| Головна » Файли » Практика |
Не в писанках справа, коли йдеться про національну драматургію.
| 02.11.2011, 22:29 | |
 Дмитро Нуянзін "Не в писанках справа, коли йдеться про національну драматургію. " Виступ на конференції в рамках фестивалю «ОБЕРЕГИ’2011» Питання стоїть в громадянській позиції, у внутрішньому розумінні матеріалу. Не в писанках справа, коли йдеться про національну драматургію. Мені дуже сподобалося, будучи не українцем, доторкнувшись до циклу казок Івана Франка «Коли ще звірі говорили» прочитати те, що написав Франко у передмові до першого видання цих казок. А він писав: «Я написав не українські казки про тиночки, шаровари й наші соняхи. Я переклав світові байки й легенди українською, щоб підняти національний інтелект і наш національний дух ближче до Європи, ближче до світової освіти. Щоб ми були такою ж освіченою, такою ж великою нацією, як і всі решта.» І коли я поставив виставу (йдеться про виставу «Коли ще звірі говорили» 1993 (поновлення 2003)рр. у Івано-Франківському театрі ляльок – ред.), де не було жодного атрибуту української стилістики, то Рух тут багато чого розказував, як треба було ставити: Лиса Микиту (німецька легенда) не можна було випускати в німецькому одязі, Лисицю в італійській сукні… Ну як же? Це ж український велетень!.. (Іван Франко – ред.) На сцені може бути все, що завгодно – але головне, що хоче митець донести, що він хоче сказати – важлива лише внутрішня позиція митця. Глядач має відчути свій біль, свої страждання, незалежно від того, де коли й ким написаний драматургічний твір. | |
| Переглядів: 749 | Завантажень: 0 | | |
| Всього коментарів: 0 | |
