| Головна » Файли » Практика |
СИНТЕЗ МИСТЕЦТВ ЯК СКЛАДОВА РЕЖИСУРИ СУЧАСНОГО ТЕАТРУ ЛЯЛЬОК УКРАЇНИ
| 07.02.2013, 11:48 | |
СИНТЕЗ МИСТЕЦТВ ЯК СКЛАДОВА РЕЖИСУРИ СУЧАСНОГО ТЕАТРУ ЛЯЛЬОК УКРАЇНИ Грушецький Ярослав Ігорович Художній керівник Черкаського академічного театру ляльок Від середини 60-х років ХХ століття театр ляльок почав стрімко відходити від заздалегідь визначених схем у семантичних структурах виражальних засобів вистав. Фактом мистецької дійсності 60-х років ХХ ст. в європейському театрі ляльок стало народження в середовищі класичного театру ляльок (театру ляльок закритого прийому) театру різних засобів виразності, або театру третього жанру [4, с. 152]. На початок 70-х років подібні тенденції набули актуальності і в Україні. Основною ознакою нового напрямку стала не просто поява на сцені театру ляльок поруч із лялькою «живого» актора чи актора у масці, а, власне, свідома неприхована демонстрація присутності поруч з персонажем і самого виконавця, а, відтак, і поява якісно інакшої структури сценічних тропів. Художні принципи театру-попередника, а саме – реалістичного театру ляльок проголошували створення сценічної ілюзії через однорідний світ ляльок, які б могли існувати на сцені на кшталт персонажів класичної п’єси за законами реалістичного театру. Оманливість згаданої формули стала очевидною вже наприкінці 40-х років, коли, здолавши шлях до кінця, лялькарі дістались натуралістичного тупику, відчувши, що сама по собі теза про «ожилу матерію» не може заповнити ні естетичну, ні ідейну порожнечі [3, с. 107]. Режисерами нового покоління активно залучалися виразні засоби з сусідніх мистецьких територій, а саме – драматичного театру, театру масок, театру пантоміми, театру предмету, тощо. Як результат, у контакті з театром ляльок традиційним, вони витворили цілу низку оригінальних мистецьких сполук та зробили саму систему театру ляльок України до кінця ХХ століття відкритою. Доволі обережні перші спроби розширити виразні можливості театру ляльок спиралися на логіку «доповнення» непорушно-однорідного світу ляльок фігурами людей – носіїв певних алегоричних значень і уособлень. Логіка розділення персонажів в ляльковій виставі за ознакою приналежності до тієї чи іншої «сфери існування» – міфічної, «неможливої» чи людської, «вірогідної» збережеться і продовжиться у подальших виставах, проте набуде там вже не ілюстративного, чи «наївно-алегоричного», а більш складного поетичного змісту, дієвих якостей зримого тропу. Невдовзі до системи виразних координат театру ляльок переконливо долучається нова величина, що геть змінює уявлення про можливості семантичної побудови вистави, а саме – видимий, або ж «живий» актор-аніматор. Тепер автори вистав свідомо руйнували життєву ілюзію, яку так прискіпливо оберігало попереднє покоління режисерів, чим вводили театр в сферу підкресленої театральності, залучали, як виразний засіб, власне, розкриття «таємниць» професії, що значно ускладнювало сполучення і взаємодію смислових площин сценічного твору. На першому місці серед перелічених Х. Юрковським ознак третього жанру стоїть демістифікація театральної машини, тобто демонстрація процесу творення безпосередньо перед театральним глядачем. Доконаним носієм цієї ознаки в театрі ляльок став прийом відкритої анімації. На другому місці – нагромадження багатьох і різного походження засобів виразності[4, с. 150 – 151]. Однак польський вчений наголошував також і на обов’язковій «філософсько-метафоричній» співвіднесеності компонентів третього жанру: «Поза всім, зіставлення різних засобів виразності не забезпечує відразу успіху. Важливим є їх взаємний зв’язок і співдія, і те, що вноситься до семантики вистави»[4, с. 146]. Наприклад, вистава «Мері Поппінс» (режисер В. Бугайов, художник А. Курій, Черкаський обласний театр ляльок, 1980) за всіма переліченими ознаками стала взірцем втілення вистави третього жанру, фактично першою в Україні такого масштабу і розголосу. Єдиний образний простір було скомпоновано за допомогою видимих акторів, ляльок різних систем (рукавичкові, ростові, вивідні) і масок. У виставі широко використовувалися танок, пантоміма, ексцентрика. За дієвою конструкцією вистава також була складною, багаторівневою, вміщувала і поєднувала напрямки різних театральних систем, зокрема, засади епічного театру[2, с. 34 – 39]. У 90-ті роки ХХ ст. простір вистави українського театру ляльок – це простір образів, символів, знаків, міцно пов’язаних з усім народно-культурним шаром в мистецтві, духовною глибиною фольклорної традиції. Створені в естетиці різних засобів виразності, такі спектаклі свій образний ряд чітко співвідносили з семантикою міфу, конструктивно спиралися на неї. На початку ХХІ ст. по особливому пронизливо прозвучали вистави творчого дуету С. Брижань – М. Ніколаєв.Саме ці митці в загальній атмосфері і образному строї вистав спромоглися утворити нові зразки і шедеври, що і за режисерськими ходами-прийомами, і за якістю перетину дієвих площин і за «колажністю» драматургічної та образотворчої структур цілком належать мистецтву українського театрального постмодернізму [1, с. 82 – 83]. Від перших вистав, створених в естетиці третього жанру в Україні (середина 70-х) театр ляльок рухався в бік ускладнення смислових навантажень сценічних зв’язків різних виразних компонентів. Показово, що процеси 70-80-х років в театрах ляльок України відбивали загальні процеси, що мали місце у світовому театрі ляльок. В цілому, поле експерименту тяжіло в бік ємності театральної образотворчості, ускладнення знакового простору вистав через перетин площин взаємодії – актора, ляльки, маски та самих їх сполучень. Сьогодні сформований філософсько-образний «інструментарій» третього жанру дозволяє митцям проводити глибокі «розтини» смислових шарів, моделювати складні світоглядні конструкції. Література 1. Коломієць Р. Спокуса лялькою, або невідворотність долі / Р.Коломієць – Хмельницький: ПП Мельник А.А.,2010.– 286 с. 2. Cеменова Н. Творчі пошуки Черкаського академічного обласного театру ляльок в контексті розвитку сценічного мистецтва останньої чверті ХХ-го ст. – початку ХХІ-го ст. : дипл. робота студентки ф-ту театр. мистецтва на здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня «магістр»/ Н. Семенова. – К. : Київ. нац. ун-т театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого, 2010. – 90 с. 3. Смирнова Н. 10 очерков о театре «Цендерике» / Н. Смирнова – М. : Искусство, 1979. – 207 с. 4. Jurkowski H. Metamorfozy teatru lalek w dwudziestym wieku / H. Jurkowski. – Warszawa : Oficyna Wydawnicza Errata, 2002. – 356 s. lgiki.com.ua | |
| Переглядів: 1288 | Завантажень: 0 | | |
| Всього коментарів: 0 | |
