Інсценізація Володимира Підцерковного

Особи:
Юнак
Дівчина

Ляльки:
Дівчинка
Ельф

Маски:
Чарівниця
Жаба
Син Жаби
Метелик
Хрущ
Дві Хрущихи
Миша
Кріт
Ластівка

Музичний вступ.
Танець-пантоміма зустрічі двох молодих закоханих.

Ю н а к.
Спочило вже сонце на вітах,
Стулили пелюсточки квіти –
Година вечірня прийшла
І казку до нас принесла.

Д і в ч и н а.
Чекала на тебе, мій друже.
Я скучила, друже мій, дуже,
Та вічність розлуки пройшла –
Година вечірня прийшла.

Ю н а к і Д і в ч и н а.
Он місяць і зорі на небі,
То ж нам сумувати не треба,
Бо вже зачекалися маски –
Давай, почнемо нашу казку.
Ю н а к. Жила колись одна жінка, і не мала вона дітей. А їй дуже хотілося маленької дитинки. От якось пішла вона до старої Чарівниці і сказала їй:
Ж і н к а (Д і в ч и н а під маскою). Я дуже хочу мати маленьку донечку. Чи не скажеш мені, де я можу її взяти?
Ч а р і в н и ц я (Ю н а к під маскою). Чом не сказати? Скажу...

Пісня і танок Ч а р і в н и ц і.

Найбільший мудрець цього світу –
Хто знає, як творяться діти.
Маленькі, тендітні, мов квіти,
З любові плекаються діти,

Із мрії весь світ облетіти
На світі з’являються діти,
З бажання душею радіти
Приходять до нас наші діти.

Насамкінець Чарівниця вручає Жінці м а л е н ь к у л я л ь к у.

Ж і н к а. Дякую тобі, добра Чарівнице, дякую! (Дає Чарівниці жменю монет.)

Жінка, танцюючи, приносить ляльку додому, вкладає її спати, милується нею.

М у з и ч н а т е м а к о л и с к о в о ї.

Яка на диво гарненька дівчинка! А яка маленька! Назву її Дюймовочкою...

Наспівуючи колискову, Жінка показує ляльку зблизька дітям, потім вкладає її до шкаралупи грецького горіха і заколисує її, як у колисці. Лялька “спить”, колискова поволі затихає.
Простір заповнюють звуки літньої ночі.

Ю н а к. Так і жила маленька Дюймовочка. У шкаралупці горіха вона спала вночі, а вдень бавилася на столі... Та одного разу вночі, коли Дюймовочка спала у своїй колисочці, через вікно до кімнати влізла величезна ропуха, мокра і огидна. Вона скочила на стіл і заглянула до шкаралупки, де спала Дюймовочка.
Ж а б а (Ю н а к-маска). О-о-о-о!.. Ото славна дружина буде моєму синочкові...

З’являється Ж а б а - с и н, наближається до Дюймовочки, розглядає її.

Ж а б а - с и н (Д і в ч и н а-маска). Ке-ке-кекс, ке-ке-кекс, брекке-ке-кекс!..
Ж а б а. Тихше ти! Розбудиш її, і вона втече від нас. Вона буде ідеальною дружино тобі, синочку.
Ж а б а - с и н (тішиться). Ідеальною, ке-ке... Дружиною, брекке-ке...
Ж а б а. Вона легша від лебединого пір’я. Давай викрадемо її і посадимо на самісінькій середині річки на листку латаття – то цілий острів для такої крихітки...
Ж а б а - с и н. Викрадемо, ке-ке-кекс...
Ж а б а. Звідти їй нізащо не втекти. А я тимчасом влаштую для вас у багнюці затишне шлюбне кубельце...
Ж а б а - с и н. Брекке-ке-кекс!..

Виносять Дюймовочку “на середину річки” і танцюють радісний нічний т а н о к Ж а б,
перекидаючи шкаралупку з Дюймовочкою із лап у лапи.

Звуки ранку на річці.

Ю н а к. Вранці Дюймовочка прокинулась і раптом побачила, що вона опинилась посеред річки і навкруг, куди не глянь, вода, а берег ледве видніється вдалині. Дюймовочка страшенно злякалася і заплакала. Скінчивши приготування шлюбного помешкання, жаба припливла із своїм синком до листка, на котрому сиділа Дюймовочка, щоб взяти її ліжечко і поставити у спальні. Стара жаба низько присіла у воді перед дівчинкою і сказала:
Ж а б а. Ось мій синок! Він буде твоїм чоловіком. Ви славно заживете у нашій багнюці.
Ж а б а - с и н. Брекке-ке-кекс!..
Ю н а к. Жаби взяли шкаралупку і попливли з нею, а Дюймовочка зосталась сама на зеленому листку і гірко-гірко плакала...
Д і в ч и н к а. Я не хочу жити у бридкої ропухи, а ще більше не хочу бути дружиною її огидного сина!
Ю н а к. Маленькі рибки, котрі плавали під водою, чули цю розмову. Вони виглянули із-під води, щоб подивитися на крихітку-наречену, а коли побачили Дюймовочку, то їм стало страшенно шкода, що такій гарненькій дівчинці доведеться жити з жабами. Не бути цьому! Рибки з усієї річки підпливли до листка латаття, на якому сиділа Дюймовочка, і перегризли його. Так листок латаття поплив за швидкою течією далеко-далеко, і жаба не могла вже його наздогнати... А Дюймовочка пливла усе далі й далі, і маленькі пташки, що сиділи в кущах, дивилися на неї і співали... Гарний білий метелик все пурхав і пурхав довкола Дюймовочки, бо дуже вже вона йому сподобалася.

Танок Білого Метелика
Метелик робить щораз ширші кола – аж поки не зникає для того, щоб на музичному акценті з'явився Х р у щ і забрав ляльку.

Д і в ч и н к а. Ой! Хто це?! Що це?!

Т а н о к і п і с н я Хруща.

Х р у щ (В і н-маска).
Маю гарне гладеньке черево,
Полетиш ти зі мною на дерево,
Будеш квітнути там, наче рожа,
Хоча ти на хруща абсолютно не схожа!

Станем жити з тобою нівроку,
Нап’ємося квіткового соку,
Ти гарненька, хороша і гожа,
Хоча ти на хруща абсолютно не схожа!

Заживемо в дубовому листі,
Потонемо в росянім намисті,
Закликаю до шлюбного ложа,
Хоч ти на хруща абсолютно не схожа!

Хрущ продовжує кружляти з Дюймовочкою в екзальтованому танці, за яким підглядають Д в і Х р у щ и х и.

Х р у щ и х и (В о н а, міняючи маски).
– Ах! Погляньте, у неї лише дві ноги!
– Так! А яка незграбна!
– Так, так! У неї навіть ріжків не має!
– А яка вона тоненька! Вона зовсім як людина!
– Вона дуже негарна!
– Негарна?! Негарна – то мало. Огидна! Вжжжж... Вжжжжииии... (Розлітаються!)
Ю н а к. (поволі припинив танець, ніби отямившись, віднімає маску від обличчя). Тут Хрущеві теж здалося, що Дюймовочка дуже негарна і йому не захотілося більше тримати її у себе – нехай іде собі куди хоче. Він злетів з нею донизу і посадив її на ромашку. (Передає ляльку Дівчині, притуляє маску до обличчя.) Вжжжжжж... (Відлітає.)
Д і в ч и н а. Дюймовочка сиділа на квітці і плакала: її ображало, що вона така некрасива. Навіть хрущі прогнали її. Усе літо прожила Дюймовочка сама у лісі. Вона сплела собі колиску із трав, повісила її під великим листком лопуха, щоб дощ не міг намочити її.
Ю н а к. Вона їла солодкий квітковий мед і пила росу, котру щоранку збирала на листі і травах. Так промайнуло літо, пройшла і осінь.
Д і в ч и н а. Наближалась довга холодна зима. Всі пташки відлетіли, квіти зів'яли.
Ю н а к. А великий лопух, під яким жила Дюймовочка, пожовтів, засох і згорнувся у трубку.

Зимова музика.

Почав падати сніг і кожна сніжинка була для Дюймовочки, що для нас ціла лопата снігу.
Д і в ч и н а. Тоді Дюймовочка вирішила піти з лісу і пошукати собі притулку на зиму.
Ю н а к. У полі було ще холодніше, ніж у лісі і бідолаха зовсім замерзла, проте дійшла до нірки польової миші.
Д і в ч и н к а. Пані, я не їла два дні. Чи не подасте мені шматочка ячмінного зерняти?..
М и ш а. (Ю н а к-маска). Ах, ти бідолаха! Ходи до мене, зігрійся і пообідай зо мною. Зрештою, можеш залишитись у мене на всю зиму. Я буду годувати тебе, а ти прибирай гарненько мій дім і розказуй мені казки – я страшенно люблю казки.
Д і в ч и н а. І Дюймовочка стала робити все, що їй наказувала стара Миша. Їй непогано жилось у теплій Мишиній нірці.
М и ш а. Щотижня мене приходить провідати мій сусіда. Він вельми багатий і живе куди краще за мене. У нього великий будинок під землею, і він носить чудову оксамитову шубу. Виходь, дитинко, за нього заміж! З ним не пропадеш. Одне лиш погано: він геть сліпий і не побачить тебе... Зате ти будеш розказувати йому найкращі казки, які тільки знаєш.
Ю н а к (з маскою Крота). Невдовзі Кріт і справді прийшов у гості до польової Миші. Він був вельми поважним, досвідченим і багатим: шуба на ньому була оксамитова і дуже гарна.
Д і в ч и н а. Дюймовочку заставили співати для поважного гостя. І вона заспівала...

Найбільш люблю я в цілім світі
Веселе сонце, що нам світить.
І як же сонцю не радіти –
Ми всі його маленькі діти.

Воно несе нам тепле літо,
Дає лугам барвисті квіти,
То ж як йому нам не радіти –
Ми всі його маленькі діти.

Щоб літнім квітам розцвісти,
Світи нам, сонечко, світи!
Моя ти пісенько, лети,
Світи нам, сонечко, світи...

Ю н а к (з маскою Крота). І вона заспівала, та так гарно, що Кріт одразу покохав її, хоч і терпіти не міг сонця і не виносив квітів – адже він їх ніколи не бачив. Проте Кріт не обмовився жодним словом – він був надто поважним і солідним паном. Він лише запропонував Дюймовочці прогулятися своїм довгим підземним коридором, котрим дуже пишався.
Д і в ч и н а. На півдорозі Кріт зупинився і сказав:
К р і т (Ю н а к-маска). Тут лежить якась птаха. Але вам не варто її боятися – вона мертва.
Д і в ч и н к а. Не жива?..
К р і т. А так... Мабуть восени не встигла до вирію і замерзла... Тепер вже не цвірінькатиме! Який толк від того цвірінькання? Піснями ситий не будеш, взимку не зігрієшся.

Схиляються над мертвою ластівкою. Кріт подає птаха.

Д і в ч и н к а. Може це та сама ластівка, котра так чудово співала мені влітку? Скільки радощів мала я від її співу...
К р і т (у задумі). Хто знає, може краса й не повинна згинути? Хто знає?.. (Йде геть.)

Самотня Дюймовочка тулить до себе мертвого птаха.

Д і в ч и н к а. Прощай, люба ластівко! Прощай! Дякую тобі за твій чудовий спів тоді літом, коли дерева ще зеленіли, а сонце так лагідно пригрівало.
Л а с т і в к а (оживаючи). Дякую тобі, люба крихітко! Ти мене так гарно зігріла. Невдовзі я зовсім одужаю і знову полечу на сонечко...
Д і в ч и н к а. Надворі холодно, сніг і мороз. Зостанься тут, а я буду тебе доглядати.
Ю н а к. Цілу зиму прожила ластівка у підземеллі, а Дюймовочка піклувалася про неї. Ані Кріт, ані Польова Миша нічого не знали про те – вони ж бо зовсім не любили пташок. А коли прийшла весна і пригріло сонечко...
Л а с т і в к а. Квівіт! Квівіт! Бувай здорова, моя добра дівчинко! Бувай здорова! (Відлітає.)
Д і в ч и н а. Дюймовочка подивилася їй услід і сльози полилися з її очей – дуже вже полюбила вона пташку.
М и ш а. Ну от. Тепер тобі потрібно готувати придане, бо пан Кріт попросив твоєї руки. Ти вийдеш заміж за поважного пана, і треба, щоб у тебе всього було вдосталь.
Д і в ч и н к а (крізь сльози). Люба пані! Я не хочу заміж за нудного старого Крота!..
М и ш а. Дурниці! Не впирайся, бо вкушу тебе своїм білим зубом. Чим тобі Кріт не наречений? У самої королеви нема такої оксамитової шубки, як у нього. Та й у коморі у нього достаток. Богові подякуй за такого чоловіка! (Виходить зі сцени.)
К р і т. О, коли нарешті скінчиться те літо? (Незграбно пританцьовує і співає.)

Коли скінчиться літо
І висохне бадилля,
Замкну в коморах жито,
І справимо весілля.
Весілля, весілля,
Ми справимо весілля!

Поважність – то не старість,
І ще нема безсилля,
Переповняє радість,
Бо скоро вже весілля.
Весілля, весілля,
Бо скоро вже весілля!

У вайлуватому кротячому танці виходить.
Пауза.
У просторі виникає музична тема Дюймовочки.

Ю н а к. Нарешті настала осінь і надійшов день весілля. Незабаром прийде Кріт за своєю нареченою. Доведеться тепер Дюймовочці переселитись до нори Крота і жити глибоко під землею і ніколи вже не бачити сонечка, бо Кріт нізащо не дозволить їй виходити з нори. Бідній дівчинці було так важко, і вона вийшла поглянути на сонце востаннє.
Д і в ч и н к а.
Прощайте, ясне сонце,
Дерева в позолоті,
Бліде осіннє небо
І соняхи при плоті...

Прощайте, зжаті ниви,
Прощайте, бідні квіти,
Вітайте ластів'ятко,
Як пощастить зустріти.

Музичний перехід до теми Ластівки.

Л а с т і в к а. Квівіт! Квівіт! Надходить холодна зима – я лечу далеко-далеко звідси, до теплих країв. Хочеш летіти зі мною? Полетимо далеко від гидкого Крота і його темної нори, полетимо далеко, за синє море, де сонечко світить яскравіше, де завжди літо, і цвітуть чудесні квіти. Летімо зі мною! Ти ж урятувала мені життя, коли я замерзала у темній холодній норі.
Д і в ч и н к а. Так, так, я полечу з тобою!

Музична тема польоту.

Ю н а к. Ластівка стрімко звилась догори і полетіла над темними лісами, над синіми морями і високими горами, покритими снігом. І от, нарешті, теплі краї! Тут сонце сяяло набагато яскравіше, небо було набагато вищим, ніж у нас, а біля огорож вився зелений виноград. У лісах росли цитрини і помаранчі, а ще було там багато красивих квітів. Ластівка опустилась і посадила Дюймовочку на широку пелюстку однієї із таких квіток. Але що це! У чашечці квітки сидів маленький чоловічок... Це був король ельфів.
Е л ь ф (лялька). Вітаю тебе, чарівна дівчинко, у своєму королівстві!
Д і в ч и н к а. Мене звуть Дюймовочкою. А хто ти?
Е л ь ф. Я – король ельфів і паную над усіма духами квітів. Я ще ніколи не бачив такої гарної дівчинки. Чи не виявиш ти мені високої честі стати моєю дружиною і королевою всіх квітів?
Д і в ч и н к а. Ах, мій любий! Ти теж одразу мені сподобався, бо саме таким, як ти уявляла я собі свого судженого, а не сином ропухи, хрущем чи старим сліпим кротом. Тому я згодна!
Е л ь ф. Отже, ти будеш моєю дружиною? Скажи, скажи ще раз, скажи.
Д і в ч и н к а. Так! Так, мій коханий!..

Фінальна пісня.

Танець весільний – кружляймо усі.
Ельфи танцюють і квіти в росі.
Славмо кохання і добрі діла,
Дзвоники в полі співають: хвала!

Дорога до щастя не завжди пряма,
Та терни і сльози все ж не дарма.
Славмо кохання і добрі діла,
Птахи на вітах співають: хвала!

Казка нас тішить щасливим кінцем,
Ну а кохання – весільним вінцем.
Славмо кохання і добрі діла,
Усі нареченим співають: хвала!

КІНЕЦЬ