Існує легенда, що в якомусь звичайному українському містечку "жив і не тужив" звичайнісінький актор, котрий щоразу у час зимових свят полюбляв перевдягатися то святим Миколаєм, то Дідом Морозом і тішити цими перевтіленнями місцевих дітлахів. В "несвятковий" час наш актор грав у місцевому театрі. Одного осіннього дня з невідомих нікому і досі причин до містечка завітав один дуже популярний голлівудський режисер і, звичайно ж, забажав відвідати спектакль у місцевому театрі.

У виставі, на яку потрапив американський гість, грав одну з головних ролей і наш актор. Режисеру дуже сподобалась його гра, і одразу ж після ви¬стави американця з перекладачем повели в гримерну, де він, познайомившись, запропонував нашому актору грати одну з головних ролей у новому фільмі телекомпаніі "20 століття фокс", пообіцявши Ґрін карту, високий гонорар та пристойне житло у Штатах. Актор вже майже погодився, але коли почув, що зйомки нового фільму припадуть на кінець грудня, не довго думаючи, відповів режисеру: "Вибачте, але я не можу, в мене новорічні раночки в садочках".

Розчарований режисер поїхав до Голлівуду з нічим, так і не зрозумівши значення слів "новорічні раночки у садочках". А наш актор і далі щороку начіпляв білу бороду, вдягав святкового кожуха, відкривав записник з графіком роботи і вирушав розважати дітлахів свого рідного містечка.

Герой! — подумав я, коли вперше почув цю легенду. Безперечно, в наш
час і в нашому місті відшукаються подібні герої, от тільки відомі голлівудські режисери не так часто заїжджають до цих місцин.
Для більшості нормальних людей новорічні дні — це, передусім, свя¬то, але є люди, для яких, як і для вищезгаданого героя, такі дні є передусім днями напруженої праці. В тому числі і для пред¬ставників місцевого театру ляльок ім. Марійки Підгірянки.

Механізм творення “живої казки” складний, і приємно зазначити, що до цих “казкотворчих“ процесів залучено досить професійний колектив працівників. Після кожної вистави вся слава чомусь стелиться до ніг режисера Ярослава Грушецького та художника Миколи Данька. Звичайно ж. Вони заслуговують похвал, але не слід забувати і про інших працівників театру, які вкладають чимало поту і терпіння у кожну ляльку.

От, приміром, великий відсоток праці над кожною виставою належить бутафорам – Люсі Дерев’янко та Надії Водоставській. Кравчиня Анастасія Колибаб’юк вдягла десятки різноманітних казкових персонажів. Наче тато Карло, оживляє цих персонажів столяр-виготовлювач ляльок Ярослав Скорий. А також великий внесок у виставу здійснює ціла група технічних працівників.

Душею ляльки є, звичайно ж, актор. Щодо цієї групи колективу, то слід зауважити, що акторський склад театру останнім часом постійно зазнавав змін, і навіть змінами це назвати важко, тут більше підходить слово “втрати”, адже багато талановитих акторів у пошуках “кращого життя” залишали колектив. Але нині ситуація, здається, суттєво поліпшилась, бо до творчого колективу органічно влилась група обдарованих молодих акторів: Демчук Олена, Серженко Світлана, Гнатюк Ольга та Винник Тарас. Незважаючи на молодий вік цих театралів, певний рівень професійності вже по¬мітний у їхній грі. Звичайно ж, вони просто зобов'язані бути справжніми професіоналами, адже працюють в одному колективі з акторами, що вже мають багато років стажу, і яких вже із впевненістю можна назвати метрами лялькової театральної гри. Це і Савчин Галина, і Корчмар Володимир, і Деркач Надія, і Януш Роман. До речі, пан Януш в театрі працює вже 21-й рік, і майже щороку саме він начіпляє білу бороду, вдягає святково¬го кожуха, саме він відкриває записник з робочим графіком Діда Мороза. Щодо цього актора в мене завжди породжуються два дещо вар'ятичні здогади. Перший: може, Роман Януш насправді не Роман Януш, а Дід Мороз, що колись був ви гнаний з якоїсь там казкової країни, скажімо, за несплату податків. І тепер цей Дід Мороз маскується під актора франківського театру ляльок і лиш на новорічні свята може бути самим собою? Навіть у зовнішності є щось схоже, скажімо, справжнісінька борода, от тільки чомусь чорна (мабуть, фарбована). І другий здогад, що був породжений першим і спровокований вищепереказаною легендою: може, саме до Романа Януша багато років тому підходив видатний голлівудський режисер із заманливою пропозицією? Та есе це тільки здогади, а заявити пану Романові прямісінько у вічі: – "Я знаю, хто Ви насправді! Ви – Дід Мороз!", було б з мого боку недуже коректно, і тим паче який Дід Мороз зізнається, ким він є насправді...

Роман Януш - не тільки Дід Мороз

(фото В. Підцерковного, 2008 р.)

Денис Данько

“Репотер” № 1, 3 січня 2003 р.