Театральне життя Сталіно в умовах нацистської окупації.

Науковий напрям: 17. Історія 1.17.1 Історія
Ключові слова: театр, театральне життя, нацистська окупація

Серед проблем, пов’язаних з нацистською окупацією України, зокрема, Донецької області, важливе місце посідає питання стану культури на окупованій території. Важливим осередком культури завжди були і залишаються театри. У зв'язку з цим першочергового значення набуває дослідження стану театральної діяльності в Сталіно в рамках культурних процесів того часу.

Мета роботи - на основі вивчення та преосмислення архівних матеріалів, періодичних видань розкрити стан театрального життя у Сталіно в 1941-1943 рр.

Певні можливості для вирішення такого завдання відкривають фонди Державного архіву Донецької області, що висвітлюють діяльність театральних установ. Також була вивчена газета «Донецкий вестник», на шпальтах якої регулярно друкувалися рецензії на спектаклі, об’яви, повідомлення стосовно діяльності театрів, що діяли у 1941-1943 рр. в Сталіно. Окремі аспекти дослідження відображені в працях М.В. Коваля, І.С. Тарнавського, В.П. Стьопкіна, Є.П. Горчакової, В. Гайдабури, Д.М. Титаренка [19; 20; 21; 22; 23; 24]. Однак обрана тема не стала предметом спеціального дослідження і потребує подальшого розгляду.

Культуру нашого народу нацистська окупаційна влада намагалася поставити на обслуговування своїх потреб та потреб вермахту. З початком окупації українських територій нацисти продекларували початок національно-культурного відродження в Україні. За свідченням нацистської пропаганди, першими кроками «відродження нормального життя» на окупованій території завжди ставало відкриття кінотеатрів та міських театрів. Цими справами займалися місцеві відділи культури. Ними бралися на особливий облік усі культпрацівники [23, С.22]. З приходом окупантів на територію Сталінської області почали функціюнувати різноманітні театри, що діяли в багатьох містах і навіть селах області. В Юзівці (Сталіно) діяли два головних театра: музично-драматичний й театр естради та мініатюр. Ці театри були класичними прикладами театрів, що функціюнували в інших населених пунктах області.

Російський музично-драматичний театр. Відкриття театру відбулося за півроку до вторгнення німців - 12 квітня 1941 р. оперою «Іван Сусанін»
М. Глінки. Художнім керівником та директором театру став оперний режисер Йосип Михайлович Лапицький. 26 жовтня 1941 р. Сталіно було окуповано німецькими військами. Евакуація театру проходила неорганізовано, в ніч з 20 на 21 жовтня керівництво театру та група провідних акторів евакуювалися до Киргізської РСР, інші робітники вимушені були залишитися в місті. Німецька комендатура зацікавилася театром, для обслуговування військ вермахту. В кінці жовтня театр перейменовують на Український музично-драматичний і подають об'яву про набір робітників. Знов створена трупа театру нараховувала 15 солістів опери, 55 хорістів, 42 оркестранта та 50 артистів балету. З 25 грудня 1941 р. починається робота театру на окупованій території [22, С.20; 24, С.192-194]. 4 березня 1942 р. до обов'язків директору приступає соліст опери М. С. Константинов. 10 червня 1942 р. художнім керівником і директором театру стає Тоні Грашбергер, мобілізований до армії режисер Мюнхенського музичного театру, покликанням якого було вносити німецький дух на сцену. Від середини 1942 р. театр перейменовується на Міський театр опери та балету. З липня 1943 р. театр знову перейменовують на Фронтову оперу - FRONT-OPER Stalino. Перейменування відбивали ступінь підлеглості німцям. З 1 січня 1943 р. театри міста належали вже не відділу народного виховання і культури міської управи, а військовому командуванню [19, С.19; 24, С.193]. Повний склад театру на 1943 р. становив 246 осіб, серед них: художньо-керівний склад  11 осіб, монтувальний цех - 22 особи, господарський  36 осіб, оркестр  42 особи, артисти опери, балету, драми - 58 осіб [11, Арк.8-16].
В репертуарі театру переважала українська класика. Найпопулярнішими п'єсами були: «Наталка - Полтавка» І. Котляревського, «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського, «Сватання на Гончарівці» Г. Квітки-Основ'яненка тощо [19, С.317-318]. Це не було ознакою того, що окупанти полюбляли українське мистецтво. Завдяки таким заходам робилися спроби штучно протиставити українську культуру російській. Значне місце в репертуарі посідали і концертні програми. Юзівський музично-драматичний театр з листопада 1941 р. по червень 1942 р. дав 98 вистав, з них 7 прем'єр і 55 концертів [16].

Зміст вистав, сценічних програм мав бути викладений у спеціальній анотації німецькою мовою і узгоджений з відповідними інстанціями. Афіші та програми друкувалися двома мовами  українською та німецькою [4; 21, С.13].
В касах театру заборонялося продавати квитки для громадян, які не були на службі у німецького командування [21, С.239]. Придбати квитки можливо було у касі при міському фінансовому відділенні, для цього необхідно було надати довідку з місця роботи. Це регулювання було обов'язковим. Навіть німецьких військових (офіцерів та солдатів) не пропускали без дозволу начальства. Жандармерія випроваджувала з театру людей, що отримували білети іншими шляхами. Громадяни могли займати лише відведені для них місця у залі. Інколи для підтримання порядку на виставах були присутні поліцаї [18; 7, Арк.79; 1,Арк.42].

Артистам часто доводилося виїжджати на фронт, виступати перед німецькими та італійськими солдатами. Для цих виступів відбирались найкращі кадри театру. Програму підбирали дуже ретельно: веселі вистави, народні танці тощо. Юзівський музично-драматичний театр лише з 25 січня по 5 лютого 1942 р. підготував 17 виїзних концертів для фронтових частин [15].
Не дивлячись на те, що театр працював, регулярно ставив спектаклі, концерти, кожен рік план вистав виконувався на 70-90%, оскільки внутрішнє життя театру проходило в тяжких умовах, створених окупантами.
Дирекція театру намагалася економіти майже на всьому: на електриці, воді. Опалювати приміщення доводилось старими декораціями, оскільки вугілля постачалося не регулярно [1,Арк.20, 126; 2,Арк.151; 14, Арк.100,214]. Існувала гостра нестача реквізиту: стільців, столів, тканин, фарб, костюмів, тощо. Уся документація театру: списки, накази, звіти тощо велась російською і німецькою мовами паралельно.

За працівниками театру ретельно слідкували. Кожнього дня в театрі проводився перегук [20, С.46]. Всі робітники мали номерні знаки, які вішали на табельну дошку з початку робочого дня і забирали наприкінці [12, Арк.70]. Згідно з розпорядженням комендатури, заборонялося на контрольних дверях пропускати осіб, які не працюють у театрі. Артистам видавалися службові посвідчення на українській та німецькій мовах [11, Арк.36]. Всі завцехів і відділів повинні були подавати в канцелярію відомості про з’явлення та запізнення робітників на роботу до 9 години ранку [5, Арк.136; 12, Арк.10]. Артистам заборонялося торкатися всіх без винятку електроприладів та апаратури, приходити в нетверезому стані на роботу, робити виїзні концерти без дозволу дирекції тощо [5, Арк.53, 98]. Секретар вів спеціальний табель, зарплату нараховували тільки після затвердження табеля, з урахуванням усіх порушень [5, Арк.136]. Міра покарання за порушення дисципліни мала різні градації  позбавлення пайка (на 2-3 дні, інколи на 10 днів), грошовий штраф, зняття з посади, направлення на біржу праці до Німеччини [2,Арк.27, 273; 6, Арк.79; 12, Арк.5; 19, С.173]. Усі працівники театру одержували продпайки, у той же час актори голодували, бо кількість продуктів була мізерною: на день 210 г хліба, 5 г жирів, 50 г м'яса [22, С.21]. Видавалися картки на буфет, однак його стан був незадовільним. Продовольчий відділ Юзівської міської управи виділяв недостатню кількість продуктів, які до того ж часто були несвіжими [7, Арк.26; 2,Арк.186].

Десятки заяв у різні пори року йшли до директору театру від працівників з проханням відпустити з роботи для від'їзду у села за придбанням харчів [5, Арк.23-28, 37-38, 66-72,74-76, 79, 87, 89, 93, 151; 8, Арк.32-33, 57, 107].
Оскільки продуктів не вистачало, хормейстер театру Е. М. Панаєва брала до хору артистів, які зовсім не вміли співати. Незважаючи на те, що репетиції проходили під наглядом німців, вона вміло приховувала це. Таким чином люди мали можливість отримати пайок артиста хору, який складався з: 100 г хлібу, 100 г сухої трави замість чаю, 100 г крупи та 200 г тушонки [20, С.47].
Біографії театральних працівників цікавили керівні органи та установи. За наказом, до персонального відділу Юзівської міської управи постійно надсилали особисті справи та автобіографії працівників театру [19, С.173]. У звітах обов’язково відзначалося прізвище ім’я та по-батькові, дата народження, місце народження, родинний стан, освіта, основна професія, посада, домашня адреса, з якого часу людина працює в театрі, національність.Серед національностей в списках переважали українці, росіяни, зустрічались поляки, білоруси, естонці, навіть німці [11, Арк.1,3-3зв.,4-4зв.,5-5, зв.,6-6зв.,8-16зв; 10, Арк.93-97зв.,99-104зв]. Робітники театру здавали так звані особисті листки та автобіографії. В особових листках необхідно було відповісти на питання, на зразок анкети. Окрім загальних питань: прізвище, дата народження тощо, пропонувалося відповісти на такі спеціальні питання: походження, до якої партії належала людина, чи була піддана репресіям з боку радянської влади тощо. Зазвичай писали просте походження, тобто робітник, селянин, в партіях участі не приймав. Однак були випадки, коли робітники театру вказували своє дворянське походження, приналежність до комуністичної партії [10, Арк.81-91зв]. Слід зазначити, що ці листки в звітах були з позначками. Цілком можливо, що так як вони, за наказом, відходили до Юзівської міської управи, відповідні органи вчасно реагували. Помісячно велися списки на отримання пайка, в яких обов’язково вказувалися, окрім особових даних, сімейне положення, кількість дітей, дати народження членів сім'ї тощо [9, Арк.1-5].

За цих умов, не дивно, що досить часто в звітах театру за 1942-1943 рр. можна зустріти заяви на ім'я директора з проханням звільнити від роботи у зв’язку з від’їздом до «Великої Німеччини» [5, Арк.18, 55; 6, Арк.25]. У Німеччину частіше запрошували артистів, що найбільш сподобались під час фронтових концертів, вистав. До того ж артистам в самому театрі пропонували співати німецькою мовою. Були організовані курси німецької мови для всіх бажаючих [19, С.177]. Пропонувалися також курси підвищення кваліфікації, але вони були надто дорогими. Заробітна плата в театрі становила від 150-200 руб. (для починаючих артистів, касирів, двірників, пожежників тощо) до 800-1200 руб. (для солистів, балетмейстерів, адміністраторів, бухгалтерів тощо) [12, Арк.7]. Ціна навчання на курсах підвищення кваліфікації за місяць становила  6 520 руб. [3, Арк.7, 131]. Отже, дозволити собі підвищувати свій фаховий рівень могли лише обрані.
Вийшло так, що під дахом Юзівського музичного театру зібрались актори усіх жанрів, які залишились в окупації: драматичні, оперні, естрадні, циркові, ляльковики, у зв'язку з чим існували відповідні секції або групи. З часом одна з них  секція естради та мініатюр відокремилась і був створений театр під назвою «Вар'єте», згодом він став називатися «Пістрява сцена» і театром музичної комедії. Директором назначався Є. Н. Крюков. Перша прем'єра театру естради та мініатюр відбулась 20 січня 1942 р. Творчий склад театру був дуже різноманітним: еквілібристи, акробати, клоуни, гімнасти, а разом з ними балерини, музиканти [22, С.20]. Незважаючи на те, що театр мініатюр став самостійним, був на самооплатності, він підтримував зв’язки з музичним театром. Дирекція театру мініатюр надавала свій план роботи на узгодження до музичного театру, артисти музичного театру переводились за наказом адміністрації, або за власним бажанням до театру «Вар'єте» [2,Арк.150,217; 8, Арк.56-57]. Репертуар театру естради та мініатюр був більш естрадним, концертним, співались німецькі пісні, ставилися розважальні п’єси, водевілі, оперети тощо, більшість з яких були німецькі. Театр мініатюр з його інтернаціональним концертним, естрадним репертуаром, що не вимагає від аудиторії знання мови, найбільш активно й організовано відвідувався німецькими військовими. Тому, якщо хтось з акторів не сподобався, або не задовольняв виступ, керівництво театру намагалося його замінити, вилучити з подальших програм [17].

Артисти театру естради та мініатюр більше виступали у військових частинах на фронті, ніж у місті. Так, з 19 травня по 9 червня 1942 p. театр дав 30 спектаклів для солдат німецької армії [21, С.239]. Взагалі, обслуговування окупаційних військ вважалося серед учасників таких виконавчих колективів вигідним, мабуть, з огляду на «натуроплату». Під час тижнів культури, що організовувалися для солдатів окупаційних військ, артисти виконували в основному німецький репертуар, український вибірково. Часто виступали у церквах під час служб і панахид.

Після війні «мініатюрників» суворіше обвинувачували у колабораціонізмі, прислужництві. З приходом Червоної армії до Сталінської області частина акторів театральних установ регіону, втекла з німцями. Ті, то залишилися були частково піддані репресіям [23, С.19].

Таким чином, заяви окупантів щодо національно-культурного відродження на українських землях в умовах «нового порядку» були лише вдалим пропагандистським кроком окупаційної влади і не відповідали дійсності. Театральне життя в Сталіно не мало нічого спільного з культурним розвитком українського народу, і навіть навпаки, демонструвало глибокий занепад культури в умовах окупації, що яскраво проявилося у ставленні нацистів до українських театральних діячів. Провідні театри регіону працювали більшою мірою для військових, а не для місцевого населення. Роль театрів в житті пересічних громадян обмежувалася суто ідеологічними чинниками.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ
ДЖЕРЕЛА
1. Державний архів Донецької області (далі ДАДО). - Ф.1580. - Оп.1. -
Спр.2. - Арк.8-16, 20, 42,126.
2. ДАДО. - Ф.1580. - Оп.1. - Спр.3. - Арк.27, 150-151,186, 217, 273.
3. ДАДО. - Ф.1580. - Оп.1. - Спр.5. - Арк.7, 131.
4. ДАДО. - Ф.1580. - Оп.1. - Спр.5а. - Арк.1-27.
5. ДАДО. - Ф.1580. - Оп.1. - Спр.6. - Арк.18, 23-28, 37-38, 53, 55, 66-72,74-76, 79, 87, 89, 93, 98, 151,136.
6. ДАДО. - Ф.1580. - Оп.1. - Спр.8. - Арк.25, 79.
7. ДАДО. - Ф.1580. - Оп.1. - Спр.9. - Арк.26, 29.
8. ДАДО. - Ф.1580. - Оп.1. - Спр.10. - Арк.32-33, 56-57, 107.
9. ДАДО. - Ф.1580. - Оп.1. - Спр.12. - Арк.1-5.
10. ДАДО. - Ф.1580. - Оп.1. - Спр.13. - Арк.81-91зв.,93-97зв.,99-104зв.
11. ДАДО. - Ф.1580. - Оп.1. - Спр.17. - Арк. 1,3-3зв.,4-4зв.,5-5зв., 6-6зв.,
8-16зв,36.
12. ДАДО. - Ф.1580. - Оп.1. - Спр.18. Арк.10, 70.
13. ДАДО. - Ф.6417. - Оп.1. - Спр.5. Арк.7, 131.
14. ДАДО. - Ф.6417. - Оп.1. - Спр.7. Арк.100,214.
15. Донецкий вестник. - 1942. - 5 февраля.
16. Донецкий вестник. - 1942. - 2 июля.
17. Донецкий вестник. - 1942. - 9 июля.
18. Донецкий вестник. - 1942. - 4 декабря.

ЛІТЕРАТУРА
19. Гайдабура В. Театр, захований в архівах. - К., 1998. - 224 с.
20. Горчакова Е. П. Исповедь перед Богом / Е. П. Горчакова.  Донецк: Каштан, 2006. - 190 с.
21. Коваль М. В. Україна крізь віки: У 15 т. Т. 12: Україна в Другій світовій і Великій Вітчизняній війнах (1939-1945). - К.: Альтернативи, 1999. - 334 с.
22. Степкин В. П. Жизнь при немцах: на родине и на чужбине (Донбасс
1941-1943 гг.): историко-краеведческий очерк. - Донецк., 2003. - 52 с.
23. Тарнавський І. С. Німецько-фашистський окупаційний режим в Донбасі (1941-1943 рр.): Автореф. дис. канд. іст. наук: 07.00.01. - Донецьк, 1999.
- 223 с.
24. Титаренко Д.М. Окупаційна преса Донбасу як джерело з історії культури регіону // Вісник Харківської державної академії культури: Зб. наук. Праць. Вип.4. - Х.: ХДАК, 2001. - С. 191-198.