Так склалося, що приміщення обласного театру ляльок ім. Марійки Підгірянки розташоване через подвір'я з нашою редакцією, тож мені доводилося не раз бувати за лаштунками театру, ремісничих і творчих майстернях, там, де твориться диво казки, де бутафори виготовляють з пап'є-маше лялькових персонажів, шиють для них одяг, майструють мініатюрні будиночки і меблі... Я навіть пробувала бавитися рукавичними і тростинними ляльками й дістала від цього велику насолоду.

Ляльки оживали в моїх руках і повертали мене в дитинство, а що може бути кращим за таке повернення?..
Ми вже писали про багаторічну безпритульність Івано-Франківського обласного театру ляльок, але в кількох словах нагадаємо про це ще раз. Створений у березні 1945-го театр спочатку розташувався у Палаці піонерів (нині Центр дитячої творчості на вул. Січових стрільців, 37), відтак у народних домах (на вул. Шевченка, «Просвіта», «Княгинин»). Ста¬ціонарне приміщення, яке ляльковики дістали в квітні 1981-го (вул. Незалежності, 10-а), через 12 років завалилося, і знову — прийми, ходіння по урядових кабінетах, довгі роки обіцянок і чекань.

Кілька поколінь іванофранківців пам'ятають виставу «Коли ще звірі говорили» за мотивами казок Івана Франка, а також вистави «Лукаш і Мавка» за Лесею Українкою, «Лисичка, Котик і Півник» за Олександром Олесем. Окрім класики були в репертуарі театру українські народні казки, вірші Т. Шев¬ченка, п'єси сучасних авторів. Майже всі вистави отримали нагороди на міжнародних фестивалях в Україні, Бельгії, Білорусі, Молдо¬ві, Польщі, Росії, Угорщині, Франції.

До речі, Івано-Франківський театр ляльок єдиний представляв Україну на фестивалі у Франції. Французи були вражені ляльками Миколи Данька і тим, що виставу «Битий небиту везе» Ярослава Грушецького українські актори виконували французькою мовою. Було це у 2002-му, через рік після започаткування в івано-Франківську власного фестивалю національної класики «Обереги», що відбувається кожні два роки і восени цього року знову збере ляльковиків з різних країн, але вже нарешті під власним дахом, у новому приміщенні, відбудованому великими зусиллями на старому місці. Днями театр святкуватиме свій 60-річний ювілей. Режисер і актори мріють поставити тут вистави за творами Лесі Українки, М. Кропивницького, Ліни Костенко, бо саме в цих творах є оте споконвічне, національне, що здатне бути оберегами для маленьких українців великої незалежної держави. В театрі ще пахне фарбою і вже починає затікати новий дах, але ляльковики щасливі, бо нарешті мають свою казку — свій театр, тож можуть передихнути, поділи¬тися враженнями від роботи і надіями на майбутнє.

Світлана ЯНУШ, заступник директора театру, понад ЗО років життя віддала театрові:
— Важко згадувати як, де і в яких умовах ми працювали. Після того, як наше приміщення було зруйноване, тривале ходіння по кабінетах влади різних рівнів не дало бажаного результату, та все ж театр працював, Ні роки без власного приміщення, ні фінансові негаразди не завадили зберегти творчий рівень театру. Тепло маленьких глядачів зігрівало наші серця. Ставились нові й нові вистави. Лише великою любов'ю до мистецтва можна пояснити таку терпеливість і відданість своїй справі.

Володимир ПІДЦЕРКОВНИЙ, восьмий числом головний режисер театру, очолює трупу з 2003 року:
— У нас в театрі працює переважно молодь, яку треба навчати, тож відкриття стаціонарного приміщення дасть можливість проводити заняття з хореографії, вокалу, пластики, сценічної мови... В перспективі хочу здійснити постановку вистави для дорослого глядача.

Марія БОЙЧУК, керівник літературної частини театру:
— Ми завжди чекаємо своїх глядачів... усі вони такі цікаві, різні, але одне в них спільне: сміх, щирі очі, радість. І ніколи ніякий комп’ютер не замінить живого спілкування з героями казок.

Ольга ГНАТЮК, актриса театру:
— із Світланою Серженко після закінчення Харківського інституту мистецтв ми прийшли на роботу в театр саме тоді, коли творча група поїхала на фестиваль до Франції. Стаціонарного приміщення не було, тож нам довелося працювати над п'єсою М. Супоніна «Веселі пригоди невеселого Зайця» у мене на кухні... Але вистава вдалася.

Людмила ДЕРЕВ'ЯНКО, бутафор, понад ЗО років виготовляє ляльки:
— Коли я дивлюся вистави нашого театру, то не можу втриматись від сліз. Завжди плачу від радості за дітей, які мають можливість дивитися це чудове лялькове дійство.

Марина РОДИК, актриса, майже рік працює в театрі:
— Коли в моєму житті з'явився театр ляльок, я відкрила у собі нову сторінку творчості й натхнення. Кожна лялька, яку я брала до рук, несла нові емоції і враження, а спілкування з колегами, їх досвід і допомога дали змогу легше влитися у вже сформований колектив. Я тільки почала працювати в театрі, а вже ніби зрослася з ним. І хочу, щоб надалі цей зв’язок ставав міцнішим. І щоб Бог допоміг нам разом жити спільними успіхами і навіть невдачами, ділити радість і горе

Галина САВЧИН, режисер-постановник, працювала актрисою 25 років:
— Театр — це моє життя, моя доля, мій дім. Це моя перша й остання любов...

3 1971 року колектив театру очолює заслужений працівник культури України Зіновій Борецький — великий ентузіаст своєї справи, якому 12 травня минуло 70. Отож театр має нагоду, окрім входин до нового приміщення, відсвяткувати два ювілеї – 60-річчя від дня заснування театру і 70-річчя від дня народження свого керівника. З роси і води вам, добрі чарівники!

Неоніла СТЕФУРАК