний мабуть цей Бука, з кігтями, з іклами?
II Актор. Нема у нього ні кігтів, ні ікол. Ось він. (Дістає із скриньки ляльку - це зайченя з дуже сердитою мордочкою..
Пограй. Та це ж, ніби, Зайчик! Такий гарненький, пухнастенький, із ниточок сплетений. Чого ж від нього втікати?
І Актор. Гарненький, пухнастенький, та характер у нього... важкенький. Ні з ким не хоче дружити, ні з ким не бажає розмов¬ляти, тільки бурчить та супиться. Тому й прозвали його – Букою.
II Актор. Завжди невдоволений, завжди сердитий. От всі й по¬втикали від нього
Пограй. Біда-а! Із сердитим та насупленим і пісні на заспіва¬єш, і каші не звариш. А покажіть-но мені, як це він так бундючиться-сердиться, хочу сам побачити.
І Актор. Будь ласка. (Бере у руки ляльку. У цій виставі зручніше, мабуть, використати метод відкритого ляльководіння).
Пограй. Здрастуй, Буко!
Бука демонстративно відвертається. Дідусь Пограй заходить з іншого боку.
Буко, добридень!
Бука мовчить.
Буко, привітайся зі мною!
Бука (сердито). Не буду!
Пограй. Чому ж?
Бука. Не хочу.
I Актор (відкладає ляльку убік). От, він завжди такий.
II Актор. Через нього й казка не розпочалась.
Пограй. Казку ми зараз розпочнемо. Тільки, цур, ми у неї візьмемо й Буку.
I Актор. Та він тільки настрій усім зіпсує.
II Актор. Буде сидіти й нудитися, дутися на всіх.
Пограй. А ми з вами на що? От нам і треба зіграти таку казку, щоб навіть Бука з нами разом грався й веселився, щоб у цю казку грали всі: і ми, і Бука, і малята! Малята, будете грати з нами?
Діти відповідають.
От і гаразд. Нехай Бука поки посидить подується, а ми - скоріше за справу!
Музика.
Актори повертають декораціям попередній вигляд. Дідусь Пограй дістає із своєї валізки дві оранжеві кульки, з’єднує їх і на очах у глядачів робить ляльку.
Лапки спритні,
хвіст – пухнастий,
очки – ґудзички,
носик – бусинка,
вушка – стрілочки,
ось вам – Білочка!
(Тихо у зал.) Можливо, Бука з нею подружиться. (Віддає ляльку Актору і Білочка "оживає". Вона дуже непосидюча й дуже сміхотлива.) Добридень, Білочко!
Балочка. Добридень, Пограю!
Пограй. Привітайся і з малятами.
Білочка. Привіт, малята!
Діти відповідають.
Пограй. Бачиш – у будиночку Зайчик. Хочеш із ним познайомитись подружитися?
Білочка. Подружиться хочу, а познайомитися я не вмію...
Пограй. Ну, це не важко. Ми з малятами тебе зараз навчимо.
ГРА "ЗНАЙОМСТВО"
(Запрошує на сцену хлопчика чи дівчинку. До Білочки). Ось ди¬вися. (Підходить до хлопчика). Здрастуй, хлопчику. Мене звуть Пограєм. А як звуть тебе?
Хлопчик відповідає, приміром - Сергій.
Дуже приємно. Давай, Сергійку, з тобою дружити?
Хлопчик відповідає .
(До Білочки.) От ми й познайомилися.
Білочка. А можна, я спробую?
Пограй. Будь ласка. (Запрошує на сцену іншого хлопчика, чи дівчинку.)
Білочка. Здрастуй, хлопчику! Мене звуть Пограєм,
Пограй. Стривай, стривай. Це мене звуть Пограєм, а тебе Білочкою... Давай спочатку.
Білочка. Добрий день, хлопчику, мене звуть Білочкою, а як тебе?
Хлопчик відповідає, припустимо – ІІетрик.
Дуже приємно! Давай, Петрику, з тобою дружити?
Хлопчик відповідає.
Пограй (до Білочки). Бачиш, як просто й хороше... Тепер ви друзі.
Білочка. А можна, я ще познайомлюся?
Пограй. Будь ласка.
Відбувається ще одне знайомство.
Тепер у тебе двоє друзів.
Білочка. Пане Пограю, а можна я познайомлюся з усіма?
Пограй. Справа хороша, та тільки тобі й цілого дня не ви¬стачить – бачиш, як багато дітей у залі?
Білочка. А ми швиденько. Я скажу: "Здрастуйте, всі-всі-всі малята, як вас звати? Зони всі разом скажуть, і ми вмить познайомимося!
Пограй. І ти запам'ятаєш усі імена?
Білочка. Запам'ятаю.
Пограй. Ну що ж, побачимо. Малята, тільки-но Білочка запитає вас, відразу всі й називайте свої імена. Домовилися?
Білочка. Здрастуйте, малята! Мене звуть Білочкою, а вас як звуть?
Діти відповідають.
Дуже приємно! (На одному диханні.)
Андрійко і Толя,
Наталя і Коля,
Саша і Маша,
Олекса і Даша,
Аркадій і Віра,
Сергійко і Кіра,
Бориско і Оля,
Варвара і Зоя,
Мишко і Павлусь,
Грицько і Петрусь,
Рая і Таня,
Настуся і Маня,
Василько і Діма,
Лідуся і Зіна,
Ніна і Нонна,
Русланчик і Рома,
Тамара і Вітя,
Лариса і Митя,
Катя, Олена,
Георгій і Гена,
Алла і Галя,
Світлана і Валя,
Люда та Інна,
Христина, Ірина,
Ігор і Женя,
Тарасик і Сеня,
Вадик, Микита,
Валера і Рита,
Олег і Віталик,
Юрій і Славик,
давайте з вами дружити!
Діти відповідають.
Ура! Он скільки у мене друзів! Тепер я з усіма познайоми¬лася!
Пограй. Ні, ще не зо всіма. (Вказує на Буку.)
Білочка (не вагаючись, підходить до Буки). Здрастуй, мене звуть Білочкою, а тебе?
Бука, набундючившись, мовчить.
(Здивовано.) Здрастуй. Мене звуть Білочкою! А як тебе?
Бука щось бубонить, відвертається. Розчарована Білочка повертається до Пограя.
Він не вміє знайомитись. (Пошепки.) І він такий сердитий! Певно. забув, як його звуть.
Пограй. Не забув... (Тихо.) Ти ось що, Білочко, пограйся з ним у яку-небудь гру. може він і перестане сердитись?
Білочка. А у яку гру?
Пограй. А яка у тебе найулюбленіша?
Білочка. Літати на повітряній кульці! Над морями, над горами, над лісами! От, тільки кульки у мене немає.
Пограй. Зате у мене є. (Дістає із валізки надуту кульку, віддає Білочці.) Тримай.
Білочка (підходить до Буки). Давай, з тобою літати на повітряній кульці?
Бука. Не хочу-у-у!
Білочка. Не бійся! Це зовсім не страшно!
Бука. Не бу-уду!
Білочка розгублено оглядається на Пограя.
Пограй. Ти, Білочко, політай поки сама, а він подавиться і, раптом, теж захоче.
Білочка. Пограю, тут вітру немає, а без вітру кульки не літають.
Пограй. Це нічого. Ми з малятами як почнемо дмухати, знаєш який вітер підніметься – ураган! Нумо, тримайся міцніше. Полетіли!
ГРА "ПОВІТРЯНА КУЛЬКА"
Пограй та діти дмухають на кульку і Білочка "злітає", тобто актор тримає у повітрі ляльку, до якої тростинною при¬кріплена повітряна кулька. Актор іде у зал. Білочка "летить" над
дітьми.
Пограй. Дивись, Буко, як Білочка летить над горами! Малята, зробимо "гори"! (Показує дітям, як зробити "гори" - з'єднує руки над головою.) Еге-гей! Білочко-о-о! Що бачиш внизу?
Білочка. Високі гори!
Пограй. А як вони називаються?
Білочка. Ось гора Зіна, ось гора Микита, а ось гора Рита!
Пограй. А зараз, малята, Білочка летить над морями! Зробимо хвилі. (Розводить руки обабіч, роблячи хвилеподібні рухи.) Білочко! Де ти зараз летиш?
Білочка. Над морями! Ось Червоне море, ось біле море, ось чорне! А ось море зелене у жовтий горошок!
Пограй. Малята! А зараз Білочка летить над лісами! Зробимо дерева з гілками! (Простягає руки вгору, ворушить розчепіреними пальцями.) Білочко! Розкажи нам, що тобі видно згори!
Білочка. Ліс густий! А які дерева гарні! Он дерево з бан¬тиком, ось дерево з косичками, а там дерево підстрижене і на маківці чубчик стирчить!
Зробивши коло над залом, Білочка опускається на сцену.
Прилетіли! Дякую, дідусю Пограю! Дякую, малята!..
Діти відповідають. Дідусь Пограй щось шепо¬че Білочці.
(Підходить до Буки.) Хочеш політати над горами, над лісами, над морями?
Бука. Не хочу, не бу-уду!
Білочка. Давай, політаємо! Знаєш, як цікаво! Ось тобі кулька. (Протягує Буці кульку, та він відштовхує її і... кулька гучно лопає.) Ой, кулька лопнула... (Схлипує.) Не буду з тобою бавитись! Не хочу знайомитись! (Вибігає.)
Пограй. Та що ж ти такий упертий, Буко! Так від тебе усі порозбігаються.
Бука. Ну й нехай! (Ховається у будиночку.)
Із куліс виходить Актор, один, без Білочки.
Актор. Образилась Білочка. Нізащо не хоче повертатися. Не виходить у нас веселої казки... Видно, не переробиш Буки.
Пограй. Головне, не занепадати духом! Якщо дуже захотіти – все вийде! Нехай Бука на нас дується-сердиться, а ми... Ми зробимо для нього ще одного товариша!
Музика. Пограй робить ляльку. Актори допомагають йому.
Очки – кнопки... носик... ротик... прикріпляємо ще й лапи... Ось Мишко вам косолапий! (Віддає ляльку Акторові.)
Ведмедик неспішно оглядається, на вигляд він дуже серйозний, навіть суворий. Розмова у нього ґрунтовна й солідна
Ведмедик (Пограєві, докірливо). Який же я косолапий?
Пограй. Ні, ні, звичайно! Це я так... для рими...
Ведмедик (суворо.) Що, що?
Пограй. Н, щоб складно було.
Ведмедик. А-а-а... Ну, гаразд. Добрий день!
Пограй. Здрастуй, Ведмедику!
Ведмедик. Добрий день, малята! (Вклоняється, як вклоняються ведмеді у цирку.)
Діти відповідають,
(Пограєві, дуже діловито.) Вам, мабуть, меду хочеться?
Пограй. Меду? Либонь, хочеться.
Ведмедик. А малятам меду хочеться?
Пограй. А ти у них запитай.
Ведмедик. Малята! А вам меду хочеться?
Діти відповідають.
Тоді, давайте, його збирати!
Пограй. Це ж бо як так?
Ведмедик (повчально). Це гра така. У вас є квіточки?
Пограй. Ні, квітів у нас нема.
Ведмедик. Дітки нехай будуть квіточками. (У зал.) Дзвіночки завжди співають так! «Дінь-дінь-дінь!» Вмієте?
Пограй. Звичайно, вміють. Нумо, малята покажіть, як спі¬вають дзвіночки.
Діти показують.
Ведмедик. А ромашки співають: «Ля-ля-ля!» Вмієте?
Діти показують.
А волошки – «Тра-та-та, тра-та-та!»
Діти показують.
Пограй. А коли всі разом?
Діти спивають одночасно.
Чудово! Справжнісінька музика квітів. (Ведмедикові тихо.) Он, бачиш – у будиночку сидить зайчик. Хай вибере собі якусь квіточку, нехай теж з нами пограє.
Ведмедик (підходить до Буки). Зайчику, хочеш бути дзві¬ночком «дінь-дінь-дінь»?
Бука. Не хочу дінь-дінь!
Ведмедик. Тоді ромашкою «ля-ля-ля»!
Бука. Не буду ля-ля!
Ведмедик. Ну гаразд. Будеш волошкою «тра-та-та»!
Бука. Не хочу, волошкою, не буду... тра-та-та!
Ведмедик (здивовано). Він не хоче!
Пограй. Не хоче – як хоче. Що ж, будемо гратися з малятами.
Ведмедик. А тепер нам потрібні бджілки. У вас є?
Пограй. Звичайно є. (Дістає декілька бджілок на тростинках.)
Ведмедик. Малята! Будете бджілками?
Діти відповідають.
А дзижчати ви вмієте?
Діти дзижчать.
Пограй. Ну просто справжнісінькі бджоли. (Роздає дітям бджіл, останню
віддає Ведмедикові.) Спитай у Зайчика, може він бджілкою буде?
Ведмедик. Зайчику, будеш бджілкою дз-дз-дз?
Бука. Не хочу, не буду!
Ведмедик. А ким же ти тоді будеш?
Бука. Ніким! (Передражнює.) Дз-дз-дз!
Ведмедик. То ти ще й дражнишся?..
Пограй (поспішає владнати конфлікт). Ведмедику, ось ці дів¬чатка хочуть бути бджілками.
Ведмедик. А ще нам потрібний вулик - бджолина хатка.
Пограй (ставить на сцену скриньку). А це ось у нас і буде вулик. (Ведмедикові.) Тепер можна збирати мед?
Ведмедик. Тепер можна.
ГРА "КВІТИ I БДЖОЛИ"
Пограй. Розпочинаємо збір меду! Квіти співають пісеньки, а бджілки дзижчать! Бджілки сідають на квітки, беруть мед і летять у вулик. Полетіли, бджілки!
Квіти співають, бджілки дзижчать.
Повертайтеся, бджілки додому! Несіть мед у вулик!
Бджілки залітають у вулик. Ведмедик щось ше¬поче Пограєві. Той посміхається. Ведмедик ховається за кулі¬си.
Пограй (до захованого Ведмедика). Сховався?
Ведмедик. Сховався!
Пограй. Зараз, бджілки, знову летимо за медом, але тепер будьте уважними – у вулику вже є трохи меду. Ведмедик, напевне спробує пробратися у ваш будиночок. Тільки-но ви його побачите – відразу летіть додому!
Ведмедик (із-за куліс). І жальте мене по-справжньому.
Пограй. Чули? I жальте його по-справжньому! Ну, полетіли!
Квіти співають пісеньки, бджілки дзижчать. Коли вони сідають на квіточки, з'являється Ведмедик і підкрадається до вулика.
Бджілки, бджілки! Скоріше додому!
Бджілки жалять Ведмедика, він з удаваними криками, зі смі¬хом вибігає.
Бджоли знову відправляються за медом.
Ведмедик знову намагається прокрастися до вулика.
Гра повторюється декі¬лька разів. Але ж ось Пограй виймає з вулика горщика.
Погляньте, малята, бджілки вже повний вулик меду зібра¬ли! А як смачно пахне!.. (У бік куліс.) Ні, Ведмедику, видно, не поласувати тобі медком, не обманути бджілок.
Ведмедик (виходить, хитро). Я знаю, як поласувати медом, я знаю секрет! Сказати?
Пограй. Цікаво!
Ведмедик щось шепоче на вухо Пограєві
А-а! Ну, тоді, звичайно, дітки дадуть тобі меду. Ти ж знаєш ча¬рівне слово.
Ведмедик. Бджілки, бджілки, дайте мені меду, БУДЬ ЛАСКА!
Пограй. Дамо, бджілки, меду Ведмедикові?
Діти відповідають. Пограй віддає горщика Ведмедикові.
Ведмедик. Дякую, бджілки! Ви не думайте, я не жадібний. Я усім дам спробувати.
Пограй. Ведмедику, а що коли першому спробувати меду ми дамо зайчикові. Він побачить який ти добрий й захоче з тобою погратись.
Ведмедик рішуче йде до будиночка.
Ведмедик. Зайчику! Хочеш спробувати меду?
Бука. Не хо... (Замовкає, потім бере горщика і, черпаючи мед лапкою, починає їсти.)
Ведмедик (зітхає). Смачно?
Бука, не відриваючись, їсть.
Ти ж гляди, малятам залиш.
Бука не відповідає, їсть.
І Пограєві... ну й мені... трішечки...
Бука облизує лапку, відштовхує порожнього горщика
й, не промовивши ні слова, зникає в будиночку.
З'їв. Нікому не лишив... Квіточкою бути не хотів, бджілкою бути не хотів, а весь мед з'їв... (Схлипує.) Не хочу я з тобою бавитись! Не буду! (Втікає.)
Пограй. От так Бука! Навіть не подякував! (Підходить до будиночка.) Не можна дбати лише про себе. Так ти всіх дру¬зів розгубиш.
Бука. А мені й не треба!
Пограй. Як це не треба? А як у біду потрапиш? Ніхто тобі й не допоможе.
Бука. А мені й не треба!
Пограй. Ой дивись, погано в біді одному. Приказка каже: однією рукою й вузла не зав'яжеш.
Бука. Ну й нехай!
Актор. От бачите – і Ведмедик від нього втік! Даремно ми взяли цього Буку у казку.
Пограй. Ні, ні! Не можна щоб він лишився Букою! Він пови¬нен зрозуміти, що без друзів – пропадеш.
Актор. А як же нам це зробити?
Пограй. Нехай малята відпочинуть, а ми подумаємо – що-небудь придумаємо!
Разом. Антракт!
ДІЯ ДРУГА
Пограй. Раз не захотів Бука ні з ким дружити...
Актор. Раз думає, що без друзів можна прожити...
Пограй. Вирішили ми...
Музика. Пограй разом з Актором роблять ляльку
Вуха!
Очища!
Рот!
Носище!
Лапи!
Хвостище!
От і вийшов - Вовчище.
А, може бути, Актор замість ляльки одягає маску Вовка і як-і-сь деталі - рукавички, хвіст тощо.
(У зал.) А тепер будемо сидіти тихо й подавимося, що ж стане¬ться.
Спускається у зал й залишається там.
Вовк. Будиночок! (Підкладається до будиночка й заглядає усередину.) Ага! Попався! (Витягає Буку з будиночка.) Хе-хе-хе! Який хороший Зайчик! Гарненький, пухнастенький, із ниточок сплетений! Вушка плетені, хвостик плетений. Ну просто не зайчик, ну просто клубочок! На що би таке ти мені згодився, га?
Бука. Не хочу ні на що годитися!..
Вовк. Ач, ти! Який сердитий! Як би не так! Раз ти плетений, раз ти клубочок – я тебе розплету, а із ниток собі рукавички справлю. Хе-хе-хе! Тепленькі, гарненькі...
Бука. Не хочу, не буду!
Вовк. Мало що! Зате я буду. 3наеш, як я плету гарно! Раз-два й готово! Тебе ще й на шапочку вистачить...
Бука. Не хочу бути шапочкою. Не буду!
Вовк. Будеш, будеш! От тільки шпиць в'язальних у мене нема. Може у тебе є?
Бука мовчить.
Гаразд! Ти поки що у будиночку посидь, а я за шпицями збігаю. Одна лапа тут, друга там! (Саджає Буку в будиночок, вішає на дверцята будиночка великого замка).
Вовк вибігає. Ключ стирчить у замку.
Пограй (підходить до будиночка). От ти й потрапив, Буко, у біду. А були б у тебе друзі – вони б тебе виручили – відчинили б двері – ти й утік би.
Бука мовчить.
Що ж ти мовчиш? Попроси малят і вони тобі допоможуть. Допоможете, малята?
Діти відповідають.
Чуєш? Малята готові тобі допомогти, але ти мусиш сам їх про це попросити.
Бука. Не буду просити.
Пограй. Ну, видно зробить із тебе Вовк рукавички.
Пограй ховається, повертається Вовк зі шпицями.
Вовк. Хе-хе-хе! Шпиці я дістав! Зараз, петелька за петелькою, раз-два й рукавички готові. А де мій клубочок? Вдома? (Відчиняє двері.) Вдома! Ходи-но, клубочку сюди. Розплітайся! Р-раз! (Тягне Буку за вухо, кінчик вуха розпускається.)
Бука. Не буду рукавичкою, не хочу!
Вовк. Будеш, будеш! Посидь, клубочку у будиночку покачайся там. (Зачиняє будиночок, ключа вішає собі на шию.) А я плести буду. (Всідається зручніше, починає плести. Нитка тягнеться через вікно.) Тебе, може статись, ще й на шарфик вистачить. (Позіхає.) Люблю плести тепленькі речі. Тільки завжди, коли щось роблю, раптом спати хочеться чомусь...
Шпиці у лапах Вовка вору¬шаться повільніше, він знову позіхає.
Добре б ще й шкарпеточки сплести... Зимою так гарно у шкарпеточках. У тепленьких, у гарненьких... (Засинає.)
Бука (схлипує у будиночку). Не хочу бути шкарпетками, не хочу шарфиком…
Пограй (до Буки). Буко, Вовк задрімав! Доки не пізно, попроси малят допомогти!
Бука схлипує, мовчить.
Так ти попросиш, чи ні? А то Вовк зараз прокинеться!
Бука. Попрошу.
Пограй. От і молодець. Давно б так! Проси скоріше!
Бука. Малята... Допоможіть мені, будь ласка!
ГРА "ПОРЯТУНОК БУКИ"
Пограй. Діти, є серед вас хоробрі хлопці? Хто хоче вря¬тувати Буку?
Із бажаючих Пограй вибирає одного.
Тихесенько підкрадися до Вовка, візьми ключа, відімкни дверцята й випусти Буку. Тільки гляди, заворушиться Вовк, почне прокидатися – біжи скоріше до мене!
Хлопчик підкрадається до Вовка, але той, раптом, починає
кректати, ворушитись - хлопчик біжить до Пограя
Вовк (глядачам, спросоння). Чого це ви тут бігаєте? Чого шумите? Ну ніколи не дадуть поспати! Тільки б їм шаленіти, тільки б пустувати. (Позіхає.) Зовсім не вміють чемно пово¬дитися, зове-с-с-с-ім-м-м. (Засинає.)
Пограй (пошепки). Дітки, давайте заспіваємо Вовкові ко¬лискової пісеньки, щоб він міцніше заснув. Слова пісеньки такі:
Баю-бай, баю-бай,
Швидше, Вовче, засинай,
Повернися на бочок,
Спи, сіренький наш Вовчок!..
Діти співають колискову - і дійсно Вовк, не прокидаючись, вкладається на бік, солодко посопуючи. Пограй знову пропонує комусь із бажаючих звільнити Буку. Та в останню мить, коли хлопчик протягує руку до ключа Вовк ворушиться, щось бурмоче уві сні. Діти знову співають колискову. Таким чином гра повторюєть¬ся декілька разів. Та от, нарешті, двері вдалося відчинити.
Пограй. Малята! Давайте, сховаємо Буку у залі. Проте, ди¬віться, не давайте його образити. Ну, а раптом Вовк спробує відняти його у вас, поженеться за Букою – не бійтеся, переда¬вайте Буку один одному – Вовк нізащо не дожене.
Хлопчина з лялькою спускається до залу. Вовк починає вовтузитись, скрикує, прокидається.
Вовк. Ой! Який страшний сон мені приснився! Ніби зима. Одягнув я всі свої тепленькі речі і йду. Раптом дивлюсь – який жах! – а у мене – ой-ой-ой! – обидві рукавички… на ліву лапу! І обидві шкарпетки теж на ліву! І навіть шапочка якась – ліва! Примариться ж таке... Це все, либонь, через того впертого зайця мені такі страшні страхіття сняться! (Дивиться на будиночок.) Ой! (Заглядає до нього.)
Гвалт! Мої шкарпеточки повтікали! Мої рукавички! (Носиться по сцені.) Шарфик утік! Шапочка! Тримай його! (Дивиться у зал.) Дітки, а ви не бачили куди мій клубочок... тобто, мій зайчик закотився... тобто, забіг?
Діти відповідають. Вовк підозріло дивиться у те місце, де захований Бука.
А що у вас там гарненьке гарніється, га?
Діти відповідають. Вовк робить декілька кроків у бік Буки,
А що це там кругленьке кругліеться, га?!
Діти відповідають. Вовк підходить ще ближче.
А що це там у вас пухнастеньке таке з вушками? Га-а?!!
Діти відповідають.
Мене не обманеш! Я Вовк здогадливий! Це ви мого клубочка сховали! Віддайте клубочка! Віддайте!
Діти відповідають.
Не віддасте? Не віддасте?! Тоді я сам у вас його відберу!
Вовк кидається до Буки, але діти передають ляльку із рук у руки. Вовк з криками "Стійте, мої шкарпеточки! Від¬давай мої рукавички і т.п." гониться за Букою по залу. Так гра продовжується деякий час, поки Бука не потрапляє до Пограя.
Пограй. Дурненький ти, Вовче! Ніколи тобі не впіймати Буки, раз за нього заступаються усі діти. (Віддає ляльку Актору.)
Вовк. (не може відсапатись.) Ну й... Ну й не треба. Ну й нехай! (Несподівано швидко біжить у будиночок). Зате будиночок моїм тепер буде. Я тепер на зло вам жити у ньому стану. Нізащо не вийду!
Бука (схлипує). А де ж я буду жити?..
Пограй. Не плач, Буко! Ми з малятами щось та придумаємо. Ти ж тепер будеш дружити з малятами?
Бука. Буду!
Пограй. Ну от. А у кого багато друзів, тому ніяка біда не страшна! (Тихо у зал.) Дітки, а як би нам виманити Вовка з будиночка?
Можливо діти будуть щось пропонувати, тоді Пограй обговорює з ними ці пропозиції. Затим він пропонує свій план.
А давайте, скажемо Вовкові, що приїхав цирк. Він не втри¬мається, захоче подивитися – хто ж не любить цирку – і вий¬де з будиночка! Допоможете нам влаштувати цирк?
Діти відпо¬відають.
ГРА "ЦИРК"
Пограй складає долоні рупором, говорить гучним голосом зазивали.
Пограй. Увага! Увага! Поспішайте побачити! Тільки один виступ! Цирк! Цирк! Вистава розпочинається! Найвеселіші на світі клоуни! (Своїм звичайним голосом.) Вовче! Чуєш? Цирк при¬їхав. Як кумедно клоуни перевертаються! А які смішні на них костюми!
Вовк. А чому ж ніхто не сміється?
Пограй. Як не сміється? Та всі просто вмирають зі сміху! (Тихо у хал.) Малята, нумо, порегочіть, та голосніше.
Діти сміються.
Чуєш? Виходь, подивися!
Вовк. Не вийду. Що ж я клоунів хіба ніколи не бачив? От, якби звірі дресировані...
Пограй. Є й звірі дресировані. От, наприклад, собачки вчені.
Вовк. А що ж я не чую, як вони гавкають?
Пограй. Малята, погавкайте, будь ласка голосніше!
Діти гавкають.
Чуєш?
Вовк. Що ж це я не чув, як собаки гавкають, чи що? А от що вони робити вміють?
Пограй. Ходити на задніх лапках, танцювати, рахувати.
Вовк. А вони знають, скільки буде три додати два?
Пограй. Малята, під мою команду, гавкнемо разом» (Го¬лосно.) Собачки, собачки, скільки буде три додати два?
Діти гавкають п'ять разів.
Вовк. А скільки буде від чотирьох відняти один?
Пограй. Собачки, собачки, скільки буде від чотирьох відняти один?
Діти гавкають три рази.
Вовк. А от тепер не відгадають. Скільки буде два по¬множити на два?
Діти гавкають чотири рази.
Пограй. Чуєш, які розумні собачки? Виходь – сам поба¬чиш!
Вовк. Подумаєш! Я собачок не люблю! Ще кинуться на мене! От, якби фокуси показували. Я фокуси люблю!
Пограй. Є й фокуси! От, якраз фокусник вийшов, а в руках у нього чарівний мішок.
Вовк. А які фокуси він показує?
Пограй. А ти вийди – сам подавись!
Вовк. Ага, які хитренькі! Мене не перехитриш! От нехай він сам сюди підійде й перед будиночком фокуси покаже. А я з віконця подивлюсь – тоді, можливо, й вийду!
Пограй. Гаразд! Попрошу фокусника сюди підійти. (Ше¬поче щось на вухо актору, той зникає за кулісами. Потім одягає темні окуляри, дістає із скриньки мішок. Тимчасом по¬вертається актор. Він несе з собою ляльки: Буку, Білочку й Ведмедика. Сідає з ляльками у першому ряду – звідти йому буде зручніше допомагати Пограєві.)
Увага! Увага! Поспішайте побачити! Єдиний у світі, неповторний фокус! Рідкісне видовище! Надзвичайні перетворення у чарівному мішку!
Вовк виглядає з віконця.
Отже! Саджаємо у порожній, але чарівний мішок зайчика! (Бере у Актора Буку й демонстративно саджає його у мішок.) Промовляємо чарівні слова:
0Б!ДУ!РИ!М0!В0В!ЧИ!КА!
Попрошу вельмишановну публіку повторити чарівні слова!
Діти повторюють "чарівні слова", Пограй непомітно для Вовка віддає мішок з Букою Актору, а замість нього отримує точнісінько такий же мішок з Білочкою – діти, звичайно, цю підміну бачать,
І, нарешті, попрошу вельмишановну публіку дмухнути на чарів¬ний мішок!
Діти дмухають на мішок.
І - ап!!! (Дістає з мішка Білочку.) Білочка вклоняється. Оплески.
Вовк. Ух ти!
Пограй. Дякую, дякую! Загадкові перетворення звірів про¬довжуються! Попрошу вельмишановну публіку повторити чарівні слова:
0Б!ДУ!РИМО!В0В!ЧИ!КА!!!,
Відбувається підміна мішків.
Попрошу шановну публіку дмухнути на чарівний мішок!
Діти дмухають.
І-і- ап!
Дістає з мішка Ведмедика. Оплески.
Вовк. Ух ти! Ото дає!
Пограй (віддає Ведмедика Акторові). Дякую, дякую! (Вовкові.) Чи не бажаєте самі перетворитися на кого-небудь?
Вовк (поспішливо ховається). Ні, не бажаю!
Пограй (своїм звичайним голосом). Вовче! Чого ж ти захо¬вався? Виходь!
Вовк. Хитренькі які! Ще, чого доброго, перетворить мене фокусник на зайця, а потім рукавички сплете! Не вийду!
Пограй. (спускається у зал). Малята! Зараз скажемо Вовкові, що я пішов. (Роздає дітям бджілок на тростинках). Він вий¬де з будиночка і, напевне, захоче влізти у мішок. Тоді ви його жальте і дзижчіть щодуху! (Голосно до Вовка.) Як хочеш, Вовче. Лишайся у будиночку, якщо тобі так подобається, а ми із Зайчиком йдемо геть. (Підморгує глядачам.) До побачення, малята!
Пограй із Актором ховаються у кінці залу. Коли настає тиша, Вовк обережно виглядає з будиночка.
Вовк. ІІішли... Діти, пішов фокусник?
Діти відповідають.
Ух ти! Фокусник чарівного мішка забув! От роззява! Цур, це мій мішечок! Я його першим побачив! (З осторогою торкається до мішка.) Хе-хе-хе! Я ж бо всі чарівні слова запам'ятав! Перетворюся зараз у... Ведмедя! Або... у Тигра! Або навіть у Лева! Ото мене боятися всі будуть! (У зал.) Агов, шановна публіко! Тільки-но я залізу у мішок, швиденько повторюйте за мною чарівні слова! А потім дмухайте! Ясно?
Діти відповідають. Вовк залазить у мішок.
(З Мішка.) Шановна публіко! Разом: три-чотри! 0Б!ДУ!РИ!М0!В0В!ЧИ!КА!!! Ще раз!
Поки діти повторюють ці слова, Пограй разом з бджілками підкрадається до Вовка.
А тепер - дмухайте!
Діти дмухають.
Сильніше! Сильніше!
Бджоли оточують Вовка.
І-і... ап!!!
Бджоли жалять Вовка, діти у залі дзижчать.
Ой! Ой-ой-ой! Рятуйте!
Вовк з мішком на голові кидається навтіки. Вибігає у зал, але бджоли переслідують його й там.
Допоможіть!!!
Вовк носиться між рядами, намагаючись схова¬тись, але бджоли не відстають від нього. Нарешті Вовк зави¬ваючи вибігає із залу. На сцену піднімається Пограй з Актором. До них приєднується Актор, що був Вовком. В руках у них Бука, Білочка й Ведмедик,
Білочка. Ура! Утік Вовк!
Ведмедик. Ми його перехитрили!
Пограй. Коли всі разом беруться за справу – все-все виходить, все вдається. І казки веселі виходять!
Бука. Дякую, Пограю, дякую, малята! Дякую, Білочко й Ведмедику! Хочете – живіть зі мною у будиночку... Тільки... не називайте мене Букою...
Пограй. Звичайно, Заєньку, адже ти тепер став іншим.
Бука. Мені так хочеться, щоб... щоб..
Пограй. Що?
Бука. (засоромившись). Щоб усі разом!
Білочка. А давайте, заспіваємо пісеньку всі разом.
Ведмедик. Пісеньку про всіх разом.
Пограй. (у зал). Давайте, малята?
Щоб заспівати з усім залом треба, зрозуміло, вибрати пісеньку, що відома дітям.
Звучить фінальна пісенька.
КІНЕЦЬ
