Головна » Статті » Івано-Франківськ » "Західний Кур"єр"

В ЇХНІХ РУКАХ НЕ ЛЯЛЬКИ, А ДУШІ НАШИХ ДІТЕЙ
В ЇХНІХ РУКАХ НЕ ЛЯЛЬКИ,
А ДУШІ НАШИХ ДІТЕЙ

В Івано-Франківську відбувся II Міжнародний фестиваль«Обереги»

Вже вдруге Івано-Франківський обласний театр ляльок ім. Марійки Підгірянки зібрав своїх колег-лялькарів (цього разу з України та Білорусі) на фестиваль національної класики «Обереги». Це стало подією і для самих лялькових театрів, і для франківської юної публіки. Адже протягом трьох жовтневих днів на сценах обласної філармонії, Центрального народ¬ного дому та Інституту культури і мистецтв Прикарпатського університету пройшли майже двадцять вистав, були представлені одинадцять постановок дев'яти театральних колективів. На фестивалі працювало професійне журі. Театральні критики поділилися з учасниками фестивалю своїми враженнями — у чомусь нищівно «розбомбили» (зрештою, тактовно), а в чомусь — високо оцінили.

Чи все може лялька?

В Україні, та і в Європі загалом, є така тенденція, що ляльки стають рідкістю на своїй сцені. Фактично втрачається сенс лялькового театру. А діти ж, погодьтесь, приходять в цей театр у першу чергу задля ляльки. У неї, до речі, величезні виражальні можливості. «І дуже добре, - зауважили члени журі «Оберегів-2003», - що фестиваль вдався справді ляльковим». Ляльки в руках актора — оживлена ним мертва матерія — має величезні виражальні можливості. Але з лялькою (з Лялькою) — не просто. Одна актриса про неї сказала так: «Лялька мене знає, а я її — ні. Я мушу пізнати її, відкрити її секрети...» Далеко не всі секрети і не всім учасникам фестивалю далися до рук. Як відзначили критики, театри України помолодшали. Відбувся відтік акторської майстерності — що було відчутно і на фестивалі. Але на молодь є велика надія. І було на фестивалі багато такого, чим професіонали залишилися задоволеними. Так, вони відзначили «глибоку, зроблену в сучасних естетичних формах», постановку Львівського обласного театру ляльок за твором Б.Стельмаха «Тарас». На жаль, не відповідна за віком, надто юна глядацька аудиторія до такої естетики, природно, виявилася неготовою. «Стильною, з добрими костюмами, музикою, сценографією назвали вони роботу закарпатців «А де ж п'яте?». Але при цьому знову підкреслили «лялькову» проблему, коли ляльок чомусь підмінили «натуралістичні маски», з якими актори не зовсім «поладнали». (Як зауважив один маленький глядач вистави, «дуже вже той індик — маска — був страшний!»). Симпатичними і енергетичними на сцені, на думку журі, виглядали діти-учасники постановки «Жирафа і Носоріг» Полтавського обласного театру ляльок. «Але ідея казки — про самоцінність і самоідентичність кожної людини — загубилася», — зауважила театрознавець Світлана Веселка, втім, підкреслюючи, що режисер вистави — ще молода людина. Стосовно чернівецької вистави «Веселі перегони» фахівці відзначили добру роботу художника Миколи Данька, франківця, запрошеного чернівчанами до співпраці у цій виставі. У всіх відношеннях вдалою назвали критики постановку білоруського театру «Батлейка» — «Казки зі скрині» — щодо режисури, драматургії, музики, сценографії, акторської гри. Всі зауваження і комплі¬менти театрознавців не перелічити. Але зрозуміло одне: обговорення вистав за участю театрознавців та театральних колективів дало лялькарям поживу для роздумів і стимул до вдосконалення. Одне з обов'язкових фестивальних завдань зреалізувалося.

Головне — дитячі душі

Але у фестивалю є ще одна важлива функція — вистави складають «іспити» перед публікою. Як сказав якось п.Веселці «один мудрий тато», в дитячий театр «батьки водять дітей, щоб лікувати їхні душі». Чи склався контакт між юною аудиторією та фестивальною сценою? Який контакт? Справді, очевидно, згадані «Казки зі скрині» — добра постановка. Адже йшли вони білоруською, а діти виставу сприймали. Сприймали, однак таки скаржилися батькам — «не розумію». Просто прикра ситуація склалася на львівському «Тарасі» — навіть самі батьки виявилися не зовсім готовими до вистави і не завжди могли по¬яснити її дітям. Що ж казати про враження дітей, серед яких були переважно школярі молодших класів та садківці? Тут дуже бракувало якогось попереднього пояснення постановки. На межі провалу пройшла в обласній філармонії дуже цікава, складна вистава «Різниця» за твором Славоміра Мрожека у постановці третьокурсників Харківського інституту культури і мистецтв. Не тому, що постановка невдала, а елементарно тому, що вона — для дорослих. Цих трьох слів— «вистава для дорослих» — забракло на фестивальній афіші під назвою «Різниця», прочитаною, очевидно, з наголосом на другий склад. А насправді ж була «Різня»! Шкода безумовно талановитих молодих акторів, що грали, викладаючись, шкода режисури — сміливої і ціка¬вої, доброго музичного оформлення і всього решта, вартого уваги дорослого глядача. Шкода було і недоречної тут школярської аудиторії, що неадекватно реагувала на виставу.
А все ж загалом франківська дітлашня отримала дозу «душевних ліків». І малюків було би більше, якби не позапланові канікули через затримку (осоружну — повторювану з року в рік!) опалювального сезону. Стільки ляльок, казок, пригод, музики і світла на франківських сценах — це трапляється нечасто і це справді свято. Як лунало на закритті фестивалю: «Всім, всім дя-ку-є-мо! І до зустрічі!». Дуже бажаної зустрічі.

Аванс молодим франківцям

Отже, минулого четверга фестиваль закінчився. На закритті оголосили його результати у вигляді оцінки журі. Воно відзначило лялькарів у таких номінаціях: найкраще виконання жіночої ролі — білоруська актриса (театр «Батлейка») Тетяна Чаєвська за участь у виставі «Казки зі скрині»; найкраща чоловіча ро-бота-дебют — Тарас Винник, івано-франківський актор — за участь у виставі «Жили-були»; найкраще музичне офор¬млення — постановка «А де ж п'яте?» Закарпатського обласного театру ля¬льок; краща сценографія — художник Львівського обласного театру ляльок Михайло Ніколаєв за роботу у виставі «Тарас»; найкраща вистава фестивалю — міжнародна казка «Жили-були» Івано-Франківського обласного театру ляльок ім. Марійки Підгірянки.
Слід сказати, що перемога франківців навіть для них самих, схоже, була несподіванкою. Адже на обговоренні та ж критик Світлана Веселка висловила до постановки певні претензії. Хоча відзначила багато цікавих знахідок, блискучих жартів, похвалила за звернення до української літератури, казки, за ляльковість. А все ж досконалою постановкою і критики, і самі ж лялькарі фактично в один голос називали білоруські «Казки зі скрині». Чому ж не їм дісталося перше місце? Очевидно, франківцям до певної міри перемогу авансували. «Це дивовижно, що в таких умовах — без відповідного приміщення (без сцени – ред.) театр працює і робить цікаві вистави, організовує фестиваль...», — зауважували фахівці. «Десять років тому, — розповідає Світлана Веселка, – я писала статтю «Івано-франківське каприччіо» про ваш театр, де казала, що «скоро це приміщення відремонтують, як реквієм...» Так воно до сьогоднішнього дня — реквієм. Це неподобство! Театр працював навіть під час війни і після війни. І найгірша влада на цих землях дбала про дітей. Тепер маємо незалежну Україну, проголошуємо різні гасла. Але це — псевдопатріотизм. Бо якщо до дітей не доходять руки, то про що там говорити?». «А ваш театр, дуже молодий зараз за складом, і в таких умовах зберігає свою родзинку, — продовжує критик. — Шкода, що пішов режисер Ярослав Грушецький — це для франківців велика втрата. Але театр має великого ентузіаста директора Зіновія Борецького, нового режисера Володимира Підцерковного — творчого, освіченого (що дуже важливо), розумного і має дивовижного художника Миколу Данька — художника з безмежною фантазією, добротою, винятковим естетичним чуттям». Пані Веселка визнає, що з акторами нашого театру треба дуже багато працювати — але списує все на їхній молодий вік.

Дай, Боже, організаторам

Так само вона та інші критики, учас¬ники приїжджих творчих колективів, списують на екстремальні умови роботи недоліки в організації фестивалю. Ситуація в Україні загалом, як у дзеркалі, відобразилася у фестивальній ситуації. Мерзли гості в готелі, актори і публіка під час вистав. Як зауважила критик Світлана Максименко — адресність (для якої вікової аудиторії розрахована) постановок була розмита. Публіка не знала, для кого призначена вистава. Тобто організатори не вибудували програму, у буклеті-програмці не зробили анотацій, бо не встигли. Фінансування фестивалю — це у нас традиційно — відбулося алярмом, в останню хвилину. І до останньої хвилини не було достеменно відомо, коли, як проводитиметься фестиваль. Але все одно лунали вдячні промови до Міністерства культури, Івано-Франківської облдержадміністрації, міськвиконкому, спонсорів. Але тим більше дякували учасники акції відчайдушним організаторам — директору Зіновію Борецькому і працівникам Івано-Франківського лялькового театру за (знову ж таки традиційні) надзусилля і висловили сподівання, що після «Оберегу-2003» буде «Оберіг-2004».

Вероніка ЗАНИК.

“Західний Кур’єр” № 45 (885) 30 жовтня 2003 р.

Категорія: "Західний Кур"єр" | Додав: corg (22.06.2009)
Переглядів: 936 | Теги: Вероніка Заник, театр ляльок, Світлана Веселка, Микола Данько, фестиваль, Обереги 2003, Володимир Підцерковний | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]