Головна » Статті » Івано-Франківськ » "Галичина"

БРЕНЬКНУТИ РУКОЮ ПО СТРУНАХ ДУШІ
29 вересня в рамках III Всеукраїнського фестивалю національної класики відбулася прем'єра вистави Брестського обласного театру ляльок “Холстомєр". Звичне обговорення кожної представленої вис¬тави, що проходило наступного дня, тоді почалося одразу. Глядачі, а головне — учасники фестивалю — ділилися враженнями від побаченого. В розмові з нашим кореспондентом член журі Марія Ігнатюк сказала, що подаватиме виконавця головної ролі на номінацію «найкраща чоловіча роль», Іван Сабадиш, актор, який тепер займає посаду "організатор глядача», сказав: "Це сильна філософська річ. Дай Бог. щоб їх було якнайбільше. Знаєте, справжньому акторові надзвичайно приємно, коли сорочка мокра». Керівник лялькового театру з Нарви (Естонія) також виділив «Холстомєра» серед усього побаченого.
Безумовно, професійне обговорення відбулося зранку. Та актори з Білорусі присутні не були, бо вдосвіта поїхали з Івано-Франківська — на фестиваль «Золотий дельфін» до Болгарії. Два дипломи — за найкращу чоловічу роль і найкращу виставу — білоруси отримати не змогли, тому що закриття фестивалю й урочисте пошанування найкращих відбувалося у стінах театру 2 жовтня. Однак за словами директора Івано-Франківського обласного те¬атру ляльок Зіновія Борецького, призи переможцям буде вручено 8 жовтня, коли вони повертатимуться через Івано-Франківськ із Болгарії.

—Чи запрошували ви Ігоря Версту (виконавця головної ролі у п'єсі "Холстомєр» Л. Толстого, іванофранківця. — Ред.) повернутися на Бать¬ківщину і працювати в нашому театрі.

—Ми хотіли мати актора такого рівня в своєму театрі. Однак гостро стоїть
проблема з житлом. Та поки що це питання ще не зняте — ми маємо бажання
запросити Ігоря до нашого нового театру.
Як нам стало відомо, в Бресті акторові надали двокімнатну квартиру. Пані Наталка, мама Ігоря, каже: «Коли він брав за дружину білоруску, я спи¬тала Лілю:

—А ти знаєш, що він з України?

—Знаю...І я поїду за ним.

Безумовно, матеріальна і побутова облаштованість сприяє розквітові таланту. Чи переможе ностальгія щасливу творчу долю актора — покаже час. Однак сам актор про це не говорить. Тому з Ігорем Верстою ми розмовляли про творчість.

—Про що ваша вистава? Історія життя коня, якого доля пустила по етапу страждань, чи історія людини...

—Річ у тім, що ми не віді¬йшли від суті самого твору, не перекроювали
теми, ідеї. Фабула проста — історія щастя, горя, співчуття, яку розповідає сам кінь, котрий знав смак сліз. Вся його трагедія почалася через те, що народився не тієї масті, і став вигнанцем.

—Однак тут виникає маса паралелей.

—Так. Тому що це вистава про душу. Про сприйняття людини іншою людиною, про переживання. Це головно вистава про те, що треба навчитися відчувати в собі душу, аби могти відчувати цю душу в інших. А якщо ти зможеш сприймати душу інших, то зрозумієш — світ широкий: у всього живого в Галактиці є душа.


Ігор Верста
(Фото В. Підцерковного)

—Ігоре, у фіналі вистави наводиться думка, що ніщо не є важливим: після стражденного життя коня серед безликих, бездушних людей (у виставі всі люди — без голови.— Ред.) його кістки, череп, шкіра ні на що не знадобилися (лісом тягала їх вовчиця), і лише білосніжна за¬мордована душа прямує до небесного світла.

—Душа вічна. Ми хотіли сказати, що душа нам дається для того, аби любити. Вона з самого початку закодована на це. Маленькі діти — подивіть¬ся на них — вони все на світі люблять. А з роками — ми дали цьому означення «досвід», «знання», «тягар життєвий» — ми очорнюємо свою душу, заганяємо її в кут. Тому так стаеться: людина себе настільки очорнила нелюбов'ю, що озирається, — а навколо нікого нема, ніхто її не любить по-справжньому. Але вічна душа, загнана в темний кут, все одно хоче любити, бо нам вона дана для цього. Але чи знаємо ми про це?

—Лялькова вистава для дорослих — сміливий експеримент. Динамічна,
гранично напружена вистава про жорстокість у ляльковому театрі... Як її сприймає глядач, і який це глядач?

—Вистава премєрна. Це п'ятий показ. Взагалі це вистава для дорослих, їх вона змусить задуматися. Але наші адміністратори спробували привести дітей. Знаєте, вони есе правильно зрозуміли: не злякалися, а набралися любові. У нашому театрі є книга відзивів. Там дякують за таку глибоку виставу, а діти додають: а конячку шкода. Так сказав і мій син. Це нормальна здорова реакція.

—Чи вважаєте Ви. що акторська робота завдяки надміру пікових емо¬цій облагороджує людину?

—Думаю, що облагороджує людину будь-яка професія, за умови, що людина любить справу, якою займається. Виходить, що облагороджує нас любов. Робота актора — переживання, емоції, які передаються глядачеві, і він очищується — теж облагороджує.

—Ігоре, яке враження від «Оберегів». Чи є у Бресті такий фестиваль?

—Я дивився майже всі вистави. Це різнобарвність, наче наша писанка. Брестський театр ляльок є одним із засновників і організаторів щорічного міжнародного фестивалю «Біла Вежа», де органічно поєднані і драматичні, і лялькові вистави. За дев'ять років у нас побувало близько 100 колективів із 34 країн.

—Вистава зібрала аншлаг. Лляний костюм з домотканого полотна —мокрий. Як Вам гралося?

—Я вперше граю в рідному місті, на сцені нового чудового театру. Мені було надзвичайно приємно, тепло, бо я відчував дихання зали. Дякую всім глядачам. Я надзвичайно люблю своїх земляків і щасливий, що зміг бренькнути рукою по струнах їх душі.

Розмовляла Леся ТУГАЙ.

Р. 5. Коли верстався номер, нам стало відомо, що на фестивалі “Золотий дельфін” – Ігор Верста отримав приз «За найкращу головну роль».

Категорія: "Галичина" | Додав: corg (28.06.2009) W
Переглядів: 785 | Теги: Івано-Франківський театр ляльок, Роман Януш | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]