Головна » 2012 Квітень 13 » Кіровоград. Декамерон від Гимельфарба
14:51 Кіровоград. Декамерон від Гимельфарба | |
Ви хотіли прем’єру? Ось вона вам!  Першою справжньою прем’єрою нинішнього року порадував кіровоградців не обласний театр імені Кропивницького, а театр ляльок. На його сцені 1 квітня (що теж знаменно) з успіхом пройшла вистава за знаменитим твором Джованні Боккаччо «Декамерон». Після «Собачого серця» за Булгаковим це другий спектакль для дорослих. Наш ляльковий театр підтвердив своє реноме театру для глядачів різного віку. Режисерпостановник обох вистав – Євген Гимельфарб, заслужений діяч мистецтв України. Він добре відомий у світі театру. Довгі роки працював головним режисером Харківського лялькового театру, де й сьогодні йдуть його вистави. У тому числі і «Декамерон», поставлений 20 років тому. Втім, він наголошує: кіровоградська постановка не є повторенням харківської. Якщо в Харкові «Декамерон» був вирішений у стилі венеціанського карнавалу, то в Кіровограді – у стилі комедії дель арте. Нині Євген Гимельфарб живе і викладає в Одесі. Спільна робота майстра і нашого театру ляльок – це свого роду щасливий збіг обставин. Автор інсценізації і композитор – Наталя Бура. Для кіровоградської постановки вона зробила спеціальну четверту редакцію аранжировки. Збережені мелодії середньовічної музики та італійських народних танців, зокрема тарантели, але використана і стилістика року. А аранжування кількох музичних номерів зроблено іншим одеським композитором Геннадієм Гуриненком. У виставі звучить комп’ютерний запис музики. Але кіровоградські актори співають наживо. Художник-постановник вистави – Світлана Прокоф’єва, головний художник Одеського театру ляльок. Першою її роботою для Кіровограда був спектакль «Собаче серце». У цій виставі художниця, як і режисер, відштовхувалася від театру дель арте. Центральна частина сцени – поміст, на якому розгортається дія. Він легко трансформується в сцену лялькового театру. Задник – панорама Венеції. Зображення мадонни, яке з’являється у фіналі вистави, – справжня венеціанська мозаїка, свідомо відтворена в чорно-білій гамі. Цей хід покликаний відтінити барвистість костюмів персонажів. А все разом – костюми, ляльки, декорації – виконано в нашому ляльковому театрі. «Декамерон» Боккаччо – один з великих творів Відродження, включає в себе 100 новел. Лише десять з них було вибрано для сценічного втілення. Їхня тема – стосунки між чоловіком і жінкою у всьому їх розмаїтті. Всі їхні грані показав Боккаччо – і фривольні плотські втіхи, і безсоромність низки злягань, але й високе кохання. А над усім цим вершить свій танець Смерть. У виставі це найбільша лялька, у два людських зрости. Вона виконує свій безжальний танець у кінці кожної новели. Її фігура не випадкова. Адже в «Декамероні» протягом десяти днів десятеро молодих людей, які пересиджують епідемію чуми на заміській віллі під Флоренцією, розповідають цікаві історії – анекдотичні, любовні, любовно-анекдотичні... І навіть з рідкісними, але дуже ядучими антиклерикальними зауваженнями. Цікаво вирішені у виставі еротично-фривольні сцени. Актори працюють у них в живому плані. Всі численні злягання зображуються символічно. Символи проте справляють враження: качан кукурудзи, баклажан, у жінок – гроно винограду. Додайте до цього акторський запал, з яким вони грають. Ефект приголомшує! Зал то ридає від сміху, то впадає в транс. Але на новелах про справжню любов, про підступність і зраду зал стежить за дією, затамувавши подих. При цьому і вся специфіка театру ляльок присутня. Одні сцени граються в масках – немов самі артисти стають живими ляльками. І це теж створює додатковий комічний ефект, який посилюється за рахунок акторської пластики, знайденої для кожної сцени. В інших сценах працюють справжні ляльки, але артисти, які їх ведуть, не ховаються за ширмою, а залишаються на очах у глядачів. Актор і лялька грають одночасно, в унісон. І ще одна дивовижна риса вистави. На сцені – безліч персонажів. Виникає відчуття, що працює вся трупа, якщо не більше. Насправді артистів тільки вісім. Кожен виконує кілька ролей, з’являючись то в масці, то без маски, то в ролі ляльковода. Один перелік персонажів займе не менше абзацу. Тому просто назвемо акторів, зайнятих у виставі (у тому порядку, в якому вони перелічені в програмці): Геннадій Стогодюк, Інна Кущ, Максим Борисов, Світлана Радзіховська, Володимир Кравченко, Олена Бєляєва, Володимир Шапошник, Христина Стогодюк. Усі грають, не побоюся цього слова, чудово, створюючи прекрасний ансамбль. Протягом місяця, двічі на день, йшли репетиції. Причому, на думку директора театру Григорія Педька, це невеликий термін, адже в Харкові репетиційний період тривав три місяці! Але те, що вийшло, – це театр. Справжній. На прем’єру до лялькарів прийшли їх колеги з театру ім. Кропивницького – в.о. директора Ігор Спінул, в.о. головного режисера Сергій Козир, головний художник Павло Босий... Так і хочеться запитати: а чому б не прийти всій трупі?.. Фінал вистави глядачі вітали стоячи нестихаючими оваціями. Втім, прем’єра мала і несподіваний третій акт. Святкування Дня театру наш ляльковий затримав на кілька днів, щоб приурочити до прем’єри. І звучали зі сцени вітання, і вручалися грамоти та квіти... А на обличчях артистів читалася суміш втоми і задоволення: їхню роботу прийняв і оцінив глядач. Анатолій ЮРЧЕНКО – спеціально для «НС».
Фото Ігоря ДЕМЧУКА | |
| Переглядів: 857 | | | |
| Всього коментарів: 0 | |
