| Головна » Файли » Драматургія |
ЛАСТІВОЧКА
| 08.10.2011, 09:31 | |
| ТАДЕУШ СЛОБОДЗЯНЕК ЛАСТІВОЧКА За оповіданням Жорже Амаду Переклад з польської Володимира Підцерковного Пролог ЧАСТИНА І - "Творення світу". ЧАС, САМОЗАВІДНИЙ ГОДИННИК. (Заслонена завіса, перед завісою з лівого боку стоїть сучасний стіл і білий диван, музика, через глядацький зал входить Час з "моделлю світу" у вигляді прозорого куба. Ставить куб на стіл. Час накручує куб як годинник та засипає до нього шестерні. Заводить куб – музика (мотив 2). Завіса піднімається й являє порожню сцену. Час подає знак - з'являються білі стінки куба, Час подає знак - на стінах з'являються зображення шестерень. Час подає знак - над сценою з'являється великий овальний циферблат годинника. Час подає знак - на білому горизонті виникає небо, захід сонця, темно-синє небо із зірками - графіка. ЧАС: Колектив! Актори! (входять актори) Добридень, панове! Увага, ми починаємо. Прошу музику! I-a пісня- Увертюра "Час" Усе на світі творить час, Все виникає з його волі, Щоби щоденно й повсякчас У небуть рухатись поволі. Бо за початком йде кінець – Незмінні правила на світі. А час, байдужливий видець І охоронець заповітів. По пісні задоволений Час позіхає й виходить в куліси ПРОЛОГ ЧАСТИНА II. "РАДІСТЬ". За сценою чути сміх і наростаючий музичний мотив танго. Вбігають три ГРАЦІЇ, стрибаючи розкидають пелюстки квітів, вистрілюють конфетті, пускають бульбашки, танцюють в колі й біжать до горизонту сцени, сміх за сценою і дикі вигуки посилюються, музика танго наростає, Три Грації відслоняють горизонт, як французьку завісу. На сцену в'їжджає на цирковій конструкції Рання Зоря. Час зі своїм слугою маніпулюють конструкцією так що привибухах сміху й вереску Рання Зоря пурхає над сценою. У кульмінаційному моменті забави за сценою чути голос Часу : Рання Зоре! Всі замовкають і з'їжджають за сцени пирхаючи тихо із сміху. Грації спішно входять на сходи і запалюють підсвічники - як зірки, одна з грації запалює місяць. Добирають гідних поз. СЦЕНА 1. ЧАС: Рання Зоре! Котра година? (замислюється) О Матір Божа! За чверть шоста! Рання Зоре! РАННЯ ЗОРЯ: Я тут, тату. ЧАС: Котра година? РАННЯ ЗОРЯ: По п'ятій. ЧАС: По п'ятій? Ти спізнилася, моя панянко, на сорок п'ять хвилин! Вже за чверть шоста, а ще світять зірки й місяць, і досі не зійшло сонце. Що ти собі думаєш, навіжене дівчисько. Ти хочеш щоб годинники збулися розуму й стали ходити, як кому заманеться? РАННЯ ЗОРЯ: Ох, ці годинники… Чи не міг би ти, тату, хоч раз приспати їх всіх, щоб хоч на мить стало тихо… ЧАС: Тихо? Як тихо? Ошаліла? Ти хочеш, щоб на світі запанував безлад? Щоб сонце світило уночі, а зорі вдень? Щоб взимку цвіли квіти, а влітку сипав сніг? Щоб світ став сторчака й дриґав ногами? Ти знаєш, до чого б це призвело? До хаосу і революції! І врешті до одного: замінили б мене – старий Час, новим Атомним Часом! От що! Ти цього хочеш? Ти цьго хочеш. Свого старого батька ти маєш за ніщо. РАННЯ ЗОРЯ: Як ти можеш так казати, татусю? Ти ж знаєш, що я тебе дуже люблю. ЧАС: То, чому ж тоді спізнилася? Ти виставляєш на посміховисько мій авторитет перед годинниками та іншими мірилами часу? Ну, до роботи. Годі вже, добре. (Рання Зоря гасить зорі й місяць, і розпалює сонце, але робить це неохоче.) ЧАС: Певно знову стрічалася з тим неробою й лоботрясом! З Вітром! Знову він забивав тобі баки своїми несусвітними лясами, так? РАННЯ ЗОРЯ: Вітер не такий вже поганий. Він хороший приятель, бездоганно танцює танго й знає безліч чудесних історій. ЧАС: А я знаю, що він знову морочив тобі голову цей аферист, цей герой тисячі скандалів. Ти гадаєш, саме з тобою він побереться? РАННЯ ЗОРЯ: А я й не думаю виходити заміж. Якщо навіть колись і погоджуся вийти, то за мільйонера, котрий дозволить мені спати до одинадцятої й буде мені приносити сніданки до ліжка. І я не перейматимусь врешті цими холерними годинниками. Ой, вже втомилась! ЧАС: Не жартуй. Подивися, скільки ще сяє зірок і як ледве жевріє сонце. Ну й що за казки розповідав тобі той блазень? РАННЯ ЗОРЯ: Ох, тату. Вітер розповідав мені найчудовішу і найсумнішу історію, яку я будь-коли чула. Ти знаєш, тату, я плакала, довго плакала. Вітер розповів мені історію про кохання Ластівки й Кота. (хлипає.) (від сильного подуву гаснуть зірки – підсвічники й розжарюється сонце, входить ВІТЕР) ВІТЕР: Моє шанування, вельмишановний пане Часе. Вітаю вас. Вітаю вас, панно Рання Зоре. А що сталося? Звідки ці сльози, люба панно? ЧАС: То наслідок ваших недотепних історій, пане Вітре. Не маєте нічого кращого до роботи, як тільки засмічувати голови дівчатам байками, такими ж безглуздими, як та з коханням кота і тої... ну, як її? РАННЯ ЗОРЯ: Ластівочки. ЧАС: От власне! Шкода, що не миші... Сором, пане Вітере! Що за манери! Ви лише на таке й здатні! ВІТЕР: Я не доберу, про що ви, пане Часе? Я розповів панні Ранній Зорі сповнену сумну і повчальну історію, котра твердить, що не треба легковажити коханням, бо тільки кохання на цьому світі й має сенс: приносить радість і щастя, та змінює на краще навіть найпаскуднішого кота. Що в цьому поганого, пане Часе? ЧАС: Так виходить, пане Вітре, що й я чув колись цю понуру історію, в якій тільки завдяки здоровому глузду батьків ластівки і ще декількох порядних осіб не дійшло до огидного злочину. До поїдання старим і, як то ви вірно зазначили, паскудним котом легковажної й наївної ластівки. РАННЯ ЗОРЯ: Але ж кіт зовсім не хотів з'їсти ластівки! Кіт закохався в неї й хотів одружитися. ЧАС: І мати з нею безліч дітей. Ха ха ха! Були б то кото-ластівки або ластівко-коти, пане Вітре? Що за вселенська маячня! ВІТЕР: Чому ви так все перекручуєте, пане Часе? Чи вам не властиві почуття? ЧАС: Так, пане Вітре, я позбавлений почуттів перед хронічним вбивцею, котрому не вдався черговий злочин в саду. ВІТЕР: Називаєте хронічним вбивцею, того хто вигнав із саду гримучих змій? РАННЯ ЗОРЯ: І врятував життя стільком істотам? ЧАС: Не будь смішною, Рання Зоре! Врятував життя стільком істотам! Хіба лише для того, щоб самому їх безкарно вбити. ВІТЕР: Докази, пане Часе, де докази? ЧАС: Прошу уклінно, пане Вітре! Пісня: Прелюдія "Великий Годинник Світу - кантата" Світ є лабіринтом значень, Світ є лабіринтом сенсу. Можна сутність іноді одначе Збільшити, або зробити меншу. На кожне «тік» своє тут «так», А в повноті повноти брак, І кожен видих має вдих, І плач нерідко родить сміх, Є чорнота, а поряд біле, То б’єш у ціль, а то не вцілиш, На кожен мінус є свій плюс, Галоп сьогодні, завтра блюз Є слово – «так», є слово – «ні», Були дерева – стали пні, В дорослому дитятко спить, А за котом собака мчить, І радість вмить обірве біль, А коло цукру поряд сіль, І світ – невпинний вічний рух, Бездушний хтось, а в комусь – дух. На світі все, мов гра в квача. Обірве ласку свист бича, В дорослому дитятко спить, І арештанту воля снить, І точиться логічний блуд, І кривду часом чинить суд. І світ стоїть на тім одвік, На кожне «так» лунає «тік». (пісня 2, кінець сцени 1) СЦЕНА 2. ВЕСНА ЧАС: Весна. (годинник, як автомат викликає наступних персонжів драми - ПРЕЗЕНТАЦІЯ ЛЯЛЬОК, 3 Грації вибудовують сад, з'являється дерево. ) КІТ спить, ЛАСТІВОЧКА кидає в нього гілкою, з'являється КОРОВА КОРОВА: Що ти робиш? Хочеш, щоб він тебе з'їв? Ти знаєш, скільки він ластівок зжер? А курчат? А інших птахів? Минулої весни вбив голубку. Саме тоді голуб зовсім посивів і власне тоді потьмарилося у нього в голові. А цьому чудовиську абищо. ЛАСТІВОЧКА: Справді? Він такий страшний? КОРОВА: Що ти робиш? КІТ: Чому мене знову будять? Певно знову та стара корова. КОРОВА: Вусатий курдупель. КІТ: Стара корова без нацицника! КОРОВА: Що? Хам! Безбожний хам! (виходить з плачем) Кіт моститься спати. КІТ (засинаючи): Весна... квітки… дерев зелені шати. (з'являється папуга, Ластівочка кидає прутиком в Кота) ПАПУГА: Що ти на Бога робиш! Хочеш, щоб цей сущий диявол, цей послід сатани, цей закоренілий безбожник, проклятий всіма, завдав тобі лиха? Він безсовісний. Йому зжерти юну ластівку все одно, що іншому випити чарку! ЛАСТІВОЧКА (кидаючи прутиком): Справді? Чарку? ПАПУГА: Що ти робиш… КІТ: (прокидається) Що знову... ага... тепер цей лицемір, облудний… святенник (скаче й намагається упіймати папугу). ПАПУГА: Боже! Рятуйте! (утікає) КІТ: (влігся і засинає) Дерев зелені шати … (з'являється Сова) (Ластівочка замахується прутиком) СОВА: Не роби цього! ЛАСТІВОЧКА: Чому? СОВА: Розлютиш його – і він тебе вб'є. ЛАСТІВОЧКА: Він же не вміє літати. СОВА: Він мстивий. Вистежить тебе й наскочить в такому місці, де ти не зможеш втекти. А коти в таку мить не мають серця. ЛАСТІВОЧКА: Справді? (кидає прутиком, але не поцілює.) не мають серця? КІТ: (муркоче крізь сон) Весна… зелені шати. СОВА: Коти без серця. А може й ні? Хто це знає. Пам'ятай, я тебе застерегла! (відлітає.) ЛАСТІВОЧКА: Гей, пане безсердечний Котяро. (прилітає Голуб) ГОЛУБ: Душогуб! Вбивця! Віддай мені мою голубоньку. Душогуб! Віддай, чуєш? Голубці темно і душно в твому сірому животі. Вбивця! (Ластівочка кидає в кота прутиком.) ГОЛУБ: Головоріз! КІТ: (прокидається.) Зелений аромат весни… ГОЛУБ: (утікає). Вбивця КІТ: Дурник. (помічає Ластівочку.) А ви чом не втікаєте? Не чули? Я вбивця. ЛАСТІВОЧКА: Я мала втікати? Я вас зовсім не боюся. Ви не можете мене упіймати, бо не маєте крил, щоб літати! Ви кіт. Доволі огидний, зрештою. КІТ: Вважаєте мене негарним? Справді? ЛАСТІВОЧКА: Страшенно негарним. КІТ: Немислимо. Тільки сліпий міг би сказати, що я негарний. ЛАСТІВОЧКА: Ого! Мало того що ви страшенно негарний, так до того ще й пихатий. Гарно. (з'являються батьки.) БАТЬКИ: Що ти тут, робиш?! Негайно до дому! Мерщій! Хто дозволив тобі розмовляти з цим бридким вбивцею!? До дому! Мерщій! Мерщій! ЛАСТІВОЧКА: (відлітаючи). Я мушу летіти. Бувай те, пане пихатий виродку! (БАТЬКИ і ЛАСТІВОЧКА відлітають) КІТ: Негарний і пихатий! Яка цинічна, мала Ластівка! Я – негарний? Я - пихатий? Дурненька Ластівка. (наспівує) Зелений аромат весни. Дерев зелені шати … СЦЕНА 3. ЧАС, ВІТЕР і РАННЯ ЗОРЯ ВІТЕР: Отак і було, пане Часе. Кіт собі спав і снилася йому найчудовіша пора року – весна. Той кіт, пане Часе, не був ангелом, то правда, мав на своїй багато чого, хоч би й ту нещасну голубку, але хто з нас не без гріха. Цей кіт, пане Часе, мав тонку душу поета. Еге ж, панно Рання Зоре? РАННЯ ЗОРЯ: Так, пане Вітре. ВІТЕР: Бо інакше як же така зворушлива прекрасна істота, як ластівочка, взагалі зацікавилося б таким зарозумілим і огидним створінням, як кіт? ЧАС: От, власне, й поясни мені, Рання Зоре, поясни старому батькові, як така прекрасна ій зворушлива істота та звернуло увагу на таку паскуду, як кіт? Як таке стало можливим? Чому взагалі завела вона з ним розмову? ВІТЕР: Мені теж цікаво, панно Рання Зоре, чому вона взагалі з ним заговорила? ЧАС: З якого дива звернула на нього увагу? ВІТЕР: Прошу відповісти старому батькові, панно Рання Зоре. ЧАС: Ви надто мудрі, пане Вітре! Скажи мені, донечко. РАННЯ ЗОРЯ: Не знаю. СЦЕНА 4. ЛАСТІВОЧКА, БАТЬКИ, ПАПУГА, потім КІТ. ЛАСТІВОЧКА: Не знаю. БАТЬКИ: Ми врятували нашу дочку! Ми рятували її. Ми гарні батьки! Прекрасні батьки! Які ми чудові! Ми вирвали нашу дитину з котячих лап! Чудові! Чудові? ЛАСТІВОЧКА: Чудові. ПАПУГА: Правда. Чудові. Тим паче, Ластівочка, першою зачіпала кота, кидаючи в нього гілками яблуні, а це могло скінчитися трагічно... ЛАСТІВОЧКА: Донощик. БАТЬКИ: То скандал! Дражнити кота. Вбивцю! Наша дочка збожеволіла. Щоб це було вперше й востаннє. Ясно? ЛАСТІВОЧКА: Ясно. ПАПУГА: Во ім'я Отця і Сина, відколи світ стоїть, а сад росте, я вірую в Господа. Ластівка з ластівкою, птах з птахом, кіт з кішкою, собака з сучкою, Богородице Діво, сповнена ласки, ти бачиш, наївне дитя, амінь? ЛАСТІВОЧКА: Амінь. (входить КІТ) КІТ: (наспівує). Дерев зелені шати. БАТЬКИ: Амінь. (утікають з Ластівочкою) КІТ: Зелений аромат весни. ПАПУГА: Як світ світом, а сад садом, во ім'я Отця і Сина, Ластівка з ластівкою, а кіт з кішкою. КІТ: Ти, лицемірний блудню, святеннику брехливий, пишномовний пустомолоте. Ти вже забув, що скоїв тій бідоласі голубці, коли її недорікуватий чоловік-листоноша літав по цілім світі? Ти забув, до якого відчаю її довів? Я мусив її з'їсти, аби так не страждала! ПАПУГА: Не тобі, бісове сім’я, мене судити. КІТ: Фуркай звідси, базіко, бо дійде черга й до тебе! ПАПУГА: Рятуйте! Вбивають! О Господи! (утікає) КІТ: Я – пихатий? Я – вкрай негарний? (повертається Ластівочка) ЛАСТІВОЧКА: Що, це вже не кажуть "добридень", пане не-вихований-пихатий-і-страшенно-негарний Котяро? КІТ: Добридень, панно Ластівочко. ЛАСТІВОЧКА: Шановна панно Ластівочко, якщо можна. КІТ: Шановна панно Ластівочко. ЛАСТІВОЧКА: Ну, добре, звертайтеся до мене панно Ластівочко, а я звертатимусь до вас: пане виродку. КІТ: Я вже казав, що я не негарний. ЛАСТІВОЧКА: Але пихатий. І такий потворний, що поряд з вами моя хрещена матінка Сова, справжня красуня. КІТ: До побачення, панно Ластівочко. ЛАСТІВОЧКА: От і образився. Можете зоставатися. Я вже не зватиму вас негарним. Говоритиму, пане Чарівний. КІТ: Так теж не хочу. ЛАСТІВОЧКА: То як же мені до вас звертатись? КІТ: Кіт. ЛАСТІВОЧКА: Так я не можу. КІТ: Чому? ЛАСТІВОЧКА: Бо не можна мені розмовляти з котами. Коти вороги Ластівок. КІТ: І хто ж вам це сказав? ЛАСТІВОЧКА: То правда. Всі так кажуть. Та може ми й не вороги? КІТ: Зовсім! ЛАСТІВОЧКА: Ну тоді поговоримо. (з'являється Голуб) ГОЛУБ: Вбивця! Душогуб! Віддай мою голубоньку! Мою кохану! Мою добру й вірну дружину! Мою голубку! Варвар! (відлітає) ЛАСТІВОЧКА: Ви й справді зжерли ту бідну голубку? СЦЕНА 5. ВІТЕР, ЧАС і РАННЯ ЗОРЯ ВІТЕР: Я протестую! То недобре, пане Часе! ЧАС: А чом же то, пане Вітре? Може то неправда? Може цей кровопивець не їв голубки? Може голуб з того не збожеволів? Може то не факти? ВІТЕР: То таки факти, пане Часе. Але тоді будемо щирими до кінця. Як правда, то правда. Може поговоримо про те, що заподіяв голубці ваш герой, шановний Папуга? ЧАС: Це не стосується історії Кота! ВІТЕР: Як то не стосується? А хто голубку, за відсутності того тупого листоноші, її чоловіка, спокусив, використав і покинув? Хто довів бідолаху до такого стану, що та випала з гнізда і поламала собі крила? ЧАС: Хочете сказати, пане Вітре, що Кіт зажер голубку зі співчуття й милосердя? ВІТЕР: Ясна річ. Дарував їй швидку й безболісну смерть. Бо яким було би її життя з поламаними крилами, уявляєте це собі, панно Рання Зоре? ГАННЯ ЗОРЯ: Не уявляю. ЧАС: Хочете сказати, пане Вітре, що Кіт просто благодійник і милосердник. ВІТЕР: Тварини, пане Часе, живуть за іншими законами, аніж, наприклад, люди. У них кохання – то кохання, а смерть – то смерть. Тварини зовсім не такі жорстокі, як бувають люди… Яким було б життя голубки… СЦЕНА 6. (ЛІТО) ЛАСТІВОЧКА, КІТ, потім КОРОВА, потім БАТЬКИ КІТ: З поламаними крилами… з розбитим смутком серцем… а ще ця гримуча змія? Уявляєте собі? ЛАСТІВОЧКА: Геть-чисто ні. (входить Корова) КОРОВА: Знову той котисько… Геть мені з очей, паршивий котяро, або я тебе… (хоче Кота вдарити, але їй не вдається) КІТ: Вважай, тітко, бо луснеш! КОРОВА: Хам! Бандит! КІТ: (відходячи). На все добре вам, панно Ластівочко. (наспівує) Червоне листя лип… Червоні шати літа… (виходить) КОРОВА: Знову ти з ним говорила! Ганьба! Розмовляти з Котом, Ластівочко. Зі своїм одвічним ворогом! Вбивцею ластівок і голубів. ЛАСТІВОЧКА: Адже він мені нічого не зробив. КОРОВА: Це ж кіт. Паршивий кіт. ЛАСТІВОЧКА: І тільки тому, що він кіт, паршивий кіт, не можна з ним розмовляти? Але ж він має серце, як і всі. КОРОВА: А хто тобі сказав, що той паршивий кіт має серце? Хто? ЛАСТІВОЧКА: Я думаю, що має... КОРОВА: Вона думає! Вона думає! А бачила ти його серце? ЛАСТІВОЧКА: Не бачила. КОРОВА: Отже? ЛАСТІВОЧКА: Може й без серця, але симпатичний… (прилітають Батьки) БАТЬКИ: Ми любимо нашу дочку! Ми хороші батьки. Ми чудові! Чудові? ЛАСТІВОЧКА: Чудові. КОРОВА: Знову гомоніла з котом. І каже, що він симпатичний! ЛАСТІВОЧКА: Стукачка. БАТЬКИ: Це скандал! Ми врятували нашу дочку! Негайно! Ми її врятуємо! Ми любимо нашу дочку! Ми чудові батьки! Соловей! Чудові? ЛАСТІВОЧКА: Чудові. КОРОВА: Як світ світом… птах з птахом, собака з сучкою, кіт з кішкою… Соловей? О, то гарна ідея. А як душевно співає... як блискуче! Не так, як той огидний котисько. (виходить) ЛАСТІВОЧКА: Може й блискуче співає, але ж дурнуватий. БАТЬКИ: Тихо! Соловей! Негайно! Ми чудові батьки! Ми любимо нашу дочку! Ми врятуємо! Соловей! Мерщій! До дому! Соловей! Мерщій! (відлітають разом з Ластівкою) СЦЕНА 7. РАННЯ ЗОРЯ, ВІТЕР, ЧАС. РАННЯ ЗОРЯ: Це жахливо, татусю... Як можна примушувати бідну ластівку, виходити заміж за солов'я, вона ж його не кохає, та ще й вважає дурнем. ВІТЕР: Дурень, панно Рання Зоре, то мало сказано. Соловей – то недоумок, закоханий лише у свій спів, а і всіх інших має глибоко десь. (вручає Ранній Зорі подарунок, сукню) ЧАС: Ти хотіла б, щоб батьки видали її за горобця? Чи за якогось іншого простака? Її видають за солов'я, за артиста... ВІТЕР: Почнімо з того, пане Часе, що означає "видають"? Ми живемо в XXI столітті – хто як не ви це знаєте найкраще, пане Часе. Врешті решт, від епохи невільництва щось таки та змінилося. Принаймні в матерії, такій делікатній, як шлюб. Ластівочка заглядає в коробку, цілує Вітер в щоку і вибігає з подарунком. ЧАС: (розлючений). Літо! Інтермеццо "ЛІТО" Весна повертає на літо, А нічка прямує на день, Народжене тягнеться жити, І вірші летять до пісень. Невпинно біжать дні за днями, І хміль попід хмари зліта, І ділиться зрілість плодами, Бо в них корениться мета (пісня 3. сцена 8.) (3 Грації змінюють сад, по закінченні пісні на сцену входить переодягнена з дівчини в баришню Рання Зоря, показується Батьку, Час приносить їй капелюха. Рання Зоря сідає і засинає. Батько виходить. Сцена "хижий Сон". У сні Рання Зоря бачить перебраного батька який іде в оточенні хижих Грацій, скам'янілий шлюбний автомобіль, постать подібну на смерть, дерева в коронах як голови Кота і Ранньої Зорі.) СЦЕНА 8. ЛІТО КІТ, ЛАСТІВОЧКА, СОЛОВЕЙ потім СОВА. КІТ: (наспівує) Червоне листя лип…Червоні барви літа… (з'являється Ластівочка) ЛАСТІВОЧКА: Привіт, Коте. КІТ: Привіт. ЛАСТІВОЧКА: Мені наснився кошмар. КІТ: І що ж тобі снилося? ЛАСТІВОЧКА: Снилося мені, що я літала, і враз повіяв страшенний вітер, а я впала на землю й поламала крила. А там був ти, Коте. Такий моторошний. Весь у крові. І ти хотів мене з'їсти. КІТ: Я? Тебе з'їсти? Але ж я тебе… (прилітає СОЛОВЕЙ) СОЛОВЕЙ: (співає популярні арії) Ах, панно Ластівочко! Концерт. Браво. Бравісімо. Граціас. Я запрошую вас на концерт. Ах, тьох-тьох-тьох. Концерт. Пісня: Скерцо "Соловей" Соловей: Така вже моя натура Діва: Ой так, ой так, ой так Соловей: Дарма, що я сірий птах. Діва: Сірий птах, сірий птах Соловей: Висока у мене культура – На ділі, не на словах. Діва: Цих словах Соловей: Бельканто, шановні, бельканто, Непервершена домінанта, Висока нота – й не треба слів. Слова – дрібниця, важливий спів. Соловей: Така вже моя натура Діва: Ой так, ой так, ой так Соловей: Дарма, що я сірий птах. Діва: Сірий птах, сірий птах Соловей: Висока у мене культура – На ділі, не на словах. Діва: Цих словах (пісня 4, сцена 8.) ЛАСТІВОЧКА: Я не хочу. Йдіть самі. СОЛОВЕЙ: Ах, панно Ластівко. Концерт. Фіть-фіть-фіть, тьох-тьох-тьох, ай-ай-ай, ох-ох-ох…. Я Браво. Бравісімо. Граціас. Батьки панни Ластівки. Чекають. Я запросив. Я тьох-тьох-тьох. Концерт. Ми летимо? ЛАСТІВОЧКА: Батьки? Мої батьки? СОЛОВЕЙ: Батьки панни Ластівки. Я Фіть-фіть-фіть. Браво. Бравісімо. Граціас. Концерт. Ми летимо? ЛАСТІВОЧКА: Ми летимо. (Ластівочка і Соловей відлітають) КІТ: (наспівує) Червоне листя лип... Не сказала навіть привіт. Чи хоча б до побачення. Полетіла. З цим недолугим тьохкалом. (з'являється гримуча Змія) ЗМІЯ: Тсс. Мій шш-ановний Котисссську. шшшщо чччуути. КІТ: Чого ти тут? Я ж наказав, не потикатися до саду. Шелести до свого каміння. Чуєш? Бо відкушу тобі хвіста.. ЗМІЯ: Ссс-пробуй! (атакує Кота, Кіт робить виверт і гризе Гримучу Змію в хвіст; Гримуча Змія втікає) Шщще побаччимося, Коти-ссську. КІТ: Ще раз поткнешся – відірву голову! Не сказала навіть привіт! Червоне листя лип… (прилітає ГОЛУБ) ГОЛУБ: Вбивця. Віддай мою голубоньку! Мою добру і вірну голубоньку! Мою дружину! Темно, темно голубці в твоєму животі. КІТ: Зараз тобі, дурню, буде темно! (лізе на дерево) ГОЛУБ: Вбивця! Варвар! (втікає) КІТ: (зліазить з дерева) З цим тьохкалом-ідіотом. На концерт. Навіть до побачення… (верещить) Червоні барви літа! (прилітає СОВА) СОВА: І чого ти так верещиш, Коте? Закохався, чи як? КІТ: Ну. СОВА: В ластівку? КІТ: Ну. СОВА: І що? КІТ: Не знаю. СОВА: Гадаєш, і вона тебе кохає? КІТ: Не знаю. СОВА: Справа кепська. Нічим не зарадиш. КІТ: Я одружуся з нею. СОВА: Як ти це собі бачиш? Адже Ластівочка з пташиного роду, а ти, Коте, з котячого. А ластівкам з пташиного роду не можна виходити заміж за котів з котячого роду. Такий закон. Старий закон. Старий як світ. КІТ: То треба таке недолугий, старий закон зламати! СОВА: Щоб зламати якесь право, Коте, необхідна революція. КІТ: То треба зробити революцію!!! СЦЕНА 9. ЧАС, ВІТЕР і РАННЯ ЗОРЯ ЧАС: Я протестую! Тільки не це! Що таке? Ми почали з легковажної історійки про любов кота до ластівки, а дійшли до революції? Чому, пане Вітре? ВІТЕР: Я цілком поділяю погляди Кота, пане Часе! Якщо якийсь закон діє проти кохання, якщо він є забобонним звичаєм, то належить такий закон змінити. ЧАС: Тобто як? Кіт, пане Вітре, повинен вбити Батьків Ластівки, щоб не були проти цього кохання, висмикнути язик Солов'ю, щоб перестав співати, великого Папугу стратити на гільйотині? Що ще? Підпалити дерево? Закувати в кайдани Безрогу Корову? А Сові наказати думати так, як зручно Котові? Словом: перетворити сад на рейвах, балаган і руїну? А на уламках саду дати собі самому шлюб з ластівкою? Про таку революцію, ви пане Вітре, мрієте? А може і ти, моя панно? РАННЯ ЗОРЯ: Ні, тату, кому може маритися така революція? Я краще буду щоденно о п'ятій ставати до роботи й запалювати сонце. Аніж хаос, кров і сльози. ВІТЕР: А що ж з коханням, панно Рання Зоре? РАННЯ ЗОРЯ: А що з ж коханням, тату? ЧАС: Що з коханням? Що з коханням? Я пам'ятаю, колись, коли я був молодим… одна зірка… але то було давно, а крім того є більш важливі речі на світі! Набагато важливіші! ВІТЕР: Справді, пане Часе? Пісня: Інтермеццо "ЗІРКА" Кожному в небі по зірці – Мільярдами їх в далині Щось для одного по мірці, Але для іншого ні. У таїні нічних дібров, Нам світить місяця ріжок. Що далі в ліс, то більше дров Та більш заплутаних стежок. Що більш дерев – то ліс круг нас. Хто в нім зустрінеться і з ким? Логогриф цей розв’яже час Багряним розтином рвучким. ЧАС (після пісні): Осінь. СЦЕНА 10. КОРОВА, КІТ, ПАПУГА, БАТЬКИ, СОЛОВЕЙ, ЛАСТІВОЧКА КІТ: (наспівує) Брунатні барви осені… погано… Рудаві шати… не осінь колір має як… осінь … сіра й сумна осінь… ні! Не те! Кінець літа й осінь стука… погано! Ніщо не виходить! А хай би йому… (входить КОРОВА) КОРОВА: І що, курдуплю? Кохання тобі закортіло? Закохався, старий Коте! У ластівку! І не сором тобі, діду? Не сором? Що ти собі думаєш? Та вже можеш не журитися, котяро! Ластівка виходить за солов'я. Щойно оголошено про їх заручини. (виходить) КІТ: (далі складає пісню) Минає літо, осінь стука… хто там?... Так буде добре!... Минає літо, осінь стука, хто там? (з'являється Папуга) ПАПУГА: Во ім'я Отця і Сина. Як світ світом, а сад садом. Слава Ісусу… Птах з птахом, а кіт з котом... Чи відомо вам, пане Коте, що панна Ластівка виходить заміж? Богородице Діво. Соловей. Гідний кандидат. Чудово співає. І дуже набожний. Дуже. Не так, як той непевний голуб, що до такого розпачу довів свою бідолашну голубку. Забагато літав по світах… Аж надто... Якби не це – не сталося б такого лиха. А соловей… Тьох-тьох-тьох… Дуже гідний кандидат! На віки вічні амінь! (відлітає) КІТ: (далі придумує) Як там було? Минає літо... вже осінь… далі зима… ні! Хто там… стука осінь. (влітають ЛАСТІВОЧКА і СОЛОВЕЙ) СОЛОВЕЙ: Ах, панно Ластівко… чудесно… я тьох-тьох-тьох… а всі… ох! ох!... ох! а я тьох-тьох-тьох!… а всі ох-ох-х! ЛАСТІВОЧКА: Браво! Бравіссімо! СОЛОВЕЙ: О так, панно Ластівко, чудесно… граціас. а я знову тьох-тьох-тьох… а всі ох-ох-ох! ЛАСТІВОЧКА: Браво! Бравіссімо! СОЛОВЕЙ: Ох, панно Ластівко, ах! А я… граціас, завтра знову концерт! Чудесно! Чудесно! Ми летимо? ЛАСТІВОЧКА: Ми летимо. Або знаєте що, пане Соловею, летіть самі, а я зараз прилечу. СОЛОВЕЙ: Панно Ластівко. ЛАСТІВОЧКА: Пане Соловею, не будьте нав'язливим! СОЛОВЕЙ: Добре, панно Ластівко, але пізніше фіть-фіть-фіть, добре? ЛАСТІВОЧКА: І браво бравівсімо! СОЛОВЕЙ: Ох, чудесно, панно Ластівко. (відлітає) ЛАСТІВОЧКА: Привіт, Коте! КІТ: (творить). Рудава осінь… ЛАСТІВОЧКА: Привіт, Коте! КІТ: (творить). Минуло літо, осінь вже. ЛАСТІВОЧКА: Браво, бравісімо Котові! КІТ: Не звертайся так до мене! Ніколи так до мене не звертайся! Ти чуєш? ЛАСТІВОЧКА: То чому ж ти вдаєш, що мене не бачиш? КІТ: Я справді, тебе не бачив. ЛАСТІВОЧКА: Не бреши. КІТ: Добре. Я бачив. Поздоровляю нареченого. Не кепсько співає. ЛАСТІВОЧКА: Звісно ж чудово. Не те що ти, Коте! КІТ: То правда. Я не вмію співати. До побачення, ластівко. Я зичу тобі щастя з цим співаком. (хоче відходити) ЛАСТІВОЧКА: Стривай, Коте… КІТ: Про що нам ще розмовляти? Про твого нареченого? Про те, що ластівкам з пташиного роду не можна кохати котів з котячого роду? Про що? Про те, що бридкий і зарозумілий старий кіт закохався в прекрасну й молоду ластівку? І що лише на мить в його самотності сяйнуло сонце? Правда, що ти виходиш заміж? За цього… ну… солов'я? ЛАСТІВОЧКА: Правда. КІТ: Чому? ЛАСТІВОЧКА: Бо так має бути. КІТ: Чому так має бути? ЛАСТІВОЧКА: Бо такий закон саду. КІТ: Це недолугий закон! ЛАСТІВОЧКА: Я знаю, що недолугий. КІТ: То чом ти виходиш за Солов'я? ЛАСТІВОЧКА: Я повинна вийти за тебе? КІТ: Так. ЛАСТІВОЧКА: І що? КІТ: Що що? ЛАСТІВОЧКА: Де ми мешкатимемо, наприклад? КІТ: Де захочеш. Ми можемо мешкати на моєму клапті ковдри, або в твоєму гнізді. ЛАСТІВОЧКА: Ми не помістимося. КІТ: (влізши на дерево). То ми можемо мешкати на дереві… тут. Ти можеш не ліпити гнізда. Коли я згорнуся в клубок, ти матимеш найтепліше і найприємніше гніздо на світі. Всі птахи тобі заздритимуть! ЛАСТІВОЧКА: І що далі? КІТ: (піднімаючись вище на дерево). Що, що далі? Ми будемо щасливі. Ти побачиш… Всі в саду зрештою з цим звикнуться. Навіть твої батьки. ЛАСТІВОЧКА: Мої батьки? Ти не знаєш їх. Вони ніколи на це не погодяться. (влітає ГОЛУБ) ГОЛУБ: Допоможіть! Вбивця! Рятуйте! (відлітає) КІТ: ( піднімаючись ще вище) От дурень! ЛАСТІВОЧКА: Мої батьки хочуть, щоб я вийшла за Солов'я. (з'являється Папуга) ПАПУГА: Боже Милосердний! На допомогу! Вбивають! (відлітає) КІТ: (наближаючись до Ластівки) Клятий пустобрех! ЛАСТІВОЧКА: А може ти, Коте, хочеш мене проковтнути, як ту бідну голубку? КІТ: (готуючись до стрибка) Але ж я тебе кохаю, ластівочко. СЦЕНА 11. ЧАС, ВІТЕР і уранішня ЗОРЯ ЧАС: І що, пане Вітре? Для чого те котисько влізло на дерево? Для чого готується до стрибка! Ось головний доказ! Хоче її з'їсти! Хоче проковтнути Ластівку. як ту бідолашну голубку! ВІТЕР: Неправда! Кохає він її! Кохає! Хоча б раз мріє побути поряд з нею. Панно Рання Зоре, поясніть батькові! ЧАС: Ну, Рання Зоре, поясни. ВІТЕР: Рання Зоре?! ЧАС: Ну, Рання Зоре?! СЦЕНА 12. ЛАСТІВОЧКА, КІТ і БАТЬКИ ЛАСТІВОЧКА: І я тебе, Коте, кохаю, але… (в мить, коли Кіт відривається до стрибка, здіймається в повітря) (прилітають Батьки) БАТЬКИ: Що ти тут, дитино робиш? Негайно! Вбивця! Негайно! До дому! Соловей! Ми врятували нашу доньку! Соловей! Негайно! Чудові ми батьки? (відлітають) ЛАСТІВОЧКА: Чудові! Прощавай, Коте! (відлітає за Батьками) КІТ: (спускаючись з дерева) Перелякалася мене… злякалася й відлетіла... (наспівує) Спливе весна, мине літо, пройде осінь, вже й зима. Плинуть, плинуть вдаль години… і ніхто їх не трима… Перелякалася. СЦЕНА 13. ВІТЕР, ЧАС і РАННЯ ЗОРЯ ВІТЕР: Перелякалася. Просто злякалася, панно Рання Зоре, така правда. Ластівка просто злякалася перед коханням. ЧАС: Що за дурниці, пане Вітре! Тільки завдяки свідомості шановних Папуги й Батьків Ластівки не дійшло до трагедії. ВІТЕР: До справжньої трагедії, пане Часе, дійде за хвилину. Ось мій коронний доказ. А панна Рання Зоря хай вирішить сама, хто кого дійсно кохав, і хто насправді вбив. SCENA14. ЗИМА КІТ, ГОЛУБ і ГРИМУЧА ЗМІЯ КІТ: Перелякалася мене й відлетіла.назавжди з цим солов'єм… Вже її не побачу... який я дурень (наспівує) Спливе весна, погасне літо, пройде осінь, йде зима. Плинуть, плинуть вдаль години… і ніхто їх не трима… (прилітає Голуб) ГОЛУБ: Вбивця! Віддай мені мою голубку! Темно в твоєму животі моїй коханій! Вбивця! (відлітає) КІТ: Золотомонолітне коло Зодіаку, вільно над землею плине, ідуть, удалину години, до темряви і до… (зненацька атакує гримуча змія) ГРИМУЧА ЗМІЯ: Смерті... КІТ: (вмираючи) Зелений аромат весни… ГРИМУЧА ЗМІЯ: Я казала, Котяро: ми ще зусссстрінемоссся. СЦЕНА 15. РАННЯ ЗОРЯ, ЧАС, ВІТЕР РАННЯ ЗОРЯ: Ох, тату. Кохав її, помер для неї, для неї… ЧАС: (позіхаючи) Нісенітниця, моя дитино, нісенітниця. А крім того подивися, що робиться… Сонце догоряє. Потрібно розпалити місяць і зірки… годинники сказилися... що за нісенітниця! (засинає) (Вітер сильним подувом гасить Сонце і розпалює зірки а також місяць, лунають звуки танго і Вітер викрадає Ранню Зорю, яка плаче, до танцю, танцюють, в танці Рання Зоря притуляється до нього щораз міцніше) ВІТЕР: Я кохаю вас, пані. Пісня: "Зодіак" Рими в щоденнім бродінні рутини Праведна мудрість в трактати вклада. Кохання ж не знає ні дня, ні години Глупим на радість, а мудрим біда. Бува, сміємося до сліз, Буває, часом, зайвий сміх Нудотним стане цукру віз Дурневі слава, мудрому гріх Часом на ніч обертається день, Влітку, буває, не вродять плоди, Птасі зненацька забракне пісень, Спеку за мить проковтнуть холоди. В квадраті кола зодіака Все обертається поволі Допоки б’ється серце птаха В природнім вічнім ореолі, (пісня 6, кінець сцени 15) КІНЕЦЬ | |
| Переглядів: 1047 | Завантажень: 0 | | |
| Всього коментарів: 0 | |
