Режисер Сергій Єфремов: Лялькарями трішки народжуються  Дитинство – чудова пора життя. Можна всерйоз розмірковувати над питаннями світобудови, широко розплющивши очі і задаючи безліч питань оточуючим. Можна цілодобово радіти кожній квіточці і грати в улюблені ігри. Зрештою, можна сміятися над щоденною суєтою дорослих і вірити у казки. Дивно, але існують люди, які завдяки своїй професії відкрили таємницю вічного дитинства і навчилися не дорослішати. Тиждень тому, 21 березня, вони відзначали своє професійне свято – Міжнародний день лялькаря.
Про те, як живуть сьогодні українські театри ляльок, хто для них пише гарні сценарії і що подобається дивитися сучасним дітям, ForUm'y розповів народний артист України, головний режисер Київського муніципального театру ляльок Сергій Єфремов.
- Як Ви вирішили стати лялькарем? З чого все почалося?
- З художньої самодіяльності. Коли я жив у Чернівцях, був активним відвідувачем дитячого кінотеатру, при якому організували театр ляльок. Жінка, яка цим займалася, примітила мене, як самого активного, і запропонувала взяти участь у роботі. Вона повела мене нагору, під скляний дах кінотеатру, і показала лялечок-петрушок, яких одягають на пальці. Я на них подивився – і просто закохався, так непереборно захотілося цим займатися. І я дав згоду. А потім просто участі стало мало, і у 6-му класі я організував свій театр. Навчався я у чоловічій школі, і те, що хлопчики грають у театрі ляльок, підірвало все місто. Нашим першим спектаклем був «Колобок», а потім «Півень і Лисиця», який показали на міській олімпіаді. Ми зайняли друге місце, і всі нами пишалися. Пам'ятаю, навіть коли мене приймали у комсомол,
...
Читати далі »
Переглядів: 586 |
Додав: corg |
Дата: 29.03.2013
|
|
|
