ДІЯ ДРУГА Картина перша
Болото, хаща, густі кущі. Біля кущів стоїть Вовк, величезний, моторошний звір. Шерсть його стирчить. Він точить кігті на точильному станку й співає.
В о в к.
Кігті хижі я гострю.
Я дівчисько розпорю.
Я ненавиджу дівчаток.
Гострі кігті – це початок.
Хай дівчисько в ліс прийде,
В мої лапи попаде.
Я ненавиджу дівчаток.
Гострі кігті – це початок
Л и с и ц я (вбігає). Куме! Кумцю! Кинь мерщій кігті гострити! Ховайся скоріше в кущі!
В о в к. Що? Воу! Кому це ти говориш?
Л и с и ц я. Тобі, друже.
В о в к. Не смій мене собачим іменем називати. Я не друг, я вовк.
Л и с и ц я. Хи-хи-хи. Куди загнув. Я до тебе по-дружньому...
В о в к. Що? Воу. По-дружньому. І ти у того дівчиська навчилася? По-дружньому... Від цієї дружби життя в лісі не стало. Зайці дружать з білками, птахи із зайцями. Воу. Мені дружба ні до чого. Я все сам, все один.
Л и с и ц я. А я з тобою. Ховайся в кущі, кажу.
В о в к. Не вчи мене. Чого ховатися?
Л и с и ц я. А того, що Червону Шапочку птахи супроводжують. Побачать тебе згори – скажуть їй. Найкраще на дівчисько зненацька напасти, коли вона не бачить.
В о в к. Сам знаю.
Л и с и ц я. Хотіла вона в тебе тютюном кинути.
В о в к. Воу.
Л и с и ц я. Хотіла вона гілку запалити, вогнем тебе налякати.
В о в к. Воу.
Л и с и ц я. А я тютюн викрала, сірники забрала, допомогла тобі.
В о в к. Не кажи цього слова. Допомогла... Пам’ятай, хто я і хто ти. Мені твоя допомога ні до чого.
Л и с и ц я. Та йди ж ти в кущі, вовчику.
В о в к. Не смій мене собачим іменем називати. Я не вовчик, я вовк.
Л и с и ц я. Ох, та йди ж ти, все діло загубиш.
В о в к. (йде до кущів). Це я сам йду.
Л и с и ц я. Сам, сам.
В о в к. Я сам знаю – розумніше напасти зненацька.
Л и с и ц я. Так, так. Тихше, слухай.
В о в к. Без тебе знаю, що треба слухати.
Л и с и ц я. Мовчи!
В о в к. Сам знаю, що треба мовчати.
Л и с и ц я. Ох, ну й звір.
В о в к. Атож, іншого такого пошукай... Ага! Йде вона. Відійди, дай мені місце для розгону. Йде. Воу.
Чути пташине щебетання, котре переходить в пісню. Червона Шапочка співає разом із птахами. Спів усе ближче.
Ч е р в о н а Ш а п о ч к а.
Мені весело іти!
Серед лісу я як вдома.
П т а х и.
Ти з травичкою на «ти»,
Ти і з квітами знайома.
Ч е р в о н а Ш а п о ч к а.
І дзвіночок не дзвенить,
А киває головою.
П т а х и.
І шипшина не шипить,
А танцює над травою.
Ч е р в о н а Ш а п о ч к а.
А якби могли вони
Говорити так як люди
П т а х и.
То сказали би вони:
Подивись, як гарно всюди.
В о в к. І мені гарно. Воу, як мені гарно.
Червона Шапочка обережно виглядає з гущавини.
Ч е р в о н а Ш а п о ч к а. Це найнебезпечніше місце.
П т а х и. Чому, чому? Ми поглянемо.
Ч е р в о н а Ш а п о ч к а. Тут, коло Дикого болота, така густа хаща, що згори нам нічого не побачити. Але я хотіла б зустріти Вовка тут.
П т а х и. Чому, чому?
Ч е р в о н а Ш а п о ч к а. Бачите – он Старий Дуб? Просто під ним і є ті тенета, в котрі я хочу заманити вовка.
Відчайдушний зойк зайця,
З а є ц ь. Стій! Червона Шапочко, стій!
П т а х и. Заєць біжить, заєць.
З а є ц ь (влітає). Стій! Лисиця викинула із твоєї сумочки...
Л и с и ц я. Вперед!
В о в к. Сам знаю. (Кидається вперед.)
З а є ц ь (кидається на вовка). Я вас, пробачте, вкушу.
Вовк мовчки, одним порухом лапи відкидає зайця. Той летить без пам’яті в кущі. Червона Шапочка вихоплює із сумочки згорток. Вовк плигає, дівчинка відскакує. Птахи кричать: «Рятуйте! Рятуйте!» Дівчинка кидає просто в пащу Вовкові дрібку перцю.
В о в к. Що це? Ап-чхи. (Чхає.)
Ч е р в о н а Ш а п о ч к а. Це перець. На здоров’я!
В о в к. Все одно я тебе з’їм. Ап-чхи!
Ч е р в о н а Ш а п о ч к а. На здоров’я! Ні, не з’їси.
В о в к. Я сильніший.
Ч е р в о н а Ш а п о ч к а (відступаючи до дуба). А я розумніша.
Л и с и ц я (зриваючись). Обережніше! Там тенета!
В о в к. Сам знаю!
Ч е р в о н а Ш а п о ч к а. Ах, і Лисиця тут!
Л и с и ц я. Так, я за тебе! Це я тобі кричала: обережніше, там тенета. Тримайся, дівчинко, я за тебе. (Біжить до неї.)
Ч е р в о н а Ш а п о ч к а. Не підходь, бо я і в тебе кину перцем.
Л и с и ц я. У тебе його так багато?
Ч е р в о н а Ш а п о ч к а. Так. Хтось вкрав один пакетик...
Л и с и ц я. Це не я.
Ч е р в о н а Ш а п о ч к а. Але у мене ще багато в запасі. (Кидає в Лисицю перцем.)
Л и с и ц я. Ап-чхи!
В о в к. Ап-чхи!
Ч е р в о н а Ш а п о ч к а. На здоров’я!
В о в к. Запам’ятай: бій наш ще не скінчився! Запам’ятай!
Ч е р в о н а Ш а п о ч к а. Авжеж, пам’ятаю!
В о в к. Воу! (Злобно виючи, відповзає в кущі.)
Л и с и ц я. Чхи! Нічого не вдієш! Твоя взяла... Молодець... Чхи! Перемогла... Чхи! (повзе в кущі слідом за Вовком.)
П т а х и. Перемога! Перемога!
Ч е р в о н а Ш а п о ч к а. Нічого подібного! Це вона навмисно каже, щоб потім знову з-за рогу накинутися!
П т а х и. Ні, ні! Вовк втік! Лисиця теж дременула!
Ч е р в о н а Ш а п о ч к а. Вони повернуться. Вам там, нагорі легко радіти, а мені знизу страшно.
П т а х и. Але ж ми з тобою, ми з тобою!
Ч е р в о н а Ш а п о ч к а. Я знаю... І все-таки... Коли я з Вовком билася, то ні про що не думала. А зараз як згадаю його, дуже хочеться мені чкурнути додому й замкнути двері на замок, на гачок, на засувку та ще й стола до дверей присунути, й шафу теж... (схлипує) й скриню...
П т а х и. Плаче! Ах! Червона Шапочка плаче.
Ч е р в о н а Ш а п о ч к а. Можу я поплакати, раз він втік.
П т а х и. Ясна річ, ясна річ!
Ч е р в о н а Ш а п о ч к а. Я ж дівчинка, а не камінь.
П т а х и. Ні, ні, не камінь.
Ч е р в о н а Ш а п о ч к а. Ах! Що ми накоїли! (кидається в кущі.) Зайчику! Зайцю!
П т а х и. Він спить! Він заснув!
Ч е р в о н а Ш а п о ч к а. Ні, він зомлів. (Біжить до болота.) Треба його окропити водою! (Повертається.) Зайцю! Ах ти мій сіренький! Я прогнала Вовка, як маленького цуцика
З а є ц ь (зривається). Я загризу їх всіх, а тебе не дам образити! Ти мій друг єдиний! А я твій друг.
Ч е р в о н а Ш а п о ч к а. Все гаразд! Я, Зайчику, всіх прогнала! Заспокойся!
З а є ц ь. Ти перемогла! Ура! Ого-го!
Ч е р в о н а Ш а п о ч к а. Тобі краще?
З а є ц ь. Тепер? Тепер я сильний, як ти. (Похитується.) Тільки голова макітриться й страшенно тремтить хвіст. (Сідає.)
Ч е р в о н а Ш а п о ч к а. Ти лягай, полежи.
З а є ц ь. Ні! А хто тебе проведе?
Ч е р в о н а Ш а п о ч к а. Лежи, Зайчику, лежи, Зайчику, спокійно. Вовк тепер мене не зачепить.
З а є ц ь. Не зачепить?
Ч е р в о н а Ш а п о ч к а. Ніколи! Ти поспиш і прокинешся знову розумним зайцем, добрим зайцем, веселим зайцем, героєм!
З а є ц ь. Я на Вовка кидався!
Ч е р в о н а Ш а п о ч к а. Так, так. Полежи, поспи.
З а є ц ь. Поспати?
Ч е р в о н а Ш а п о ч к а. Так, так. А я піду, а то бабуся розсердиться. Спи. (Встає і йде з піснею.)
Мені весело іти!
Серед лісу я як вдома.
П т а х и.
Ти з травичкою на «ти»,
Ти і з квітами знайома.
Ч е р в о н а Ш а п о ч к а.
І дзвіночок не дзвенить,
А киває головою.
П т а х и.
І шипшина не шипить,
А танцює над травою.
Ч е р в о н а Ш а п о ч к а.
А якби могли вони
Говорити так як люди
П т а х и.
То сказали би вони:
Подивись, як гарно всюди.
З а є ц ь. Ні, я ніяк не можу заснути. Як це чудесно, що я посмів на Вовка кинутися. Але ж кору на дереві я прокушую, а Вовк хоч і страшний, та, далебі, куди там йому по твердості до дерева. Оце то я! (Стрибає.) Оце то заєць! (Стрибає.) Побіжу я за Червоною Шапочкою! Ой! (Кидається в кущі.)
В о в к (виглядає із хащі). Воу! Пішла? Йду слідом.
Л и с и ц я (виглядає з хащі з іншого боку). Тебе птахи побачать!
В о в к. Мовчи!
Л и с и ц я. Далі місце відкрите!
В о в к. Сам знаю, не вчи мене.
Л и с и ц я. Піди на он той білий камінь і поваляйся.
В о в к. Це ще для чого?
Л и с и ц я. Це камінь – крейдяний, вимажешся ти крейдою, станеш схожим на білого собаку. Дівчисько тебе не впізнає і...
В о в к. Мовчи! (Йде до білого каменя, ховається за ним.) Це я сам іду!
Л и с и ц я. Сам, сам!
В о в к. Я сам знаю – треба перефарбуватися.
Л и с и ц я. Сам, сам!
В о в к. Мовчи! (Співає.)
Горобина, три осини.
Воу! Стали біля трясовини.
Воу! А під ними камінь білий.
Воу! А на ньому воїн смілий.
Воу! Він чудовий, і герой він,
Воу! Цей чотирилапий воїн.
Воу! Він, герой, ні з ким не дружить.
Воу! І ніхто за ним не тужить.
Воу! Він стоїть, страшенно виє.
Воу! Звуть того героя – Вовк!
На останніх словах Вовк вискакує із-за каменя. Він білий від голови до ніг.
Л и с и ц я. Добре, кумцю. Тепер біжи слідом за дівчиськом.
В о в к. Сам знаю. Стій! А це хто це там ворушиться в кущах? Хто? Воу!
З а є ц ь (похитуючись йде назустріч Вовкові). Я... я вас, пробачте, зараз загризу.
В о в к. Що?
З а є ц ь (відступаючи.) Вкушу! Не ричіть – я не винен! Я не можу залишити дівчинку в біді. Я побіг би, щоб розказати їй все, але у мене ноги майже не йдуть від страху. І мені доведеться... (Робить крок вперед і тут же відступає.) Мені доведеться побитися з вами. Та не ричіть же, я сам цьому не радий! (Поскакує.) Ви, пробачте, довели мене до цього! Ви злобний звір!
Л и с и ц я. До дуба гони його, до дуба.
В о в к. Не вчи мене!
З а є ц ь. Що? Що ви? А? (Підскакує.) Я нічого не розумію, але я ненавиджу вас. Неотесаний ви звір! Довгохвосте, пробачте, опудало! Накидайтеся швидше! Ах!
Різке клацання. Заєць потрапляє в тенета.
З а є ц ь. Що це?
Л и с и ц я. Тенета! В котрі твоя подруга хотіла вовка заманити. Хи-хи-хи!
В о в к. Йди геть!
Л и с и ц я. Що ти, куме! Що ти?
В о в к. Геть ступай! Загризу!
Л и с и ц я. Зачекай, ріднесенький...
В о в к. У мене рідні нема. Геть! Чуєш?
Кидається до Лисиці, та зникає в хащі.
В о в к. Ото ж бо! (Зайцеві.) Сиди тут. А я піду і з’їм твою Червону Шапочку. З’їм! Я сам. Звичайно! Все в лісі піде по-старому, по-хорошому. Заєць на вовка лапу підняв – от до чого дійшло. Та як же ти посмів?
З а є ц ь. Я вірний друг!
В о в к. Не смій цього слова промовляти! Твоє щастя, що на мене чекає крупніша здобич. Поживи ще годинку, я повернуся до тебе. Повернуся! Кінець дружбі! Кінець Червоній Шапочці! Один в лісі буде хазяїн – це я! Воу! (Вибігає.)
Л и с и ц я (вилазить із кущів.) Хи-хи-хи! Посидь, Зайчику, я ще повернуся до тебе. Одна в лісі буде хазяйка – це я. Хи-хи-хи! (Вибігає.)
З а є ц ь. Що робити? Як врятувати дівчинку? Допоможіть! (Кричить.) Допоможіть! Ніхто мене не чує. (Кричить.) Допоможіть! (Голосніше.) Я тепер нічого не боюся. Допоможіть! Нема нікого. Але поки живий, я не здамся. Буду кликати й барабанити. Зіграю заячий бойовий марш. Ми ще повоюємо. (Барабанить передніми лапами по тенетах і співає.)
Ми, зайці-молодці,
Не лякливі горобці!
Небезпека в лісі грізна,
Завтра може бути пізно!
Ми, братове зайці,
Найхоробріші бійці!
Моркву киньмо і забави,
І до бою станьмо браво!
Ми відважні зайці,
Не гайнем на манівці,
Хоч серця і не залізні,
Підемо на Вовка грізно!
Ми, зайці-молодці,
Не лякливі горобці!
Вставай!
Картина друга
В о в к. Молодець я! А який розумник! Прогнав геть Лисицю. Я знаю, чого вона слідом за мною ходила. Сподівалася Лисиця, що я дівчисько з’їм, а люди мене заб’ють. Ну, ні. Я старий вовк, мене не надуєш. Дівчисько я з’їм, тільки тишком-нишком. Довідаюся у неї, де її бабуся живе... Воу! Йде! Йде!
Чути пташине щебетання й пісенька Червоної Шапочки.
В о в к. Тільки б не завити при ній! Повию тихенько, поки її нема.
Виє під пісню. Під кінець пісеньки Червона Шапочка виходить на галявину.
В о в к (ніжним голосом). Здрастуй, люба Червона Шапочко.
Ч е р в о н а Ш а п о ч к а. Здрастуй, білий песику.
В о в к (басом люто). Я тобі не пе... (Осікається.) так, так, я собака, пес... Мене звуть Дружком.
Ч е р в о н а Ш а п о ч к а. Дружком? Здрастуй, Дружок. (Хоче погладити Вовка. Той відскакує.) Що з тобою, Дружку?
В о в к. Пробач мені, я дещо здичавів. Я загубився, від мисливця відстав. Мені так сумно без нього. Дуже-дуже.
Ч е р в о н а Ш а п о ч к а. І давно ти загубився?
В о в к. Три дні.
Ч е р в о н а Ш а п о ч к а. Бідолаха! Значить, ти хочеш їсти?
В о в к. Ні, дякую, я ситий. Мене нагодувала твоя бабуся.
Ч е р в о н а Ш а п о ч к а. Бабуся?
В о в к. Так! Це ж вона живе коло... (кашляє) коло... Ч е р в о н а Ш а п о ч к а. Коло Старих беріз, за Вербовим струмком.
В о в к. Ага, ага! Вона мене й нагодувала.
Ч е р в о н а Ш а п о ч к а. Як її здоров’я?
В о в к. Кепсько. Лежить у ліжку.
Ч е р в о н а Ш а п о ч к а. Треба хутчіше бігти до неї.
В о в к. Ах, ні, ні! Вона просила тобі переказати, якщо я тебе зустріну, щоб ти нарвала їй букетик квітів.
Ч е р в о н а Ш а п о ч к а. Квітів? Гаразд. А може, все-таки дати тобі поїсти? Чому ти облизуєшся, коли дивишся на мене?
В о в к. Ні, це я так. Бувай, дівчинко.
Ч е р в о н а Ш а п о ч к а. Бувай, песику.
В о в к (басом). Я тобі не пе... (осікається.) До побачення, дівчинко, до побачення, люба. (Вибігає.)
Ч е р в о н а Ш а п о ч к а. Птахи, а чого ви замовкли?
П т а х и. Нам не сподобався цей пес. Він махає хвостом так, наче не вміє цього робити. Дивний пес. Злий пес. Величезний пес.
Ч е р в о н а Ш а п о ч к а. Дурниці! Просто, він за три дні відвик від людей. Не треба мене лякати. Давайте краще співати.
Співаючи й збираючи квіти йде геть. Давлячись сміхом, із кущів вилазить Лисиця.
Л и с и ц я. Хи-хи-хи! Он що Вовк замислив! Побіжить зараз до бабусі, з’їсть спершу її, а потім дівчинку. Думає – ніхто не побачить. А я на що? Хи-хи-хи! (Співає.)
Вовк – він пре одразу в лоб.
Люди вовку вцілять в лоб.
А я потихесеньку,
А я полегесеньку –
И, гляди, жива й ціла
Мов та квітка, розцвіла!
Ай-да лисонька!
Ай-да хитренька!
(Вибігає.)
Завіса
