Головна » 2012 » Жовтень » 24 » Віталій Гольцов. ПАМ'ЯТЬ
18:54 Віталій Гольцов. ПАМ'ЯТЬ | |
Віталій Гольцов ПАМ’ЯТЬ…  Віталій Гольцов, художній керівник Чернігівського обласного театру ляльок ім. О. Довженка Ближче до осені зірки на нічному небі завжди крупніше й світять яскравіше. Починаються зорепади і можна загадувати бажання. Але мені хочеться не загадувати, а згадати…Згадати людей, які присвятили все своє життя мистецтву граючої ляльки, з якими я мав честь бути знайомим…Тепер вони там серед зірок, дивляться згори на нас…Елеонора Смирнова, Євген Ткаченко, Василь Остапенко, Євген Вінокуров… Хай ці короткі спогади стануть маленькими штрихами до великих портретів. У 1978 році, в гуртожитку Харківського інституту мистецтв, я познайомився зі жвавим круглолицим хлопцем. Він був невисокого зросту і мав дивовижно веселі, трішки витрішкуваті, сіро-блакитні очі. Це був Євген Вінокуров…Жека…Генератор усіх розиграшів-перформансів (у цьому з ним позмагатися міг тільки невгамовний інститутський бард Юрко Буглак…Вже після інституту Юрій трагічно загине далеко від України). То Жека придумає «Подаруй мужчину» і його, замотаного з голови до ніг, урочисто вносили до дівочих кімнат, а потім повільно розмотували перед закляклими від здивування студентками…То він організовує футбольне змагання, в якому грали умовним м’ячем… У всіх чудовий настрій, Євген бадьоро походжає, жартуючи:» Все буде же-ка!» Останнього разу я бачився з Євгеном 2004 року на Фестивалі в Ужгороді. Луганські лялькарі показали чудову виставу «Бик, Осел та Зірка» і я прийшов їх привітати. Вінокуров глянув на мене своїми дивовижними очима і вигукнув: «Історія повертається!» В сіро-блакитних очах не було звичних вогників… Я, згадавши інститутські часи, прошепотів: «Все буде же-ка!»… Євген здивовано підняв брови, а вже за мить його очі весело засяяли…  Євген Ткаченко Виставу «Бик, Осел та Зірка» поставив Євген Ткаченко. Моє знайомство з Євгеном Романовичем відбулося 1982 року у Тернопільському обласному театрі ляльок, підчас репетицій «Північної казки». Мене вразила атмосфера репетицій: взаєморозуміння з півслова, взаємодія – точна і ефективна. Режисер робив жест і промовляв фразу. Актори підхоплювали та продовжували. Ткаченко кивав, зрідка поглядав у мій бік, немов перевіряв - чи все студентові зрозуміло…Євген Романович був естетом. Пам’ятаю, як ми дивилися вистави «Інтерляльки-2004». Коли йому ставало все зрозумілим, він нахилявся до мене і шепотів, що йде курити. Але, якщо мені цікава його думка, то ми можемо обмінятися враженнями…Ми виходили і, на улюбленій лавочці біля театру, я слухав детальний аналіз побаченого…Саме там я почув, що невдача може бути кориснішою за ілюзорний успіх. Вона мобілізує. І про це знають Майстри…  Елеонора Смирнова Елеонора Миколаївна Смирнова і була такою Майстринею. Вперше я її побачив теж на репетиціях. На репетиціях «Казки про рибака і рибку» у 1983 році. Складні речі вона робила настільки органічно легко, що здавалося не прикладала жодних зусиль. Але за цією органікою - копітка робота над найменшими деталями…І в буденному житті Смирнова була уважною, навіть до дрібниць. Діапазон її питань був широким. Пам’ятаю, як вона, ще за моїх студентських часів, розпитувала і про викладання режисури, і про лялько володіння, і про меню інститутської їдальні, і про життя-буття в гуртожитку… Вже пізніше, коли мені доводилося телефонувати на приватний телефон Сергію Івановичу Єфремову, Елеонора Миколаївна завжди брала слухавку і я незмінно чув її мецо-сопрано: «Дзвонить Віталій з Чернігова!» Так складалося, що я бачив Майстриню завжди у доброму гуморі, повною сил і наснаги. А її очі для мене були тими сонячними промінчиками, що зігрівають, підтримують і надають впевненості. Головний художник кіровоградських лялькарів Василь Макарович Остапенко із захопленням розповідав мені про свою виставу «Сонячний промінчик», про її успіх в Москві, про насолоду роботи над нею…Говорив він мені це у своєму великому, заставленому макетами, ляльками, кресленнями кабінеті-майстерні, у 2007 році.  Василь Остапенко Пан Василь був гостинним чоловіком. Кожного разу, коли я приїздив до Кіровоградського театру ляльок, він питав чи не бажаю підкріпитися і запрошував до себе в майстерню. І я, перепросивши, залишав кабінет привітного директора театру Григорія Педька та мандрував до Василя Макаровича. А у нього, смакуючи домашньою їжею, слухав цікаві оповідки з театральної бувальщини…Він умів розповідати…Не забуду, як ходив з ним до Художнього музею на виставку його театральних робіт і пізнавав історію виникнення кожного ескізу, макета, ляльки - представлених в експозиції… Іммануїл Кант стверджував, що в світі дві речі є незмінними - «зоряне небо над головою і моральний закон всередині нас»…Хочеться додати: «І пам'ять серця»…Доки є хоча б одна людина, що спілкувалася чи дружила з Майстрами, доти вони поруч з нами…В нашому серці. А пам'ять серця-найглибша і найміцніша. | |
| Переглядів: 473 | | | |
| Всього коментарів: 0 | |
