| Головна » Файли » Практика |
РИНОК ПРАВА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ В УКРАЇНІ
| 19.12.2011, 09:03 | |
| РИНОК ПРАВА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ В УКРАЇНІ Роль знання в економічному розвитку розвинутих держав постійно зростає, випереджаючи значущість засобів виробництва і природних ресурсів. За оцінками Світового банку, фізичний капітал в сучасній економіці формує 16% загального обсягу багатства кожної країни, природний — 20%, а людський капітал — 64%. У таких країнах, як Японія і Німеччина, частка людського капіталу становить до 80% національного багатства. На сьогодні цінності створюються за рахунок підвищення продуктивності та використання нововведень, тобто застосування знання на практиці . «Людський капітал складається із набутих знань, навичок та вмінь, мотивацій та енергії, якими наділені людські істоти і які можуть використовуватись протягом певного періоду часу в цілях виробництва товарів та послуг... Він — форма капіталу, так як є джерелом майбутніх заробітків чи майбутнього задоволення; він людський, так як є частиною людини...» . До середини 90-х років Україна майже 40% з усіх винаходів СРСР мали українське походження. За кількістю винаходів відносно чисельності населення Україна майже не відставала від лідируючих в цьому плані країн. Сьогодні значна частина потенційно значимих винаходів, отриманих українськими винахідниками, заявляються в зарубіжних країнах навіть без визначення їх належності до України. Що є прямим наслідком несформованого і неврегульованого ринку права інтелектуальної власності в Україні на якому винаходи українських винахідників нікому не потрібні. Таке становище обумовлено в першу чергу відсутністю документально закріплених нормативними актами регулюючих механізмів ринку права інтелектуальної власності, щодо обов’язковості балансового обліку і звітності нематеріальних активів. В Україні працює лише одна єдина інструкція з обліку нематеріальних активів у бюджетних установах, затверджена Наказом Державного казначейства від 17.07.2000 р. № 64 . В економічно розвинутій Європі процедура з обліку нематеріальних активів регулюються 21 документом, що пов’язано з необхідністю виявлення і попередження зловживань на цьому ринку, ухиленню від сплати податків, ще на початку введення в господарчий обіг об’єктів права інтелектуальної власності. Незважаючи на той факт, що сьогодні в державі існують два центральних органи виконавчої влади у сфері права інтелектуальної власності, жоден з цих органів не уповноважений державою регулювати ринок права інтелектуальної власності і цей ринок в державі до сьогодні не сформований, завдяки відсутності регулюючих нормативних актів. В штаті цих органів: МОН молоді та спорту України та Державної служби інтелектуальної власності України не має штатних спеціалізованих управлінь з методології регулювання економічних процесів на ринку права інтелектуальної власності, вони не можуть розумітись в оцінці вартості інтелектуального продукту, ціноутворенні, в системі сучасного бухгалтерського обліку та фінансових відносин у сфері права інтелектуальної власності. Існуючі органи не компетентні забезпечувати реалізацію державної економічної політики у сфері внутрішньої і зовнішньої торгівлі об’єктами права інтелектуальної власності у відповідності до «Угоди про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності» (Угоди TRIPS). Навіть назва цієї угоди свідчить, що мова йде саме про торгівлю, а не про освіту чи науку. Всупереч Указу Президента України «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» від 9 грудня 2010 року N 1085/2010, яким установлено: «Центральні органи виконавчої влади, на які цим Указом покладені функції з реалізації державної політики у відповідній сфері, виконують повноваження у визначених сферах компетенції відповідних органів, що ліквідуються згідно з цим Указом» з Положення про Державну службу інтелектуальної власності були вилучені функції контролю і забезпечення ринку права ІВ, які був зобов’язаний виконувати ліквідований цим Указом Державний департамент інтелектуальної власності. Державний департамент інтелектуальної власності був повинен здійснювати контрольно-наглядові функції; та регулятивні функції. «Департамент відповідно до покладених на нього завдань: …реалізує у межах своїх повноважень єдину економічну, фінансову, політику у сфері інтелектуальної власності …забезпечує у межах своїх повноважень виконання актів законодавства, здійснює систематичний контроль за їх реалізацією… бере участь у роботі з удосконалення системи обліку, звітності і державної статистики в сфері інтелектуальної власності… координує роботу з інформаційного забезпечення діяльності в сфері інтелектуальної власності, здійснює нормативно-методичне керівництво в цій сфері, … організовує розгляд заяв і скарг ...звернень фізичних та юридичних осіб з питань інтелектуальної власності » (п.4 Положення про Державний департамент інтелектуальної власності). Економічно-правовий механізм регулювання ринку права інтелектуальної власності надає державам-членам Європейського Союзу не менше 5% відсотків ВВП, і кожній не менше 100000 робочих місць, а в США більше 400000 робочих місць тільки у сфері авторського права. Економічні процеси ринку інтелектуальної власності не можуть регулюватись органами влади, які є некомпетентними в ринкових питаннях торгівлі інтелектуальними товарами, які незнайомі з методологією обліку та звітності для фіксації процесу використання суб’єктами ринку цих товарів. Національна економіка побудована на матеріальних активах не спроможна конкурувати з економіками розвинутих держав світу ефективність яких ґрунтується на нематеріальних активах. З довідки на засідання Ради національної безпеки і оборони України від 21.11.2008 р. «Про право і захист інтелектуальної власності та посилення її ролі у формуванні інтелектуальної власності та посилення її ролі у формуванні національного багатства України»: «Інтелектуальна власність не виконує роль ресурсу в системі формування національного багатства і не впливає суттєво на рівень технологічної безпеки держави, її конкурентоспроможність. При середньому показнику в країнах ЄС де обсяги нематеріальних активів складають 50-80 % від балансової вартості підприємств і організацій, в Україні вони не перевищують 1,5 % вартості основних засобів, в той час, як за підрахунками експертів реальна вартість таких активів становить не менше 15 млрд. грн., а потенційно можливі обсяги таких активів досягають 200 млрд. дол. США». Головна системна проблема полягає в тому, що результативність, якість функціонування і структура системи державної охорони прав інтелектуальної власності в Україні не відповідають потребам розвитку економіки і не регулюють ринок права інтелектуальної власності в Україні. З одного боку органи державні виконавчої влади наголошують про охорону прав інтелектуальної власності, а з іншого боку вся їх, так звана, «охоронна» діяльність є імітацією бурхливої діяльності і обмежується тільки фіксацією прав інтелектуальної власності та видачею охоронних документів. Головні функції регулювання ринку права інтелектуальної власності в Україні органи державної виконавчої влади не виконують. На виконання ст.51 УПС національне законодавство України у цій сфері приведено до вимог Європейського Союзу. «Сьогодні не існує суттєвих відмінностей національної правової системи України від романо-германського права ні за способами створення правових норм, ні за способами їх систематизації, ні за способами їх тлумачення, ні за способами їх використання у правозастосовній практиці ». На жаль норми національного права приведені до вимог ЄЕС не виконуються, оскільки органами державної влади не врегульовані питання контролю за обігом об’єктів права інтелектуальної власності і надходженню до державного бюджету податків з цих торгівельних операцій. Ці тотально-масові порушення стали можливими завдяки невиконанню Державною податковою службою України своїх функцій, з мовчазної згоди Державної служби інтелектуальної власності та МОН молоді та спорту України. Оскільки Державний департамент інтелектуальної власності та МОН України, попередники новостворених органів не мали штатних спеціалізованих управлінь з методології регулювання економічних процесів на ринку інтелектуальної власності, не розумілись в системі сучасного бухгалтерського обліку та фінансових та економічних відносин у сфері права інтелектуальної власності і не могли виконати вищезгаданих функцій визначених в Положенні про Державний департамент інтелектуальної власності. Саме тому ці функції несподівано зникли при створенні нових установ – нема функцій, немає проблем. За весь час існування, некомпетентних в цих питаннях, Державного департаменту інтелектуальної власності та МОН України вони жодного разу не надали ДПАУ роз’яснення з цих питань і ніколи не брали участь у роботі з удосконалення системи обліку, звітності і державної статистики в сфері інтелектуальної власності, ніколи не реалізовували єдину економічну, фінансову, політику у сфері інтелектуальної власності. Некомпетентна реалізація державної політики цими органами призвела до того, що в Україні навіть відсутні форми первинної облікової документації зі статистичного обліку об'єктів авторського права і суміжних прав та Інструкції щодо їх заповнення. Виникає висновок, що театру, радіо, телебачення, газет, журналів та Інтернету в нашій державі просто не існує. Водночас установлені законодавством норми права інтелектуальної власності перевіряються за документами бухгалтерського обліку та податкової звітності, що легко дослідити за таким прикладом: «25. …Виплата працівникові заробітної плати не є тотожною виплаті йому авторської винагороди за створений твір у зв’язку з виконанням трудового договору, оскільки заробітна плата — це винагорода за виконану роботу залежно від певних умов, а авторська винагорода — це всі види винагород або компенсацій, що виплачуються авторам за використання їх творів, які охороняються в межах, встановлених авторським правом. У разі, коли між сторонами не досягнуто згоди щодо розміру авторської винагороди, суди при обчисленні такої винагороди мають керуватися положеннями постанови Кабінету Міністрів України від 18 січня 2003 року № 72 «Про затвердження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об’єктів авторського права і суміжних прав»» вказано Постановою Пленуму Верховного Суду України від 4 червня 2010 року «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав». Зарплатня за створення твору (виконання, винаходу, промислового зразка, корисної моделі тощо) нараховується, згідно ЗУ «Про оплату праці», і є винагородою за виконану роботу, а доходи у вигляді сум авторської винагороди фізичним особам нараховуються, згідно ЗУ «Про авторське право і суміжні права», ЗУ «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», ЗУ «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій», ЗУ «Про охорону прав на промислові зразки» і є винагородою за використання об’єктів права інтелектуальної власності. Саме тому в податковому законодавстві приведеному до вимог ЄС визначено два різних види доходів фізичних осіб. Згідно Податкового Кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються: «164.2.1. доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту); 164.2.3. доходи від продажу об'єктів майнових і немайнових прав, зокрема інтелектуальної (промислової) власності, та прирівняні до них права, доходи у вигляді сум авторської винагороди, іншої плати за надання права на користування або розпорядження іншим особам нематеріальним активом (творами науки, мистецтва, літератури або іншими нематеріальними активами), об'єкти права інтелектуальної промислової власності та прирівняні до них права (далі - роялті), у тому числі отримані спадкоємцями власника такого нематеріального активу;». Згідно Довідника ознак доходів (затверджено Наказом ДПА від 29.09.2003 N451) зарплатня і плата за використання творів є різними видами ознак доходів: код 01 - Доходи у вигляді заробітної плати, код 02 - Доходи у вигляді сум авторської винагороди за надання права на користування або розпорядження іншим особам творами науки, мистецтва, літератури (далі - роялті), код 12 - Дохід у вигляді дивідендів та роялті. Наказом ДПА від 29.09.2003 N451, Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22 жовтня 2003 р. за N 960/8281 «Про затвердження форми податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (ф. N 1ДФ) та Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку» точно встановлено: «3.6.1. Про кожну фізичну особу потрібно заповнювати стільки рядків, скільки ознак доходів вона має. Про кожну ознаку доходу фізичної особи потрібно заповнювати тільки один рядок з обов’язковими заповненнями графи 2 “Ідентифікаційний номер”, крім випадків, зазначених у підпунктах 3.7 та 3.8. […]». Загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які підлягають кінцевому оподаткуванню при їх нарахуванні чи виплаті (п.164.1. ст.164 Податкового кодексу України) доходи роялті і зарплатня є різними видами доходів і оподатковуються різними податковими ставками та обов’язковими відрахуваннями, що прямо указано Податковим кодексом України та Довідником ознак доходів, затвердженим Наказом ДПА від 29.09.2003 N451. Все наголошене також підтверджується Інструкцією зі статистики заробітної плати, що затверджена Наказом Держкомстатистики від 13.01.2004 N 5, Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 р. N 114/8713, якою встановлено, що до Фонду оплати праці входить: 2.1.3. Гонорар штатним працівникам редакцій газет, журналів, інших засобів масової інформації, видавництв, установ мистецтва й (або) оплата їх праці, що нараховується за ставками (розцінками) авторської (постановочної) винагороди, нарахованої на даному підприємстві. У даному випадку винагородою для авторів і виконавців за створення об’єкту ІВ є зарплатня, що входить до Фонду оплати праці, у відповідності до ст.1 ЗУ ”Про оплату праці”: ”Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу” – з якої відраховуються внески до Пенсійного Фонду, Фонду соціального страхування, тощо, у відповідності до п.164.2.1. ст.164 Податкового Кодексу України: «доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту)»; і відображається у ф. N 1ДФ кодом ознаки доходу «01». Інструкцією також встановлено Інші виплати, що не належать до фонду оплати праці: Пункт 3.14 Інструкції: Винагорода, що сплачується за авторським договором на створення та використання творів науки, літератури та мистецтва, крім зазначеної у пп.2.1.3.. В цьому випадку це Винагорода РОЯЛТІ – з якої відраховуються тільки податок з доходу фізичної особи, що також відображено та закріплено п.164.2.3. ст.164 Податкового Кодексу України: «доходи від продажу об'єктів майнових і немайнових прав, зокрема інтелектуальної (промислової) власності, та прирівняні до них права, доходи у вигляді сум авторської винагороди, іншої плати за надання права на користування або розпорядження іншим особам нематеріальним активом (творами науки, мистецтва, літератури або іншими нематеріальними активами), об'єкти права інтелектуальної промислової власності та прирівняні до них права (далі - роялті)». Мінімальні розміри ставок винагород роялті, що мають бути визначені в договорах з авторами і виконавцями встановлені Постановою Кабінету Міністрів №72 від 18 січня 2003 р., Постановою Кабінету Міністрів від 4 червня 2008 р. N 520, Національним стандартом №4 і відображається у ф. N 1ДФ кодом ознаки доходу «02» або «12». Тож, якщо будь-який суб’єкт господарювання який використовує об’єкт права інтелектуальної власності (твори, виконання, винаходи, промислові зразки, що є творами ужиткового мистецтва) подає до податкової ф. N 1ДФ в якій заповнений рядок про виплату зарплатні і не заповнена графа 5 з ознакою доходу фізичних осіб у вигляді роялті — за ознакою “02” або ”12”, тобто з ознакою доходів, які не можуть бути нижчими за мінімальні ставки, встановлені Кабінетом Міністрів України. Такий податковий агент потрапляє під вимоги ст.175 ККУ: «Безпідставна невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи іншої установленої законом виплати громадянам більше ніж за один місяць, вчинена умисно керівником підприємства, установи або організації незалежно від форми власності» та ст.212 ККУ Ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів та приховування об’єктів оподаткування. Статтею 6 ЗУ «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» встановлено: «Підставами для здійснення позапланових заходів є виявлення та підтвердження недостовірності даних, заявлених у документах обов'язкової звітності, поданих суб'єктом господарювання;». Не відображення винагород творцям ІВ, цих установлених законодавством виплат, в документах бухгалтерської звітності є порушенням фінансової дисципліни яка призводить до кримінальної відповідальності. На жаль жоден з опитуваних мною податківців не зміг відповісти в чому полягає різниця між ознакою доходу з кодом (02) від ознаки доходу з кодом (12), адже код (02) і код (12) це винагорода роялті. Податківці не знають, що за одним кодом виплачується роялті згідно договору, а другий код визначає роялті, які сплачуються згідно закону без договору, як «Невідчужуване право на справедливу винагороду» визначеному ст.445 ЦКУ, ч.2 ст.17, ч.4 ст.47 ЗУ «Про авторське право і суміжні права». Контроль за сплатою податків з цього доходу найманих працівників (роялті авторів і виконавців) до державного бюджету є обов’язком податкової, оскільки вони входять до Переліку податків і зборів (обов'язкових платежів), що надходять до бюджетів та до державних цільових фондів, оперативний облік яких ведеться органами державної податкової служби, за кодами бюджетної кваліфікації №1101010 «Податок з доходів найманих працівників» та кодом №1101030 «Податок з доходів фізичних осіб на дивіденди та роялті», що також встановлено ЗУ «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». Пунктом 30) ст.2 Бюджетного кодексу України встановлено, що: органи стягнення — це податкові, митні та інші державні органи, яким відповідно до закону надано право стягнення до бюджету податків, зборів (обов’язкових платежів) та інших надходжень. Пункт 30) ч.1 ст.7. Бюджетного кодексу України встановив: «…кожен учасник бюджетного процесу несе відповідальність за свої дії або бездіяльність на кожній стадії бюджетного процесу». Для порівняння: загальновідомі дії податкової у випадку подання, наприклад, фабрикою меблів форми N 1ДФ, в якій не відображено мінімальної заробітної плати працівникам, що встановлена ВР України і не нараховані виплати до державних цільових фондів та податки. Винагороди роялті також мають мінімальні ставки установлені Постановою КМУ №72 від 18 січня 2003 р., Постановою Кабінету Міністрів від 4 червня 2008 р. N 520, Національним стандартом №4 і згідно закону їх виплата також має бути відображена ф. N 1ДФ графою 5 кодом ознаки доходу фізичних осіб у вигляді роялті — в певних випадках за ознакою “02” або ”12”. Ненарахування цих виплат призводить до неотримання податків в Державний бюджет України. Але в залежності від зазначеного коду (“02” або ”12”) податки з цих виплат також по різному обліковуються, оскільки доходи з джерела їх походження в Україні, остаточно оподатковуються під час їх виплати, надання (п.163.1.2. Податкового кодексу України). Податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу (п.168.1.2. Податкового кодексу України). «Юридична форма, правова форма самі по собі з'явитись і існувати не можуть. Вони лише закріпляють реально існуюче чи потенційно можливе економічне явище ». Згідно наданого правового аналізу, контроль за виконанням ст.429, ст.430, ст.441, ст.445, ст.453, ст.892, ст.894, ст.ст.1107-1113 ЦКУ, ч.3 ст.16, ч.2 ст.17, ч.2 ст.33, ч.2 ст.39, ч.4 ст.47 ЗУ «Про авторське право і суміжні права», ст.8, ст.9 ЗУ «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», ст.ст.16 – 19 ЗУ «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій», ст.7, ст.8 ЗУ «Про охорону прав на промислові зразки» покладено на Державну податкову адміністрацію України, через перевірку форми N 1ДФ. На цьому прикладі розглянуто тільки один малюсінький сегмент величезного ринку права інтелектуальної власності, який складає 50% - 80% загального ринку власності України. Незабезпечення реалізації прямих законодавчих норм органами виконавчої влади у сфері інтелектуальної власності призвело до неотримання належних винагород роялті науковцями за використання результатів їх наукової трудової діяльності. Внаслідок цього численність наукового складу в Україні з 313 079 осіб у 1990 році скоротилась до 89 534 осіб у 2010 році, і науковий потенціал України зменшився на 71% . Правовий нігілізм, який привів до такого стану пов'язаний з інерцією мислення, яке ґрунтувалось на правовій системі Радянського Союзу. Радянська правова система «авторського права» не співпадала ні з англосаксонською ні з євро континентальною системою і була зовсім окремим явищем, оскільки ґрунтувалась не на правах власності, а на праві «імені автора та отримання автором винагороди». Винагорода для автора зазвичай в Радянському Союзі нараховувалась у вигляді зарплатні або гонорару, який також є зарплатнею. А в сучасних системах права, в яких авторське право ґрунтується на правах власності зарплатня сплачується за створення твору (виконання), а авторська винагорода за використання об’єкту права інтелектуальної власності виплачується у вигляді роялті, паушального платежу, як відсоток, або фіксована сума (паушальний платіж) з отриманого доходу від такого використання. І ця винагорода не входить до складу заробітної плати, що легко перевіряється за документами бухгалтерської звітності. Дотримання цього економічно-правового механізму ринку права інтелектуальної власності надає державам-членам ЄЕС не менше 5% ВВП і не менше 100000 робочих місць. Але в Державній податковій службі України не існує управління чи відділу «З надходження податків і зборів від обігу об’єктів права інтелектуальної власності». В штатному розкладі ДПСУ навіть не передбачено штатного фахівця з питань права інтелектуальної власності. Службовці цього відомства не в змозі перевірити належним чином документи податкової звітності у осіб, які використовують твори і виконання, оскільки для належної перевірки цих документів потрібні спеціальні знання у сфері економіки права інтелектуальної власності, яких у них немає. В штаті МОН молоді та спорту також, навіть не існує штатної посади фахівця з прав інтелектуальної власності. Як же цей некомпетентний орган у цій сфері може забезпечувати реалізацію державної економічної політики у сфері внутрішньої і зовнішньої торгівлі об’єктами права інтелектуальної власності, регулювати ринок, спрямовувати і координувати Держслужбу ІВ в питаннях в яких офіційно некомпетентний. Чи може міністр цього органу Д.В.Табачник - особливий економічний геній з торгівлі, який має профільну освіту ще й з права ІВ та бухгалтерії? Саме така некомпетентна структура органів державної влади у сфері інтелектуальної власності призвела до включення України в список "Special 301", наслідком чого є введення США проти України стовідсоткових додаткових мита на експортні українські товари на загальну суму 75 мільйонів доларів на рік. Тобто, виникає висновок, що бюджетні витрати 10 540 000 грн. кожного року на утримання нікому не потрібного апарату чиновників і некомпетентного керівництва Держслужби інтелектуальної власності України призвели до щорічної втрати Україною 75 мільйонів доларів США. Чудова міжнародна фінансова оцінка некомпетентної діяльності керівників Держслужби ІВ та МОН молоді та спорту України, а разом з ними і КМУ, що згідно ст.116 Конституції був зобов’язаний забезпечити виконання досліджених вище законів України. Щоб забезпечити державну політику з інтеграції України до економіки знань і інноваційних процесів необхідно при Кабінеті Міністрів України створити управління (відділ, підрозділ) з питань економічних відносин у сфері права інтелектуальної власності. Підпорядкувати Державну службу інтелектуальної власності України Міністерству економічного розвитку і торгівлі та зобов’язати їх спільно розробити сучасні належні нормативні документи обліку, звітності і статистики для урегулювання економічних і фінансових відносин на ринку права інтелектуальної власності. Щоб вивести 50% - 80% загального ринку власності України з тіньового обігу. Оскільки МОН молоді та спорту не може забезпечувати реалізацію державної економічної політики у сфері внутрішньої і зовнішньої торгівлі об’єктами права інтелектуальної власності. Створити в Державній податковій службі України управління «З надходження податків, зборів (обов'язкових платежів) до державних цільових фондів з обігу об’єктів права інтелектуальної власності» та відповідні підрозділи, започаткувати системне навчання цих служб у сфері обліку, звітності та економіки прав інтелектуальної власності. «Забезпечення гарантій прав власності і створення умов їх ефективного забезпечення є фундаментом економічної політики держави. Визначення і розмежування прав власності фіксують основоположні принципи взаємовідносин господарських суб'єктів з приводу привласнення об'єктів власності. Це свого роду "правила гри" - правила коректної економічної поведінки щодо майнових відносин, котрі пронизують усі сфери економічного життя. Якщо такі правила сформульовані нечітко або неконкретно (наприклад, взаємосуперечливі чи залишають поза увагою деякі сфери майнових відносин, перешкоджають ефективному перерозподілу прав власності), то наслідками цього є ерозія господарської мотивації, а згодом і самої економічної системи». Президент Всеукраїнської професійної спілки «Гільдія Акторів Кіно», магістр права інтелектуальної власності - Артур Лі. 1 Стюарт Т. Богатство от ума: Пер. с англ. — Минск: Парадокс, 1998. — 346 с. 2 Иноземцев В. Л. За пределами экономического сообщества. Постиндустриальные теории и постэкономические тенденции в современном мире. — М.: Наука, 1998. — 421 с. 3 Біла книга-2 Інтелектуальна власність в інноваційній економіці України. / Дем’яненко О.В., Доровських А.В., Кулаков С.А., Лі А., (упорядкування). — К.: Парламентське вид-во, 2008, — с. 246. ISBN 978-966-611-662-1 4 Біла книга-2 Інтелектуальна власність в інноваційній економіці України. / Дем’яненко О.В., Доровських А.В., Кулаков С.А., Лі А., (упорядкування). — К.: Парламентське вид-во, 2008, — с. 246. ISBN 978-966-611-662-1 5 Угода про партнерство та співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами (Угоду ратифіковано Законом N237/94-ВР від 10.11.94) 6 Порівняльне правознавство: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів / В. Д. Ткаченко, С. П. Погребняк, Д. В. Лук'янов; За ред. В. Д. Ткаченка. - X.: Право, 2003. - 274 с. ISВN 966-7146-92-8 с.45 7 Постанова Пленуму Верховного Суду України від 4 червня 2010 року «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав» 8 Основи економічної теорії: політекономічний аспект /Климко Г.Н., Нестеренко В.П., Каніщенко Л.О., Чухно А.А. Підручник для студентів економічних спеціальностей вищих закладів освіти. - К.: Вища школа, 1999. - 743 с./ На економічному факультеті КНУ ім. Т. Шевченка ця книга є базовим підручником для осягнення цієї дисципліни 9 Наукові кадри та кількість організацій http://www.ukrstat.gov.ua/ 10 Основи економічної теорії: політекономічний аспект /Климко Г.Н., Нестеренко В.П., Каніщенко Л.О., Чухно А.А. Підручник для студентів економічних спеціальностей вищих закладів освіти. - К.: Вища школа, 1999. - 743 с. h.ua | |
| Переглядів: 2243 | Завантажень: 0 | | |
| Всього коментарів: 0 | |
