Головна » Файли » Драматургія

ЗАДЕРКУВАТИЙ ПІВЕНЬ
06.07.2010, 21:21

Богдан Мельничук

ЗАДЕРКУВАТИЙ ПІВЕНЬ

П’єса-казка для театру ляльок

Дійові особи:
Господар
Господиня
Півень Горлан

Кури:
Попеляста
Зозуляста
Чубатурка
Чорненька
Біленька

Кіт Мурчик
Пес Бровко
Корова Лиска
Індик Дутик
Індичка Копичка
Качки.

Картина перша

Сонячний літній ранок на сільському подвір’ї. Тут поки що порожньо. Чути щебіт птахів. На умивальнику сидить кіт Мурчик, слинячи лапки, вмивається. Потягається, муркочучи від задоволення.

Кіт Мурчик. Щось наш Господар нині забарився, пора йому вже вставати… Але, зрештою, сьогодні неділя, можна й довше поспати. Він так напрацювався вчора, весь день траву косив. О, вже йде, чую кроки…

Відчиняються двері хати, на ґанок виходить Господар із рушником на плечі, теж потягується.

Господар. Як я добре спав! Але руки досі болять. Треба вмитися розрухатися. (Йде до умивальника, помічає кота.) О, Мурчик! (До кота.) Ти вже повернувся з нічних походеньок, котику? Вполював щось?
Мурчик. Мур-мур. Чотири.
Господар (умиваючись). Що чотири?
Мурчик. Чотири мишки змушені були переселитися сюди (Показує на свій живіт.) Мур-мур…
Господар. Молодець! Я тебе ще й молочком почастую… Але потім, коли Господиня корову видоїть.
Мурчик. Добре. І дуже добре, що потім. Бо зараз у мені місця нема… (Гладить себе по животі.) А поки що я трішки перепочину. Ні, спочатку заспіваю, а потім перепочину. (Співає.)
Маю довгі вуса
І пухнастий хвіст,
В міру величенький,
Бачите, на зріст.

Приспів:

Мур-мур-мур,
Уникаю всяких бур.
Свою виконав роботу, –
Тепер спатоньки охота.

Я мисливець вмілий,
Знаю, що і де,
Мене сіра мишка
Жодна не мине.

Приспів.

Біля дірки сяду,
Кігтиками – цап!
Вирватись не зможе
Миша вже із лап.

Приспів.

Кіт лягає знову на умивальнику.

Господар. Перепочивай, Мурчику. Кожному після роботи треба відпочити. І людям, і тваринам.
Із будки вилазить пес Бровко.

Пес Бровко. Гав-гав! Гав-гав! Доброго ранку!
Господар. І тобі доброго ранку, Бровку!
Бровко. Вибачте, Господарю, що я задрімав. Усю ніч вартував, очей не змикав, а тільки вранці приліг. Можна, я побігаю, кості розімну?
Господар. Звичайно ж, побігай.
Бровко. То зніміть із мене нашийник…
Господар (знімає нашийник). Тільки тут, на подвір’ї бігай. І кота не чіпай.
Бровко. Ви ж знаєте, що ми з ним – друзі…
Господар. Знаю, але нагадати не завадить. Нагадувати завжди корисно.
Бровко. Якщо не забагато.
Господар. Краще забагато, ніж замало. І за хвіртку навіть носа не висовуй! Люди будуть іти до церкви на базар, а ти можеш їх налякати. Зрозумів, Бровку?
Бровко. Гав, гав. Дякую, що зняли зі шиї кайдани… Звичайно, зрозумів, я ж розумний пес.
Господар. І курей та качок не полохай, зараз я їх випущу. Зрозумів?
Бровко. Я ж не маленький… У мене стажу стільки, що вже й на пенсію пора… (Співає.)

Не лише подвір’я оце бережу, –
Щоб все справедливо, я стежити мушу,
Чужого не пущу за нашу межу
В садочку впильную і яблука, й груші.

Приспів:

Всім пильності нам треба –
Підступні вороги.
Не гавкай без потреби,
Але й не спи, не спи.

Я лапами міцно стою на землі,
Господарю служу, як маю служити,
Стараюсь невтомно і вдень, і вночі, –
За це нагодований завжди досита.

Приспів.

Та краще, повірте, таки без борні
На світі оцьому у злагоді жити.
Слова, хоч собачі, правдиві мої,
Вам також із правдою раджу дружити.

Приспів.

Господар. Вважай, що я, враховуючи, скільки ти мені служиш, уже призначив тобі пенсію: дві додаткові кісточки…
Бровко. На день?
Господар. Розігнався… На тиждень. Значить так. Слухай і запам’ятовуй. Корову Господиня зараз видоїть, а я потім виведу Лиску з хліва, дам їй їсти на подвір’ї, бо в стайні жарко буде. Сонце вже починає припікати. Ми з дружиною на базар сходимо, дещо прикупимо. А ти, Бровку, Лиску не лякай, хай спокійно їсть. І нам молоко буде, і тобі.
Мурчик (встає). І мені…
Господар. Звичайно, і тобі. Я ж пообіцяв. А дорослі мають виконувати те, що пообіцяли. Інакше їх не варто поважати.
Мурчик. Ви, Господарю, не такий, як ті погані дорослі. Я вже знову спокійний. Можу дивитися другу серію сну. (Лягає.)
Господар. Ти точно будеш тихо, Бровку?
Бровко. Ображаєте мене, Господарю… Мені тричі повторювати не треба.
Господар. Не гнівайся, то я так, за звичкою.

Господар іде до хліва, відчиняє його. На подвір’я виходять півень Горлан, кури, качки, Господар співає.

Збираються всі
У затишнім дворі:
І дуже великі,
І дуже малі.

І їсти всі хочуть
Сьогодні й завжди,
Щоб бути здоровими,
Швидше рости.

Я всіх нагодую,
Усьому дам лад,
А потім корівку
Ще вижену в сад.

Господар повертається до хати. Чути, як мукає корова.
З хати виходить Господиня, несучи дійницю, співає.

Зараз, Лиско, вже іду,
Хлібчик з сіллю я несу –
Наша вдячність отака,
Що даєш нам молока.

Буде повне відерце, –
Знов подякуєм за це,
Нагодуєм, напасем,
А ще сіно принесем.

Почастуємо кота
І сумлінного Бровка,
Страв наваримо багато, –
В нас буде молочне свято.

Знову мукає корова. Господиня прямує до стайні.

Господиня. Іду, іду, Лиско, зараз тебе видою…
Півень Горлан (вилітає на паркан.). Ку-ку-ріку! Ку-ку-ріку!
Бровко. Не сміши нас, Горлане! Ти вже давно мав кукурікати, поглянь, як сонце піднялося. Проспав, друже, ранок.
Горлан. Не проспав, а… а продумав. Я – думав.
Бровко. Ти – думав? Чим?
Горлан. Як чим? Головою.
Бровко. Та в тебе тільки гребінь, дзьоб і горлянка. А мозку – як кіт наплакав.
Мурчик (прокидається). Хто мене згадує? Коли я плакав?
Бровко. Та то ми з Горланом дещо з’ясовуємо. Про його мозок. А про тебе до слова прийшлося, бо так у народі кажуть: як кіт наплакав. То стосується мозку Горлана.
Мурчик. Мозок? У Горлана? Та в мишей мозку більше, бо іноді навіть мене обдурюють… Мур-мур… (Знову лягає спати.)
Горлан. Не дратуй мене, Бровку, бо я можу дзьобнути. Сильно дзьобнути! Ку-ку-рі-ку! Кури, ви чуєте мене! Попеляста, Зозуляста, Чубатурка, Чорненька, Біленька! Ку-ку-рі-ку! Скажіть мені, кури, хто найсильніший і наймудріший?
Кури. Ко-ко-ко! Звичайно ж, ти. Ти, Горлане, найкрикливіший і найсильніший. Ко-ко-ко!
Горлан. Чув, Бровку!
Мурчик. Ніяк не дадуть поспати…
Горлан. Добре, що ти прокинувся, Мурчику. Підходь ближче.
Мурчик. А чому я тебе маю слухати?
Горлан. Зараз поясню. І ви, качки, підходьте сюди.
Качки. Тась-тась-тась… Тась-тась-тась.
Горлан. Отже, цього ранку я не спав, а думав…
Бровко. Це ми вже чули…
Горлан. Ти чув, а інші – ні. Не перебивай, бо я можу дзьобнути. Сильно дзьобнути! Отже, цього ранку я не спав, а думав…
Бровко. Гав-гав!
Горлан. Не перебивай!
Бровко. Та то я муху відігнав…
Горлан. Отже, цього ранку я не спав, а думав…
Мурчик. Мур-мур. Може, я ще подрімаю, поки ти почнеш нормально говорити?..
Горлан. Досить патякати!
Кури. Ко-ко-ко. Ого-ого. Ого-го-го!
Горлан. Не спав, думав і придумав. Кури! Хто тут найголосніший?
Кури. Ко-ко-ко. Ти, Горлане!
Горлан. Хто найсильніший?
Кури. Ко-ко-ко. Звісно, що ти, Горлане. Ти нас завжди перемагаєш.
Горлан. Чув, Бровку? Чув, Мурчику? Народ так говорить. А народ правду каже… Продовжую. Якщо я найголосніший і найсильніший, то я і наймудріший. Усі второпали?
Бровко. Це ще як сказати…
Горлан. Казати буду я. Ви будете слухати. А якщо я найголосніший, найсильніший – так народ сказав…
Кури. Ко-ко-ко…
Горлан. … і наймудріший, то керувати двором буду я. І тільки я. А кури мені допомагатимуть. Вони будуть моїми міністрами. А всі решта – просто підлеглі, які мають мене слухати.
Кури. Міністрами? Що таке – міні-стри? Міні-стри…
Горлан. Це – такі мої помічники, які змушують інших виконувати мої забаганки. Ти, Попеляста, будеш міністром собаківництва. Второпала?
Попеляста. І що я маю робити?
Горлан. Пильнувати за Бровком. Інколи йому дають кісточку, на якій ще є трішечки м’яса. Я теж м’ясо люблю, а черв’яки і всілякі комашки мені вже набридли. Отже, отримавши кісточку, Бровко має насамперед принести її до мене…
Бровко. Ого!
Горлан. Ага! Має насамперед принести її до мене, щоб я склював м’ясце, а вже потім може гризти цю кісточку. Ти, Зозуляста…
Зозуляста. Я!
Горлан. Ти, Зозуляста, будеш міністром котярства.
Мурчик. Мур-мур. Це ми ще побачимо…
Горлан. Цить! Я говорю! Мурчикові теж нерідко смачненьке перепадає… Першим його маю подзьобати я. Ось послухайте. (Співає.)

Гей, живність дворова,
Доросла і мала,
Забийте в пам’ять клин,
Всі знайте, як один:
Нова у мене роль,
Віднині я – король!

Ку-ку-рі-ку!

Для мене – краще все,
Хто лишень принесе.
Нема нових ідей, –
Так навіть у людей.
Віднині і у нас
Новий настане час.

Ку-ку-рі-ку!

Хто слухати не звик, –
Коротким буде вік
Для того є мій дзьоб. –
Ударю прямо в лоб!
Віднині і щодня
Шануйте короля!

Ку-ку-рі-ку!

Мурчик. Стривай-стривай, Горлане! Від усіх нас є якась користь: я ловлю мишей, Бровко стереже дім, кури носять яйця… А ти? Що доброго робиш ти?
Горлан. Керівник не повинен нести яйця! Для цього є народ. У керівника цілком інші обов’язки.
Бровко. Тобто?
Горлан. Він повинен дбати про…
Бровко. Про себе.
Горлан. Скільки разів казати: не перебивай! Бо я можу дзьобнути. І сильно дзьобнути. Отже, керівник повинен дбати про… про майбутнє народу.

Із хліва до хати йде Господиня з відром. Наливає молока котові та псові.

Господиня. Це тобі, Мурчику. І тобі, Бровку. Смачного вам!
Горлан. Ку-ку-ріку!
Господиня. А чому у вас так шумно було? Аж корова не хотіла спокійно стояти, поки я її доїла… Ви сперечалися?
Горлан. Ні, у нас мирний процес уточнення владних повноважень…
Господиня. Що я чую?! Як ти заговорив, Горлане! Може, в тебе температура? Чи ти простудивсь або колорадського жука з’їв?..
Горлан. Я таке по телевізору через вікно чув…
Господиня. По телевізору? То ти, виявляється, підслуховуєш? А знаєш, що роблять із тими, хто підслуховує? В борщ захотів? Зараз скажу Господареві…
Горлан. Ку-ку-рі-ку! Я більше не буду. То я випадково…
Господиня. А я пожартувала про борщ. (Іде до хати.)
Горлан. Ходять тут усякі. Отже, продовжимо. Ти, Чубатурко, будеш міністром качатництва. Ну, старшою над качками. Вони ходять до ставка, можуть рибку спіймати…
Качки. Тась-тась-тась…
Горлан. То ту рибку треба не ковтати, а принести мені. Керівникові належить їсти рибу, то дуже корисно.
Качки. Тась-тась-тась…
Горлан. Не збивайте мене з думки. Отже, керівникові корисно їсти не тільки м’ясо, а й рибу. А що корисно керівникові – те корисно народові.
Бровко. Невже?
Горлан. Правда, не всі це розуміють. Таких ми будемо перевиховувати. Як казали по телевізору, різними засобами впливу.

Із хати виходить Господар, іде до стайні виводить корову, дає їй їсти.

Господар. На тобі, Лиско, сіна. А потім, коли ми з Господинею прийдемо з базару, я тебе попасу в садку.
Корова Лиска. Му-у-у! Му-у-у!
Господар. Ти так мені дякуєш, Лиско?
Лиска. Му-у-у!
Господар. Я зрозумів тебе. Як добре, коли всі розуміють усіх… Бровку, ти пам’ятаєш, що Лиску не можна лякати?
Бровко. Я ж не маленький… І вдячний Лисці за молоко.
Мурчик. І я вдячний. Мур-мур…
Господар. От і добре. А чого це півень на паркан вилетів? Ану киш, Горлане. В борщ захотів?
Горлан. І ви мене борщем лякаєте… То я випадково на паркані опинився… Більше не буду.
Господар. І не роби більше так. То тільки недалекі розумом люди вважають, що чим вище видряпався, тим мудріший. Тож опускайся на землю. А ми пішли на базар. Ходімо, Господине!

Півень злітає з паркана. Господиня у квітчастій хустці виходить із хати. Обоє з Господарем ідуть із подвір’я.

Горлан (знову вилетівши на паркан). Добре, що пішли. А то для народу незрозуміло, хто тут керівник… Отже, ми продовжуємо. (До курки.) Ти, Чорненька, будеш міністром корівництва.
Лиска. Му-у-у!
Горлан. Не перебивай! Ти, Лиско, маєш їсти сіно, давати молоко і мовчати. Всі підлеглі повинні щось давати і мовчати. А ти, Чорненька, маєш пильнувати: перед тим, як Лиска з’їсть сіно, його повинен розгребти я. А раптом у ньому є щось смачненьке. Керівникові належить бути ситим. Голодний керівник не може як слід думати.
Бровко. Гав-гав… Треба мати чим думати…
Горлан. Цить! Теж мені – псяча опозиція обізвалася.
Бровко. Ого!
Горлан. Ага! Ще слово – і дзьобну. Боляче дзьобну!
Лиска. Му-у-у!
Горлан (перелітає на Лиску). Мовчати! Я ж тобі казав: не маєш права голосу! Твоя справа – мовчати, жувати і молоко давати.
Лиска (перелякано бігає з півнем на хребті). Му-у-у! Му-у-у!
Бровко. Не лякай Лиску, Горлане! Господар наказував, щоби на подвір’ї було спокійно.
Горлан. Я тут господар! І буде так, як я захочу.
Мурчик. Ну ти й задерикуватий півень!..
Горлан. Не твоя котяча справа! Мене народ підтримує. (Перелітає знову на паркан.) Правда, кури?
Кури. Ко-ко-ко…
Горлан. Правда, качки?
Качки. Тась-тась-тась…
Горлан. Чув, Мурчику? Чула, псяча опозиція? Отже, продовжимо. Ти, Біленька, теж будеш міністром…
Біленька. Ко-ко-ко… Міністром чого?
Горлан. Я ще не вирішив.
Біленька. Куд-ку-дак! Куд-ку-дак!
Горлан. Ку-ку-рі-ку! Спокійно! Ти будеш міністром без портфеля. Тобто, без конкретних обов’язків. Старша, куди пошлють. Точніше, куди я пошлю.
Біленька. Ко-ко-ко. Перепрошую, але я маю обов’язок…
Горлан. Який обов’язок?
Біленька. Ніби ти не знаєш. Нести яйця – такий мій обов’язок.
Горлан. Твій найперший обов’язок – слухати керівника. Второпала? А вже потім другий обов’язок – нести яйця. Второпала? І виконувати треба обидва обовя’зки.
Бровко. От заливає! Що то значить – дзьобати під відчиненим вікном і слухати телевізор… А якби ще побачив, що вони там показують… Навіть я, старий пес, червонію…
Горлан. Мовчати! Око виколю. Буде безока опозиція. По-нашому – підсліпкувата. А кому потрібний пес без ока?!
Мурчик. Ну ти й задерикуватий! Не мур-мур, як я люблю, а мур-р-р!
Горлан. І ти мовчи! Підлеглі повинні, тільки слухати і виконувати. Отже, так. Слухайте мою коротку, але дуже мудру промову. Як кажуть по телевізору: міні про максі. Про харчі, тобто про те, що всякий корм має потрапляти насамперед до мене, ми вже говорили. За цим пильнують мої міністри, тобто кури. То – параграф перший. Параграф другий: усі свої дії кожен повинен погоджувати зі мною. Я постійно маю знати, де мій народ. За межі подвір’я без мого дозволу не виходити. Кара за непослух буде жорстокою. Спочатку я виклюю одне око, а потім – друге.
Мурчик. А якщо я виловлю тут усіх мишей?
Горлан. То – тема окремої розмови. Коротко можу сказати: всіх мишей ще ніхто не виловив. Миші були, є і будуть. Ти второпав?
Мурчик. Я маю на увазі миші на цьому подвір’ї.
Горлан. А я маю на увазі те, що я маю на увазі. Припинити дискусію! Тепер кожен має осмислити те, що я сказав, і подумати, як…
Бровко. Як поліпшити життя народу?
Горлан. Про підлеглих маю думати тільки я, а підлеглим належить думати, як зробити так, щоб керівник був ними задоволений. Даю вам годину на роздуми. (Співає і танцює разом із курми.)

Півень:

Пані кури, мої милі,
Всі скажіть, чи зрозуміли
Те, що я вам проспівав,
Щойно з висоти сказав?

Кури:

Ко-ко-ко,
Ко-ко-ко,
Ти для нас –
У світі вікно!
Знаєш добре, півню, сам:
Що ти скажеш, друже, нам,
Те ми зробим, нащо гам,
На подвір’ї тарарам.
Дуже смирні кури ми
І не хочемо війни.

Півень:

Танцювати, звісно, добре,
Але я іще голодний.
Всі мерщій харчі несіть,
В мене милості просіть.

Кури:

Ко-ко-ко,
Ко-ко-ко,
Ти для нас –
У світі вікно!
Розбігаємся в кущі,
Розшукаємо харчі,
Принесемо їх тобі,
Бо інакше будь біді.

Горлан. Дякую за оплески. Дякую навіть тим, хто не аплодує. Отже, ви, як мої підлеглі, маєте годину на роздуми.

Затемнення.

Картина друга

Те саме селянське подвір’я. Сонце піднялося вище, вітер гойдає гілля дерев. Півень вилітає на паркан.
Горлан. Ку-ку-рі-ку! Отже, мій народ, година на роздуми – минула. Зараз кожний підлеглий буде доповідати, що він придумав, аби задобрити мене як керівника. Второпали? З кого почнемо? Бачу, Лиска вже з’їла все сіно. Отже, почнемо з неї.
Лиска. Му-у-у! Му-у-у!

На подвір’я заходять Господиня і Господар. Вони несуть по великій сумці.

Господар. Зачекалася нас, Лиско? І сіно все з’їла? От молодчина! Зараз я виведу тебе пастися. В садочку така гарна травичка…
Господиня. Зараз, Лисуню, зараз Господар тебе напасе, а ти дасиш більше молока.
Лиска. Му! Му! Му!
Господар. Я зрозумів, що ти радієш. (До півня.) А чого знову на паркані, шибенику? Ану вниз! А ми покажемо, що купили.

Півень злітає з паркана. Господар і Господиня випускають із сумок індика та індичку.

Господиня. Знайомтеся. Це – індичка Копичка.
Господар. А це – індик Дутик.

Копичка і Дутик обтріпуються, роблять кілька кроків. Усі мешканці двору обступають із відповідними звуками індиків.

Господиня. Ходи, чоловіче, до хати, перекусимо, бо тобі ще корову треба пасти, а мені – обід варити.
Господар. Ходімо. А ви, дворове королівство, облаштовуєтеся, звикайте одне до одного, притирайтеся. Тепер усі ви будете жити на одній території. Значить, вам треба дружити. Недарма кажуть, що добрий сусід – краще, ніж родич.

Господар і Господиня йдуть до ати, Півень знову вилітає на паркан.

Горлан. Ку-ку-рі-ку! Весь наш народ уже знає те, що я сказав, і зараз закінчує думати над тим, як зробити мені приємне. Повідомляю персонально для індички Копички та індика Дутика: керівник тут я, і слухати мене треба в усьому. Второпали? А ще треба старатися всіляко задобрити мене.
Індик Дутик. Не чую…
Горлан. Що?
Дутик. Не чую!
Горлан. Ку-ку-рі-ку! Ви чуєте, народ: він – не чує.
Дутик. Не чую. Злети сюди, і повтори мені те, що ти сказав. А ми тут спільно вирішимо, хто керівник і за які заслуги.
Горлан. Вирішимо? Ах ти, Дутик-Недодутик! Тут усе вирішено! (Злітає вниз.)
Мурчик. Наш півень таки дуже задерикуватий. Мур-р-р! Але він – наш, ми до нього звикли, а це – чужак. Ще невідомо, як із ним буде…
Горлан (до Дутика). Та я!.. Та я тобі!.. Та я тебе! Ах ти, опудало надуте! Зараз пір’я з тебе полетить.
Дутик. Підходь ближче, побачимо, з кого полетить. Ми, індики, слів на вітер не кидаємо. Відійди, Копичко, тут якийсь самозванець голову морочить…

Горлан і Дутик б’ються, рахуючи удари.

Горлан. Ось тобі, ось тобі. Раз, два, три, чотири, п’ять…
Дутик. А я тобі – раз!
Горлан. Ой! Шість, сім, вісім, дев’ять, десять…
Дутик. А я тобі – два.
Горлан. Ойой! Одинадцять, дванадцять, тринадцять, чотирнадцять, п’ятнадцять…
Дутик. А я тобі – три!

Півень падає, індик стає на нього лапами.

Горлан. Ойо-йо-йой! Ойо-йо-йой! Ти мені крило вивихнув! Бандит! Народе мій, рятуй! Керівника вбивають!
Бровко. Кого-кого вбивають?
Горлан. Та ж мене, вашого друга Горлана, вбивають… Чужак напав на мене, загарбник. А нам так добре було на подвір’ї всім разом. Я вас завжди вчасно будив… Мирно жили, дружно… Тільки сьогодні мені щось перепало… Мабуть, забагато думок було в моїй маленькій голівці… І не всі вони правильні…
Бровко. Кажеш, не всі вони правильні?
Горлан. Тобто, всі вони, ті нинішні думки неправильні. Я більше так не буду. Ой, не маю чим дихати!.. Ой, гину!.. Індик тяжкий… Я ніколи не думав, що індик такий тяжкий…
Мурчик. Треба мати чим думати…
Горлан. Ойо-йо-йой! Прощайте, мої дорогі друзі! Я вас так любив!
Бровко. Відпусти півня, Дутику! Здається, він порозумнішав.

Індик відпускає півня.

Горлан. Ой, крило болить, не можу літати. Літати не можу!
Бровко. Нічого, походиш пішки, більше побудеш зі своїм народом.
Горлан. Походжу, походжу, добре, що живий залишився. (Стогне.) Ох-ох-ох! Таки дуже тяжкий індик, мені здається, він цілком може бути керівником… Як добре, що я вижив… Але мене все болить… Ох-ох-ох…
Мурчик. Попий молочка, Горлане, у мене в мисочці трішки залишилося.
Лиска. Му! Му! Му!
Мурчик. Чуєш, і Лиска каже: “Так! Так! Так!” Молоко силу дає, швидше одужаєш.
Дутик. А, може, ще й порозумнішаєш, і мене чіпати не будеш. Я ж тебе не чіпав. Сам нарвався…
Горлан. Не буду, ніколи не буду!
Дутик. Бо ми, індики, такі: раз, два, три – і все. Слів на вітер не кидаємо. (Співає.)

Не треба грозити:
“Тобі я покажу!”
Бо може дійти і до бою.
Давайте у дружбі
Будемо ми жити,
Сусідів уміймо любити…
Я правильно кажу?
Погодьтесь зі мною!

А раптом ударить
Якийсь задирака, –
То будьмо самими собою.
Не даймо нікому
Лишитись без кари,
Чужим не піддаймося чарам,
Рушаймо в атаку
Стрімкою ходою!

Можливо, пихатим
Комусь я здаюся,
Насправді ж лиш прагну спокою…
Навіщо ж нам битись? –
Ми вдячні цій хаті,
Землиці прекрасній, багатій.
До неї горнуся
І злого не вкою.

Горлан. Ох-ох-ох…
Кури. Ко-ко-ко. Ко-ко-ко.
Попеляста. На тобі зернятко, півнику!
Зозуляста. Візьми ось травинку, Горлане!
Чорненька. А який черв’ячок смачненький…
Біленька. Я комашку знайшла, віддаю тобі як другові…
Чубатурка. А ось тобі качки в дзьобиках води від криниці принесли. Бачиш, як дбають про тебе. Випий, випий, вода зі своєї криниці цілюща, як ліки…
Качки. Тась-тась-тась. Тась-тась-тась.
Горлан (п’є, їсть). Дякую, всім дуже дякую. Мені як керів… Ох-ох-ох Мені як півникові, котрий разом із вами виріс і мешкає на цьому прекрасному подвір’ї, дуже приємно, що про мене так дбають мої найкращі друзі. О, крило вже менше болить. Але літати, мабуть, не скоро зможу…
Бровко. А тобі й не треба літати. Ходи разом із нами по землі, ні з ким не задирайся, ні до кого не заривайся – і все буде гаразд. Второпав, чи як то ти кричав до нас із висоти?
Горлан. Второпав, звичайно второпав.
Мурчик. Мур-мур. Я дуже люблю, коли всі все розуміють. Але так, мабуть, не буває. От Лиска мене розуміє, а миші чомусь не розуміють… І чому вони не розуміють? А? Друзі, чому миші не розуміють котів? А Лиска мене таке розуміє…
Лиска. Му! Му! Му!
Мурчик. Я ж кажу! “Так! Так! Так!”
Бровко (приносить жмутик трави). А ось травичка цілюща, візьми, Горлане, я на всякий випадок приберіг її в буді. Мені це зілля не раз допомагало. Але ліпше без ліків обходитися, жити всім дружно, без сварок, конфліктів та бійок. Правда, Дутику?
Дутик. А ми, індики, дуже дружні. Самі першими нікого не зачіпаємо, але й, коли треба, захищатися вміємо. А коли треба – то й допоможемо. Моя Копичка це знає. Вона он яєчко для тебе, Горлане, знесла. З’їж його – і будеш майже таким сильним, як ми. Але – майже, тож не надумай знову, задиратися.
Горлан. Не надумаю, слово честі, не надумаю.
Бровко. От і добре.
Горлан. Дякую вам, дуже дякую за яєчко. Ми раді бачити вас, шановні пані індичко і пане індику, на красивому нашому подвір’ї. І я дуже радий, що взагалі можу бачити. Що в мене обидва ока цілі. Бо якому Господареві потрібний пес без одного ока. А я міг його позбутися… Та добре, що так обійшлося…
Мурчик. Мені так добре, коли все добре, мур-мур…
Бровко. Гав-гав…
Кури. Ко-ко-ко…
Качки. Тась-тась-тась…
Лиска. Му! Му! Му!
Горлан. Ку-ку-рі-ку!
Усі співають фінальну пісню

Вірте чи не вірте,
Діточки малі:
Отака історія
Трапилась в дворі.

Ви не бійтесь, друзі,
Жодних задирак,
Бо сильніша мудрість
І від лобуряк.

Хай вистава наша
Допоможе вам
Зрозуміти краще,
Що боїться хам.

Коли дати відсіч,
То відступить він.
Тож за честь сміливо
Ви ідіть у бій!

Переможе правда –
То закон життя,
Хай не буде кривді
Більше вороття!

Затемнення.

Категорія: Драматургія | Додав: corg | Теги: ЗАДЕРКУВАТИЙ ПІВЕНЬ, драматургія, п'єса-казка, Богдан Мельничук
Переглядів: 1250 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 1.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]