Батлейка — білоруське народне лялькове дійство, схоже за типом із українським та російським вертепом і польською шопкою. В репертуар батлейки поряд із містерією, що оповідає про народження Христа, входили й народна п‘єса «Цар Максиміліан» та короткі інтермедії: «Вольський — коваль польський», «Корчмар Берек» та ін.

Вайанг — загальна назва яванських лялькових вистав. Серед різноманітних видів вайангів є дійства, грані тіньовими й тростинними ляльками.

Вертеп — переносний театр ляьок, в котрому розігрувалися вистави релігійного, пов‘язані із легендою про народженням Христа. Як український, так і російський вертепи за звичай мали два поверхи: верхній — «рай» та нижній — «пекло». В «раю» розігрувалися релігійні сцени, в «пеклі» — світські. Вертепні ляльки пересувалися по прорізах в підлозі вертепу. Лялькар, що стояв за стіною вертепу, водив їх, тримаючи за підставку. Вертеп споріднений із польською шопкою та білоруською батлейкою.

Витязь Ласло — герой угорського театру ляльок, появився у другій половині XIX ст. Витязь Ласло — веселий хлопець, гуляка й відчайдух, захисник всіх пригнічених.

Гапіт — коротка палка, на котру насаджена голова ляльки. Гапіт, збагачений найпростішою механізацією, дозволяє повертати й нахиляти голову ляльки. При потребі, до гапіта виводяться нитки, для управління очима й ротом ляльки.

Гансвурст — герой німецького народного драматичного театру й театру ляльок. Його ім‘я в перекладі значить «Ганс-ковбаса». З‘явившись в XVI ст., Гансвурст вже через два століття поступився місцем новому національному герою — Касперу, котрий, все ж успадкував деякі його риси.

Гиньоль — герой французького театру ляльок. Народився в Ліоні на початку XIX ст. Гиньоль за фахом ткач. Сюжети сценок, в котрих він брав участь, були запозичені з життя робітників Ліона. Це й призвело до того, що Гиньоль витіснив із лялькової сцени старого Полішинеля. В Лионе Гиньолю споруджено пам‘ятник.

Грядка — верхній передній край ширми або перший план ширми.

Даланг — актор-ляльковод в яванському театрі ляльок. В його задачу входить тільки гра з ляльками. Текст промовляє читець, що знаходиться поряд із далангом.

Дубль — в театрі ляльок підмінна лялька, що своїм зовнішнім виглядом копіює основну ляльку, але відрізняється своїм внутрішнім обладнанням. Використовується у випадках, коли основна лялька не може виконати якусь фізичну дію. Тоді вона непомітно підміняється дублем, спеціально пристосованим для цієї дії.

Дзеркало сцени — площина видимого глядачеві ігрового простору, обмежена в театрі ляльок ширмою, порталами й портальною аркою.

Карагьоз (Черне око) — герой турецького народного тіньового театру ляльок. Славився своїми дошкульними жартами и активною ненавистю до можновладців.

Лялька театральна — Всі види театральних ляльок розподіляються на дві великі групи: верхові ляльки, котрі знаходяться вище ляльковода й низові, котрими ляльководи управляють згори (див. маріонетка). Системи верхової ляльки: найпростіша — лялька-рукавичка, більш складні — тростинна (тростьолва) лялька, мімічна, механічна. Особливий вид театральної ляльки — лялька тіньова. Театральна лялька рівною мірою справа рук художника, котрий створює її ескіз, и майстра, котрий втілює задум художника в матеріалі.

Котурни — в театрі ляльок невеличкі стільчики, що кріпляться до взуття, або спеціальні черевики на дуже товстій підошві. Котурни використовуються тоді, коли недостатній зріст артиста-ляльковода не дозволяє йому тримати ляльку на рівні уявної підлоги ширми.

Маріонетка — лялька, що управляється з допомогою ниток. Маріонетка вимагає особливого облаштування сцени, оскільки актор знаходиться на спеціальному помості, так званій стежці. В руці актора — вага (рухомий хрестовидний тримач), на котру зібрані нитки, що прикріплені до різних частин «тіла» ляльки. Маріонетка — технічно найскладніша театральна лялька. Її конструкція за звичай відтворює анатомію людини. Одна з особливостей театру маріонеток — наявність справжньої, а не уявної підлоги, по котрій «ходить» лялька.

Механічна лялька — лялька, що управляється за допомогою системи тяжів, що проходять по її корпусові. Так робляться галопуючі коні, солдати, що крокують в ногу, персонажі, що лізуть на дерево, і т. п. Часто механічні ляльки використовуються як дублі.

Мімічна лялька — лялька з м‘яких матеріалів: трикотину, гуми (типу латексу) і т. п. Пальці актора знаходяться безпосередньо у голові ляльки, таким чином управляючи очима, ротом, носом ляльки.

Олеарій — З іменем Олеарія, секретаря голштинського посольства, пов‘язане перша документальна згадка про лялькову виставу на Русі. В його книзі про подорож до Персії й Московії є рисунок, із зображенням лялькаря із Петрушкою. Рисунок датований 1636 роком.

Падуга — частина декоративного оформлення сцени. Являє собою смугу тканини, підвішену на штанзі чи на тросі. Падуга маскує верхні механізми сцени. Першу від порталу сцени падугу називають часто арлекіном.

Панч — популярний герой англійського театру ляльок. Серед лялькових героїв різних країн зажив слави хулігана й забіяки. Панча незмінно супроводжує його дружина Джуді. Вистави Панча й Джуді користувалися в Англії шаленою популярністю й збереглися до нашого часу. Їх репертуар — зразок народного англійського гумору та гострої соціальної сатири.

Пап‘є-маше — один із найпоширеніших матеріалів для виготовлення лялькових голів. Для пап‘є-маше підходить будь-який сорт непроклеєного паперу. Підвищена міцність пап‘є-маше досягається збільшенням кількості шарів паперу до восьми-десяти. Виклеюють пап‘є-маше по глиняному чи пластиліновому зліпкові ззовні чи по гіпсовій формі зсередини.

Патронка — картонна трубка, котра вклеюється чи вшивається в шию і в руки рукавичної ляльки. Дозволяє підігнати руки й голову ляльки до розмірів пальців ляльковода.

Рукавична лялька (інакше називається — петрушкова, за іменем героя російського народного театру ляльок Петрушки. Термін «рукавична лялька» точніше відбиває спосіб управління лялькою, котра надягається найчастіше на три пальці руки ляльковода: один палець — в голову ляльки, два пальці — в руки ляльки. Є й інші способи управління рукавичною лялькою.

Петрушка — герой російського народного театру ляльок. Перша згадка про Петрушку датується 1636 роком (Олеарій). Як зовнішність Петрушки — довгий ніс та ковпачок с кісточкою, — так і сценки, котрі він награвав, майже не змінювалися століттями. В лялькових дійствах разом із Петрушкою брали участь інші персонажі: циган, лікар, квартальний, капрал і т. д.

Пищик — найпростіший інструмент, за допомогою котрого народжувався високий, пронизливий голос Петрушки, що був однією з найхарактерніших його особливостей. Пищик виготовлявся з двох тонких металевих пластинок, скріплених ниткою так, що між ними утворювалася щілина. Лялькар промовляв текст Петрушки с пищиком у роті.

Полішинель — герой французького театру ляльок. Виник в середині XVIII ст. Знаходиться у прямому зв‘язку з італійським Пульчинелою, проте Полішинель розжився двома горбами — спереду й ззаду. Як кажуть, горб спереду з‘явився від обжерства. Полішинель за своїм характером— веселун і трішечки цинік.

Портал (або портальна арка) — площина у вигляді широкої рами, що обмежує з боків й згори дзеркало сцени.

Пульчинела — популярний комічний герой неаполітанської комедії дель арте. Народившись на «людській» сцені, перекочував в театр ляльок. Найхарактерніша риса Пульчинели — чорна маска.

Станок — спеціальна підставка для роботи актора на багатоплановій ширмі. Висота станка дорівнює різниці в висоті між двома планами.

Тіньова лялька — плоске зображення людини чи тварини, що відкидає тінь на екран, котрий, власне, і є сценою тіньового театру. Театр тіней широко розповсюджений у багатьох країнах Азії, де він носить народний характер. В Європі театр тіней з‘явився в XIX ст., але особливого розповсюдження не набув.

Тростинна (тростева) лялька — ця лялька має ще одну, менш розповсюджену назву — яванська. Вона вказує на місце її народження — острів Яву (Індонезія). Руки ляльки управляються спеціальними палками — тростями. Прийнята у нас назва — тростева — вказує на спосіб її водіння. Трості бувають дерев‘яні й металеві. В індонезійському театрі трості покривалися позолотою. В сучасних театрах трості часто маскуються в одязі ляльок. Голова тростевої ляльки насаджена на гапіт, до котрого кріпляться плечі й руки ляльки. Тростева лялька за своїми пропорціями наближається до пропорцій людини.

Фартух — матерчата занавіска, що затуляє конструкцію ширми з боку глядачів. На відміну від обтяжки ширми, котра кріпиться до рамок ширми наглухо, фартух просто підвішується. Застосовується при різноманітних конструкціях розбірних ширм.

Чиста переміна — зміна декоративного оформлення, що відбувається на очах у глядача. «Чиста переміна» повинна проходити швидко й ритмічно. Вона потребує спеціальної режисури, тому що є частиною театральної дії.

Шарманка — старовинний музичний інструмент, в супроводі котрого йшла вистава Петрушки. Принцип конструкції шарманки такий же, як і музичних шкатулок. Репертуар шарманок складали найбільш популярні пісні тодішнього часу

Шопка — цей вид народного лялькового театру появився в Польщі приблизно в XVI ст. (точна дата не встановлена). Найбільшу популярність шопка здобула в XVIII и XIX ст. Характерною рисою її являється поєднання сцен релігійного змісту з народними інтермедіями. Існує думка, що започаткували шопку нерухомі фігурки святих, котрі виставлялися у вівтарях костелів. Зовнішній вигляд шопок при всьому їх розмаїтті нагадує архітектуру костелів. Згодом шопка перестає бути сценою лялькового театру, а зберігає значення як витвір народного мистецтва. До теперішнього часу в Кракові влаштовуються виставки шопок, виготовлених мешканцями міста.