| Головна » Файли » Драматургія |
ПІВНИК-СИНОЧОК
| 11.07.2011, 13:09 | |
| Лявон Мікіта ПІВНИК-СИНОЧОК Театральна казка на дві частини для дітей Переклад із білоруської Володимира Підцерковного Дійові особи: Казкар Мама Курка Півник-синочок Песик Бобик Квіти Бджоли Жабка-квакша Бобер Білочка Равлик Пугач Лисиця ЧАСТИНА ПЕРША ПРОЛОГ К а з к а р (виходить). Вітаю! Вітаю вас, шановна публіко! Низький всім уклін! Сьогодні ми вам покажемо, розкажемо, заграємо виставу про… про… ні, ось краще відгадайте спершу загадку. (загадує дітям загадку про пташенятко; діти відгадують.) От і познайомимо ми вас із пташенятком, з нашим героєм – Півником. Півником-синочком! Цей півник хоч і був миленьким та смішним, гарненьким як іграшка, проте маленьким-дурненьким. Ну просто, словами дорослих, – недоріка. Хоча, зауважу, що дорослі хочуть, аби їх дітки одразу були таким слухняними, такими розумними, такими талановитими, такими гарними, що аж… ні, даруйте, почнемо з самого початку. Так от... на краю садиби, в ошатному такому дворику, жила-була Мама Курка. І було у неї маленьке курчатко – синочок, півник. Мама Курка страшенно любила його. Півник був слухняною, доброю дитиною. Спочатку. Але… але останнім часом чомусь перестав слухатися маму, став вередувати, без дозволу тікати до чужого двору… й на додачу битися-задиратися з іншими курчатами, сусідами-малятами. При цьому спокійно пояснював, що він тут ні до чого, що бійки з нього пруть самі, от просто так вискакують і край, – ніяк не стримати. Просто жах! І зранку гімнастику робити не хоче. Тільки вийде з хатинки, позіхне на весь дзьобик, пролопотить, а то й ні, раз-два крильцями, як старий півень і – назад до хатки. А коли ще Мама Курка не зауважить, то й шмигне під теплу ковдру та дає собі хропака, спить як праведник, аж поки не покличуть його до сніданку. І вмиватися зранку перед сніданком теж не хоче, – холодної води боїться. Дзьобика, пір’ячко на крильцях так само не завжди чистить – лінується. А після сніданку не хоче допомагати мамі збирати зернятка й шукати хробаків. «Ти, матінко, сама мені знайди хробака, будь ласка, – каже він, – а я краще піду в лужку погуляю». Матінка його вмовляє, вмовляє, а він хоч би й що, – не хоче. А коли снідає чи обідає, то не завжди з’їдає манку чи вівсянку. Торгується: «От якби ти, матусю, дала б мені цукерку, чи шоколадку, я може й з’їв би ту кашу, а так – не хочу й не буду!» геть від рук відбився Півник. Учить його Мама Курка, учить, виховує, виховує, – все марно, не слухає синок, все ображається. Ну от… поглянемо: може сьогодні дитятко послухає маму й зробить так як мають робити всі розумні й пристойні діти. Побачимо-побачимо! Тоді… Починаємо виставу! Бім-бом! Бім-бам! Бім-бом! Бім-бам! КАРТИНА ПЕРША Ошатний двір. Стоять дві хатинки: хатка Мами Курки й Півника та будка Песика Бобика. Світанок. Б о б и к (вибігає). Гав-гав! Три-чотири! Гав-гав! Раз-два! (У бік хатки Півника.) Доброго ранку, Півнику! Вставай-прокидайся! Мама Курка давно вже казала, щоб ти спочатку зробив пробіжку-гімнастику, потім помився і – до сніданку! Гав-гав! Раз-два! Гав-гав! Три-чотири! (Вибігає, потім повертається.) і не забудь привітатися зі своєю мамою й зо мною! Гав-гав! Три-п’ятнадцять! Гав-гав! Двадцять шість! (Вибігає.) П і в н и к - с и н о ч о к (з’являється). Ой-ой-ой! Спати хочеться!.. Б о б и к (вбігає). Гав-гав! Сім-вісім! Гав-гав! Двадцять шість! (Вибігає.) П і в н и к - с и н о ч о к. Не буду робити зарядки! І хто її тільки видумав! Б о б и к (знову вбігає). Прокидайся-прокидайся! Ворушися-ворушися! Гав-гав! Три-шістнадцять! Гав-гав! Трам-там-там! (Вибігає.) П і в н и к - с и н о ч о к. Ось постою трішечки і піду… снідати! Б о б и к (скаче). Доброго ранку, Півнику! А-а, знову не привітався?! П і в н и к - с и н о ч о к. Ну, привіт! Ну, здрастуй, Бобику! Б о б и к. А-а, знову не вмився й не зробив гімнастику?! Якщо ти хочеш бути здоровим і не хворіти – треба щоранку робити зарядку! Ось глянь! – я хоча й старий, але здоровий! А все тому, що день у день, вдосвіта, – ось так! – вправляюся! (Робить вправи.) Гав-гав! Бачиш? Гав-гав! Приєднуйся! П і в н и к - с и н о ч о к. Тобі подобається? Б о б и к. Гав-гав! Звичайно! П і в н и к - с и н о ч о к. А мені ні! Б о б и к. Що?! П і в н и к - с и н о ч о к. Вправляйся сам! Гімнастика для старих! А я піду снідати! Раз-два» Три-чотири! Раз-два! (Виходить.) Б о б и к. Геть відбився від рук! Гав! Ну як можна відмовлятися від такої приємності?! (Перекидається й скаче.) Це ж так приємно! Це так корисно! І для тіла й для душі! Гав-гав! Сто п’ятнадцять! Гав-гав! Десять, нуль! П і в н и к - с и н о ч о к виходить із манною кашею. О, знову буде вмовляти з’їсти його сніданок. Ні, сьогодні він мене не вмовить! Буду стояти до кінця! П і в н и к - с и н о ч о к. Бобику! Бобику! Б о б и к. Що, Півнику? П і в н и к - с и н о ч о к. З’їж мою кашу! Б о б и к. Кашу? П і в н и к - с и н о ч о к. Кашу! Б о б и к. Манку? П і в н и к - с и н о ч о к. Манку! Б о б и к. З’їсти? П і в н и к - с и н о ч о к. Ага. Бачиш, яка смачна! З маслом! На, Бобику! Їж! Б о б и к. Ні, не можу! Я би, звичайно, з’їв, але сьогодні у мене щось животик розболівся. Ой-ой-ой, як болить! Ой-ой-ой, болить-болить-болить! П і в н и к - с и н о ч о к. Обманюєш! Ти ж ніколи не хворієш.! Ну, з’їж! Га?! Ну?! Б о б и к. Все, більше не буду!.. Годі мені обманювати Маму Курку! Це нечемно! Ти мусиш сам з’їсти свій сніданок! А я не буду їсти! П і в н и к - с и н о ч о к. раніше їв, а тепер – ні?! Б о б и к. Я думав, що ти… що ти… порозумнішаєш! А ти… П і в н и к - с и н о ч о к. А я й так розумний! Б о б и к. Тоді їж! П і в н и к - с и н о ч о к. Ні, з’їж сам! Б о б и к. Ніколи! П і в н и к - с и н о ч о к (викидає кашу). То хай пташки дзьобають! А тобі, Бобику, я не дам на вечерю ані кавалочка м’яса, ані кісточки… от так! Ані мацюпкої кісточки!.. навіть отакісінької манюсінької!.. Б о б и к. Гав-гав-гав! Геть чисто став паршивим. Півнику, зарубай собі на дзьобику: сніданок треба з’їдати увесь! П і в н и к - с и н о ч о к. А це вже як захочеться! Б о б и к. І гімнастику ти маєш робити обов’язково! П і в н и к - с и н о ч о к. А я думаю, що зовсім не треба! Б о б и к. А вмиватися зранку… П і в н и к - с и н о ч о к. Теж не треба, – я ж води холодної боюся! Б о б и к. А слухатися маму й старших – тим паче! П і в н и к - с и н о ч о к. От Бобик! Ти, як моя мама, все виховуєш! Ви що змовилися, чи що?! Б о б и к. Ти поглянь, на себе: маленький, хирлявий – здохляк! Я ж турбуюся за тебе! Люблю! Як і твоя мама! П і в н и к - с и н о ч о к. Якби любили, – то підтримували б мене! А то командують і командують тут! Б о б и к. Та що ти таке кажеш? П і в н и к - с и н о ч о к. А що чув! Б о б и к. Я все розкажу твоїй мамі! Вона розсердиться на тебе! П і в н и к - с и н о ч о к. Ну й що? Мені однаково! Б о б и к. Не буду я дружити з тобою! П і в н и к - с и н о ч о к. То й що? А я втечу від вас! Ось так! Б о б и к. Куди?! П і в н и к - с и н о ч о к. А світ за очі! Аби тільки не твоїх і маминих повчань! Б о б и к. Півнику! Ти що?! П і в н и к - с и н о ч о к. От піду й пошукаю інше житло. Краще за це! Б о б и к. Який же ти дурненький! Я кий ти ще маленький! П і в н и к - с и н о ч о к. Ні, я вже розумний! І самостійний! (Вибігає.) Б о б и к. Півнику! Півнику! Вернися! Ну добре, добре, роби що хочеш, – тільки вернися назад! Втік! Що ти будеш робити! Мамо Курко! Півник утік! Пішов з дому! КАРТИНА ДРУГА К а з к а р. Он воно як! Образився маленький дурник Півник на Бобика й маму і втік з дому. Насправді втік. Покинув свій дім і пішов шукати іншого, кращого. Вийшов за свій двір – там за плотом, лужок – і повсюди квітки… Гарно!.. Лужок. Квітки. П і в н и к - с и н о ч о к (з’являється). Гарно! Добридень, Квіточки! Я – Півник! Півник-синочок! (Пауза.) Не затуляйте сонечка! Мені холодно! К в і т к и. Ну, гаразд, гаразд! Будь ласка, Півнику! Ось тобі й сонечко! Грійся на здоров’я! П і в н и к - с и н о ч о к. Гарно! Ні! знову гаряче! Затуліть сонце! Бр-р-р! чомусь холодно, не затуляйте мені сонечка! Ой! Вже гаряче! Спекотно! Мені млосно! Зробіть хутчій затінок! Ні-ні-ні! Я знову хочу сонечка! К в і т к и. Ого-го! То ти мамчин синочок! Вередливий півник!» неслухняне курча! Тобі ніяк не вгодити! Півнику, знай, ти повинен завжди радіти відкритому небу й ясному сонечку над головою! Ти повинен! Зрозумів?! П і в н и к - с и н о ч о к. А от і не зрозумів! Не хочу радіти! Не буду радіти! Ваше сонце мене вже аж засмажило! Краще б уже дощ пішов! К а з к а р. Тільки-но промовив це півник – тут таки повіяв вітер, на небі заклубочилися чорні хмари й захлюпотів теплий дощик. К в і т к и (співають). Іди, іди дощику! Зварим тобі борщику! П і в н и к - с и н о ч о к. Що ви робите? Припиніть! Це ж злива! Я промокну! К в і т к и. Це ж дрібненький дощик! Теплий! Грибний дощик! Ти ж просив його! Хотів! П і в н и к - с и н о ч о к. Раніше хотів. А тепер не хочу! Сховайте мене від нього, він мокрий!.. Йо-ой-ой! Я вже до нитки промок. Аж дрижаки пішли! Бр-р-р-р! Я маленький – можу й захворіти! О! Я вже хворий! Кахи-кахи-кахи! К в і т к и. Заспокойся, пташенятко! Немає вже ні хмари, мі вітру = знову сонечко почало світити й гріти! Глянь, як гарно! П і в н и к - с и н о ч о к. Нічого гарного я не бачу! То дощик хлище 1 поливає, то сонце нестерпно пече. Кепсько у вас. Дуже кепсько! З'являються Б д ж о л и. Ось піду до бджіл! Вони у вуликах живуть, а там тепленько, затишно, та й меду можна скуштувати. К в і т к и. Йди! Йди! П і в н и к - с и н о ч о к. І піду! Бджілки, бджілки! А можна мені у вашій хатці жити? С т а р ш а Б д ж о л а. Мож-жна! Мож-жна! Будь ласка! Ж-живи! Ж-живи! (До бджілок.) Так, колеги! Приймайте нового мешканця! Он того ж-жовтого! Ж-жовторотого! Б д ж о л и. Сюди! Сюди! Біж-жи! Біж-жи! Ж-живо! Ж-живо! Ж-живіше! Ж-живіше! П і в н и к - с и н о ч о к. Нащо! Б д ж о л и. Медок з-збирати! Медок з-збирати! П і в н и к - с и н о ч о к . Де? Б д ж о л и. У квітках жасмину! У квітках ж-жимолості! У рож-жах пахучих! Ось тут на луж-жку! І на сінож-жаті! Ну ж-живо! Ну ж-живо! Медок носити! П і в н и к - с и н о ч о к. Як? Б д ж о л и. ж-жменями! Ж-жменями! Біж-жи! Біж-зжи! Ну ж-живо! Ну ж-живо! П і в н и к - с и н о ч о к. Хі ба ж півники можуть медок збирати? Ой, смішно мені! Б д ж о л и. не Стій, ж-жовторотий! За нами! Вперед! Ну ж-живо! Ну ж-живо! П і в н и к - с и н о ч о к. відчепіться від мене! Літають тут роєм. Я ж півник, кажу вам. І меду вашого збирати не вмію. А ще я маленький – мені важко працювати. Краще почастуйте мене медком. Ну?! Я меду хочу! С т а р ш а Б д ж о л а. Не мож-жна! Не мож-жна! Будемо їсти взимку, коли сніг накриє луж-жок! П і в н и к - с и н о ч о к. Як?! Тільки взимку?! С т а р ш а Б д ж о л а. Вз-зимку! Вз-зимку! Коли у вулику з-зимуєш! П і в н и к - с и н о ч о к. Мамцю! Збирати зараз, а їсти взимку? Не хочу я чекати зими. Самі тоді й збирайте! Б д ж о л и. Який ж-жах! Він леж-жебока! Він леж-жебока! Не будемо з ним друж-жити! П і в н и к - с и н о ч о к. А ви й не вмієте дружити! Все дзижчите та дзижчите, дзижчите та дзижчите, аж у голові моїй все гуде від вашого дзижчання… А ще до праці гоните. Ні. це мені з вами дружити не хочеться! Ось так! Б д ж о л и (дражняться). Ж-жевжик! Гультяй і леж-жебока! С т а р ш а Б д ж о л а. А ж-жити з леж-жебоками нам не мож-жна! Не мож-жна! Б д ж о л и. Не мож-жна! Не мож-жна! П і в н и к - с и н о ч о к. А я й не хочу з вами ж-жити! Піду геть від вас. Ось так! С т а р ш а Б д ж о л а. За мною! Ж-живо! Медок збирати! Ж-живо до вуликів носити! Б д ж о л и. Ж-живо! Ж-живо! Ж-живо! Ж-живо! (Відлітають.) Ч А С Т И Н А Д Р У Г А КАРТИНА ТРЕТЯ К а з к а р. Не захотів півник працювати, збирати медок, не захотів. А у бджілок такий порядок: хто не працює, меду не збирає, той з ними жити не може. Тож пішов наш Півник далі. Йшов-йшов та й прийшов до такої собі річечки, б вчить посеред води, на листочку білого латаття, сидить якась баньката потвора. Отак от сидить та й на півника свої очиська вилупила. Потім скік – та й ухопилася за очеретину, вчепилася лапками за неї, та й ну колихатися туди-сюди: гутата-квакваква, гутата-квакваква! І раптом шубовсь у воду – і нема, тільки бульки пішли. Берег ріки. П і в н и к - с и н о ч о к. Що це? Куди воно поділося? Либонь, втопилося! Рятуйте! Хтось утопився! Допоможіть! Ж а б к а (вискакує з води). Ой! Ква-а-а-а! Сміхота! Як же я можу потонути, коли у мене лапи, як ласти. О, бачив? Я ж ними у воді ось так загрібаю, перебираю, як веслами веслую – плаваю. Я ж жабка! Жабка-квакша! А ти хто? П і в н и к - с и н о ч о к. Півник! Ж а б к а. Пів-ник? Півник? А це що таке? З чим його їдять? Ой, як смішно! Сміхотня! Ха-ха! Сміхотня! Ой! Пузо лусне! А чому ти такий? П і в н и к - с и н о ч о к. Який? Ж а б к а. Жовтий. Ну чому ти такий жовтий? Ти маєш бути зеленим і чому в тебе рот маленький? Глянь, який у мене широчезний! А ти можеш ловити машкару? Глянь, вона тут хмарами літає. А давай, хто хутчіше й більше зловить мух або комарів, га? Раз, два, три… поїхали! О, вже є одна, друга, гам! Третя! Ще одна! Гам! Ах дві мухи попалися! Гам-гам! Ще дві! А ти скільки вже з’їв? Що? Ти не впіймав ще й жодної? Ква-а-а-а! Сміхотня! Роззява ти! Дивись і вчися! Гам – знову мошка! Смачна, хоч і маленька! Гам – ще одна! Смакота! Гам – тьху! Смердючий клоп попався! От бачиш, як це просто. Сиди собі й лови! Чуєш? Лови! Лови, кажу тобі! П і в н и к - с и н о ч о к. Що ти до мене причепилася? Лови та й лови! Не буду я ловити тих мух! Нема охоти! Маєш великого рота, – сама й лови! Ж а б к а. Ква-а-а-а-а! Не вмієш! Не можеш! Гаразд, тоді давай квакати! Хто гучніше й мелодійніше! Цур, я перша! Ква-а-а! Ну як? Тепер давай ти! П і в н и к - с и н о ч о к. Ку-ку-ку-ку… Ж а б к а. Ти що? Не вмієш квакати? Як це? П і в н и к - с и н о ч о к. Ку-ку-ку-ку… Ж а б к а. Дзвінкіше! Гучніше! Тьху ти, ніяк не втямлю: як це не вміти квакати!? Хутенько вчися квакати! Квакати повинен кожен! Всі вміють квакати! Невмійко ти! П і в н и к - с и н о ч о к. Ку-ку-рі-ку!.. Ж а б к а. Невмійко-недоріка! Недоріка-кукуріка! Бачу, квакати тобі ніколи не навчитися! Гайда за мною плавати! Ква-а-а! (Плюхнулася у воду). П і в н и к - с и н о ч о к. А мені не можна плавати! І я не вмію, тому що я курчатко! Півник! Півники ніколи не плавають! Ж а б к а (з води). Ква? Як то ніколи? Цього не може бути! Плавати повинен кожен! Всі плавають! П і в н и к - с и н о ч о к. А мені моя мама сказала, що курчатка не плавають! Ж а б к а. А хто твоя мама? П і в н и к - с и н о ч о к. мама Курка! Ж а б к а. Ква-а-а-а! Сміхотня! Ніяких мам курок не буває! На світі є тільки мами Жаби! Мами Жаби і все! П і в н и к - с и н о ч о к. Неправда! Ж а б к а. Правда-правда! Тільки мами Жаби! Я Жабка-квакша, і у мене є мама Жаба! От ходімо до мене додому і я тебе познайомлю з моєю мамою – мамою Жабою! П і в н и к - с и н о ч о к. А ти пустиш мене до своєї хатки жити? Ж а б к а. Аякже! Аякже! (Скаче у воду.) Давай! Скачи! Скачи у воду! Хутчій! Це і є мій дім! П і в н и к - с и н о ч о к. Цей листок? Ж а б к а. Ква! Листок білого латаття! Сюди! Скачи! Хутчій! П і в н и к - с и н о ч о к. Ні, не хочу! Ж а б к а. Ну, хутчій! Пірнай! П і в н и к - с и н о ч о к. Ні! Ж а б к а. Боягуз! Страхополох! Мало того, що ти нічого не вмієш, ти ще й боягуз! Ква-ха-ха-ха! К а з к а р. Півник ніколи не був боягузом. Звичайно, він не вмів ловити мух і не вмів квакати, але він знав, що курчатка не можуть ловити мошок як жабки, і ніколи не зможуть квакати, як жабки-квакші, тому що вони – курчатка. Але нашому півникові стало прикро, що його прозвали боягузом. І півник, щоб довести, що він ніякий не боягуз, заплющив очі, розігнався та й бовть у воду, і став перебирати своїми маленькими лапками, щоб хутчій доплисти до листка білого латаття – хатки Жабки-квакші. П і в н и к - с и н о ч о к. Ой! Тону! Ж а б к а. Ква-а-а-а! та ти не булькай, а пливи! Пливи, недоріка-кукуріка! П і в н и к - с и н о ч о к. Рятуйте! Буль-буль! Рятуйте! З’являється Б о б е р. Б о б е р. Чого ти регочеш, убога! Він же тоне, а ти смієшся! Чого не рятуєш?! Ж а б к а. Можна! Можна! Ква-а-а! (Пливе геть.) Б о б е р. Я тобі покажу, безсоромнице! Де ж так можна?! (Виносить Півника не берег.) А ти чого у воду поліз? Ти ж плавати не вмієш, дитинко! П і в н и к - с и н о ч о к. Мене кликала в гості Жабка-квакша! Я так хотів у жабиній хатці пожити. А ти хто? Б о б е р. Бобер. П і в н и к - с и н о ч о к. А у тебе є свій дім? Б о б е р. Є. Хижа із дрюків, гілля й очерету. П і в н и к - с и н о ч о к. А ти візьмеш мене жити до себе? Щось мені захотілося у твоїй оселі пожити… Ап-чхи! Б о б е р. Будь здоровий! Добре, дитинко, приходь та й живи, але… розумієш, Півнику, боюся, мій дім тобі не снаги. Він стоїть на воді, там доволі сиро, ти враз застудишся. П і в н и к - с и н о ч о к. Не застуджуся! Ап-чхи! Б о б е р. Будь здоровий! А ще, аби зайти у мою хатинку, дитинко, треба впірнути, бо вхід до мого дому знаходиться під водою – а це не вельми зручно… Тим більше, що плавати ти не вмієш. П і в н и к - с и н о ч о к. Не вмію. Б о б е р. Ото ж бо, дитинко! П і в н и к - с и н о ч о к. А ти от що, зроби для мене вхід де-небудь згори… Б о б е р. Е ні, дитинко! Згори не можна, дощ стане заливати. Але то ще не біда. Треба вставати вдосвіта, гілля з очеретом носити, колоди зубами гризти. У тебе є зуби? Е-е ні, нема, дитинко, лише дзьобик. А ще, щоб вода моєї оселі не розмила, треба загати будувати, греблі. А потім греблі треба підпирати кілками, обплітати гіллям, а шпари заліплювати глиною з піском… словом, дитинко, трудитися доведеться нам від зорі й до зорі. П і в н и к - с и н о ч о к. Загати… шпари глиною заліплювати… ні, щось мені не цікаво будувати ці загати… ні. Дякую за все, але я, певно, піду. Ап-чхи! Б о б е р. Ну, бувай, дитинко! Я ж казав, що тобі не підійде моя оселя. На все добре! Йде геть. П і в н и к - с и н о ч о к. Ну от, ніде пристойного житла не знайти! Б і л о ч к а (з’являється). Як то не знайти? А хіба моє житло не пристойне? Ще й яке пристойне! Поглянь, поглянь, яке хороше! Моє дупло – Ого-го! Не аби яке! Хоч на виставку! Ось поглянь-поглянь! Тут і від спеки можна сховатися, і від дощику вкритися! А взимку, гадаєш, мені холодно? Ані-ні! Тепленько-тепленько, затишно-затишно! Ось так сидиш собі та горішки гризеш, або грибочками хрумтиш. Ось дивися, скільки грибочків я насушила! Поглянь! А горішків скільки я назбирала! Поглянь! А скільки згризла вже! Поглянь-поглянь! Чуєш? Лізь сюди, в дупло, і будемо з тобою обоє тут жити! Лізь, чуєш? П і в н и к - с и н о ч о к. Щось не хочеться мені… Б і л о ч к а. Залазь-залазь! Будемо грибочки збирати, шишки носити. А ще будемо з гілки на гілку стрибати – в доганяли бавитися. Любиш в доганяли бавитися? А швидко-швидко із гілки на гілку стрибати, га? П і в н и к - с и н о ч о к. Не люблю я грати у твої доганяли! Де ти бачила, щоб півники гасали по деревах? І грибочків ніяких збирати я не буду! Я ж не їм ні грибів, ні шишок! І взагалі мені твій дім не до вподоби. Б і л о ч к а. Не до вподоби! Ой-ой-ой! Та ти просто заздриш, заздриш, що у мене така хатка чудова. От просто дивишся й заздриш! А заздриш ти тому, що сам не маєш такої хатки. І взагалі ти безхатько! Я знаю-знаю! Тому, що чула, чула все! От так! (Ховається у своє дупло.) Р а в л и к (виповзає із трави). Що-що? У тебе нема своєї хатки? Невже нема? Це правда? Не може цього бути! П і в н и к - с и н о ч о к. Є! Є у мене свій дім! Тільки я покинув його. Посварився з Бобиком, образився на свою матінку і втік. Р а в л и к. Що-що? Покинув свій дім? Де? Як? Невже це правда? Не може цього бути – свій дім завжди носять із собою. П і в н и к - с и н о ч о к. Ой! Який же ти недотепа! Який ти смішний! Як же ж я потягнув би свій дім із собою? Його жне підняти! Ой! Не можу! Дім із собою! Ой! Р а в л и к. Чого ти ойкаєш? Чого смієшся? Нічого смішного тут нема! Ми, равлики, завжди носимо свої хатки з собою. Це дуже зручно. От коли ніч настане, або дощ піде, де ночувати будеш? Ага! Ніде! Значить, треба брати хатку з собою, а то смієшся з мене, хи-хи-хи. Та що мені з тобою теревенити. Он, сонце вже заходить, Піду спочивати. Он там хатку поставлю і… хи-хи-хи. А то смієшся з мене! (Зникає і траві.) П і в н и к - с и н о ч о к. Сонечко вже закотилося… ніч надходить. Ой-ой-ой! Бр-р-р-р! Холодно. КАРТИНА ЧЕТВЕРТА К а з к а р. Настала ніч. На небі з’явилися місяць і зорі. Нещасний Півник сидить і тремтить під кущиком. І раптом хтось ухопив Півника за чубок, та й став піднімати його догори. Півник навіть писнути не встиг, як опинився на дереві. Він спершу не втямив, хто вкрав його, але коли наш Півник розгледів, як у пітьмі блиснули величезні очі злодія, і коли той злодій залопотів крилами й ухнув: «Цить, шмаркачу!» – Півникові вмить пригадалися розповіді матінки про великих хижих птахів і здогадався, що з такими велетенськими крилами і такої темної ночі літають лише пугачі, страшні нічні мисливці, котрі добре бачать навіть у цілковитій темряві. П і в н и к - с и н о ч о к. Ой! П у г а ч. Ша! П і в н и к - с и н о ч о к. Я боюся! П у г а ч. Цить, кажу! П і в н и к - с и н о ч о к. Ай! П у г а ч. Цс-с-с-с-с-с… П і в н и к - с и н о ч о к. Ай-ай-ай-ай! П у г а ч. Не хникай, а то як хникну зараз! Сиди й мовчи, кажу! А то всіх мишей мені напудиш! П і в н и к - с и н о ч о к. А я не можу сидіти й мовчати! П у г а ч. Цить! Бо терпіння моє зараз лопне! П і в н и к - с и н о ч о к. Не буду сидіти й не буду мовчати! Мамо! Мамуню-ю-ю-ю! П у г а ч. Ти мен6і полювання все зіпсував! Паршивець! Через тебе всі миші до нір поховалися! Ух, як ти мене розлютив! Геть звідси! К а з к а р. Пугач як дав йому штурхана, так наш Півник лантухом полетів під дерево. Добре, що під деревом кущився маленький хмизняк і наш герой не скрутив собі карка, а лише крихітку сполохався. П і в н и к - с и н о ч о к. Мамо! Мамонько! Я хочу додому! Додому! Мамуню! Агов! Л и с и ц я (з’являється). Ціп-ціп-ціп… Курчатко у лісі з’явилося! Боженко, тільки-но я подумала про сніданок, як він тут же сам до мене завітав. Просто диво! Фантастика! (Ховається.) Доброго ранку, курчатко! Доброго ранку! Півник оглядається довкола. Я! Це я! П і в н и к - с и н о ч о к. Хто? Лисиця не озивається й не показується. Агов! Агов! Агов! Л и с и ц я. Курчатко! А що ти робиш у лісі?! Як ти тут опинився?! П і в н и к - с и н о ч о к. А я з дому втік, заблукав… мені холодно… я хочу до матінки… додому! Я їсти хочу… Агов! Де ти? Хто ти? Л и с и ц я (виходить). Я Лисиця! Я так само їсти хочу! От зараз я тебе й з’їм! П і в н и к - с и н о ч о к. Як? Навіщо? За що? Л и с и ц я. За те, що ти смачний! За те, що я дуже люблю маленьких курчат! І з’їм тому, що слинка тече! (Гониться за Півником.) П і в н и к - с и н о ч о к. Не треба мене їсти! Будь ласка, не їжте мене! Допоможіть! Рятуйте! (Падає.) К а з к а р. І раптом, наче з-під землі – пес Бобик! Б о б и к (з’являється). Гав-гав-гав! Р-р-р-розір-р-р-рву! Л и с и ц я. Ой, матінко! Я тут ні до чого! К а з к а р. Лисиця кинулася в кущі. Бобик за нею! Б о б и к (з’являється). Півнику! Півнику-синочку! Не живий! Бідний мій Півник! Ой-ой-ой! П і в н и к - с и н о ч о к. Чого скиглиш, Бобику? Я живий! Б о б и к. Живий! Живий! Гав! Гав! Гав! (Плаче.) Живий! Мій Півник-синочок! П і в н и к - с и н о ч о к. Не плач, Бобику! Я – живий! Якби ти тільки знав, як я сумував за тобою! Який я радий, що ти тут! Дякую, дякую тобі, Бобику! (Плаче.) Плачуть обидва. Б о б и к. Ну все, годі рюмсати. Хутчій додому. Хутчій до мами! КАРТИНА П’ЯТА К а з к а р. Бобик підхопив під пахви бідного Півника і, ніг під собою не чуючи від радості, стрімголов помчав додому. А мама курка, нещасна тужить, сидить, плаче, схлипує, – сльози, як маковинки, на поділ сиплються… М а м а К у р к а. Що ж мені робити? Нема мого синочка Півника! Нема мого любого курчатка! Нема мого рідного дитятка! Б о б и к (з’являється). Як нема! Є! М а м а К у р к а. Синочок!? Невже це мій синочок? Невже це мій Півничок? (Непритомніє.) П і в н и к - с и н о ч о к. Мамо! Мамуню! Матінко! (Теж падає непритомний.) Б о б и к. Яке розпачливе видовище! Гав! Моє добре серце не витримає. Я зараз завию-заридаю! Гав-гав-гав! М а м а К у р к а. Знайшовся! Знайшовся мій Півник-синочок! Знайшовся мій рідний голубчик! П і в н и к - с и н о ч о к. матінко моя! Рідненька! Дорогенька! Пробач мені, що я з дому втік! Якби ти тільки знала, скільки я всього пережив. Ну все, – віднині я буду вже слухняним півником. М а м а К у р к а. Молодець! Б о б и к. Помудрішав! П і в н и к - с и н о ч о к. Якби ти тільки знала, як я люблю тебе, матінко. Ти мене так само люби. Га? М а м а К у р к а. Добре-добре, синку. Добре-добре, рідненький. Я дуже-дуже тебе люблю. Б о б и к. І я люблю! Гав, гав, як люблю! П і в н и к - с и н о ч о к. І я вас так само люблю! Ми ніколи вже не розлучимося. Правда? Б о б и к. Правда! М а м а К у р к а. Ніколи, синку! Ніколи, голубчику! П і в н и к - с и н о ч о к. І я вже ніколи не буду таким недорікою, таким маленьким та дурненьким. Я тепер вже набрався розуму! Б о б и к і М а м а К у р к а. Порозумнішав! К а з к а р. І відтоді наш Півник ніколи, ну ніколи не втікав з дому. Кінець | |
| Переглядів: 1052 | Завантажень: 0 | | |
| Всього коментарів: 0 | |
