| Головна » Файли » Практика |
РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ УКЛАДАННЯ ДОГОВОРІВ З АВТОРАМИ ТА ВИКОНАВЦЯМИ
| 10.11.2011, 08:25 | |
| РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ УКЛАДАННЯ ДОГОВОРІВ З АВТОРАМИ ТА ВИКОНАВЦЯМИ УРЕГУЛЮВАННЯ ПРАВОВІДНОСИН МІЖ РОБОТОДАВЦЕМ І НАЙМАНИМ ТВОРЦЕМ ПРИ СТВОРЕНІ ОБ’ЄКТІВ ІВ Об’єктами права інтелектуальної власності є продукти творчої діяльності які є творами, що охороняються ЗУ «Про авторське право і суміжні права», Договором ВОІВ Про авторське право (1996) та Угодою ТРІПС до якої Україна приєдналась10 квітня 2008 року Законом №250-VI. При створенні творів працівниками, на умовах виконання службових (трудових) обов’язків, договір з автором має відповідати вимогам ч.3 ст.16 ЗУ «Про авторське право і суміжні права». 1.В договорі з творцем мають бути передбачені мінімум дві винагороди «за створення і використання твору», оскільки згідно вимог п.п. 164.2.1. та 164.2.3. ст.164 Податкового кодексу України це різні види доходів фізичних осіб, які оподатковуються різними податковими ставками і сплачуються у відповідності до різних законів України. В трудових правовідносинах творця і роботодавця, роботодавець зобов’язаний сплачувати працівнику (творцю) винагороду за виконану роботу. «РОБОТА – певні завдання та обов’язки, що виконані, виконуються чи повинні бути виконані однією особою» визначено Національним класифікатором професій України . За «створення» твору роботодавець має сплатити зарплатню: як за виконану працівником роботу у відповідності до ЗУ «Про оплату праці», оскільки ця винагорода гарантується ст.43 Конституції України. У відповідності до пункту 2.1.3. Інструкції зі статистики заробітної плати, що затверджена Наказом Держкомстатистики від 13.01.2004 N 5. 2.А винагороду за «використання» твору створеного на умовах службового (трудового) завдання роботодавець зобов’язаний сплатити згідно ст.445 ЦКУ та ч.3 ст.16, ч.2 ст.33 ЗУ «Про авторське право і суміжні права», оскільки ця винагорода гарантується ст.41, ст.54 Конституції України. У відповідності до пункту 3.14. Інструкції зі статистики заробітної плати, що затверджена Наказом Держкомстатистики від 13.01.2004 N 5. 3.Якщо в договорі визначається передання (відчуження) виключних майнових прав автора роботодавцю, слід керуватись п.14.1.203. ст.14 Податкового кодексу України і врахувати, що передача майнових прав автором за договором є продажем результатів робіт, а не роботою. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості, встановлено ст.41 Конституції України. Відчуження виключних майнових прав автора дозволить роботодавцю поставити ці права на облік у складі нематеріальних активів та розпоряджатись цими правами: використовувати, надавати дозвіл чи заборону їх використання. 4.Слід врахувати вимогу ч.2 ст.429 ЦКУ: «Майнові права інтелектуальної власності на об’єкт, створений у зв’язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об’єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором». Якщо роботодавець не хоче придбавати виключних майнових прав працівника на певні способи використання твору, то згідно змісту цієї норми цивільного права, роботодавець має невиключні майнові права певні способи використання цього твору, звичайно окрім тих способів, які потребують відчуження виключних майнових прав інтелектуальної власності. Первинним суб'єктом, якому належить авторське право, є автор твору (ст.11 ЗУ «Про авторське право і суміжні права»). Тож майнові права у автора виникають одразу після створення об’єкту права ІВ, оскільки Авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення. Особисті немайнові права автора, які нерозривно пов’язані з майновими правами на твір не можуть бути передані (відчужені) іншим особам. Тому виключні майнові права на твір належать його автору. Але майнові права згідно ч.2 ст.429 ЦКУ є спільною власністю автора і роботодавця. Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю (ст.368 ЦКУ). Право інтелектуальної власності, яке належить кільком особам спільно, може здійснюватися за договором між ними. У разі відсутності такого договору право інтелектуальної власності, яке належить кільком особам, здійснюється спільно (ст.428 ЦКУ). У роботодавця виникає право самостійного користування цим об’єктом права ІВ, без права розпорядження ним. Роботодавець має невиключні майнові права на твір створений на підприємстві, які не може поставити на облік в якості нематеріального активу, оскільки вважається, що такий об’єкт отриманий тільки на умовах користування ним, без права передання прав на володіння або розпорядження і «витрати, пов’язані з придбанням (створенням) таких об’єктів, визнаються витратами того звітного періоду, протягом якого вони були здійснені без визнання таких витрат у майбутньому нематеріальним активом» (п.4.5. Інструкції з обліку основних засобів та інших необоротних активів бюджетних установ N 64 від 17.07.2000). Роботодавець отримує право самостійного використання твору певними способами, з обов’язком виплати винагороди автору за кожний спосіб використання (ч.3 ст.16 ЗУ «Про авторське право і суміжні права»). Без права «дозволяти-забороняти» використання твору іншим особам, оскільки це право лишається у автора (працівника). 5.Роботодавець може не придбавати виключних майнових прав працівника, а придбати тільки право використання службових творів, звичайно окрім тих певних способів, які передбачають необхідність відчуження виключних майнових прав. Саме тому ч.3 ст.16 ЗУ «Про авторське право і суміжні права» визначила тільки дві обов’язкові винагороди автору «за створення і використання службового твору» лишаючи роботодавцю вибір щодо придбання виключних майнових прав свого працівника. Наприклад, в театрі виключні майнові права режисера, художника-постановника, композитора (авторів) нікому не потрібні, оскільки виставу, декорації театр використовує самостійно і перепродати постановку вистави іншому театру разом з декораціями і акторами не можливо (з іншими акторами, це вже інша постановка). Державному підприємству, яке надає безоплатні публічні послуги не потрібно витрачатись і придбавати виключні майнові права інтелектуальної власності своїх працівників, оскільки надання безоплатних публічних послуг державним підприємством не тягне за собою виплати роялті за використання твору. Базою роялті є доход, пов'язаний з використанням цього твору, а немає доходу від використання твору при наданні безоплатних послуг – роялті не нараховується оскільки відсутня база нарахування. Але істотні умови договору мають бути дотримані і в договорі з працівником обов’язково має бути визначений розмір роялті не менше ніж це встановлено Постановою КМУ №72, тільки тоді цей договір буде відповідати закону. Держкомпідприємництво листом від 21.04.2003 №2389 «Про виплату винагороди за використання службових творів, об'єктів авторського права та суміжних прав» підтвердило, що: ”…дія Постанови Кабінету Міністрів України від 18.01.2003 N 72 ( 72-2003-п ) "Про затвердження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об'єктів авторського права і суміжних прав" по відношенню до ставок авторської винагороди розповсюджується на виплату винагороди за службові твори”. 6.При визначені розміру цих трьох різних видів винагород слід керуватись ч.1 ст.632 ЦКУ: «У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади». 7.При визначені роботодавцем розміру винагороди (гонорару) автору за створення службового твору, слід керуватись мінімальною соціальною гарантією, яка встановлена державою: Колективним договором підприємства з урахуванням норм генеральної і галузевої угод у межах коштів, передбачених на оплату праці, у відповідності до ст.1 ЗУ «Про оплату праці», ст.94 Кодексу законів про працю. Постановою КМУ N 100 від 8 лютого 1995 р. Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати. 8. При визначені роботодавцем розміру винагороди автору за використання службового твору, слід керуватись мінімальною соціальною гарантією, яка встановлена державою: Постановою КМУ №72 від 18 січня 2003 р. «Про затвердження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об'єктів авторського права і суміжних прав». 9.При визначені роботодавцем розміру винагороди автору за відчуження виключних майнових прав інтелектуальної власності, слід керуватись мінімальною соціальною гарантією, яка встановлена державою: Постановою КМУ N 1185 від 3 жовтня 2007 р. Про затвердження Національного стандарту N 4 "Оцінка майнових прав інтелектуальної власності" та Національним стандартом N 1 “Загальні засади оцінки майна і майнових прав”. 10.Роботодавцю слід не забувати Постанову Пленуму Верховного Суду України від 4 червня 2010 року «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав: «Виплата працівникові заробітної плати не є тотожною виплаті йому авторської винагороди за створений твір у зв’язку з виконанням трудового договору, оскільки заробітна плата — це винагорода за виконану роботу залежно від певних умов, а авторська винагорода — це всі види винагород або компенсацій, що виплачуються авторам за використання їх творів, які охороняються в межах, встановлених авторським правом». Оскільки при порушеннях будь-якою особою авторського права Суд має право постановити рішення чи ухвалу про виплату компенсації у розмірі від 10 до 50000 мінімальних заробітних плат встановлено ст.52 ЗУ «Про авторське право і суміжні права». 11.Слід не забувати, що майновими правами автора є закріплена законодавством тріада «самостійно використовувати, дозволяти використання, забороняти використання твору». Тобто для договорів про передання виключних майнових прав є обов’язковим визначення тих способів використання твору, що указані ст.441 ЦКУ та ст.15 ЗУ «Про авторське право і суміжні права», які відчужуються роботодавцем. Не визначення в договорі способів використання твору не надає права набувачу «використовувати-дозволяти-забороняти» твори способами визначеними ст.441, ч.3 ст.15 ЗУ «Про авторське право і суміжні права». Майнові права можуть придбаватись тільки на певні способи використання, а не визначений спосіб в договорі не надає майнових прав на цей спосіб - не визначені в договорі майнові права вважаються непереданими (ч.1 ст.31 ЗУ «Про авторське право і суміжні права»). 12. Слід враховувати, що за різні способи використання твору Постановою КМУ №72 встановлені різні ставки винагород. За кожний спосіб використання твору в договорі потрібно встановлювати не менше розміру тієї ставки, яка установлена саме за цей спосіб використання твору. Постановою КМУ №72 визначені мінімальні ставки винагород не за всі способи використання творів, тому у випадку, якщо договором визначено спосіб використання твору за який Постановою КМУ №72 не установлено мінімальної ставки, слід керуватись ч.2 ст.33 ЗУ «Про авторське право і суміжні права»: «ставки авторської винагороди не можуть бути нижчими за мінімальні ставки, встановлені Кабінетом Міністрів України». Якщо Постановою КМУ №72 не визначено мінімального розміру винагороди за якийсь певний спосіб використання, то застосовуються ставки встановлені цією постановою за подібний (близький за змістом) спосіб використання, оскільки не врегульовані цивільні відносини регулюються тими правовими нормами, які регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону) установлено ч.1 ст.8 ЦКУ. «Постанова Кабінету Міністрів України від 18 січня 2003 року №72 «Про затвердження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об’єктів авторського права і суміжних прав» передбачає різні ставки винагороди в залежності від виду твору та виду використання твору (виконання). У певних випадках винагорода також залежить від об’єму тиражу, виду літератури або виду збірника. Таким чином, кожному випадку використання твору (виконання) відповідає своя ставка винагороди. При цьому слід враховувати порядок нарахування і виплати конкретної винагороди, передбачений у відповідному додатку згаданої постанови Кабінету Міністрів України або у примітках до цих додатків» (лист Державного департаменту інтелектуальної власності від 27.02.2010 р №16-14/1079). 13.При складенні договору про відчуження виключних майнових прав автора службового твору, необхідно виконати вимоги ч.3 ст.1113 ЦКУ Умови договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності, що погіршують становище творця відповідного об’єкта або його спадкоємців порівняно з становищем, передбаченим цим Кодексом та іншим законом, є нікчемними. Договір має містити вимоги ст.16 ст.32, ст.33 ЗУ «Про авторське право і суміжні права», в іншому випадку суд може встановити, що правочин не «спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним» (ч.5 ст.203 ЦКУ). Що згідно з ч.1 ст.215 ЦКУ ( 435-15 ) недодержання сторонами або стороною в момент вчинення правочину вимог, встановлених частинами 1 - 3, 5, 6 ст. 203 ЦКУ (435-15), має наслідком визнання правочину недійсним (Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними Узагальнення ВС України від 24.11.2008). Не визначення в договорі способів використання твору, судом може бути розцінено, що роботодавець не отримав за цим договором права «використовувати-забороняти-дозволяти» способами визначеними ст.441, ч.3 ст.15 ЗУ «Про авторське право і суміжні права». Що у випадку, якщо Договором передається право на використання Твору, але не визначені істотні умови для «Договору на право використання творів» строк дії договору, спосіб використання твору, території, на яку поширюється передаване право та винагороди творцю за створення і використання об’єкту. «Зміст договору становлять умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства» (ч.1 ст.628 ЦКУ). Невизначення в такому Договорі мінімальних ставок винагород окремо за кожний спосіб використання прямо порушує вимоги ч.2 ст.33 ЗУ «Про авторське право і суміжні права», щодо Постанови КМУ №72. «У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади» (ч.1 ст.632 ЦКУ). «Недійсність правочину виникає через те, що дія схожа на правочин, але за своєю суттю не відповідає його характеристикам. Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми;» (Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними Узагальнення ВС України від 24.11.2008). Підстави недійсності правочину встановлені ч.1 ст.215 ЦКУ. Відповідно до ч.2 ст.215 ЦКУ нікчемний правочин є недійсним через його невідповідність вимогам законодавства. h.ua | |
| Переглядів: 936 | Завантажень: 0 | | |
| Всього коментарів: 0 | |
