Дійові особи: ПІВНИК
СОНЯШНИК
ПЕС БРОВКО
КІТ МУРКІТ
СВИНЯ
ЧАСТИНА ПЕРША
Стояв сірий паркан. Сірий-сірий. А під парканом лежало щось вели¬ке, схоже на валун.
Над парканом ріс С о н я ш н и к. У яскраво-жовтому вінці.
Зійшло Сонечко.
Соняшник повернув до нього голівку. Потягнувся весь. Розправив листочки, ніби вирішив зробити зарядку.
Злетів на паркан П і в н и к.
ПІВНИК (закричав). Кукуріку-у-у! (Голосно закричав.) Ку-ку-рі-ку-у-у! (Побачив Соняшника. Схилив голівку на один бік. На другий. А потім – клюнув.) Дозрів? (І ще раз клюнув.) Не дозрів? (І ще.) Дозрів? (І знову клюнув.) Не дозрів?..
Виклював Півник із Соняшника зернятко за зернятком. І, ненароком, вийшли у Соняшника – очки, носик і ротик. Покліпав Соняшник очима. І на Півника витріщився,
Ти чого дивишся?
СОНЯШНИК. А ти – чого?
ПІВНИК. Я н-нічого. Я співаю. Кукурікаю.
СОНЯШНИК. А чому ти так кукурікаєш?
ПІВНИК. Я Сонечкові радію. Ку-ку-рі-ку!..
СОНЯШНИК. І я радію. Ку-ку-рі-ку! (Голосно-голосно закричав. Дзвінко-дзвінко. Зовсім, як Півник.)
ПІВНИК. Це ти кукурікнув?
СОНЯШНИК. Я. (І знову закукурікав.) Ку-ку-рі-ку!..
ПІВНИК. Замовкни! Замовкни, Соняшнику!..
СОНЯШНИК. Чому?
ПІВНИК. А раптом хтось почує?
СОНЯШНИК. То й що?
ПІВНИК. Сміятися стануть.
СОНЯШНИК. Чого?
ПІВНИК. Бо всі знають: так як я кукурікаю, ніхто не вміє!
СОНЯШНИК. А я вмію. Ку-ку-рі-ку!..
ПІВНИК. Ну для чого тобі кукурікати?! Ти краще... нявкай.
СОНЯШНИК. А як?
ПІВНИК. А ось так: ку-ку-рі-ку! Ой, ні! Не так! Зовсім навпаки.
СОНЯШНИК. Як?
ПІВНИК. Що "як"?
СОНЯШНИК. Нявкати.
ПІВНИК. А навіщо тобі обов'язково нявкати?
СОНЯШНИК. Ти ж сам сказав: нявкати – краще!
ПІВНИК. Хто тобі сказав, що краще! Найкраще всього на світі – кукурікати!
СОНЯШНИК. Тоді Я буду кукурікати. Ку-ку-рі-ку!..
ПІВНИК. Ой, мовчи! Прошу тебе, мовчи!..
СОНЯШНИК. Я не хочу мовчати.
ПІВНИК. От упертий Соняшник! Чого ж ти хочеш?
СОНЯШНИК. Кукурікати. Або – нявкати.
ПІВНИК. От і нявкай собі на здоров'я!..
СОНЯШНИК. А як?
ПІВНИК. Я не можу показати "як"... Я не вмію.
СОНЯШНИК. А хто - вміє?
ПІВНИК. Кіт Муркіт.
КІТ МУРКІТ. Няв-мур!.. (3'явився на паркані. Хитро примружився.) Хто тут так голосно кукурікає? Ф-р-р?..
ПІВНИК. Я! Я кукурікав! Я голосніше за всіх кукурікаю! Дзвінкіше від усіх...
СОНЯШНИК. І я.
КІТ МУРКІТ. Вперше чую: соняшник – кукурікає?!!
ПІВНИК. Неправда! Він не вміє! Кукурікати вмію тільки я!
А він – нявкати.
КІТ МУРКІТ. Соняшник уміє нявкати?
ПІВНИК. Вміє.
КІТ МУРКІТ. Не вірю.
ПІВНИК. Зовсім, як ти!..
КІТ МУРКІТ. Скажи: няв!
СОНЯПІНИК. Няв!
КІТ МУРКІТ. Ну-ну, скажи ще раз.
СОНЯШНИК. Няв! Няв! Няв!
КІТ МУРКІТ. Мр-р-р!.. Пр-равильно... А – гавкати ти вмієш?
СОНЯШНИК. Не знаю.
КІТ МУРКІТ. Ти краще гавкай.
СОНЯШНИК. А як?
КІТ МУРКІТ. Як Пес Бровко. Ось так: няв! няв! няв!.. Ой, ні! Не так... Зовсім навпаки.
ПЕС БРОВКО. Ав-гав!... (Загавкав із-під паркана.) Чому навчаєш?..
КІТ МУРКІТ (зашипів). Тихш-ш-ш-ше!..
ПЕС БРОВКО. Гав!..
КІТ МУРКІТ. Попрош-ш-шу не гавкати!
ПЕС БРОВКО. Гав!
КІТ МУРКІТ. Не страш-ш-шно...
ПЕС БРОВКО. Р-р-розірр-рву!
СОНЯШНИК. Няв! Няв! Кукуріку! Не сваріться, будь ласка!
ПЕС БРОВКО. Дивно. Ніколи не чув, щоб соняшники кукурікали. І
щоб нявкали – теж! Ав-гав! Кумедно!
КІТ МУРКІТ. А щоб гавкали, зустрічав?
ПЕС БРОВКО. Щоб гавкали?! Не може бути!
ПІВНИК. Може.
ПЕС БРОВКО. Ану, скажи: ав-гав!
СОНЯШНИК. Не хочу.
КІТ МУРКІТ. Скажи. Мр-р-ру!..
СОНЯШНИК. Не хочу говорити "Гав"! Не хочу говорити "гав"!
ПЕС БРОВКО. Чому?
СОНЯШНИК. Грубо вихоить.
ПЕС БРОВКО. Кажеш, гав... кажеш, гав!... Грубо, кажеш?
СОНЯШНИК. Кажу...
ПЕС БРОВКО. Які ніжності!.. Гав!..
ПІВНИК. Куд-куд-куди ти?
ПЕС БРОВКО. Йду геть! Нічого мені з вами розмовляти.
СОНЯШНИК. Пішов...
ПІВНИК. Образився певно.
КІТ МУРКІТ. Не звертай уваги! Примітивний, невихований пес.
СОНЯШНИК. Пес...
КІТ МУРКІТ. Грубіян і невіглас. Мрр-няв!
СОНЯШНИК. Грубіян і невіглас. Тпрусь!..
КІТ МУРКІТ. Скажи, щоб він замовк.
ПІВНИК. Замовкни!
СОНЯШНИК. Кукуріку! Кукурі...
Я співаю на зорі!.. Ах, як хороше! Я тепер буду сонечко зустрічати, голосно радіючи: ку-ку-рі-ку!.. А потім – на сонечку грітися... Лагідно муркоті¬ти: няв-мур!.. Мур-р!.. мур-р!.. мур-р-р-р!..
ПІВНИК. Не слухається.
КІТ МУРКІТ. (тихо). Треба заставити.
ПІВНИК. Обов'язко-ко-ково!.. Треба. Яко-ко-ке свинство –
кукурікати!
КІТ МУРКІТ (ще тихіше). І нявкати! Якомусь жовторотому
Соняшникові!..
ПІВНИК. Яко-ко-комусь Соняшнико-ко-кові!..
СОНЯШНИК. Свинство? А що таке – свинство?
Раптом "валун" під парканом заворушився. І невдоволено хрюкнув: "Хри-хрю!"
Це хто?..
СВИНЯ. Я. Самоповажна Свиня. Хто мені спати заважає? Над самісіньким вухом кукурікає? Хри?! І нявкає, відповідайте!
СОНЯШНИК. Як грубо вона рохкає, як страшно вона хрикає. Я боюсь...
СВИНЯ. О-о, то це ти, напевне, кукурікав?
ПІВНИК. Він, ко-ко-ко! Авжеж!
СВИНЯ. Це ти, напевне, нявкав?
КІТ МУРКІТ. Він нявкав. Він.
СОНЯШНИК. Я... я не знав, що ви спали, самоповажна!
СВИНЯ. Спала.
СОНЯШНИК. Усі давно вже прокинулись...
СВИНЯ. А я люблю спати довго!
СОНЯШНИК. Сонечко вже давно встало.
СВИНЯ. Про мене, його би й зовсім не було – Сонечка твого! Ясно?! Хрю?!
СОНЯШНИК. А мені без сонечка не жити!
СВИНЯ. Не жити, кажиш? Хр-м-м!
СОНЯШНИК. Ми з Сонечком друзі. Щодня один на другого дивимось – надивитись не можемо.
СВИНЯ (сама собі). А що, коли Сонце із Соняшником розлучити?! Хру?! Зажуриться Сонце розлукою – на всьому білому світі мряка осіння настане... Гарно! Калюжі кругом. Грязюка непролазна, Дощичок! (Соняшникові.) Нумо відвернись!
СОНЯШНИК. Я...
СВИНЯ. Не супереч! Хри!
Відвернувся Соняшник.
КІТ МУРКІТ. (тихо). Він завжди суперечить, йому кажеш – мовчи...
ПІВНИК. А він кукуурікае! Стидовище ко-ко-кладе на мою голову.
СВИНЯ. Ясно. Треба з ним розправитись! Хри?
ПІВНИК (стривожено). Ко-ко-ко? Як розправитись?!
СВИНЯ. Хри-хрю! Рішуче. Раз – і назавжди! Щоб він замовк.
КІТ МУРКІТ. І ніколи більше не кукурікав. Второпав?
ПІВНИК. Второпав: щоб не кукурікав...
СВИНЯ. Правильно!.. Будеш заодно з нами? Хри?
ПІВНИК. Як? Ко-ко-ко... Заодно?..
КІТ МУРКІТ. А от як. Ми будемо думати що з Соняшником робити, а ти охороняй нас. Пильно дивися...
СВИНЯ. Чи не підслуховує хто!
ПІВНИК. Хто – підслуховує?
КІТ МУРКІТ. Відомо хто – Пес Бровко.
СВИНЯ. Хри-хрю! Нестерпний!..
КІТ МУРКІТ. Життя від нього немає!
СВИНЯ. В город забредеш – він тут як тут. Стереже, хрю, геть жене.
КІТ МУРКІТ. Ти як його побачиш – дай знати.
ПІВНИК. Гаразд! Кукуріку! (Злетів на паркан.)
Ще удосвіта схоплюсь,
На всі сторони дивлюсь
І питаю: "Куд-куди Ідете?!"
КІТ МУРКІТ (тихо). Говори, як нам Соняшника звести?
СВИНЯ. Дуже просто. Треба розрити землю рилом.
КІТ МУРКІТ. А далі?
СВИНЯ. Видерти Соняшника з корінням...
КІТ МУРКІТ. Запхати у лантух...
СВИНЯ (зрадівши). Хрю-хрю!.. У мішок... у мішок.
КІТ МУРКІТ. І кинути лантуха у річку. Мрру?
СВИНЯ. Неодмінно у річку! Хрю!.. І справі кінець! Хри!
ПІВНИК (раптом крилами замахав, сполошився). Куд-куд-куди?!
ПЕС БРОВКО (З'явився несподівано). Чую! Чую! Ав-гав!.. Недобре чую! (Побачив Кота зі Свинею, заскакав.) Змова! Агр-р-ресія!.. Ав! Р-р-рзійдись! Гав!
КІТ МУРКІТ (зашипів). Ш-ш-ш-що ш-ш-шумиш-ш-ш даремно... Мир-р-рно гомонимо.
ПЕС БРОВКО. Не вір-р-рю! Ні!
КІТ МУРКІТ. Запитай ось у неї.
СВИНЯ. Вірно. Хрю! Бесідуємо. Хри!..
ПЕС БРОВКО. Вар-р-ртувати буду! Ав-гав!.. Буду! Буду! (Вибігає.)
СВИНЯ. Чув? Буде вартувати.
КІТ МУРКІТ. Почнемо опівночі, коли місяць за димар зайде. (пе¬редражнив). Хри?..
СВИНЯ (вдоволено). Хри!.. Я така брудна – майже чорна.
КІТ МУРКІТ. А я, хоч і з білими плямками, а вночі сірим здаюся.
СВИНЯ. Пес Бровко нас і не помітить! Ха-хри-хрю!..
ПІВНИК. Придумали,що з Соняшником робити? Як мовчати заставити? Щоб не кукурікав?..
СВИНЯ. Придумали, придумали!..
ПІВНИК. Що придумали?
КІТ МУРКІТ. Наша справа – що! А ти, Півнику, знай собі – кукурікай.
СВИНЯ. Нас охороняй.
ПІВНИК. Голосно-голосно кукурікати?
КІТ МУРКІТ. Можеш голосно.
ПІВНИК. Дзвінко-дзвінко?!
КІТ МУРКІТ. Можеш дзвінко.
ПІВНИК. Ку-ку-рі-ку! (Голосно-голосно закукурікав, дзвінко-дзвінко.)
Соняшникові заздрісно стало, голівку повернув, на Півника витріщився.
СВИНЯ. Замовкни! Зараз ми співати будемо! Хри-хрю!
Замружився Соняшник.
ПІВНИК. Ти чого замружився?
СОНЯШНИК. Страшну будуть співати пісню?
СВИНЯ. Дуже страшну. (Лякає). Хрю!
СОНЯШНИК. Я боюсь...
ПІВНИК. І я – дуже страшної – боюсь...
І Півник, і Соняшник про всяк випадок замружились. Міцно-міцно. А підступний Кіт Муркіт і Свиня, Хвіст Гачком, Ніс П'ятачком завели розбійницьку пісню. Таку от страшну:
СВИНЯ і КІТ МУРКІТ. Ми розбійний клич кидаєм,
Перед нами, світ, – тремти,
Ми щоночі в хід пускаєм
Кігті, зуби і хвости!
Так, так, пускаєм,
Так, так, пускаєм
Кігті, зуби і хвости!
З а в і с а
ЧАСТИНА ДРУГА
За сірим-сірим парканом був двір. І у дворі – собачий будиночок. У ньому жив Пес Бровко.
У цій будці все було по-справжньому: і вікна, і двері, і навіть номер будинка над дверима. На дверях висіла табличка: "Без дозволу не заходити".
Навпроти собачого дому, у хащах лопуха виднівся дах котячого дому. На даху – димар. Тому що всі коти полюбляють ночами сидіти на даху коло самісінького димаря і наспівувати свої котячі пісеньки. Проте, оскільки ніч іще не настала, то біля димаря на даху нікого вид¬но не було. Зате на ґаночку собачого дому сидів П е с Б р о в к о і прочищав двохстволку: готувався до нічної сторожової служби. І співав Пес Бровко при цьому ось таку пісеньку:
ПЕС БРОВКО. Щоб ночами хижий звір
Не проник у мирний двір –
Я треную тонкий нюх,
Я треную гострий слух.
Стій! Назад! Побережись!..
І мені не попадись,
Бо підступним ворогам
Зла творити я не дам!
Лапи вгору! Стій! Лягай!
Хто ти є? – Відповідай!
Був ти пан, тепер - пропав.
Що, злякався? То ж бо! Гав!..
Тим часом втомлене Сонечко опускалося за небокрай, Соняшник схиляв голівку все нижче і нижче; очки у нього зовсім злипались – видно за день і він притомився. На паркані сидів П і в н и к. Сидів. Стурбовано головою крутив, шию витягував, махав крилами – ось-ось закукурі¬кає! Нарешті Півник не витримав.
ПІВНИК (просячи). Цур, я першим кукурікну!..
СОНЯШНИК (зовсім сонний). Я-я-ак хо-о-чеш...
Зрадів Півник. Закричав. Голосно-голосно. Дзвінко-дзвінко.
ПІВНИК. Ку-ку-рі-ку!
ПЕС БРОВКО. (загарчав). Ти чого кр-р-р-ричиш? Гав?..
ПІВНИК. Я ку!.. Я ку!.. Я рі!.. Я кукурікаю!
ПЕС БРОВКО. А чого ти кукурікаєш?
ПІВНИК. Сонечко проводжаю. Вечірню зірку зустрічаю.
ПЕС БРОВКО. Ах так – зірку, гав! Вечірню! Гав!..
ПІВНИК. Вечірню.
ПЕС БРОВКО. Вірно: темніє. Піду на обхід! (Рушницю – на плече –
покрокував. Приступив до нічного дозору.)
А Сонечко зовсім уже сховалось. Останній його промінець погас. Зійшов на небі місяць. Постояв над собачим будинком. Посунувся. І завис над дахом Кота Муркота. По двору ковзнула чиясь тінь. Соняшник здригнувся, широко відкрив очі.
ПІВНИК. Стій! Ко-ко-ко!.. Хто іде?!
ГОЛОС ТІНІ. Хрю-хрю! Свої.
Тут на даху з'явився Кіт Муркіт. Ліниво перебираючи лади "шестиструнки", занявкав котячої колискової:
КІТ МУРКІТ. У Кота, у Муркота
Доля не така проста.
Звідусюди проганяють,
Проганяють-примовляють:
Ах ти, котику-котку,
Ти, гостренький кігтику,
Хоч сумної заведеш,
Та ніде не пропадеш!..
Пісня була до того колисковою, що навіть Свиня, ніжно рохкаючи, от-от готова була заснути. Став клювати носом і Півник. А Соняшник, голосно позіхнувши, одразу ж забувся глибоким сном.
СВИНЯ. Спить...
КІТ МУРКІТ. Спить?
СВИНЯ. Хри-хре, міцно!..
КІТ МУРКІТ. Тихш-ш-ш-ше!.. Розбудиш-шш. (Півникові.) Вдома?
ПІВНИК. Хто?
СВИНЯ. Ти що, не розумієш?.. Той гавкало?
ПІВНИК. Ні. Пішов.
КІТ МУРКІТ. Рушницю з собою взяв?
ПІВНИК. Не бачив.
КІТ МУРКІТ. Куди дивився?!
ПІВНИК. Я кукурікав...
СВИНЯ. Повернутися може. Треба поспішати.
КІТ МУРКІТ. Мр-гу! Треба... Поглянь, може, рушниця вдома?
СВИНЯ. Хри!.. 3найшов дурну! Я, хоч і по складах, а читати вмію.
(Читає.) "Без дозволу не заходити".
КІТ МУРКІТ. От ти і спитай: "Можна увійти?", а потім – заходь! Не бійся.
СВИНЯ. Хри!.. А у кого ж я питатиму, коли вдома нікого нема?
КІТ МУРКІТ. Тоді заходь не питаючи.
СВИНЯ. Сам і заходь, коли ти такий хоробрий.
І Свиня відвернулася. Цим вона дала знати, що розмову закінчено. Тут почулася пісенька Бровка.
КІТ МУРКІТ (котрому з гори було видно далеко довкіл, аж з присвистом прошепотів.) У нього ру-ш-ш-шниця!..
СВИНЯ. Сюди йде?
КІТ МУРКІТ. Сюди.
Свиня поквапилася сховатися в лопухах.
Не видно стало і Кота на даху. У цей саме час Місяць краєчком зачепив за димар будинку Кота Муркота. Показався Пес Бровко.
ПЕС БРОВКО (оглянувся). Все спокійно. Тихо все. (Для порядку погавкав.) Ав-гав!
ПІВНИК (відгукнувся). Кукуріку!
ПЕС БРОВКО. Все кукурікаєш?
ПІВНИК. Кукурікаю... Північ скоро. Востаннє прокукурікаю і до ранку – на спочинок.
ПЕС БРОВКО. Може, піти подрімати до півночі?
ПІВНИК. А чого там, іди.
ПЕС БРОВКО. А ти кукурікни. А то – як би не проспати мені служби нічної. (Припер рушницю до стіни і у будинок зайшов.)
ПІВНИК. Будь спокійний. Місяць за димар зайде – кукурікну.
ПЕС БРОВКО. Дякую. (І віконниці зачинив.)
СВИНЯ (з'явилась із-за лопухів). Я т-тобі кукурікну. Місяць за димар зайде – ти мовчок! Ясно, хри?.. А ні, – то гребінця набік зверну!
КІТ МУРКІТ (показався на даху). Ну що?..
СВИНЯ. Спати пішов.
КІТ МУРКІТ. Лови лантуха! (Кинув велику сіру торбу і сам нечутно донизу спустився.)
СВИНЯ. Заходь зліва!
КІТ МУРКІТ. А ти – справа!..
Тут і місяць за димар заховався. Темно стало. Тільки заступ в котячих лапах виблискуе.
ПІВНИК (мовчить – боїться заборону порушити. Все ж не витримав: упівголосу закричав). Кукуріку! Кукурі... Північ, північ надворі!..
КІТ МУРКІТ. Мовчи!.. Мр-р-ру!..
СВИНЯ. Зрада! Хрю!.. (І знову хотіла у лопухи сховатися).
КІТ МУРКІТ. Куди?! Стій!
СВИНЯ. Стою...
КІТ МУРКІТ. Не дрижи хвостом.
СВИНЯ. Швидше!.. Не тягни. Р-рубай під корінь! Хру?!
Встромив Кіт заступа в землю. Під самісінький корінь.
СОНШНИК (тихо скрикнув). Ой!..
Заніс Кіт заступа вдруге і тільки-но хотів його опустити – вийшов із-за димаря місяць і освітив сцену злодійства,
ПІВНИК (не своїм голосом заґвалтував). Караул! Кукуріку!.. Схопити злодіїв не можу! Виходь, Бровко, на допомогу!
БРОВКО (вискочив з будиночка). Ав! Гав!.. Р-р-р-розбій! Тр-р-римай!..
Кіт метнувся убік і пропав. А неповоротка Свиня лишилася на місці.
Ах, свиня ти, свиня немита!... Хотіла занапастити такого чудового
Соняшника!
ПІВНИК. Як-ко-ко-ке свинство!
СОНЯШНИК. Свинство... Ось що таке свинство!..
ПЕС БРОВКО. Вір-р-р-рно! Менших ображати – найсправжнісіньке свинство! І не соромно тобі? Ав?
СВИНЯ. Соромно... (І хвостом задрижала). А що мені тепер за це буде?
ПЕС БРОВКО. А от лізь-но в торбу! Живо!..
СВИНЯ. Б-бу-будь ласка! По-по-полізу...
І тут, цілком несподівано, із-за собачого будиночка показав¬
ся Кіт Муркіт. Побачив Кіт Муркіт рушницю, швиденько її вхопив і на
Бровка наставив.
Ага! Попався!!!
СОНЯШНИК. Стережись!..
ПІВНИК. Швидко-швидко обернись...
ПЕС БРОВКО (обернувся). Ав?! (Побачив Кота з рушницею). Ав-гав, цікаво!.. (І Пес Бровко заливисто засміявся. А потім – брови звів і суворо проказав). І ти – теж у торбу залазь!
КІТ МУРКІТ. Не підходь!.. Стрілятиму!
Півник і Соняшник замружились.
(Нажав курок). Паф!
Осічка.
(Нажав другий) Паф!..
Знову осічка.
ПЕС БРОВКО (відібрав у Кота зброю). За розбій ви у мене в торбі посидите! Залазьте!.. Гав!!!
Робити нічого – полізли Кіт і Свиня у торбу. А Пес Бровко сміється.
Рушниця ж у мене не проста – особлива: стріляти жодного разу не стріляла. Зате осічки справно дає. Он як!.. Ав-гав!!!
Торба заворушилася. Із неї почулося злобне шипіння Кота і невдоволене рохкання Свині. Не поладили, видно, у тісноті.
(Сердито.) Ав-гав! Р-р-р-р-р-р-р!
У торбі притихли.
(Задоволено.) Мого грубого голосу всі злодії і нічні розбійники бояться!
ПІВНИК. Ко-ко-ко! Ще й як бояться!
СОНЯШНИК. Бояться... Спасибі тобі за те, що врятував мене.
ПЕС БРОВКО. Не мені дякуй, а ось йому. Вчасно розбудив.
СОНЯШНИК. Дякую і тобі, що кукурікнув.
ПІВНИК. Нема за що. Я завжди вчасно кукурікаю.
ПЕС БРОВКО. А ти, нерозумний маленький Соняшнику, друзів вибирай не за лагідним голосом, а за справами добрими. Зрозумів?
СОНЯШНИК. Гав! Зрозумів.
ПЕС БРОВКО. А оце вже ні до чого... Ти – Соняшник. І нічого тобі гавкати.
ПІВНИК. І кукурікати.
ПЕС БРОВКО. Ти краще співай.
СОНЯШНИК. Гаразд. Я співати буду.
ПЕС БРОВКО. Ну, а я піду. Віднесу торбу в сарай... (Звалив торбу на спину і почвалав).
Лишились Півник і Соняшник самі. Соняшник – за парканом. Півник – на паркані. Бесідують.
СОНЯШНИК. А що мені співати?
ПІВНИК. А що хочеш співай!
СОНЯШНИК. І дзвінку півнячу пісню можна?
ПІВНИК. Півнячої – не треба.
СОНЯШНИК. А якої?
ПІВНИК. Співай – Соняшникову.
СОНЯШНИК. Ах, як чудово ти придумав. Я тепер завжди буду співати дзвінку Соняшникову пісню!..
ПІВНИК. А я – кукурікати!
І Півник закукурікав. Голосно-голосно. Всьому світу сповістив.
Кукуріку! Сонце встає!
І насправді! З-за небокраю вставало величезне червоне Сонце. Довгими тонкими променями воно позолотило все довкола. Навіть сірий-сірий паркан отав ніжно-золотистим. І Півник. І звичайно ж – Соняшник. Радісною піснею зустріли схід Сонця Півник і Соняшник.
СОНЯЧНА ПІСЕНЬКА
Найбільше любим ми на світі
Яскраве сонце, що нам світить.
І як йому нам не радіти –
Ми ж бо його маленькі діти.
Як хороше під сонцем жити,
Сміятись, бавитись, дружити,
В його промінні, ніби квіти,
Довкіл веселкою ясніти.
Приспів:
Ми друзі – він, і я, і ти.
Світи нам, Сонечко, світи!
Ти, наша пісенько, лети.
Світи нам, Сонечко, світи!
Щоб у добрі нам всім рости –
Світи нам, Сонечко, світи!
Щоб щастя і тепло нести –
Світи нам, Сонечко, світи!
А Сонце піднімалося все вище і вище.
СОНЯШНИК (весь повернувшись де Сонця). Ах, як хороше!..
ПІВНИК. Хороше... Ку-ку-рі-ку!!!
З а в і с а.
