1. Пономар, у звичайному сірому нанковому халаті; волосся з проділом серед голови, прямо проти носа і з косою.
2.-3. Ангели, з крилами; один з лілією.
4.-5. Пастухи, у звичайних кобеняках з відлогами,
6. Ірод, в парчевому кунтуші, з короною на голові і з скіпетром.
7. Тілохранитель Ірода, у панцирі, з великим мечем і в шоломі.
8. Три східні царі, в парчевих кунтушах, з коронками на головах; всі зв’язані докупи і так рухаються по сцені.
9. Сатана, чорний, з хвостом, з крилами кажана, з великими рогами і вугільцем в роті; по руках пальці з кігтями, нога коняча.
10. Смерть, скелет з косою.
11. Рахіль, у єврейському вбранні, з дитиною на руках.
12. Воїни, з списами, в шоломах та панцирях.

ЧАСТИНА ПЕРША
ЯВА ПЕРША

Х о р (за сценою).
Пінію время і молитви час,
Христе рождеиний, спаси всіх нас!

П о н о м а р (говорить)
Возстаніте од сна і благо сотворіте
Рождшагося Христа повсюду возвістіте;
Сіє вам, людіє, охотно глаголю,
І благословіте: піду да подзвоню.

Підходить до дзвона, що висить на нижньому поверсі, і дзвонить, В цей же час на верхньому поверсі з обох боків висовуються дві запалені свічки і освітлюють місце, де повинна бути колиска з новонародженим спасителем; над цим місцем світло, але ні дитяти, ні матері не видно.

Х о р.
Ангели, знижайтеся,
Ку землі зближайтеся,
Бог-господь, которий з нами
Днесь, од віка він був з нами,
Славой неба престопольні,
Всі язиці претолиці,
Веселітеся, радуйтеся,
Яко з нами бог.
Небом земля сталася,
Як бога дождалася;
Де творець архангелов,
Там треба і ангелов.
Славой неба престопольні ,
Всі язиці претолиці,
Веселітеся, радуйтеся,
Яко з нами бог.
Як люцифер спав з неба,
То там святих людей треба,
Щоб поповнить паденіє
Довжно Христу рожденіє.
Славой неба престопольні
Всі язиці претолиці,
Веселітеся, радуйтеся.
Яко з нами бог.
Бог сьогодні рождаеться,
Небом земля сповняється,
Трепещуть архангели,
Служать йому всі ангели.
Славой неба престопольні
Всі язиці претолиці,
Веселітеся, радуйтеся,
Яко з нами бог.

ЯВА ДРУГА

Два ангели під час співу третьої і четвертої строфи входять на верхній поверх, з свічками, вклоняються Віфліємові, потім глядачам; коли закінчують співати, один з них виходить, а другий, підійшовши до дверей, говорить.

А н г е л.
Возстаньте, пастиріє, і бдіте зіло,
Возстаньте і радуйтесь, яко се приспіло
Рождество спасово, миру пророками предріченно,
Которий вже родився от діви совершенно;
Возстаньте і славіте його повсюди,
Да узнають о нем окрестнії люди.

Ангел виходить.
Розмова двох пастухів за сценою.

П а с т у х п е р ш и й. Грицьку!
П а с т у х д р у г и й. А що, Прицьку?
П а с т у х п е р ш и й. Вставай хутенько, вибери ягня маленьке, да пійдем ген-ген на гору, може, ще й ми поспіємо впору.

Х о р.
Слава буди в вишніх богу,
Дающему радость премногу,
Рожденну, явленну
І во ясліх безсловесних положенну.
Щоб даровав златії кліті,
Нам пожити в них многія літи,
Співайте, іграйте,
Всі людіє рожденного возхваляйте.
Ти, вертепе, возвеселися,
Се бо в тобі Христос родися,
Во струнной псалтирі
Рожденного прославляйте во всем мирі.
Вол і осел його вітають,
Пастиріє його прославляють,
І царі-государі
От Перс і Індії принесоша дари,

ЯВА ТРЕТЯ

Пастухи приносять ягня в подарунок божественному дитяті.

П а с т у х п е р ш и й.
От се ж і ми, паничу, до вашой-таки мосьці,
Але ж Грицько з Прицьком приплелися в гості;
Ось і ягня вам принесли із сільського стада,
Нехай буде да здорова вся наша громада.

П а с т у х д р у г и й.
Да годі лиш, Грицьку, тобі тут блеяти,
Да нум поздравляти,
Може, кому чи не час й до стада чухрати.

П а с т у х п е р ш и й.
Як так, то бувай же, паничу, здоров;
Да й нам дай, щоб і ми такі були здорові,
Да із сих чижмачків обулись в сап’янові.
Благослови ж сей подарок від нас прийняти,
А нам дозволь погуляти.

Скрипка за сценою грає дудочку. Пастухи танцюють і примовляють: «Зуба, зуба на сопілку!»

П а с т у х д р у г и й.
Спасибі ж вам, ми б довше тут гуляли,
Дак хліба із дому не брали.

Виходять.

ЯВА ЧЕТВЕРТА

На нижньому поверсі заходять і виходять воїни. Хор за сценою починає співати. Ірод з своїми тілохранителями тихо йде через сцену до свого трону.

Х о р.
Десь Ірод грядет в страни своя Віфліємськії,
Плінити всі храми,
Даби зискати Христа народженна,
Од трієх царей йому ізвіщенна,
Со воїнством премногим.
І велів же он во своєм повіті
Живущіє в нім всі діти ізбити,
Во двоїх літіх і нижайше,
Во трієх літіх і множайше,
О Іроде преокаянний!

Ірод гордо сідає на троні, тілохранителі виходять,,

ЯВА П’ЯТА

Три східні царі йдуть тихо до Ірода.
Х о р.
Шедше тріє царі
Ко Христу со дари,
Ірод їх пригласи,
Куди ідуть? іспроси.
Ірод встає, зустрічає їх і говорить.

І р о д.
Царіє і друзіє, куда шествіє ваше?
І кому такіє драгіє дари і поклон приношаше?

Ц а р і (з смиренням)
Ко Христу новорожденному ідем поклон отдати,
Даби в милості єго вік свой пребувати.

І р о д.
Да гді же он родился? Єсли в моєм царстві,
То невозбранно ідіте, іщіте;
Прошу же і мене вскорі о сем ізвістіте,
Ібо і аз пойду, єму поклонюся
І яко пред сильним царем смирюся.
Царі переходять в верхній поверх.

Ірод сідає.

ЯВА ШОСТА

Х о р.
Отвіщаша йому,
Ідем же к рожденному;
К рожденному ідіте
І мя возвістіте.
Аз, шед, поклонюся,
Пред Христом смирюся,
Воздам честь обичну
Цареві приличну.
Звізда ідет чудне —
З восток на полуднє.

Тут зірка з’являється у верхньому поверсі і посувається перед царями.

Над вертепом сіяєт,
Царя Христа являєт.

Царі підходять до Віфлієма і вклоняються.
Ц а р і.
Се к тебі, Христе, царю нарожденний,
Да будем силою твоєю огражденні!
Прийми труд наш,
Ми-бо прийдохом тя вітати,
І смиренний поклон тобі оддати.

Царі виходять, їх зустрічає ангел.

ЯВА СЬОМА

А н г е л.
Куди, царіє, мислите іти? Не к Іроду ізнову?
Іним путем ідіте, повірте сему слову.
Ірод вам, як ви в його були, говорив лукаво.
Ви ж не слухайте його да ідіте направо.

Ц а р і.
Благодарим тебе, ангеле, а найпаче богу,
Що ти в путі нашем показал дорогу;
Проведи ж нас, ангеле небесний,
Да не імат в руки нас Ірод сей лестний.

Царі з ангелами виходять.

ЯВА ВОСЬМА

Дія на нижньому поверсі. Ірод сидить на троні.
Х о р.
Ангел к нам віщаєт,
На путь наставляєт,
Іним путем ідіте,
Ко Іроду не йдіте.
Волхви возвратишася,
У Ірода не биша,
Вспять, вспять возвратишася,
Не вотще трудишася.
Пришли в страни своя,
Христа славослов’я,
Чають з ним в небі жити,
Єму ж навік служити.

І р о д (розлютований кричить)
Какой, какой урон нашей царськой славі!
Насміялись мні дураки в моєй же державі!
Я послал їх в Віфлієм, чтоби іспитати,
О необикновенном сем рожденном дитяти;
Но они мні о нем вість не предложили,
Как простого мужика, мене обольстили.

(Ще дужче кричить.)

Розкаленная утробо! Не вім, что чинити.
Аз єсьм цар, на землі хто мя может слити?
Пошлю вірниє раби, штоб його убити.
О храбриї мої вої, предстаніте зді!
Вірно ви мні должни служити везді.

ЯВА ДЕВ’ЯТА

Воїни увіходять у всі двері і разом говорять.

В о ї н и.
Государю наш, почто требуєши нас?
Ми здісь всегда предстояли,
І прикази твої всегда виполняли;
Не может же сему вовіки статься,
Чтоб сміл кто твоєй державі посміяться.

І р о д (крізь сльози)
Однако же волхви мене осміяли,
Да і царський приказ ногами попрали;
Обійдіте ж моя гради, всі мої преділи,
Убивайте всіх младенцев, коїх би обріли.

В о ї н и.
Государю, приказ твой виполнить готові.
Ми на всіх врагов твоїх возложим окови.

Х о р.
Перестань ридати,
Печальная мати!
І на радость преложися,
К царю приближися.
Не іми за шкоду,
Видя, яко воду,
Кров ізливаємих
І убиваємих;
К жизні непремінной,
Ко смерті нетлінной,
За живота страту
Пріємлють заплату.

ЯВА ДЕСЯТА

Воїн веде Рахіль з немовлям і говорить з гнівом.

В о ї н.
Ступай, бабо, ступай! Не вгинайся, ступай!

(До царя.)

Вот, царю, твой приказ ми добре спольняли,
Во всіх городах дітей убивали.
Се один із младенцев в царстві юж зостался;
Я долго за єго матір’ю ганялся.
Се послідня жива пред тобою,
Мать хочет замінить смерть його собою.

І р о д.
Я царському слову не могу ізмінить,
І велю тотчас не мать, а отроча убить.
Воїн піднімає дитя на спис.

Р а х і л ь.
Ах, незносная печаль дух мой снідаєт,
Что сей лютий воїн чадо убиваєт:
Вирвавши із нідр моїх, хощет погубити
О нещастіє моє, что буду чинити?
Щасливі ті жени, кої не рождають,
Скорбі і печалі вовсе не знають.

Б’є себе в груди. Воїн виходить.
Х о р.
Ірод неситий
Велить убити,
А воїн терзаєт
І убиваєт.
Маленькії чади
Всі пребудуть раді,
Тим-бо з неба платять,
Що живот свій тратять
За Христа і бога;
То їм мзда премнога,
Малим отрочатам,
Закланним овчатам.

Р а х і л ь (до Ірода).
Умилосердись, царю, і возврати мні чадої
Нащо його убил?
Оно єще єсть младо!

І р о д.
Полно, баба, полно шуміть!
Об убитом нічого жаліть.

Х о р.
Не плач, Рахіле,
Що чадо не ціле;
Не ув’ядають,
Не процвітають
Вольнії крила
Новой святині;
К богу і сину
Імієш причину:
Твоє-бо пернате
Небом суть узяте;
Путь прошедше тісний
Побіднії пісні
Поють царю слави,
Іже їх ізбави
Од сітей ловящих
В пагубу губящих.

Р а х і л ь(до Ірода)
О Іроде пребеззаконний, мучителю стопекельний,
Якую ти в дітях вину обрітаєш,
Що смертію от сосцев наших отриваєш?

ЯВА ОДИНАДЦЯТА

Воїн вбігає, виганяє Рахіль і виходить за нею.
В о ї н.
Ступай, баба, ступай! Здесь балов не точні

І р о д (тихо, сам з собою)

Уви, кая сих времен зділалась преміна,
Думавшу мні вічно жить, близиться кончина,
Однак же я з смертію сражаться буду.

(Голосно.)

Вої вірнії мої! Станьте у порога,
І да смерть не убіжить, ловіть якомога!

ЯВА ДВАНАДЦЯТА

Воїни увіходять юрбою у всі двері і стають біля порогів.

Х о р.
Тут смерть виходить, речет к нему вину,
Почто дерзнув пролить кров неповинну?
За ню же, реку, стяжу твою душу,
І пригласити други свої мушу,
О, Іроде преокаянний!

ЯВА ТРИНАДЦЯТА

Смерть входить; перелякані воїни тікають.
С м е р т ь.
Що ти, Іроде неситий!
Почто се болтаєш
І мене убити
Воям повеліваєш?
Із пропасті ада
Будеш ти знати,
Неповинні чада
Як убивати.
Вийди, брате, друже,
Мені пособити
Кровопийцю Ірода
Од землі стребити!

ЯВА ЧОТИРНАДЦЯТА

Перш під долівкою, а далі за сценою все дужче та дужче чутно грубни голос: «Гуп, гуп, гуп, гуп, гуп!». Потім входить чорт, вигукуючи: «Гуп, гуп!».

Чорт (до Смерті)
Почто ся, моя другиня, зовеш на пораду?
Тотчас умертвлю й препоручу аду.
(До Ірода.)

А покуда ти, неситий Іроде, будеш спориться з моєю сестрою?
Разві ти не хочеш брататься зо мною?
(До Смерті.)

Підними, сестро, косу, вдар його во главу!
Щоб знали повсюду нашую державу.

(Виходить.)

ЯВА П’ЯТНАДЦЯТА

Ірод підводиться; з переляку він осмілився і дяківським голосом кричить на Смерть,

І р о д.
Што мя словеси стращаєши?

С м е р т ь (тим же голосом)
Разві ти мене і до днесь не знаєши?

І р о д.
Аз єсьм багат і славен,
І ність ніхто мні равен.

С м е р т ь.
Слава і багатство прейдуть!
Сей коси довольно взмаху
І мертв уже чоловік од страху.

І р о д.
Коси ти, бабо, траву своєй косою,
Не тобі, машкаро, спориться зо мною!
Я могуществом і силою
Заставлю тебе покориться.

С м е р т ь.
Безумне! Всього світу я сильній нахожуся;
Ізначала віку нікому не клонюся;
Аз єсьм монархиня, всього світу пані,
Я цариця суща на всякії страни,
Князіє і царіє під властю моєю,
Усіх вас я посічу косою своєю.

Б’є косою Ірода; той паде і довго конає. Смерть виходить.

ЯВА ШІСТНАДЦЯТА

Х о р.
(співає за сценою в той час, коли Ірод ще б’ється в конвульсіях)

Дерзай од Смерті посічен косою,
Да ідет во ад і живет з тобою;
Ти будеш там всегда пребувати,
О, Іроде преокаянний!

Перш під долівкою, далі за сценою знову чути: «Гуп, гуп, гуп!»

ЯВА СІМНАДЦЯТА

Чорт входить, бере в обійми Ірода і басом говорить уривчасто і протяжно.

Ч о р т.
Друже мій вірний, друже прелюбезний!
Довго ждав я тебе в глибочайшій бездні.

(Ще голосніше скоромовкою.)

От так беруть, от так несуть
Розкішників світу!
Понеже дать не могуть
Пред богом отвіту.

Х о р.
Не відав же он, що істребиться
І царство його в кінець розориться.
Заслуга його знатна всім і явна,
За то й пекельна бездна ізготованна,
О, Іроде преокаянний!

Завіса опускається.

ЧАСТИНА ДРУГА

Дійові особи у своїх національних костюмах,
Дія відбувається на нижньому поверсі.

ЯВА ПЕРША

Дід і баба.

Д і д.
От тепер і нам припало,
Як Ірода вже не стало;
Потанцюймо ж, молодичко,
Мій рожевий квіт, хоть мало!

Б а б а.
Гляди лишень, сучий діду,
Щоб не ввели танці в лихо;
Забрались би у тісний кут,
Да хліб собі їли б тихо.

Д і д.
Да що ти мені бовтаєш,
Чого і сама не знаєш?
Ти говориш річ сю лишню,
А я б тобі сказав піти
Під черешеньку, під вишню.

Х о р (співає.)
Дід з бабою танцюють.

Давній дуже був Ярема хатній господар дід жив
Він з Явдохою своєю двадцять синів приживив.
Грицька, Стецька, Опанаса, Петра, Карпа та ще й Власа,
Хому, Клима, Харитона, Левка Савку, Дармидона,
Івана, Давида, Романа, Демида,
Юхима, Трохима, Семена ще й Максима.

Поруч з ним жив дід Сергій, кривий, сліпий та ще й глухий.
Він із Веклою своєю двадцять донечок прижив.
Хіврю, Христю, Катерину, Гапку, Гальку та Горпину,
Пріську, Вустю та Марину, Мотрю, Веклу та Орину,
Уляну, Явдоху, Одарку, Солоху,
Олену, Мар’яну, Степаниду ще й Тетяну.

Батьки й дітки дружно жили, разом їли, разом пили,
Жили собі та й раділи, одружить діток рішили.
Хівря пішла за Грицька, Христя собі за Стецька,
Опанас узяв Марину, а син Петро Катерину.
Явдоху за Давида, Солоху за Демида,
Уляну за Романа, Степаниду за Івана.
Карпо узяв собі Гальку, віддали за Власа Гапку.
Харитон узяв Горпину, Дармидон собі Орину.
Пріська пішла за Левка, Мотря й собі за Савка.
Хома з Вустею кохався, Клим із Веклою побрався.
Одарку за Юхима, Мар’яну за Трохима,
Олену за Семена, а Тетяну за Максима.

Тижнів три весілля грали, Метелицю танцювали.
Гупали гопака, вибирали тропака.
На столі – поросята, сметана, качата,
Слив’янка, ковбаси, повен стіл всього.

Всі нарешті перепились, молоді всі – перебились.
Старі батьки посварились, між собою теж побились.
Частували стусанами, аж летіли вверх ногами,
Векла тиче свасі дулі, а в сватів по дві-три гулі.
Ярему побили, Сергія помили,
Комусь – «під микитки» – оженились дітки.

Клим був дуже напідпитку, а з Хоми зробили клітку.
Обірвали коси Веклі, подуріли, мов у пеклі.
А я бачу таку справу, та мерщій додому драла.
А додому як прибіг – лежав тиждень мов без ніг.
На весіллі гуляв, всіх чортів споминав.
Ледве добрався – перетанцювався.
Д і д.
Да годі ж, годі ж, годі ж бо вже!

Вклоняються глядачам і злякано відходять.

ЯВА ДРУГА

Входить коза.
К л и м. Ци-ци!
К о з а.Ме-е-е!
К л и м. Ци-ци!
К о з а.Ме-е-е!
К л и м. Ци-ци!
К о з а. Ме-е-е!

(Ховається під Іродів трон.)

К л и м.
Ото ж доцикався і козу загубив!

(До глядачів.)

Панове громадо! Чи не бачили кози?
Що то було в її солодке молоко!
По дві дійниці молока давала,
Тепер вона, бідна, як у воду упала.
Одна біда не минулась —
Друга навернулась.
Вчора довелось заснуть
Під Лисою горою:
Макогоненко Грицько
Вийняв у мене з кишені
Люльку, крицю, кремінець
І на пугу ремінний кінець.
Заколупив серце вкрай,
Що ні в пекло, ні до жінки, ані в рай.
А тут козу ще згубив,
Лучче б був її убив.
Піду лишень пошукаю.

(Знаходить.)

А, моя козонько, моя голубонько,
Бач, як вона скаче, мов танцювать хоче!

Скрипка грає. Танцює. Потім поліно кидає під трон, коза падає і здихає.

А що се? Скрутилась? Скрутилась?

(Плаче.)

Бідна ж моя головонько! Козу вбив!

(Подумавши трохи.)

Понесу ж да оддам собаці шкуру,
А жінці пошию із м’яса кожух.

(Виходить.)

ЯВА ТРЕТЯ

Да не буде лучше,
Да не буде краще,
Як у нас да на Україні!
Немає... нема...

Входить запорожець в червоних шароварах, у повній одежі, з люлькою і з булавою, за плечима бандура.

З а п о р о ж е ц ь (до глядачів).

Гай-гай, панове, що то як я молод був!
То-то в мене була сила:
...б’ючи, й рука не мліла.
А тепер від... і блоха сильніш здається, —
Плечі й руки болять, уже сила рветься!
Ой ви літа, літа, поганая справа,
В морду хоть зацупиш, вже не та розправа.
Ой бандура моя золотая,
Коли б до тебе шинкарка молодая!
Танцював би з єю до смаку, до сміха,
Одцурався б з єю навіки од лиха,
Бо, бач, як заграю, не один поскаче,
Да к тому весіллю, може, хто й заплаче!..
Я козак, горілку п’ю, люльку я вживаю,
Є шинкарки в мене, а жінки не маю.
А вас, панове, святками поздоровляю.

ЯВА ЧЕТВЕРТА

Запорожець і Хвеська.
З а п о р о ж е ц ь.
А! Здорова, шинкарко,
Здорова, полтавко,
Як я тебе давно бачив!

Х в е с ь к а.
Як бачились у Чигрині,
Да й досі ні.

З а п о р о ж е ц ь.
Так, Хвесю, так! Любко, голубко моя!
Як бачились у Чигрині,
Да й досі ні.
Поцілуй же мене по знакомості в крутий мій усок!
От так — цмок!
Поцілуй же ще в чуприну хоч разок!
От так — цмок!
Поцілуй же мене в булаву й в бандуру!
Добре! Тепер потанцюймо!

Скрипка грає. Танцюють. Після закінчення танцю Хвеська виходить.

От так же! І пішла!

ЯВА П’ЯТА

Змія повзе, і, коли запорожець стоїть роздумуючи, вона кусає його за ногу і відповзає.

З а п о р о ж е ц ь.
Ой лишенько, гада, гад!
От чорт йому й рад!
Оце ж і укусила.

(танцює. Скрипка грає. Потім говорить)

Піти лишень до Хвеськи да випить хоч півквартівку, бо дуже щось сухо на язику.

(Стукає в двері.)

Хвесько! Хвесько! А, Хвесько! Серце, відчини! Відчини!
Будь ласка! Хіба ти не чуєш? Бодай ти зозулі не чула!
Кажу тобі, відчини, бо й двері виставлю і вікна поб’ю!

(Відступає кілька кроків назад, розганяється,
лобом висаджує двері і скривається за сцену.)

ЯВА ШОСТА

Монолог запорожця.
З а п о р о ж е ц ь.

Скрипка грає. Танцює.

Оце ж як я дуже вморився,
Мов коло плуга день возився!
Треба лягти да заснути,
А ранком можна і до Хвеськи,
Де хлиснути мокрухи.

(Лягає на правий бік.)

Так лягти не гарно.

(Лягає на лівий бік.)

А так іще гірше.

(Лягає на спину.)

А так, то запевне який дідько задушить,
Бо я слабоватий.
Гай-гай, панове! Що то як я молод був!

(Лягає на живіт.)

Ляжу бак так, як мій батько колись спав!
А я його добре знав.
Тепер нехай на шию хто сяде,
Устану рачки да й повезу, як віл.

ЯВА СЬОМА

Повзе змія. Наміряється знову вкусити Запорожця. Той б’є її булавою. Вогонь, дим. Змія перетворюється на Чорта.

З а п о р о ж е ц ь.
Ух! Чорт у баклаг вліз!
Що се я піймав? Чи се птичка,
Чи перепеличка,
Чи се тая синичка.
Що вона й не дише,
Тільки хвостиком колише?
Глянь, глянь, яке воно чуднеє,
Да далебі страшнеє:
Очі з п’ятака,
А язик вивалив, мов та собака!
Де ти груди собі поздирав?
Може, глід да груші крав?
Повернися, подивлюсь, яке ти іззаду?

Чорт повертається, запорожець його оглядав.

Еге! Воно, бачу, й крильця має,
Се ж то те, що ніччю літає
Да кури хватає.

(Стоїть замислившись.)

Се да те, кажу я,
А воно той коник,
Що по полю скаче
Да хрущів ловить.
Коли скаче, то уже ж
Танцювать уміє.
А може, не сміє?
Ось ну лишень не соромляйся!
Погупцюймо трохи,
Повтікають блохи.

Скрипка грає. Запорожець танцює, а чорт стоїть.

А що ж се ти стоїш, як кожух замерзлий?

Б’є його булавою. Скрипка грає. Танцюють обидва. Чорт в такт примовляє.

Ч о р т.
Гуп-гуп, гуп-гуп-гуп!

Запорожець, ударивши його булавою, говорить.

З а п о р о ж е ц ь.
От тобі товченики! От тобі товченики!
Ану лишень геть ти...

Чорт, перелякавшись, провалюється.

А що? Утік? Не так було ще з їм робити;
Коли він... то треба було вбити.

(До глядачів.)

По сій мові
Будьте здорові.
Мені приходиться, панове,
З пісні слова не викидать.
А що було, барзо прошу,
Об тому лихом не поминать.
Піду тепер собі в курінь
Віку доживать.

(Виходить.)

ФІНАЛ

Переспів різдвяних гуртів. Загальна колядка. Віншування.
Х о р.
(за сценою)
Многая літа! Многая літа! і т. д,

Завіса опускається.

ВЕРТЕП
Вперше надруковано у вид.: Обычаи, поверья, кухня и напитки малороссиян. Извлечено из нынешнего народного быта и составлено Николаем Маркевичем. К., 1860, с. 27 — 64.
Вертепна драма — різновид лялькового театру — виникла на Україні ще у XVII ст., але кінцево сформувалася у XVIII ст. Перший відомий її текст відносять до 70-х років XVIII ст. За змістом вертеп продовжує шкільну різдвяну драму і інтермедії.
Стабільного тексту вертепної драми нема — він записаний у кількох варіантах з уст виконавців по всій Україні: Сокиренський вертеп, Славутинський, Батуринський, Хорольський, Куп’янський, західноукраїнські і закарпатські тексти. Частину з них надруковано у вид.: Марковський Євген. Український вертеп. Розвідки й тексти. Вип. 1. К., 1929, т. І, 201 с. (Матеріали до української народної драми).
Запис вертепної драми М. Маркевича — один із найстаріших. Здійснений він у 40-х роках XIX ст., але її текст разом із сокиренськими варіантами був усталений ще в другій половині XVIII ст.