| Головна » Файли » Практика |
«Чому ми сьогодні соромимося бути театром ляльок?..»
| 19.10.2011, 10:00 | |
 Світлана Максименко «Чому ми сьогодні соромимося бути театром ляльок?..» Виступ на конференції в рамках фестивалю «ОБЕРЕГИ’2011» Очевидно, що я не можу конкурувати з поважними практиками театру ляльок, котрі досить чітко визначилися в проблемах театру. Я буду говорити про сьогоднішній день, про те що ми побачили від «Оберегів» 2001 року до «Оберегів» 2011 року. Я буду говорити про ті проблеми, які очевидні через десять років після того, як моя колега Світлана Михайлівна (Веселка) і я були на першому цьому фестивалі. Що ж сталося через десять років? Сталося те, що ми маємо двадцять років державної незалежності, ми відійшли від тоталітарного режиму, коли театр був засобом ідеології, коли ця ідеологія цензурувалася, фінансувалася, популяризувалася – ми мало той театр, який ми мали. Через двадцять років, втративши офіційну цензуру, нагляд, тиск, ми залишені… Психологи кажуть, це експериментально доведено, що коли із трьох квіток, при однаковому догляді, поливанні і т. п., одну із квіток лаяти, другу хвалити, а на третю взагалі не звертати емоційної уваги, то виживуть дві перших, а третя – вражена байдужістю – замре. Вона не вмре, вона не засохне… Так от театр ляльок опинився в ситуації тієї квітки, котру не лають, котру не фінансують, але яку от полишили так: виживете – виживете; не виживете – не виживете… … Як на мене, а я не є спеціалістом з лялькового театру, та я розумію, що в глобалізованому світі тільки лялька є універсальним засобом само ідентифікації. Особливо, коли ми говоримо про національний театр. І міф, котрий через ляльку формує громадянську, національну, ідеологічну структуру людини. І тому, власне, театр ляльок у цьому відношенні є унікальним. Дійсно, згадували Зіновія Ілліча Борецького, згадували Миколу Данька, згадували Грушецького, згадували режисерів, присутніх і не присутніх тут – і закономірно, чому виник тут цей фестиваль. Тому що при ігнорації державою, виростає роль особистості, тієї, котра бере на себе відповідальність, котра розуміє: якщо не я, то хто ж. Отже вихід в тому, щоби всупереч ігнорації держави, всупереч відсутності уваги, розуміти, що тільки театр ляльок здатен формувати тих, хто прийде в драматичний театр і тих, хто прийде в інші види театру. Якщо ми цього не будемо робити, то зникне, зрештою, й нація, як би ми голосно про це не говорили. І от, власне, фестиваль, який ми маємо сьогодні, як на мене, винаочнив такі проблеми. Яке над завдання фестивалю? Ясна річ, популяризація, власне, національної міфології, національної драматургії. Скажіть, будь ласка, скільки вистав ми побачили на цю тему? Я розумію, що театри пропонують своє. Але повинний бути критерій відбору. Тобто, організація фестивалю, його над завдання це є дуже чітка структура, і не треба від цього відходити. Очевидно, організаторам треба на це максимально звертати увагу. Розмивання театру ляльок, як виду мистецтва, як виду театру. Чому ми сьогодні соромимося бути театром ляльок? Це є ваша перевага, ваш пріоритет, тому що театр ляльок може те, чого не може будь-який інший театр – ні оперета, ні опера… Ви універсальні, ваша мова є зрозумілою для всіх. Чомусь, очевидно, від комплексу меншовартості, ми показуємо, що ми теж великі драматичні актори. Зрештою, вчорашня студентська вистава (Харківський інститут мистецтв ім. Івана Котляревського) показала, що лялькарем може бути тільки той, хто блискуче внутрішньо мобільний і той, хто, скажімо, з боа може зробити будь-яку тварину. Ви унікальні актори і треба цим пишатися. Не розмиватися. Не скочуватися до драматичного театру. Ви не доженете його, але втратите свою специфіку. Це сумна тенденція. Що ми відходимо від свого, а не приходимо ні до чого. Не треба забувати, що театр ляльок це ще й театр педагогіки. Чому, перед сьогоднішньою виставою не пояснити сюжету? Дитину треба готувати до сприйняття вистав, і хто ж як не ви будете це робити. До речі у Харківському театрі було п’ять педагогів у 20-му році. В голод, в холод, з малими зарплатами… Та засновники театру розуміли, що це театр педагогічний. Зрозуміло, що театр ляльок, це, в першу чергу, театр метафоричний і роль художника з режисером тут є визначальною. І тут ми бачимо перехід в «живий план»… Дуже сумна тенденція. Я не буду говорити про якість перекладів (дуже часто беруться підстрочники), про відсутність репертуару, через те, що міністерство культури ліквідувало взагалі штат драматургів і не підтримує, не фінансує починання режисерів… А від так, режисер не може відповідати за якість перекладу. Словом, держава нас кинула, і я думаю, що практикам театру треба озвучити цю проблему не у вузькому колі, а виходити на серйозніший рівень і говорити про те що драматург і режисер не можуть далі працювати на громадських засадах… Мусимо кричати, мусимо якимось чином привертати до себе увагу, тому що всі наші вузькі розумні розмови всього не вирішать. Ми повинні подумати над результативністю нашої зустрічі і над тим, як вийти з тих проблем, котрі намітив цей фестиваль таким чином, щоб наступні «Обереги» не повторювали того, що є сьогодні. Підготовка матеріалу, упорядкування й редакція Володимира Підцерковного
м. Івано-Франківськ, 19 жовтня 2011 р. | |
| Переглядів: 622 | Завантажень: 0 | | |
| Всього коментарів: 0 | |
