У XV-XVI ст.ст., коли в Європі розвивались драматургія й театр, в Московщині нічого подібного не було. Тому в значній мірі спричинився авторитарний тиск російської православної церкви, яка забороняла всілякі "бісівські ігрища". Церкву підтримувала державна влада.
Лише у другій половині ХVII ст. ситуація почала змінюватись на краще. 4 червня 1672 року цар Олексій Михайлович наказав у Москві "вчинити комедію". Оскільки серед московитів здатних виконати цей наказ не знайшлось, придворним драматургом був призначений пастор лютеранської кірхи Німецької слободи в Москві син марбурзького лікаря Йоган Готфрід Грегорі. Він написав п'єсу на біблейську тему, яка була перекладена російською мовою і 17 жовтня того ж року поставлена в спеціально збудованій "комедійній хоромині" в царському селі Преображенському під Москвою (нині - в межах Москви, там є станція метро). "І потішили великого государя німці" - записав сучасник. Наступного року театр було переведено до Кремля. 1675 р. Грегорі помер, а наступного року помер цар Олексій Михайлович, і діяльність німецького театру, що проіснував чотири роки, припинилась. Для цього театру, який деякі російські театрознавці вважають першим російським театром, а інші не згоджуються з таким визначенням, написав дві п'єси в стилі українського так званого шкільного театру вихованець Києво-Могилянської академії Симеон Полоцький, білорус за походженням, котрий в 1663 році переїхав до Москви і прожив там 16 років.

Теорія шкільної драми викладалась в курсах поетики, читаних в Києво - Могилянській колегії з 1631 року. Спудей з Білорусії Самійло Петровський - Ситнианович, в Москві потім прозваний Полоцьким за назвою його рідного міста (Симеон - чернече ім'я), брав участь у виставах, що влаштовувались в колегіумі. Дві п'єси, написані ним в Москві, можна дещо умовно вважати початком російської драматургії, а їх автора - першим драматургом Московщини. Крім згаданих п'єс, Симеон Полоцький створив велику кількість т.зв. "діалогів" та "декламацій", які були мовлені "отроками" під керівництвом і за участю автора перед царською родиною в Москві та в селах Коломенському й Ізмайловському. Все це готувало грунт для створення в Москві професійного театру. Саме після цих декламацій у царя й зявилось бажання створити в Москві театр. П’єси виникли на вже підготовленому грунті.

З 1687 року теорію шкільної драми почали читати українські викладачі в московській Слов'яно-греко-латинській академії. До наших днів дійшли курси поетики Ісаакія Хмарного, вихідця з Києво-Микильського монастиря, та деякі інші.

Важливим етапом в становленні російської драматургії були п'єси українського письменника й проповідника Данила Туптала, відомого в російській церковній історії як Дмитро Ростовський, - "Про Навходоносора царя" (1673 - 1674) та "Комедія на Різдво Христове " (1702). Перша була створена в Москві для придворного театру, друга - в Ростові Великому (нині - Ярославської області) для театру місцевої семінарії. Образи цієї останньої п'єси нагадують персонажі української вертепної драми. В 1676 р. для придворної сцени написав "Історію про Давида й Голіада" Степан Чижинський, уродженець Львівщини, вчитель Києво - братської, а потім Смоленської шкіл.

В театрах царівни Наталії Олексіївни та цариці Прасковії Федорівні ставились п'єси, написані на тексти Четьїх-міней Дмитра Ростовського, а один з викладачів семінарії в Ростові Великому інсценізував складене Дмитром Ростовським житіє Дмитрія Солунського.
Одним з найосвіченіших людей тієї доби був великий український письменник і філософ Теофан Прокопович. З його багатющого творчого доробку згадаємо тут лише курс поетики, читаний ним на початку ХVIII ст. в Києво-Могилянській академії, в якому висвітлювались також проблеми драматургії і, написану ним віршовану п'єсу "Влaдимир" про князя Володимира, котрий вивіз християнство з нашого Херсонесу, по-ставлену 3 травня 1705 року на сцені Києво-Могилянської академії. 1716 року Теофан Прокопович з волі Петра І приїхав до Петербурга і з того часу його твори дістали розповсюдження в Росії, п’єса ж "Владимир" стала однією з перших п’єс російського професійного театру. Одночасно з Т. Прокоповичем в Росії розгортав просвітницьку діяльність інший великий український проповідник, уродженець міста Яворова на Львівщині Стефан Яворський. Діставши під свою опіку Московську Слов’яно-греко-латинську академію, він створив при ній театр. До нас дійшли тексти и програми вистав того театру.

1722 р. переїхав до Росії один з учнів Теофана Прокоповича Лаврентій Горка - випускник і потім професор Києво-Могилянської академії, з козацької родини, ігумен Видубецького монастиря в Києві, також драматург. В 1708 р. в одній з його драм вперше було запроваджено на сцені балет. "С точки зрения балета мы впереди планеты всей" - то було значно пізніше, а тоді, коли балет щойно починався як мистецтво (і починався одним з українців), у Москві він кваліфікувався як "обычай богомерзкий - нелепое плясание и скакание"".
Зачинателями жанру комедії в Московщині також були українці. Першу комедію поставив на московській придворній сцені 24 січня 1676 року український драматург Степан Чижинський - про Бахуса.

На початку ХVІІІ ст. в Москві набуває популярності віршована панегірична драма, джерелом якої були українські драми-мораліте пасхального циклу. В 1742 р. в Москві Самуїл Рубчанівський, ієромонах з Києва, викладач риторики Слов’яно-греко-латинської академії, написав панегіричну драму на честь перевороту 25 листопада 1741 року, в результаті якого до влади прийшла дочка Петра І Лисавета Петрівна.
Ближче до кінця ХVІІІ ст. до Росії приходить з України жанр українського вертепу. Вертеп - то була печера під Віфлеємом, де, за легендою, народився Ісус Христос (нині це територія Палестинської арабської автономії). Вертепний театр - то був театр маріонеток, що прийшов у ХVІ ст. із Західної Європи через Польщу - на Україну, де набув національного забарвлення і, як переконливо довів Іван Франко, став українським національним витвором. Вертепна драма була короткою ляльковою виставою, що влаштовувалась на святках і зображала зворушливу історію прибуття трьох пастухів чи волхвів з дарами до ясел новонародженого немовляти. В Москві в кінці ХVІІІ ст. була поставлена народна драма "Цар Ірод", що виникла на основі українського вертепу.

Студенти Києво-Могилянської академії та інших навчальних закладів України - учасники шкільної драми й вертепу під час канікул мандрували по селах не лише України, а й Білорусії та Росії, показуючи свою майстерність. Їх театралізовані видовища знайомили населення Московщини з українською культурою й сприяли зародженню там театрального мистецтва. Під впливом українського вертепу в Росії виникає лялькова комедія "Петрушка". За прикладом Києво-Могилянської академії шкільні театри виникають в Москві та ін. містах Росії. В перервах між діями шкільної драми на Україні виставлялись одноактні комедійні п’єси - інтермедії, які користувались великою популярністю. Сюжети для них бралися з життя, вони були злободенні й демократичні. Поступово інтермедії стали самостійною формою театрального видовища і з’являються і в Росії.

В цій статті ми не торкаємось музики. Зазначимо лише, що з вихованців Київської академії набирали співаків до придворних капел в Москві і Петербурзі.
А тепер час відповісти на питання: то хто ж тут був старший брат, а хто - молодший? Першим справді російським драматургом був Олександр Петрович Сумароков (1717-1777). У1756 р. в Петербурзі був створений перший російський публічний театр і Сумароков був призначений його директором. Газета "Слава Севастополя" 1.09.1998 р. вмістила статтю про гастролі в Севастополі одного з російських театрів під титлом "Вечен, как вечна русская сцена". Як бачимо, "русская сцена" виникла лише в середині XVIII ст. і зовсім не була "вічною".

Лжерело: http://ukrlife.org/main/valiko/teatr.htm