| Головна » Файли » Драматургія |
СПІВОЧЕ ПОРОСЯТКО
| 05.03.2012, 17:31 | |
| Сергій Козлов «СПІВОЧЕ ПОРОСЯТКО» Казка на дві дії, дев’ять картин Переклад з російської Володимира Підцерковного Рівне 1996 р. У казці беруть участь ПОРОСЯТКО ЗАЄЦЬ ВОВК БАБКА ОДАРКА ІВАНІВНА ВОРОНА ДЯДЬКО ВАСИЛЬ ДІЯ ПЕРША К а р т и н а п е р ш а Ліс. З’являється Поросятко. ПОРОСЯТКО (співає, вигукуючи крізь сльози). Я – Поросятко! Я – Поросятко! Я від Одарки баби втік! Я – Поросятко! Я – Поросятко… (зупиняється, схлипує.) Я її люблю, а вона каже: Заріжу. Іменини у мене. Хрону, каже, натру, дечко начищу, тебе запечу, гостей покличу. А я їй кажу: Як же ви, Одарко Іванівно, без мене жити будете? А вона каже: посумую, звичайно, - ти ж у мене замість радіо був: все співаєш; а тепер, зате, тихо буде. А я їй кажу: Це ж я для вас співав, щоб ви не нудьгували, а я так і мовчки можу… А вона каже: А чим же я гостей на іменинах частувати буду? А я їй кажу: Оладками. А вона каже: Хто ж у день ангела оладки їсть? Ні, каже, розлука нам з тобою судилася: дядька Василя покличу, він тебе й чикне. (Ридає.) Заріже, значить. (Реве.) Бачив Я того Дядька Василя: ножик у нього – о! (Показує.) З’являється Заєць. ЗАЄЦЬ. Ой! Ти хто такий? ПОРОСЯТКО (втираючи сльози). Індик! ЗАЄЦЬ. Ні-і… Ти – Поросятко. ПОРОСЯТКО. То чого ж питаєш? ЗАЄЦЬ. Як то чого? Якщо який звір з іншим яким звіром у лісі здибається, має знати: хто? куди? звідки? Такий закон. ПОРОСЯТКО. Хто? Куди? Звідки? ЗАЄЦЬ (блискавично). Заєць. У справах. З дому. ПОРОСЯТКО. Це хто ж такий закон придумав? ЗАЄЦЬ. А всі й придумали. Зате всі про все знають. От, сидить Вовк, а я кричу: Хто? Куди? Звідки? А він: Вовк. До Зайця. Від Вовчиці. І я вже знаю: за мною. Або, скажімо, Лисиця… ПОРОСЯТКО. А ти що, так здогадатися не можеш? ЗАЄЦЬ. Про що? ПОРОСЯТКО. Що за тобою? ЗАЄЦЬ. Можу. ПОРОСЯТКО. То чого питаєш? ЗАЄЦЬ. Ну… А раптом помилився. От сьогодні сиджу під кущем, біжить він, ніби й мимо біжить, а я відчува-а-аю… Кричу: хто? куди? звідки? А він: Сам бачиш. До тебе. З дому. І – повертає. Я – драла. Він – за мною. Ледве втік. (Приглядається до Поросятка.) А ти чого плачеш? ПОРОСЯТКО (зітхає). Втік я. ЗАЄЦЬ. Ти? ПОРОСЯТКО. Я. ЗАЄЦЬ (з недовірою). Від кого? ПОРОСЯТКО. Від Одарки Іванівни. ЗАЄЦЬ (розчаровано). А-а-а… Баба Одарка… Так у неї ж ні бігу, ні духу. Від неї й стоячи втекти можна. ПОРОСЯТКО. Як це? ЗАЄЦЬ. Ну, біжиш і водночас ніби телевізор дивишся, чайку попиваючи. ПОРОСЯТКО. А якщо стрибнути треба? ЗАЄЦЬ. І стрибаєш. ПОРОСЯТКО. А телевізор? ЗАЄЦЬ. І телевізор – він же уявний. ПОРОСЯТКО. А чай? ЗАЄЦЬ. Що – чай? ПОРОСЯТКО. Чай. Він же розхлюпається. ЗАЄЦЬ. Ні-а. Маленькими ковточками пий собі – і все! ПОРОСЯТКО. А у тебе буває, щоб ти втік і тобі шкода стало? ЗАЄЦЬ. Ні-а. Я ж завше втікаю… ПОРОСЯТКО. Ну, от щоб ти втік і потім – пошкодував? ЗАЄЦЬ. Ні-а. Мені ж одразу знов утікати треба. (Подумавши.) Хіба від Сича. Я його дражнити люблю. Ух! Ух! – поухаю, він – за мною, я – від нього, втечеш – і шкода! ПОРОСЯТКО. А я от від Одарки Іванівни втік. І шкода. ЗАЄЦЬ. Зостався б. ПОРОСЯТКО. Еге! (По паузі.) Різати вона мене зібралася. ЗАЄЦЬ. Ох-хо-хо!.. ПОРОСЯТКО. День ангела у неї. Не ріжте, кажу, мене, Одарко Іванівно, разом прожили скільки… А вона: а чим я гостей частуватиму? ЗАЄЦЬ (тріпоче вухами). Ну й баба!.. ПОРОСЯТКО (плаче). Що ж мені тепер робити, Зайчику? Я ж у лісі жити зовсім не пристосований. ЗАЄЦЬ. Пристосуєшся. ПОРОСЯТКО. Та ж доки здичавію, мене сто раз вовк з’їсть, змія задушить, мисливець уб’є… ЗАЄЦЬ. Мисливець не вб’є: не сезон. Змія не задушить: немає такої змії, щоб порося задушила. А від вовка ти на дерево викарабкаєшся. ПОРОСЯТКО. Я? ЗАЄЦЬ. А то хот ж? ось послухай. Дід мій у цирку служив, навчив мене по деревах лазити. Драбинку сплів, на дуба повісив, щоб я від вовків та лисиць рятувався. Залізу, буває, драбинку за собою витягну й сиджу… ПОРОСЯТКО. А де вона? ЗАЄЦЬ. Та тут же, на галявині… ПОРОСЯТКО (від щирого серця). Давай дружити! ЗАЄЦЬ (душевно). Давай. ПОРОСЯТКО. До смерті? ЗАЄЦЬ. Ага! ПОРОСЯТКО. На! ЗАЄЦЬ. Це що? ПОРОСЯТКО. Земля. ЗАЄЦЬ. Для чого? ПОРОСЯТКО. Кажи: клянуся в дружбі до смерті – і їж землю. ЗАЄЦЬ. Клянуся в дружбі до смерті! (Поросятку.) І їж землю. ПОРОСЯТКО. Не я «і їж», а ти «і їж». ЗАЄЦЬ. Спершу ти. Я потім з’їм. ПОРОСЯТКО. Клянуся в дружбі до смерті. (Їсть.) ЗАЄЦЬ (дивиться). Ну, як? ПОРОСЯТКО. Сухенька. ЗАЄЦЬ. Тобі добре, ти щодня землю їси, а мені важко. ПОРОСЯТКО (апетитно прицмокує). Що ж тут важкого? ЗАЄЦЬ. А з незвички. Давай, краще, я кори з’їм. ПОРОСЯТКО. Та я б із задоволенням, та не можна – порядок такий: коли у дружбі клянуться, землю їдять. ЗАЄЦЬ. Клянуся в дружбі до смерті! (Їсть.) Тьху! Яка гидота! (Жує.) А ще лаяв наш закон «Хтокудизвідки». Там хоч їсти нічого не треба. Скільки ж ти мені землі дав. ПОРОСЯТКО. Мірку. Пауза. ЗАЄЦЬ. Для всіх мірка однакова, чи що? ПОРОСЯТКО. Для всіх. Жують. ЗАЄЦЬ. А якщо хто маленький? ПОРОСЯТКО. Зате дружба велика буде. ЗАЄЦЬ (ковтаючи). Як же тут не дружити, коли землі стільки з’їли? Ну, стережися, Вовче! Сторжіться, бабо Одарко Іванівно! Нас тепер не візьмеш: ми землю їли! ПОРОСЯТКО (співає). Заєць з Поросятком, Поросятко з Зайцем Разом їли землю – Значить і на мить Їм не жить без дружби, Їм не жить без пісні І один без одного Їм ніяк не жить. К а р т и н а д р у г а. Узлісся. Хлівчик в господарстві Одарки Іванівни. Примостившись на сучку, сидить Ворона. З’являється Вовк. ВОРОНА (раптом) Каррр! Хто? Куди? Звідки? ВОВК (стрепенувшись). Тьху ти! Вовк, з лісу, за Поросятком. ВОРОНА. Так би й казав. Каррр! (Стріпує крилами. Відлітає.) ВОВК. Налякала стара! Все їй треба знати – хто, куди, звідки. Що не бачиш? До села прийшов, значить, зголоднів, значить, за Поросятком рожевеньким скучив. (Принюхується.) Пахне! (Штовхає двері.) Замкнено! Поросятку! Агов, поросятку! Це я, Вовк. Чуєш? Давай побалакаємо. Книжки читав? Не читав. А я начитаний. Ти мені хто? Ти мені друг повсякчасний. От зараз підкоп підкопаємо під стінкою. (шкребе коло стіни лапами.) Тебе, кругленького, витягнемо. Га? Чого мовчиш? Ох, сил нема. Відпочину. (Сідає.) От мовчить, та й мовчить. Мовчун який! А я так скажу: не можна всього в собі таїти – луснеш! Для чого тобі, поросяті, життя дане? Або мені? Або, скажімо, Одарці Іванівні? А щоб побесідувати, думками своїми поділитися. Ось я, наприклад, хто? Я – Вовк! А ти хто? Ти – Поросятко! То ж бо й воно, а вона – бабуся. От ми всі разом живемо, а не балакаємо. Та ти не мовчи! От я сьогодні йду по стежині, думки свої вовчі впорядковую, а тут – хто, куди, звідки? Блокпост якийсь, а не ліс! До речі сказати, Заєць! Я – за ним, він – від мене, а хіба ж це добре – не снідавши бігати. Ну, що ти там, помер? (Вилазить на дах, смикає гонту, кидає на землю.) Ти мовчиш, і ми мовчки. Щіпочка за щіпочкою – буде дірочка, де лапа пролізе, там і голова протиснеться. Агов! (стромляє голову в діру.) Агов! Де ти? Од страху, певно, в солому заховався. А ми от зараз голову витягнемо й станемо хвостом заглиблюватися. Та-а-ак, хвіст пішов! (Вертить хвостом.) Тепер ла-а-апи! (Дригає задніми лапами, завмирає.) А як же нам назад вибратися? Аго-ов! (Кричить.) Поросятку! Хапайся за хвіст, чуєш: (Крутить хвостом.) Ловися, рибко, велика й маленька! Ловися, рибко, велика й маленька! Не хочеш? Не хочеш – не треба. Я про себе так скажу: не було ще поросяти, котре вовка обдурило б. (Вискакує на дах, скаче на землю, нишпорить у траві, знаходить жолудь.) Ось! Знайшов! Тепер дротик!.. Є! З дротика зробимо гачечок (Гне.) Прив’яжемо до хвоста. На гачечок – жолудь! А тепер… (Вискакує на дах, опускає хвоста з жолудем у діру.) Будемо ловити! (Співає.) Що б ти з’їв? Що б ти з’їв? Нам не шкода Поросяті Найспіліших жолудів!!! (Хвіст із гачком так і стрибає по всьому хлівчику.) Чуєш? Підспівуй! Ти що пісні не шануєш? (пауза.) А може він, того… глухенький? Га? (Кричить.) Порося! Ні, доведеться самому лізти. А там – будь-що-буде! Якось викарабкаємося! (Опускає в діру задні лапи, повисає на передніх.) З’являється Бабака Одарка Іванівна. БАБКА (вовтузиться із замком). Хто тут кричав? (Відчиняє двері, бачить Вовка.) Ой, мамцю!!! Рятуйте! ВОВК (дригає задніми ногами). От, зарядку не робив – тепер підтягнутися не можу. БАБКА. Рятуйте! Грабують! ВОВК. Лапки мої передні, виручайте! (Рвонувся з останніх сил. Вискочив на дах, тільки його й бачили.) БАБКА (бігає по хлівчику). Ірод! Поросятко вкрав! Поросят очко ріднесеньке! У весь ліс перенишпорю, по травиночці переберу, а так цього не залишу. Це ж ґвалт – посеред білого дня поросятко красти. (Вискочила з хлівчика, побігла до лісу.) Поросятко! Поросятко! Поросятонько!!!.. К а р т и н а т р е т я Ліс. Заєць з Поросятком. Здалеку чути крики Одарки Іванівни; «Тримай! Тримай його!» ЗАЄЦЬ. Біжить хтось. ПОРОСЯТКО. Давай, сховаємося! (Ховаються за деревом.) Вбігає Вовк. ВОВК (до залу). Ну й діла! Бабка Одарка вирішила, що я поросятко забрав… На галявину вбігає Одарка Іванівна з віником у руці. БАБКА (пробігаючи). Тримай! Тримай його! ПОРОСЯТКО. Куди це вони? ЗАЄЦЬ. Видно, подружилися. Як і ми з тобою – землю їли. Тепер бігають разом. Чути віддалене «тримай, тримай його!» Тепер вона йому покаже! Її усі вовки бояться! На галявину повертається Одарка Іванівна, сідає на траву, починає побиватися. БАБКА. Соколику мій ненаглядний! Поросят очко ти моє круглесеньке! А вже ж я тебе годувала-поїла-пестила… Що квіточку макову поливала водичкою джерельною-срібненькою… ПОРОСЯТКО. Бреше! Годувала помиями! БАБКА. Аж оченьки всі свої продивилася, аж ніженьки свої повідтоптувала, як ходила за тобою, плекала… ПОРОСЯТКО. От, бреше. Нікуди не ходила. Очі телевізором надсадила. БАБКА. А вже що ж я без тебе робитиму? Жити ж як стану сама-самісінька?.. У, проклятий! (погрожує віником.) Із-під землі дістану! Я тобі покажу, як посеред білого дня злодійством займатися!!! ЗАЄЦЬ (повторює). Злодійством займатися… Що ж ти у неї вкрав? ПОРОСЯТКО. Нічого я не крав. БАБКА. Злодюга окаянний! Пропасниці на тебе нема! ЗАЄЦЬ. Чуєш? Другові своєму скажи… ПОРОСЯТКО. Що? Що тобі сказати? ЗАЄЦЬ. А чого ж вона лається? ПОРОСЯТКО. Це вона про Вовка. ЗАЄЦЬ. Нащо їй Вовка лаяти? Вовк, він о-он де, а ми тут, поруч. ПОРОСЯТКО. Вона ж не знає. ЗАЄЦЬ. Чого? ПОРОСЯТК. Що ми поруч. ЗАЄЦЬ. А-а-а!.. БАБКА. Бандит! У двір прийшов і пакостити! Ну, я до тебе доберуся! Тільки-но зустрінься мені! ЗАЄЦЬ. Ясно. Про тебе. БАБКА. Як же я тепер? Що ж я?.. (Плаче.) ЗАЄЦЬ. А казав: до смерті! ПОРОСЯТКО. Ти що, здурів? Про Вовка вона! Чув, що він сказав? ЗАЄЦЬ. Вовкові віри нема. Він завжди бреше. ПОРОСЯТКО. А тут правду сказав. ЗАЄЦЬ. Не може Вовк правди сказати! БАБКА. Де ж я ще візьму таке поросятко? Я вже й хрін приготувала і дечко вимила-вичистила, і гостей покликала… ЗАЄЦЬ. Все, як ти казав. Видно, нічого ти у неї не брав… БАБКА (схоплюється). Ну, я тебе знайду! Ну, я тобі дам! Знатимеш, як самотніх стареньких обкрадати! Заєць дивиться на Поросятко. ПОРОСЯТКО. Що ти на мене витріщився? ЗАЄЦЬ. Так вона ж каже: «обкрадати». ПОРОСЯТКО. То ти вважаєш, я злодій, так? Думаєш, я вкрав у неї щось та й до лісу чкурнув? БАБКА. Ах. Ти ж паршивцю! Чи ж можна так, у свого ж либонь, поряд жили ж… (Плаче.) ЗАЄЦЬ (повторює). Поряд жили… (Рішуче.) Якщо який друг з іншим своїм другом дружить, всю-всю правду казати мусить. ПОРОСЯТКО (вибухає). Я й кажу: не брав я нічого! Від смерті рятувався!!! БАБКА. І хто б подумав! Серед ясного дня, посеред людей… ЗАЄЦЬ. Чуєш? ПОРОСЯТКО (передражнюючи Зайця). Якщо який друг іншому своєму другові не вірить – не друг він йому! (Йде геть.) ЗАЄЦЬ (услід). А ще землю їли… (Йде в інший бік.) К а р т и н а ч е т в е р т а Ліс. По галявині йде сумне Поросятко. З-за куща вискакує Вовк. ПОРОСЯТКО. Ой! (Втікає.) ВОВК. Ха! (Кидається навздогін.) Вовк майже наздоганяє, але те в останню мить вискакує на дерево й витягує за собою драбинку. О! ніколи не бачив, щоб поросята по деревах лазили! ПОРОСЯТКО (з гілочки). А чи багато ти бачив, щоб поросята по лісу бігали? ВОВК. А то, дивлячись які поросята. Диких бачив, свійських – ні. У тебе ікла є? ПОРОСЯТКО. Що? ВОВК. Зуби такі. (Показує.) Ікла. ПОРОСЯТКО (обмацує рильце). Ні, таких нема. ВОВК. Значить, ти не той. ПОРОСЯТКО. Не який? ВОВК. Не той. У тебе ікл нема. От якби ікла… Ми з тобою дружили б… (падає.) Ой… ПОРОСЯТКО. Що з тобою? ВОВК. Та то… Міокарда. ПОРОСЯТКО. Що? ВОВК (із заплющеними очима). Серце лопнуло. ПОРОСЯТКО. Що ж тепер робити? ВОВК. Крапель би… ПОРОСЯТКО. Яких? ВОВК. Та хоч конвалієвих. Бачиш, уся галявина в конваліях. Спустися, будь другом, ми ж тепер друзі! ПОРОСЯТКО. Коли? ВОВК. Зараз. З поточного моменту. Ой! (Стогне.) Помираю. ПОРОСЯТКО (занепокоєно). Я спущуся, а ти мене з’їси. ВОК. Не встигну – умру. ПОРОСЯТКО. А якби встиг – з’їв би? Вовк мовчить. Лежить під деревом. Не дихає. І лежи собі… Де ж це бачено, щоб поросятко вовкові першу допомогу надавало? ВОВК (лежить із заплющеними очима). Це буде у суспільстві майбутнього. ПОРОСЯТКО. А ти помовч: якщо помер – не балакай. ВОВК. Я ще не зовсім помер. Я чекаю. Коли ти мене рятувати почнеш. ПОРОСЯТКО. Навіщо? Я тебе врятую, а ти мене з’їси. ВОВК (глухо). От стоїть поруч, дивиться й гладить по голові. ПОРОСЯТКО. Хто? ВОВК (урочисто). Смертонька. ПОРОСЯТКО. Лоскотно? ВОВК. Що? ПОРОСЯТКО. Гладить. Якби мене хтось погладив, мені б лоскотно стало. Я б… ВОВК. Кахи, кахи! Годі! Прощавай, Поросятку! Помираю. ПОРОСЯТКО. Ні! ВОВК. Що – ні? ПОРОСЯТКО. Не помирай! ВОВК (проникливо). Тобі мене шкода? ПОРОСЯТКО. Шкода. ВОВК. Чому? ПОРОСЯТКО. З тобою цікаво. Інший би сказав, спускайся, дай крапель, я тебе не з’їм, а сам з’їв би. Нудно. А ти кажеш, може, з’їм, а може й ні. так веселіше! ВОВК. Що ж тут веселого? Гам, і все. ПОРОСЯТКО. Тобі цього не зрозуміти. Тут є надія, а там – обман. ВОВК. А коли надія обмане? Га? Ти надіявся, а тебе з’їли? ПОРОСЯТКО. НІ, вовче, ти би мене з’їв, а надії з’їсти ти не зможеш. ВОВК. Неїстівна, значить? Та я ж тебе з’їм разом із надією. ПОРОСЯТКО. От і ні! Разом із надією нікого з’їсти не можна. Навіть поросятка. ВОВК. Знав би ти, як з тобою цікаво розмовляти? Ось так побалакаєш і, здається, їсти не хочеться. Злазь-но, га? Сядемо на цей, сказати б, живий килим, пообідаємо… ПОРОСЯТКО. Ні, не обдуриш. ВОВК. Чому? Ой! (Завмирає.) ПОРОСЯТКО. Не ворушиться. Видно, вмер: лопнуло вовче серце. Злізти, чи ні? злізу. Чи почекати? А раптом, він не обмаює і йому справді погано. А, була-не-була. (Кинув драбинку, спиною до Вовка починає спускатися.) ВОВК (шепоче). Там сучок… нижче, нижче бери… ось так… ПОРОСЯТКО (оглядається). Розмовляє хтось, чи листя шумить. ВОВК (шепоче). Ніхто не розмовляє, всі мовчать… ПОРОСЯТКО (погойдуючись на драбинці). А то я чув, ніби хтось розмовляє… ВОВК (шепоче). Ні-ні, тихо… ПОРОСЯТКО. Листя шумить… (Злазить.) Зліз до кінця, обертається – над ним, нависаючи мов скеля, – Вовк. ВОВК (голосно й страшно). Ха-ха-ха! ПОРОСЯТКО (тихо). Ха-ха-ха!.. З’являється Бабка Одарка з віником над головою. БАБКА. Ха-ха-ха! Я тобі зараз покажу, як нажите грабувати! Б’є Вовка віником.) Ап-чхи! Хижак! Весь у пилюці! Вовк втікає, слідом за ним біжить Поросятко. БАБКА. Стривай, голубчику, постій-но. (Ловить Поросятко.) ПОРОСЯТК (кричить). І-і-і-і-і-і-і-і!.. БАБКА. Не кричи! Почекай! Сказала знайду – і знайшла! (Запихає Поросятко у мішок.) Не може такого бути, щоб якийсь там вовк у мене, в Одарки Іванівни поросятко поцупив. ЗАЄЦЬ (З’являється). Дурень я, дурень! Ох і дурень же! Не обманював мене мій найкращий друг. Клянуся дідом-циркачем – не брехав. (Біжить за бабкою Одаркою і кричить.) Бабуню! Бабуню Одарко Іванівно! Віддай Поросятко – воно друг мені! БАБКА (спиняється). Іч ти! Заєць розуму збувся! Поросятко йому віддай! (Підкидає на плечах мішок, виходить.) ЗАЄЦЬ (хитається з боку на бік, бурмоче). Розуму збувся! Розуму збувся! Що ж робити? Розуму збувся!.. До кого йти? До Вовка? (Лякаючись.) Здурів!.. До Вовка!?.. (Думає.) Збожеволів… Ха-ха! Придумав!.. Вся надія тепер на Вовка! (Втікає.) А в а н с ц е н а Ліс. На дереві Ворона. Біжить Заєць, розмотує з величезного барабана телефонний кабель. ЗАЄЦЬ (співає). Заєць з Поросятком, Поросятко з Зайцем Разом їли землю І тепер повік… ВОРОНА (різко). Карррр! Хто, куди, звідки! ЗАЄЦЬ (ставши струнко). Заєць. До лісу. З телефонної станції. ВОРОНА. Так би й казав! (Відлітає.) Заєць вибігає, пхаючи поперед себе барабан з кабелем. К а р т и н а п’я т а Ліс. Вибігає Заєць. Заглядає під кущі. Когось шукає. ЗАЄЦЬ. Вовче! Вовче! Далеко, мабуть, забіг: не чує… Вовче!.. Оглух, чи що? Во-о-о-овче! З-за дерева з’являється Вовк. ВОВК. От деньок! То свині по деревах вештаються. То зайці самі вовка кличуть. Ти де? ЗАЄЦЬ (глухо, з-під землі). Тут. ВОВК. Де? ЗАЄЦЬ. Тут я, тут. ВОВК (плескає по траві лапами). Тут? ЗАЄЦЬ. Угу. ВОВК. Тут? ЗАЄЦЬ. Ага. ВОВК. То де ж ти? ЗАЄЦЬ. Тутечки я! З-під землі за спиною Вовка з’являється голова Зайця. ВОВК. Де? (Обертається). Голова Зайця зникає й знову вискакує за спиною Вовка. ЗАЄЦЬ. Тут. ВОВК. Стій! Не ворушись! (Не обертаючись, нишпорить позад себе лапами.) ЗАЄЦЬ. Хи-хи-хи-хи! ВОВК. Ти чого? ЗАЄЦЬ. Лоскотно. ВОВК (різко обертається, голова зникає). Так тебе ж немає! ЗАЄЦЬ (з-під землі). Все одно лоскотно. ВОВК (суворо). Так. Кажи, де ти? ЗАЄЦЬ (глухо). А ти нікому не скажеш? ВОВК. А що? ЗАЄЦЬ (пошепки). Це – таємниця. ВОВК. Не скажу. ЗАЄЦЬ. Побожися. ВОВК. Ну, щоб я… (Чиркає нігтем по горлу.) ЗАЄЦЬ (ніби шепоче). Ш-ш-ш-ш-ш-ш! ВОВК. Що? ЗАЄЦЬ. Нахилися нижче. Вовк прикладає вухо до землі. Я під землею. ВОВК. Де-е? ЗАЄЦЬ. Під землею. ВОВК. А що ти там робиш? ЗАЄЦЬ. Розмовляю. ВОВК. З ким? ЗАЄЦЬ. Зараз – з тобою. ВОВК. А взагалі? ЗАЄЦЬ. Взагалі. Я окрім тебе тут ні з ким не розмовляв. Я тут недавно. ВОВК. Що? ЗАЄЦЬ. Ти що зараз робиш? ВОВК. Я? Сиджу, розмовляю. ЗАЄЦЬ. З ким? ВОВК (сам собі). З ким? (Отямившись). Ти що, псих? З тобою! Пауза. А ти хіба не зі мною розмовляєш? (Озирається.) ЗАЄЦЬ. Як тобі сказати?.. ВОВК. Так і скажи. ЗАЄЦЬ. Ні. ВОВК. А більше тут нікого нема. ЗАЄЦЬ (впевнено). Так здається. ВОВК. А хто ж? (Скаче, заглядає під кущі.) Нікого не бачу. ЗАЄЦЬ. Я. ВОВК (як видихнув). Захворів!.. Так… (Сідає.) Їсти його сьогодні не можна… ЗАЄЦЬ. Чому? ВОВК. Як – чому?! Ти ж заразний! ЗАЄЦЬ. Буде тобі. Я й так смачний. Ти любиш гірчицю? ВОВК. Що-о? ЗАЄЦЬ. По мені зараз, відчуваю, гіркота пішла. Від вух і аж сюди от, до ніг. ВОВК (замислено, до залу). Кого ж тепер їсти будемо, га? ЗАЄЦЬ (спокійно вилазить й сідає поряд з Вовком). Поросятко! ВОВК. Поросятко? ЗАЄЦЬ. Взагалі-то, я свинини не їм… ВОВК (обмацав Зайцеву голову). Тут не болить? ЗАЄЦЬ. Ні. ВОВК. А тут? ЗАЄЦЬ. Ні-ні! ВОВК (до залу). Ну що ти будеш робити? Поросятко відняли, цей – з гіркотою, а я не ївши. (зайцеві.) Може, ти це… нічого? Покрути вухами! ЗАЄЦЬ (крутить вухами). Ось! ВОВК (дивиться на Зайця). Взагалі… ти нічого, так? ЗАЄЦЬ. Де ти що краще за мене знайдеш? Раз, рраз! (Робить зарядку.) ВОВК. Від чого ж ти звихнувся, га? ЗАЄЦЬ. Раз-два! (Присідає.) Я? Раз-два! Від швидкості! ВОВК. Від чо-о-го? ЗАЄЦЬ. Від швидкості. Раз! Два! (Робить випад нижньою лапою до вовчої морди.) На великих! Швидкостях! Живемо! ВОВК (відскочивши). І не боїшся? ЗАЄЦЬ. Кого? ВОВК (кричить). Мене! Вовка! ЗАЄЦЬ (ліг на спину, тихенько розсміявся). Та що ти? ВОВК (відходить пригнічений). Псих! Пауза. ЗАЄЦЬ (лежить на спині). Ти по телефону дзвонити вмієш? ВОВК. Кому ж дзвонити? ЗАЄЦЬ. Це ми знайдемо. Стривай-но! (Пірнає під землю, вилазить протягує Вовкові крила.) На! Від дідусевого цирку залишились. Літав він. «Під куполом Заєць» називалося. (Пірнає знову під землю, подає Вовкові чіпець.) Тримай! Це від бабусі! (Знову зникає.) ВОВК (розглядає чіпець і крила). Хороші речі! Заєць з’являється у прозорому дощовику. Він у ньому схожий на космонавта. Такий же подає Вовкові. (Натягує плащ.) Для чого це? ЗАЄЦЬ. А ти нащо крила начепив? Порвеш. Крила зверху треба. ВОВК (екіпірується). Нащо це? ЗАЄЦЬ (з телефоном на довгому шнурі). Спочатку нап’яв, а потім – нащо? ВОВК. Я люблю речі. Завжди ж можна зняти. Шкода, дзеркальця нема. Я в твої очі помилуюся. (Крутить перед собою Зайця.) Ну й очі ж у тебе… ЗАЄЦЬ. Що? ВОВК. Косі. ЗАЄЦЬ. Які вже є. ВОВК (милуючись). Гарний. (Чепуриться.) ЗАЄЦЬ. Набирай. ВОВК. Куди дзвонимо? ЗАЄЦЬ. Шість, шістнадцять, сорок шість. ВОВК (набирає). Так, так, так, так, так. (До Зайця.) І? ЗАЄЦЬ. Спитай Одарку Іванівну. ВОВК. Бабу Одарку?! (Кидає слухавку.) ЗАЄЦЬ. Та чого ти здрейфив? ВОВК. Не піде. (Знімає крила.) ЗАЄЦЬ. Як хочеш! А то би Поросятко з’їли. Гарненьке Поросятко, вгодоване – я з ним сьогодні розмовляв. ВОВК. Ага, і розумне таке – я теж із ним розмовляв. ЗАЄЦЬ (недбало). То не будеш дзвонити? (Забирає телефон.) ВОВК. А що ж я скажу? ЗАЄЦЬ. Скажеш… (Шепоче Вовкові на вухо.) ВОВК. Ну ти й псих! Та вона ж… (Шепоче на вухо Зайцеві.) ЗАЄЦЬ. А це? (Показує на крила.) ВОВК. А це? (Показує на свій хвіст.) ЗАЄЦЬ. А ти… (Шепоче Вовкові на вухо.) Та не бійся ти, я поряд буду. ВОВК. А, була-не-була! (Бере трубку.) давай! Заєць набирає номер. (З полегшенням.) Фу-у-у! Не підходить... ЗАЄЦЬ (Вовкові). Давай, набирай! Додзвонимося! Вовк набирає. К а р т и н а ш о с т а. В хаті Бабки Одарки Іванівни. Потріскуючи, у печі горить вогонь. Поросятко у мішку лежить на лавці. Бабка Одарка Іванівна метушиться коло печі. Збоку на стіні висить великий телефон. БАБКА (співає). Як по травці, по зеленій Вранці козак наречений Ніжками йшов… Ніжками йшов… Як у озеро та синє Невід шовковий закинув Ой, глибоко… Ой, глибоко… ПОРОСЯТКО (з мішка). Що то за пісня, бабуню? БАБКА. Мовчи, не заважай. (Співає.) Кинув козак в воду невід – Тягне, бачить – синє небо Витягнулось… Витягнулось… Що ж ти, небо в невід лізеш? Що ж ти синє ніби ідеш Ой, по траві… Ой, по траві… Ну от, дечко вичистила. Он як сяє! (Показує.) Скоро Клавдя прийде, дядька Василя приведе, він тебе й чикне… ПОРОСЯТКО. Не треба, бабуню! БАБКА. А як же? День ангела у мене! Що їсти будемо? ПОРОСЯТКО. Дядька Василя. БАБКА. Хто ж Дядька Василя їсть? Він – жилавий. ПОРОСЯТКО. Клавдю. БАБКА. Клавдя – донька моя єдина. Їй заміж іти, діток народжувати. Її не можна. ПОРОСЯТКО. Тоді… Тоді… (Виймає голову з мішка.) Нікого їсти й не треба, якщо нікого. БАБКА. А ти? Кругленький, рожевий – для того й годувала! От тільки хрін дотру. (Тре.) ПОРОСЯТКО. Я маленький! БАБКА. І то правда. (Тре.) До осені який би кабанюк вимахав… ПОРОСЯТКО. Не ріж мене, бабусю! БАБКА (махає на нього рукою). Піду, дров принесу. (Виходить.) Дзвонить і замовкає телефон. Входить з дровами Одарка Іванівна. ПОРОСЯТКО. Телефон дзвонив. БАБКА. Чом же не послухав? (Кладе дрова коло печі.) ПОРОСЯТКО. А хто мені подзвонить? БАБКА. Послухав би, либонь, не перший день живеш – певно, Клавдя з телефонної станції. (Гордо.) Телефоністка вона у мене! Заміж за міліціонера піде. ПОРОСЯТКО. Знаю. БАБКА. От і послухав би. (Ляскає себе по лобі.) Ах, стара я, стара! Геть з розуму! Знати, затримується вона, Клавдя, з женихом, а то чом же їй ще дзвонити? Сама за дядьком Василем збігаю. ПОРОСЯТКО (кричить). Не треба, бабуню! БАБКА (дивиться на Поросятко). Ага, розв’язався! Дай-но, я тебе знову зав’яжу. (Зав’язує мішок, виходить.) Знову дзвонить телефон. ПОРОСЯТКО. Дзвонить та дзвонить. Зайцю! Зайчику! Друже єдиний! Виручай! Не чує. (Плаче.) Зараз баба з дядьком Василем прийдуть – і все! Входять бабка з дядьком Василем. БАБКА. Чикни його, Василику, але так, щоб не боляче було – все ж поросятко! ВАСИЛЬ. Боже створіння… ПОРОСЯТКО (з мішка). Не треба, бабуню! ВАСИЛЬ (погладжуючи мішок). Ну-ну, хіба не знаємо? Кому помирати хоцця? Бабка киває головою, показує дядькові Василеві на мішок, мовляв, неси. Дядько Василь бере мішок. ПОРОСЯТКО (вищить). І-і-і-і-і-і-і! Дзвонить телефон. БАБКА (до дядька Василя). Стривай! (До Поросятка.) Та цить ти! (Бере слухавку, медовим голосом.) Альо-о-о! ГОЛОС ВОВКА (теплий такий). Одарко Іванівно? Бабуню? Зі святечком вас! БАБКА. Красненько дякую! ГОЛОС ВОВКА. Бажаю вам добра багатого, щастя світлого, головне ж – здоров’ячка! БАБКА. Ой, дякую! А хто… ГОЛОС ВОВКА. А що варите-парите? БАБКА (прикриваючи слухавку рукою). Хто дзвонить, ніяк не доберу… ГОЛОС ВОВКА. А чи готуєтесь до свята? Печете? Смажите? БАБКА. Печемо, смажимо… А хто… ГОЛОС ВОВКА. А що печете? Кого смажите? БАБКА (закриваючи слухавку рукою, до дядька Василя). Хто дзвонить – не втямлю. Невже Микола небіж з Полтави приїхав? (В телефон, лагідно.) Печемо печене, смажимо смажене… Та хто… ГОЛОС ВОВКА. Поросятко вже зарізали? БАБКА. Ні ще, тільки збираємося. Та хто ж це говорить? ГОЛОС ВОВКА. А що співає він у вас, правда? ПОРОСЯТКО. І-і-і-і-і-і… БАБКА. Ой, та й зараз виводить. Так. (Махає дядькові Василеві, мовляв, кинь ти його, йди сюди.) Той кидає мішок на лаву, підходить. ГОЛОС ВОВКА. Ми тут пролітали недавно… БАБКА. Та хто ж говорить хто? ГОЛОС ВОВКА. …з помічником… Він мені: незвичайне, каже. Поросятко мешкає у цій місцевості. У Одарки Іванівни… БАБКА (мало не кричить). Та хто ж зі мною говорить? ГОЛОВ ВОВКА. Залетимо, каже, провідаємо. Твій день якраз у неї. Ото зрадіє! БАБКА (кричить). Відповідай! ГОЛОС ВОВКА (лагідно). Ангел твій, Одаронько… БАБКА. Господи Боже мій! (Опускає слухавку, дядько Василь її підхоплює.) Ангел дзвонить! (Сповзає по стіні на підлогу.) ВАСИЛЬ (захоплено). Техніка!.. ГОЛОС ВОВКА ( в слухавці). Алло! Алло! Одаронько! Дядько Василь розгублено тримає слухавку в руках. Поросятко не ріжте! А ми зараз… з помічником… У слухавці – гудки відбою. ВАСИЛЬ (тримає слухавку в руках). Іч… І у них теж – заступники… ДІЯ ДРУГА К а р т и н а с о ь м а Хата Бабки Одарки Іванівни сяє чистотою. Поросятко сидить на лавці у шапочці з пером, через плече, як у генерала – голуба стрічка. Бабка у святковому вбранні. Дядько Василь чистить чоботи. ВАСИЛЬ (плює на щітку). Ех, гуталіну б! БАБКА (носиться по хаті, переставляючи стільці, табуретки, розправляє серветки). Де ж його взяти, коли нема! (до Поросятка.) На от, молочка попий – горло прочиститься. (Підсовує горнятко.) ПОРОСЯТКО. Не прочиститься. Зірвав я голос. (П’є.) БАБКА. Он ти як: як верещати – ти тут, а як заспівати – нема тебе. ВАСИЛЬ. Та ж не будь-кому – ангелу співати будеш. ПОРОСЯТКО. Вас би несли різати, а потім – співай! ВАСИЛЬ. Як коли, а то б і заспівав. От, пригадую на війні: завірюха, кулі свистять, а ми – співаємо. ПОРОСЯТКО. Так то ж на війні, а ви мене у мирний час мало не зарізали. БАБКА (зупиняється перед Поросятком). Ти ж подумай головою: хіба ти вояк? Ти – порося. ПОРОСЯТКО. А раз так, то самі й співайте! БАБКА. Та ти второпай: ангел, він раз на сто літ являється. ВАСИЛЬ. Або на триста. БАБКА. Та що ж нечисто у нас так? І стеля закоптилася… ВАСИЛЬ. Не переживай, Іванівно, – він усяке бачив, що йому твоя стеля? ПОРОСЯТКО. А він птах? БАБКА (побожно). Божественний! ВАСИЛЬ. Він усякого вигляду набути може. Залежно від обставин. От, бабці моїй, коли вона ще молодицею була, бабця казали: йду, це, каже, я полем… раптом – світло незвичайне… Відчиняються двері. Влітають, задихавшись Вовк із Зайцем. На них прозорі плащі, наче скафандри, за спиною – крила. У Вовка на голові чепець. ЗАЄЦЬ (до Вовка). Встигли. ВОВК. Угу. ВОВК із ЗАЙЦЕМ. Здоровеньку були! Мир дому! Бабка з дядьком Василем так і сіль. Поросятко витріщилося. БАБКА (ледь чутно). Свят, свят, свят!.. ПОРОСЯТКО (до Зайця). Ти? ЗАЄЦЬ. Тс-с-с!.. Дядько Василь не знає що робити. Встає, сідає, боком-боком – до печі і за – кочергу. ВОВК. Кахи-кахи! ЗАЄЦЬ (встає на одно коліно, протягує Вовкові хустинку). Ось. Хусточка. Вовк церемонно трясе перед мордою хустинкою, віддає Зайцеві. Заєць поштиво її приймає, ховає за пояс. Потім бере табуретку, опустившись на коліна, ставить її перед Вовком. Вовк граціозно сідає, закидає ногу на ногу, з-під плаща випадає хвіст. Вовк намагається непомітно запхнути його назад. Заєць повільно обходить Вовка кругом, встає на одно коліно, дістає гребінець, поважно розчісує вовчий хвіст… Дзенькнувши, випадає з рук дядька Василя кочерга. БАБКА. Господи! ВАСИЛЬ. Пробачте. (Ставить кочергу в куток.) БАБКА (сповзаючи з табуретки, Вовкові). Прости мене грішну – що подумала! Як же ти, батечку, вовком став? ЗАЄЦЬ (продовжуючи розчісувати хвіст, спокійно). Ясна річ: з небес – просто до лісу, а у лісі, самі знаєте, вмить з’їдять. Довелося їм вовком зробитися. БАБКА (дивиться на Зайця). А… ЗАЄЦЬ. А мене – в зайці. Щоб віра була. Хіба вовк із зайцем коли ходять? ВАСИЛЬ. Ху-у-у-у!.. А я ж було… (Йде від печі.) ВОВК (лагідно). Що ж ти, Одаронько, ангела свого так стрічаєш? БАБКА. Прости грішну! (Стукнулася лобом об підлогу, зірвалася на ноги, побігла по хаті, збираючи на стіл, на бігу погладила Поросятко. Вовкові.) Ось він мій!.. (Гордо.) Співочий! А голос же у нього, голос! Усі вуха провищав! ВАСИЛЬ (ніяковіючи за кочергу). Пригадую, вийшли ми отак з лісу – бру-у-удні! Заходимо до хати. Свої, кажемо, свої! А господиня з дітьми – за піч і мовчить… ВОВК (Поросятку). Співай! ПОРОСЯТКО (розгублено). А що ж співати? Заєць робить йому знак співати. ВОВК. А що хоч! БАБКА. Співай, коли тобі кажуть! ЗАЄЦЬ (тихо). Вранішню. ПОРОСЯТКО. Я – поросятко, Я – Поросятко. Я від Одарки баби втік!.. ВОВК (суворо). А чому ти від Одарки Іванівни, бабуні своєї дременув? БАБКА (показуючи Дядькові Василеві на Вовка). Ангел! Поросятко мовчить. ВАСИЛЬ. Відповідай, раз питають. ПОРОСЯТКО. Не буду. БАБКА (докірливо). Хто ж ангелу небесному грубіянить. ПОРОСЯТКО (до бабки). І от через цього… (Показує на Вовка.) ви мене мало не з’їли? Це ж Вовк, а це Заєць, я із ним вранці подружився! БАБКА. Не говори, чого не розумієш! (Вовкові.) Вибачайте йому!.. Заєць ворушить вухами, крутить лапою коло скроні. ВОВК. Відповідай! З тобою розмовляють. ПОРОСЯТКО. Зарізати вона мене хотіла – ось чому! ВОВК. Що ж робити? Голос гарний – та неслух! (Зайцеві.) Ну що, будемо показувати? ВАСИЛЬ. Де? ЗАЄЦЬ (піднімає лапу). Там! (Вовкові.) Це вже як ви скажете. БАБКА (до Поросятка). А ти ластівочку, ластівочку заспівай! ЗАЄЦЬ. Заспівай. (Робить знаки.) ПОРОСЯТКО (співає). Мимо качечки пливуть Сіренькі та крякають, Мою милую везуть Аж сережки брязкають! БАБКА. Іх! Іх!.. (Знітилась.) ВАСИЛЬ (пустився було у танок). Ах, шельма! Ах, гарно! ВОВК. Гарно то гарно, а – неслух: просто не знаю як і бути. БАБКА. Та він же від смерті рятувався, батечку! Як тут не втечеш? ВАСИЛЬ. Він – сурйозний. ВОВК. Ну, коли так… ЗАЄЦЬ (Вовкові). Вам пора! (до бабки.) Де ж мішечок? БАБКА (метушиться).Ось він, ось він. Та що ж це ви, гості дорогії? І не з’їли нічогісінько й не випили?.. День же який, який день! (падає перед Вовком навколішки.) Коли ж я тепер вас побачу-у-у-у?.. (Плаче.) ЗАЄЦЬ (пакує Поросятко у мішок). Я залечу, коли щось. (Показує на Поросятко.) Раптом не сподобається… А вже вони… (Повертаючись до Вовка, розводить лапами.) Вовк стоїть, велично закинувши голову. (До Поросятка, тихо.) Кричи, щоб залишили. ПОРОСЯТКО. Бабусю! Не відпускайте мене! І-і-і-і! Що я вам зробив поганого!? (Плаче.) ВАСИЛЬ. Чудний! Чого ж ти кричиш? Либонь, не в піч – на небо! ЗАЄЦЬ. Тихо! А тепер нехай ангел і проста бабця скажуть одне одному слова прощання! ВОВК (лагідно). Прощавай, Одаронько! БАБКА (стоячи на колінах). Ангеле мій! Замов хоч слівце! Не пожила я як слід: то війна, то інше, життя, воно тільки починається! От і телевізор у мене, і все. Доньку заміж видаю – хай у неї все буде, га? Щоб жених її… Щоб не пив, щоб дітки пішли, щоб… ВОВК. Ну, ну, годі. БАБКА. І ти, куме, проси. (Тягне дядька Василя за руку.) Бо ж коли таке ще буде? ВАСИЛЬ (твердо). Не буває такого. (Став було вже на коліна, але – випростався. До бабки.) Хай твоє вже збудеться. ЗАЄЦЬ (Вовкові, тихо). Бери мішок! ВОВК (бере мішок із Поросятком). Ну, прощавай, Одаронько, може й здибаємось. (У бік.) Ото вже не дай бог! (Тричі непомітно стукає по дереву й плює через ліве плече.) ПОРОСЯТКО. Бабусю! І-і-і-і!.. БАБКА. Прощавай, Поросятонько! Не осоромся ж там!.. Заєць задом відчиняє двері, пропускає Вовка, вклоняється й зникає. Бабка стоїть на колінах. ВАСИЛЬ. Ну й часи пішли – ангели вовками бігають! К а р т и н а в о с ь м а Ліс. Галявина. З’являється Вовк із мішком. ВОВК. Фу-у-у!.. (Опускає мішок на траву, сідає поруч.) Хоч надвечір, а таки поїм! (Оглядається.) А де ж Заєць? Невже втік? ПОРОСЯТКО (з мішка). Ні. ВОВК. Що – ні? АОРОСЯТКО. Не можна мене їсти без Зайця. ВОВК. Що ж, мені тепер чекати його? ПОРОСЯТКО. Почекай – обіцяв же! ВОВК. Не можу. (Розв’язує мішок, шнурочок акуратно згортає й кладе на траву.) ПОРОСЯТКО (висовуючись із мішка). Тс-с… ВОВК (відсахнувшись). Ти що? ПОРОСЯТКО. Він – тут. ВОВК. Хто? ПОРОСЯТКО. Заєць. ВОВК. Де? ПОРОСЯТКО. У мішку. ВОВК. Що-о-о-о? ПОРОСЯТКО. Тс-с! він спить. Втомився: цілий день бігав. ВОВК. А як же він туди потрапив? ПОРОСЯТКО. Стомився бігати – й заліз. Охляв, каже, сил більше нема. ВОВК (сідає). Добре. Нехай спить. Я його потім з’їм. (Регоче.) ПОРОСЯТКО. Негарно це. Не по-товариськи. ВОВК. А ми на те і є – вовки. (Дістає виделку, чіпляє на шию діряву серветку, гострить ніж.) Так про що ми з тобою тоді говорили? ПОРОСЯТКО. Коли? ВОВК. Коли ти на дереві сидів. (підсувається до Поросятка.) ПОРОСЯТКО. Про надію. Давай я тобі про неї пісню заспіваю! Вовк. Що ж. ПОРОСЯТКО (співає). Надія… Я лишуся цілим… Вовк присувається зовсім близько до Поросятка. (Кричить.) Зайцю! І-і-і-і-і!.. ВОВК. Твоя правда. Зайця треба будити. Поглянемо, як він поросятинкою повечеряє. (Кричить.) Зайцю! ПОРОСЯТКО. Не буди його, Вовче! ВОВК. Ти що?.. Сам кричиш, а мені: не буди! (Кричить.) Зайцю! ПОРОСЯТКО. Не буди, га? ВОВК (суворо). Не можна, образиться. Він же, можна сказати, від полудня, у хижаки перейшов. Ну, де він там? (заглядає у мішок.) За спиною Вовка з-за дерева виглядає Заєць. ПОРОСЯТКО (показує Вовкові). Там, в куточку. Спить. ЗАЄЦЬ. Я тут… ВОВОК. Де? Та не заважай ти! (Виймає Поросятко з мішка.) ПОРОСЯТКО. Там, у лівому куточку, в складочках. ЗАЄЦЬ. Тут я, а-а! (Позіхає.) тут! ВОВК. Одначе, схуднув ти, брате, в помічниках – зовсім не видно. Де? (запихає голову в мішок). ПОРОСЯТКО. Там він, у складочках. ВОВК (залазить у мішок, Поросяткові). Ти тільки не здумай чкурнути! ПОРОСЯТКО. Та куди мені бігти? ВОВК. Чекай тут! (Втонув у мішку, тільки хвіст стирчить). Та де ж ти, Зайцю? ЗАЄЦЬ (навшпиньках підходить до мішка, по дорозі захопивши шнурок). Тут я! ВОВК (з середини торби обмацуючи Зайця). Ти… ЗАЄЦЬ. Я, я… (Поросяткові, тихо.) В’яжи петлю. ВОВК (обмацуючи Зайця з мішка). Це вуха. ЗАЄЦЬ. Вушка. ВОВК. Це – ноги. ЗАЄЦЬ. Ніжки. Хи-хи-хи-хи! ВОВК. Ти чого? ЗАЄЦЬ. Лоскотно! (Поросяткові.) Ну! ПОРОСЯТКО. Готово! ЗАЄЦЬ (тихо). Давай! Удвох перекидають Вовка, зав’язують мішок. З мішка стирчить один вочий хвіст. ВОВК (волає). Хвіст! ЗАЄЦЬ (бавиться вовчим хвостом). Хвостик. ВОВК (виє). Хвіст прищемився! ЗАЄЦЬ (Поросяткові, тихо). Послаб петлю. (Вовкові, спокійно.) ТИ до себе його тягни, до себе. (Поросяткові.) Затягуй! Вовчий хвіст ховається у мішку. ВОВК. Ух! Ти де? ЗАЄЦЬ. Тут. ВОВК. А Поросятко? ЗАЄЦЬ. Теж тут… Заєць з Поросятком душаться од сміху. ВОВК. А я щось вилізти не можу… ЗАЄЦЬ. І я. За сценою чути крики, тупіт. ВОВК. Що це? ЗАЄЦЬ (Поросяткові). Біжімо! Вилазять на дерево, витягають за собою драбинку. ВОВК (стрибає у мішку). Це бабка Одарка – я відчуваю! Поросяточку! Зайчику! Рятуйте!.. К а р т и н а д е в’я т а Там же. Заєць з Поросятком – на дереві. Вовк у мішку стрибає по галявині. Першою прилітає Ворона. За нею – бабка Одарка, дядько Василь. Вовк падає, лежить, не ворушиться. ВОРОНА. Каррр! Хто? Куди? Звідки? БАБКА (остовпіла). Одарка! З дому! За Поросятком! ВАСИЛЬ (стає струнко). Кум їхній! З села! З ними! (Вказує на Одарку.) ВОРОНА. Каррр! Так би й казали! (Змахує крилами, але лишається на гілці.) БАБКА (кидається до мішка). Ось він, мій круглесенький! Ось він – соловейко мій рожевенький! (Падає, обнімає мішок.) ВОРОНА. Каррр! Рознюнялася! ВОВК (з мішка). Ух-х! БАБКА (обертаючись до дядька Василя). Живий! Живий ріднесенький! Втекли супостати, кинули! І як же я недотепа стара, зарізати тебе, соловеєчка мого рожевенького, зважилася. Добре Клавді подзвонила, донечці своїй… Жених же її – міліціонер, державний чоловік – одразу сказав: не може ангел в хаті наслідити, не залишить птиця небесна бруду на підлозі… Дитяточко ти моє ненаглядне!.. (Гладить мішок.) Скажи ж хоч що-небудь!.. Хоч слівце, хоч півслівця – утіш стареньку… (Плаче.) ВОРОНА. Рррозквокталася! Мішок піднімається, опускається, разом з ним і Бабка. ВАСИЛЬ. Дихає… (До Бабки.) Ну… ну… Годі, Одарочко. Знайшовся – й добре. Я ж казав, далеко вони його не занесуть. БАБКА (далі приказує). І годувала ж я тебе лушпинням, і напувала будь-чим – помиями… Все з’їсти збиралася, зарізати!.. (Побивається.) Тепер до смерті не розлучимось!.. (Плаче.) ВАСИЛЬ. Та не горюй ти так вже. Іванівно… Простить він тобі. (Звертається до залу.) Як скажете? ВОРОНА. Мусить… Своя кров… Не втрримається!.. ПОРОСЯТКО (Зайцеві). Шкода мені її. Вийду я… ЗАЄЦЬ. Почекай. БАБКА (до мішка). Та чого ж ти мовчиш, га? (Знову заголосила.) Бог із ним, з ангелом! Оладок напечемо… Сядемо рядком-ладком, затягнемо на три голоси. (Василеві.) Він у мене – соловеєчко! ПОРОСЯТКО (Зайцеві). Спущуся я! ЗАЄЦЬ. Почекай! БАБКА. Що ж він, Василечку? ВАСИЛЬ. Сердиться. ВОРОНА. Рррозв’язуй! БАБКА. І то правда, Василю. ПОРОСЯТКО. Спущуся! ЗАЄЦЬ. Чекай!!! ВАСИЛЬ (вовтузиться із шнурком). Не розв’язується… Ех, зараз ножичка б… БАБКА (розгинаючись). Стій! А може – він голос втратив? (До мішка.) Відповідай! ВАСИЛЬ. Так і є: з остраху обезголосів. БАБАКА (рішуче). Тоді по-іншому все обертається. Бери його, Васько! Якби він співати міг – одне, а так… Кому потрібен! ВОРОНА. Догррралися! ЗАЄЦЬ (Поросяткові). Бачив? ПОРОСЯТКО (гірко). Значить, брехала вона все: не я їй потрібен… Дядько Василь намагається завдати собі на спину мішок. Охрипну – заріже. ЗАЄЦЬ. Здогадуйся. ПОРОСЯТКО. Все. Не люблю я її і ніколи більше вже не полюблю! ВАСИЛЬ (з мішком на плечах). Тяжкий, Одарочко, сил нема! БАБКА. Та як же це так? Я вранці, либонь, із цього самого місця приволокла! ВАСИЛЬ. Ох і важко! (Скидає мішок на землю.) ВОВК (з мішка). Ух! Зуби висадите! БАБКА. Дзенькає!.. А може там… золото? ВОРОНА. Аякже! Аякже! ВАСИЛЬ (в гарячці). Веприка взяли – замість нього золота напхали, співочий же! БАБКА. Розв’язуй! ВАИЛЬ (намагається розв’язати). Не йде! БАБКА. Ти нігтем, нігтем… Дядько Василь розв’язує мішок. З мішка із зойком вискакує Вовк. Що тут почалося! Заметалися всі, застрибали, дзиґою закрутилися. Потім завмерли. В Бабка Одарка з Дядьком Василем – в один бік, Ворона – в другий, Вовк – у третій, тільки їх усіх і бачили!.. А з дерева по драбинці спустилися Заєць і Поросятко. ПОРОСЯТКО. Зайцю! ЗАЄЦЬ. Поросятку! Обнімаються. Не дарма, виходить, ми з тобою землю їли! АОРОСЯТКО (раптом). А як же бабуся? (схлипує.) ЗАЄЦЬ. Кинь, не реви! Проживемо! Уявляєш, нерозлучні друзі Поросятко з Зайцем – живуть у лісі. Скільки у нас ще історій буде… ПОРОСЯТКО. А якщо я перетворюся на кабана? ЗАЄЦЬ. Та ніколи в житті! У тебе ж – душа! (Показує.) І серце. (Показує.) А у кабана що? ПОРОСЯТКО (схлипує). Що? ЗАЄЦЬ. Ікла – і, як казав мій дід-циркач, ніякої фантазії! ПОРОСЯТКО (схлипуючи). А що ми малятам скажемо? Для чого ми їм цю історію розповіли? Лопочучи крилами, прилітає Ворона. ВОРОНА. Що скажемо? Що скажемо? А що ще говор-р-рити? Все мамі бачили! Каррр! (Лопоче крилами, відлітає.) ПРОСЯТКО (до Зайця). А ти? Ти що скажеш? ЗАЄЦЬ. Я? Я… скажу! (У зал.) Не сваріться швидко. Сваритися треба повільно. Щоб нічого-нічого н6е пропустити. А то – посваришся, і вже – все, вже посварені, і – нічого не повернути! ПОРОСЯТКО (все ще схлипуючи). Не поспішайте! Повільно сваріться, щоб встигнути помиритися. Обидва співають. Заєць з Поросятком, Поросятко з Зайцем Разом їли землю І найменшу мить Їм не жить дружби, Їм не жить без пісні І один без одного Їм ніяк не жить! Підемо по небу – Сонце очі мружить! Підемо до нього, Пісня хай звучить: Нам не жит ь без пісні, Нам не жить без дружби І один без одного Нам ніяк не жить! Завітайте знову, Знову – слово в слово – Скажем – він і я: Нам не жить без пісні, Нам не жить без дружби, А один без одного Нам не жить ніяк! Дякуємо за увагу! ВОВК (висовуючись з-за куліс.) Приходьте ще! К і н е ц ь. Рівне, 1996 р. | |
| Переглядів: 1349 | Завантажень: 0 | | |
| Всього коментарів: 0 | |
