ІМЕННИКИ

Це частина мови, що дає предметам (істотам і неістотам), явищам, ознакам, процесам, діям і їхнім наслідкам імена (назви), звідки, власне, й походить слово іменник. Іменники становлять у нашій мові одну з найбільших лексико-граматичних груп, і їм властиві рід, число та відмінок.

Категорія роду

Родів українська мова має три: чоловічий (він), жіночий (вона) і середній, що його часом називають іще ніяким (воно). Те саме бачимо й у російській мові. Але це не означає, що всі іменники в тій і тій мовах належать до однакових родів. Справді: слово біль у нашій мові – це іменник чоловічого роду, а в російській – жіночого. Негаразд знаючи українську мову, перекладачі (самоперекладачі) вводять його в речення за російським зразком, тому в пресі та ефірі з’явилося останнім часом багато покручів типу чужа біль, тоді як грамотні люди пишуть і говорять чужий біль, гострий біль, пекучий біль.

Щоправда, має українська мова слово біль і жіночого роду, але тут зовсім інші значення: 1) білі нитки для вишивання (Шиє дівка шовком-біллю милому сорочу на неділю – пісня); 2) частина деревини під корою (оббілена деревина – та, що з неї знято кору); 3) білий колір (рос. відповідник бель): Вона стояла біла, як біль, і справді перелякана (Коцюбинський).

Щоб не помилятися у слововжитку, радимо запам’ятати не дуже доладну, але граматично правильно фразу: «Різкий біль в очах відчуває людина, коли довго дивиться на засніжену біль тундри».

Кілька паралелей, що засвідчують розбіжність роду (подаємо іменники з прикметниками, оскільки їх сполучуваність уяскравлює ознаку роду):

Список українських і російських слів, співзвучних і тотожних значенням, але відмінних родом, можна скласти набагато довший. Та годі й того, що є, щоб відрізнити грамотного (само перекладача) від неграмотного.

Нам же у цьому зв’язку кортить дошукатися відповіді лише на одне запитання: якою мовою говорять одесити? Вони на всіх мітингах кричать, що російською. Але про Пересип кажуть – він. Наприклад, в одній з пісень «за Одесу»: «И Пересыпь, разбуженный звонками от трамваем». А ось на Старокінному базарі літня одеситка умовляє: «Купите, дамочка! Смотрите, какой красивый собачка!».

Кілька слів про іменник нежить. Український орфографічний словник відносить його до чоловічого роду, а перекладний тритомний – до жіночого. Кому вірити? Гадаємо першому, бо народне прислів’я каже: Такий нежить, що й хліб не влежить. Та й Леся Українка в своїх листах кілька разів згадувала, що на неї напав нежить. Що ж до нежиті в жіночому роді, то так у нас називають тільки нечисту силу чи якесь чортовиння. Але цього значення перекладний словник не зафіксував, як не зафіксував багатьох інших народних слів та висловів.

Іменник фальш словники дозволяють уживати як у чоловічому роді, так і в жіночому (не бачу фальшу і не бачу фальші), зате тюль і шампунь – тільки в чоловічому. Тому не слід вірити рекламним передачам радіо й телебачення, які радять жінкам мити голови цією шампунню. Треба: цим шампунем. А декорувати вінка теж: цим тюлем.

За кн.: Островський В. І., Островська Г. Ф. А українською кажуть так… - Одеса: Астропринт, 2008.