Головна » 2014 » Листопад » 26 » ВЕЧІР МЕРТВІАРХА (I)
09:10
ВЕЧІР МЕРТВІАРХА (I)

Витівка великого Мертвіарха» за однойменною п’єсою М. де Гельдероде. Івано-франківський театр ляльок ім. Марійки Підгірянки. Прем’єра – 20 листопада 2014Режисер – Володимир Підцерковний
Художник – Каріна Чепурна
Композитор – Віктор Новожилов
Балетмейстер – Андрій Довбуш
Художник з освітлення – Данило Добровольський

Ролі та виконавці:

Некрозотар, Великий Мертвіарх – Юрій Полєк
Пустомелер, філософ – Олексій Бакін
Сизоніс, п’яниця – Тарас Винник
Сір Ненажердон, наслідний принц Брейгеландії – Ігор Прокоп’як
Слинявія, дружина Пустомелера – Надія Деркач
Аспид, міністр – Микола Мацьків
Василіск, міністр – Петро Бабінець
Адріан, гарний юнак – Олена Хомякова
Жасмина, гарна дівчина – Зоряна Ягас
Розтерзак, Розірвак, Розкидак, солдати – Любомир Йосифів, Петро Камінський, Володимир Кочмар
Горланна Глотка Юрби – актори театру

20 листопада івано-франківські лялькарі показали прем’єру – «Витівка великого Мертвіарха» за однойменною п’єсою бельгійця Мішеля де Гельдероде. Про автора п’єси, її історію ми ще згадаємо, а зараз – тільки те, що твір цей не широковідомий, тому спочатку стисло – сюжет п’єси.

Дія відбувається у далекому європейському князівстві Брейгеландія. Там править принц Ненажердон, ним помикають міністри Аспид та Василіск. З його підданих перед нами проходять пара юних закоханих, філософ Пустомелер та його сварлива жінка Слинявія, від якої він усіляко потерпає, стражники Розтерзак, Розірвак, Розкидак, п’яниця Сизоніс. Хоча там, здається п’ють усі, крім юнака та дівчини. А ще лаються, деруться, зраджують один одного, думають тільки про себе. Хоча ні, про себе вони теж не думають.

Верховна влада. Справа наліво: Ненажердон (І.Прокоп’як) та Аспид (М.Мацьків)

Подружжя. Пустомелер (О.Бакін) та Слинявія (Н.Деркач).
Фото – В.Підцерковний

Пара закоханих. Адріан (О.Хомякова) та Жасмина (З.Ягас).
Фото – В.Підцерковний

І ось у такій веселенькій компанії раптом з’являється дивний тип на ім’я Некрозотар (або Мертвіарх, Смертозавр, – на ці імена він теж відкликається).

Некрозотар (Ю.Полєк) та Сизоніс (Т.Винник).
Фото – В.Підцерковний

 

Некрозотар заявляє, що наближається комета, а з нею – кінець світу, який наступить сьогодні опівночі, і всі загинуть. Але кінець світу виходить якимсь частковим: після нього один за одним з’являються наші старі знайомі, живі й здорові. Хоча вони і кажуть, що всюди гори трупів, нам невідомо, чи це правда, чи жарт. Кінець кінцем помирає один Мертвіарх, а ми так і залишаємось в невіданні, чи був той кінець світу насправді, і врятувалися тільки обранці долі, чи апокаліпсіс – вигадка дивака. Та й зрештою, хто він сам, цей Мервіарх, – пророк чи містифікатор?..

Гельдероде писав свою п’єсу для театру маріонеток, і природнім здавалось б саме таке вирішення вистави у ляльковому театрі. Але попередня масштабна робота івано-франківських лялькарів – «Цахес» за Гофманом – давала привід очікувати на інший хід. В «Цахесі» у Підцерковного всі актори грали у живому плані, але то були ляльки, тобто люди, що самі перетворили себе на ляльок. І була єдина лялька – карлик з чудернацьким обличчям, Цахес (таким чином, головний герой був представлений у івано-франківців в двох іпостасях: людини і ляльки).

Ю.Полєк — Цахес
Івано-франківський театр ляльок ім. М.Підгірянки
«Цахес» Я.Стельмаха за Е.Т.А.Гофманом
Режисер В.Підцерковний. Художник К.Чепурна

Лялька Цахес

Очевидні паралелі в тематиці і той же самий постановчий тандем – режисер як в «Цахесі», так і в «Мертвіарсі» працював з художницею Каріною Чепурною, – підказували, що лінію «Цахеса» буде продовжено. Та й прийом цікавий, змістовний, і у першій виставі його смислова та візуальна енергія була ще далеко не вичерпана.

У цьому «Мертвіарсі» чистих ляльок немає, але на животі клоунського одягу принца Ненажердона – виразне обличчя-маска, і таким чином виходить, що у однієї особи – і саме верховного правителя! – два обличчя, людське і лялькове. Що ж до міністрів, то в цих персонажах лялька і людина і зовсім зростаються в одне ціле: лялька немовби моглинає людину, – у Аспида та Василіска навіть їхніх людських облич не видно – тільки на животах цих огромезних істот лялькові обличчя, сходні з Ненажердоновим, а з людського – одні ноги, і головне, без голів (це, нагадаю, міністри :).

Міністр Аспид (М. Мацьків), міністр Василіск (П.Бабінець)
та у правому куточку — бідолашний принц Ненажердон (І.Прокоп’як)

Натяків тут багато. Один очевидний: в душі принца ще зберерглись крихти людяності, в міністрах і цього не лишилось. Можна подумати й про безголовість тих, хто намагається маніпулювати верховним правителем наче маріонеткою. Не тому, що це неможливо, – ще й як можливо, а тому, що наслідки катастрофічні, навіть для самих маніпуляторів.

Таке вирішення образів персонажів влади дає багато приводів для виразних, несподіваних мізансцен, і режисер активно їх використовує. Скажімо, час від часу Ненажердон приймає такі пози, що обличчя актора не видно, і ми бачимо лише ляльку – наче людина зникла, розчинилась в ляльці. Не лише, та й не стільки в фізичному сенсі, звичайно…

А це міністри посварились

 

Очевидно, що лінія «людина – лялька» у «Мертвіарсі» наслідує і розвиває «Цахеса». Тут можливі відразу кілька різних напрямків асоціацій. Мені особисто здається, що поєднаність лялькової та людської постаті персонажа на фоні цахесового відокремлення –наступна стадія процесу оляльковування людини. І те, що це відбувається саме з верховною владою, звичайно, невипадково. Можна згадати сакраментальне «рыба пахнет с головы», мені ж ближче думка, що у звичайній людині, пересічному громадянинові більше життєвої сили опиратись лялькоперетворенню, тому з’єднання ляльки і людини у одній постаті ми бачимо тільки у принца та його міністрів. Ми ще маємо шанс. А вони?.. Ім станіславські лялькарі теж дають шанс. За логікою цієї вистави, кожна людина має шанс. Який – це теж покажуть. У фіналі. Але до нього ми ще не дійшли.

На інших персонажах не було лялькових ознак, але й в їхньому вбранні багато чудернацького: різноманітні капелюхи — з рогами, з кульками, шоломи, окуляри сонячні та наче для підводного плавання, чоботи на платформі… Найбільше глядацької уваги привертає, мабуть, вбрання головного героя, особливо пояс з головою якоїсь дивної істоти з вухами, схожими на крила метелика, і довжелезним слонячим хоботом.

Фото – В.Підцерковний

 

Очевидний фалічний підтекст цієї деталі одягу Некрозотара спершу викликав у глядацькій залі не дуже художнє пожвавлення, але на тому нехудожні реакції і скінчились – вистава до них не провокувала.

Навіть якщо глядач не читав програмки, сценографія і костюми персонажів, з їх нескладністю та «недоладністю», – все говорило про те, що на сцені розігрується фарс. Ми дійсно отримали те, що характеризує цей жанр, і перш за все – схожих на дурнів узагальнених персонажів, що алегорично показують людські вади. На прем’єрі фігури-маски Ненажердона, Аспида, Василіска, Пустомелера, Сизоніса ще не набули необхідної виразності, але думаю, що вона буде накопичуватись з кожним виходом вистави до глядача. Набагато важливіше те, що акторам вдалося зробити вже на прем’єрі. Вони грали за таким азартом, захопленням, що зігріли абстрації (алегорії, символи – річ раціональна, холодна) теплом свого інтересу до того, що вони роблять. Що саме цій виставі було абсолютно необхідно: івано-франківський «Мертвіарх» повинен мати теплу ноту з самого початку, інакше нізвідкіля буде взятись такому приголомшливому фіналу, такому розвитку образу головного героя та й такому забарвленню всієї історії.

Людмила Томенчук
Івано-Франківськ – Дніпропетровськ
Непідписані фото – автора статті

(Далі буде)

Джерело: http://www.art-oko.com/premera/vechir-mertviarha-i/ 

 

Переглядів: 647 | Додав: administrator
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]