Головна » 2012 Березень 24 » До дня театру. Театр починається...
18:14 До дня театру. Театр починається... | |
Театр починається...  Почну одразу зі страшного зізнання. Я людина абсолютно нетеатральна. Я не розуміюся на театральних термінах, плутаю куліси з лаштунками, не розбираюся що таке мізансцена, а що таке авансцена і чим генеральна репетиція відрізняється від прогону. Тому все, що написано нижче, прошу сприймати саме з огляду на мою не театральність. Я довгий час сторонився театру. Вочевидь спрацьовували дитячі враження. В дитинстві мене кілька разів водили в театр і, чесно кажучи, враження від тих відвідин в мене були не надто позитивні. І справа не грі акторів, а в декораціях. Всі ці картонні колони, фанерні палаци, паперові квіти, намальовані гори й так далі, викликали якесь відторгнення. З віком я зміг сформулювати те, що в дитинстві відчув інтуїтивно. Нема сенсу імітувати справжність несправжністю. Театр – це гра, умовність, то ж і декорації повинні бути умовними. Вони не повинні імітувати реальність й бути лише бутафорським тлом, вони повинні приймати участь в дії, підкреслюючи або цю саму дію, або, навіть, характери персонажів. І чим лаконічніші ці декорації, тим краще. Це як той єдиний завершальний штрих на малюнку. Єдиний, але в потрібному місті. Ну, ось такий мій дилетантський погляд на театр, най пробачать мене витончені театральні естети. А згодом виявилося, що таки існують такі театри й такі вистави, де не намагаються вразити глядача надмірними декораціями, котрі часом аж вивалюються зі сцени, а вражають грою акторів, дійством, драматургією і де лаконічні декорації теж несуть смислове навантаження. Днями я знову мав задоволення побувати на такій виставі. На сцені івано-франківського академічного театру ляльок творча група «IF…» давала виставу «Пропозиція або раунд № 6» за О. Бердником та А. Чеховим. Спочатку про саму творчу групу. На сайті театру ляльок читаємо: «Творча група «IF…» була започаткована молодими акторами Івано-франківського облмуздрамтеатру ім. Івана Франка в 2006 році. В основі лежало бажання реалізувати творчі смаки через призму театру, який не орієнтується на загально-статистичного глядача, вихованого серіальною телепродукцією, а прагне бачити на своїх виставах людей читаючих та здатних до аналізу… Тому перша вистава за С. Мрожеком « Стриптиз у відкритому морі» була камерною . Вистава вийшла комерційно успішною, тому згодом увійшла в репертуар театру. Через значну часову паузу до творчої спілки приєднався ряд молодих професійних людей з театру ім. Марії Підгірянки і в 2011 році на сцені театру ляльок на світ народилась вистава за О. Бердником та А. Чеховим «Пропозиція або раунд №6» Зараз творча група «IF...» веде підготовку до нової постановки…». Сухі факти, за якими можна й не розгледіти прагнення акторів до самореалізації. Тому, що актор істота (ах, пробачте мені це незвучне слово) неспокійна і самоїдна, тому, як правило, прагне чогось більшого, ніж має. Це називається творчими амбіціями й творчим пошуком. Якщо в акторі зникають творчі амбіції й згасає прагнення творчого пошуку, то він перестає бути актором. Учасники творчої групи «IF…» прагнуть пошуку й мають амбіції. Тому вони актори. Навіть так – Актори. Повертаючись до вистави, зазначу, що сама ідея поєднати Чехова з Бердником, могла прийти в голову лише людині, котра ніколи не припиняє творчих пошуків і таки знаходить те, повз що сотні й тисячі людей пройшли б, навіть не обернувшись. Режисеру вистави й виконавцю ролі Степана Степановича Андрію Кирильчуку така ідея в голову прийшла й результат виявився чудовим.  Іван Васильович та Степан Степанович Неможливо в статті описати виставу. Про неї можна лише повідомити, поділитися своїми особистими враженнями, але це ж не передасть загальної атмосфери постановки, її філософії. Та й гру акторів в тексті не зобразиш.  Втомлені сваркою Наталя Степанівна й Іван Васильович Втім, про одне режисерське рішення, яка особисто мені здалася досить значимим, я таки розповім. Герої вистави живуть не в будинках, а в норах. Досить таки символічно, як на мене. Одразу згадується «забитися в свою нору», «всі по своїх норах». Таке рішення покликане продемонструвати глядачеві всю ховрашу сутність головних героїв, їхню духовну обмеженість, й убогість світосприйняття. Вдала й глибока, як на мене, метафора. Хоча, звичайно ж, на одних метафорах не протримається жодна вистава. Основною запорукою успіху будь-якої театральної постановки, щоб там не казали, є гра акторів. У виставі «Пропозиція або раунд №6» це: Олена Хомякова в ролі Наталі Степанівни, Юрій Полєк в ролі Івана Васильвича, Андрій Кирильчук в ролі Степана Степановича, Тетяна Карпінець – донька Опудала, Артур Гулько – Опудало.  Олена Хомякова після вистави В п’єсі Антона Чехова «Предложение» (яку чудовою живою українською мовою переклав головний режисер театру ляльок Володимир Підцерковний) опудал немає. Це персонажі світу Олеся Бердника. Світу доброго, світлого й щасливого. Саме такого, до якого б ми всі мали прагнути, а натомість застрягли в світі персонажів Чехова. Світі сповненому заздрощів, жадібності, підступності.  Опудала Творча група «IF…» вказує нам шлях. Та чи підемо ми ним?  Володимир Муликankontr.if.ua | |
| Переглядів: 572 | | | |
| Всього коментарів: 0 | |
