| Головна » Файли » Режисура |
Біблійний міф крізь призму часу
| 09.01.2012, 05:54 | |
| Біблійний міф крізь призму часу Вертеп – будиночок, де відбувається чудо. Чудо народження нового життя. Різдво. Ляльковий будиночок розростається до розмірів Всесвіту, і десь там, у Всесвіті, народжується нова зірка, яку назвали Віфлеємською. «…Звезда от других отличалась сильней, чем свеченьем, казавшимся лишним, способностью дальнее смешивать с ближним», писав великий російський поет Йосиф Бродський. Починаючи із середніх віків, різдвяні лялькові вистави існували у багатьох країнах Європи: Іспанії, Англії, Франції, Бельгії. В Україні різдвяна містерія набула своєрідної форми – форми вертепу. Іван Франко у дослідженні «Русько-український театр» (1894 р.) писав: «Майже рівночасно з історією страстей Христових дійшов до нас відгук західноєвропейської містерії Рождественської: се був вертеп. Вертеп […] прийняв подвійну форму[…]: поважний текст і веселу інтермедію. Відповідно до цього змінилася і його архітектура: домик зробився двоповерховий: нагорі відбувалися сцени набожні[…], а знизу йшло зовсім інше життя. В цій формі існував у нас вертеп уже при кінці XVI віку.» Вертеп – явище синтетичне, і не дивно, що він упродовж тривалого часу привертає увагу фольклористів, літературознавців, етнографів, театрознавців. Досліджуються походження вертепу, його архітектура, драматургія, засоби виразності. Канонічною, тобто незмінною в усі часи існування вертепу, була та частина тексту, драматургічну основу якої складає біблійний міф про народження Христа і спробу царя Ірода убезпечити себе шляхом винищення сорока тисяч немовлят. Сюжет вертепної драми завжди один й той самий, але кожного разу сповнюється новим змістом і має безліч варіацій. Моє невеличке дослідження присвячено двом виставам, які здійснив у різні роки заслужений діяч мистецтв України, професор Харківського національного університету мистецтв Олександр Олександрович Інюточкін. У своїх сценічних версіях вертепної драми режисер Олександр Інюточкін ставить акцент не на релігійно-дидактичному змісті біблійного міфу, а підкреслює його загальнолюдське та філософське значення. Дві вистави – два різні підходи до втілення вічної теми і створення вічних образів. Виставу 2001 р. можна вважати філософською притчею, 2009 р. – п’єсою із сюжетом, що динамічно та бурхливо розвивається. Біблійний Віфлеєм трансформується у виставах в Україну. У сценічній версії 2001 р. міфічні події проектуються на події вітчизняної історії – набіги турків і татар на територію України у XVI сторіччі, а у виставі 2009 р. – на трагедію Другої світової війни. У самій сценічній конструкції вертепу закладено протиставлення Добра і Зла. Біле й чорне, світло і мрак…Верхня частина – Віфлеєм, нижня володіння Ірода. Отже, читаємо міф: «Ісус народився у Віфлеємі Іудейському во дні царя Ірода…» У виставі 2001 р. багаторазово описане чудо народження Христа приземлюється, трактується як чудо народження дитини. Ми бачимо не алегоричні фігури, а живих людей. Головний образ вистави – Мати, яка народила дитя. Кружляють маленькі білі човники – душі новонароджених. Лунає дитячий сміх і прадавня одвічна колискова. Одне з цих немовлят – Ісус, однак і кожне з них – Ісус. З’являються і щезають фігури матерів з немовлятами на руках. Одна з цих матерів – Марія, і кожна з них Марія. Художник вистави Ольга Северіна не конкретизує цих ляльок, вони однакові, умовні, без облич. Режисер нібито розповідає дві історії, які розвиваються паралельно і водночас стикаються одна з одною. У вертепному будиночку розігрується біблійний міф, на сцені – реальна історія, зміст якої посилюється багатократним повторенням образу Діви Марії. Читаємо міф далі: «…Прийшли до Єрусалиму волхви зі сходу і говорять: де цар Іудейський, бо ми бачили зірку Його на сході і прийшли вклонитися Йому. Почувши це, Ірод, цар стривожився…» Ірод у виставі 2001 р. маленька (у прямому значенні слова) людина, хвора на манію величчя. Саме Манія (персонаж вистави) підказує йому, що він великий і штовхає його на злочин. У виставі 2009 р. режисер йде далі: його Ірод – прямий натяк на маньяка ХХ сторіччя Адольфа Гітлера, ворога усього людства, уособлення людиноненависництва. Він вже великий і впевнений у зверхності своєї раси над іншими. Його тема, тобто тема злочину і кари, стає головною. Тема народження Христа докладно не розкривається і поступається перед мотивом відплати царю Іроду за його злодіяння – убивство безвинних дітей. Ірод наляканий тим, що його позбавлять трона й намагається уникнути своєї долі шляхом терора і убивств. Ірод втілення вселенського зла й жорстокості, він постає проти самого життя. Таким чином, у пізнішій виставі режисер певною мірою відходить від євангельської оповіді. Більш реалістичні ляльки, більш пізнаваємі події, більш сучасні засоби виразності, навіть кінохроніка часів Другої світової війни. Але все таки це вертеп. Автентичні і сучасні елементи вистави не суперечать один одному і гармонійно вписуються у загальну будову вистави. Кульмінація обох вистав – плач Рахілі: «Глас у Римі чутний, це і ридання, і вопль великий. Рахіль плаче про дітей своїх і не хоче утішитися, бо їх немає». Падають донизу чорні човники – душі безвинно убієнних. Та йдуть за ними осиротілі матері. Образ Рахілі – образ великої матері, яка приносить себе в жертву заради життя дитини. Цією жертвою вона стає причетною до Бога. «І к Богу і к сину імієшь причину», співає хор. Плаче Рахіль, українка або іудейка, тужить, немов біблійна Праматір або давня слов’янка. І стражданням своїм притягує до себе всі серця. «Утримай голос твій від ридань, а очі твої – від сліз. Є надія на майбутнє твоє…» Так, є. У вертепі Світло завжди підноситься над Темрявою, і ніколи не згасне Віфлеємська зірка – саме це хоче сказати режисер. Убивцеві являється Смерть, але ж смерті замало. «Від землі стрибити» і скинути у Пекло Ірода береться Чорт. Чому іродам немає місця на землі? «Понеже дать не могуть пред Богом одвіта». Немає їм ані каяття, ані прощення. Вже понад три століття режисери і актори, професійні і непрофесійні, розігрують цей нескладний невибагливий сюжет. Чому, незважаючи на зовнішню простоту, він дозволяє створити сповнені глибокого змісту образи-символи? У чому його таємниця? Чому, преломлюючись крізь призму часу вертеп зберігає свою притягальну силу? Ці питання ще чекають на свої відповіді. Alina Tsipina ХАЙ ВЕЙ | |
| Переглядів: 1333 | Завантажень: 0 | | |
| Всього коментарів: 0 | |
