Головна » Статті » Івано-Франківськ » газета.if.uа |
«Газета.if.ua» 27 квітня 2006 р. № 17(56) Прикарпатський театр в персоналіях
ДОРОСЛІШАЮТЬ НАВІТЬ ЛЯЛЬКИ Володимир ПІДЦЕРКОВНИЙ: Театр переживе ще не одне покоління скоробагатьків, які пророкують йому смерть Володимир Підцерковний - простий, врівноважений, постійно трохи задуманий і водночас страшенно компанійський і життєрадісний чоловік. А ще він - головний режисер обласного театру ляльок імени Марійки Підгірянки і талановитий митець. Недавно колектив театру отримав обласну премію імени Віталія Смоляка за виставу «У нашім раї» за мотивами творів Тараса Шевченка. Але про творчі досягнен¬ня у Володимира Підцерковного випитати годі - він розповідає більше про те, що наболіло йому і колективові лялькового театру, який нині, до речі, готується до прем'єри вистави для... дорослих. - Плануємо на травень. То буде повнометражна вистава про Алі-Бабу і сорок розбійників тривалістю при¬близно півтори години. Вона має сподобатися підліткам, бо для них у нашому репертуарі поки що "яма" - Інші «родзинки» будуть? - Там буде багато східного мелосу, а Валерій Марченко наклав на той мелос багатоголосся та ще і з сучасними ритмами, Художник Микола Данько напрацював цікаві вирішення з ляльками та декораціями. Хотілося створити таку осучаснену панорамну казку. - Цей проект дорогий? - Директор каже, що то найдорожча вистава, яка ставилася у нашому театрі, але остаточної суми я поки що назвати не можу, бо все у роботі. - Чи не трапиться так, що ті, хто хотів би побачити вашу виставу, просто не матимуть грошей на квитки? - А тобі не хотілося передати сучасність у ляльковій формі? - Як ти ставишся до митців, котрі пішли у політику? - Це їх особиста справа. Але події показали, що митці, які вже були у міністерських кріслах - Ступка, Білозір, Танюк, Гаврилюк, мистецтво не лобіювали. - А чим вони там займалися? - Недавно я подумав, що "чисто з людської" точки зору все можна зрозуміти. Коли хтось порушує закон, коли ллється політичний бруд, коли навіть доходить до вбивств, то "чисто по-людськи" це можна зрозуміти. І все! -Тому нам годі чекати чогось кращого, Наше покоління (ті, хто народилися і сформувалися як дорослі люди ще за совєтів, а потім опи¬нилися у дикому капіталізмі) виявилося не просто не підготовленим. Ще замолоду я зрозумів, що наше покоління є зайвим. - А як врятувати театр? - Потрібна театральна реформа. Починаючи від Сталіна інститут директорів театрів - це спосіб тиску на творчих людей. Це - наглядачі, які покликані на посади певними органами, аби стежити за інтелігенцією і за процесами у її середовищі. І це залишилося донині. - Театр може вмерти, наприклад, через комерціалізацію, яку нав'язують культурі скоробагатьки? - До таких жахів не дійде. Жодне кіно, жодне телебачення, жодний Інтернет не має того живого нерву. Скільки існує театр, йому весь час передрікали неминучу смерть. То його мало знищити - Хоча б на 75%. А зараз пора¬хуємо: у когось - одна дитина, у когось - двоє, а є такі, хто має троє і більше. На місяць така сім'я має витратити на театр приблизно 100 гривень. А до театру ведуть своїх дітей здебільшого інтелігенти, тобто люди не найбагатші, але які мають певний інтелектуальний рівень. Розповісти тобі чесно, де заробляють актори? На днях народ¬ження дітей багачів. Коли я їм кажу; люди, та у нас же репетиція, вони відповідають: мовчи, бо там платять стільки, що за чотири таких акції маю дві театральні зар¬плати. Що я можу акторові сказати? У нього сім'я, діти, і на мізер він просто не виживе. - Актор на такі дефіляди йде не з радісною душею. Там його часто принижують, «шерстяний» карапуз може запросто обізвати дядю-актора, як йому захочеться, може фиркнути, йому може щось не сподобатися. - А звідки набираєте професійну молодь? - Хочеться мати синтетичного актора, якому були би підвладні всі жанри. Бо у сучасному театрі ляльок, окрім вміння водити ляльки, треба виконувати вокальні партії, танцювати. Треба вміти перетво¬рювати мертву матерію на живу. Трапляється, що приїжджають випускники з Києва чи Харкова, дивляться, як ми працюємо, і мало не просяться на роботу. А вони молоді, хочуть створювати сім'ї - за що будуть у нас жити? - Хочеться бути справедливим: розумна сила плюс доброта. Без неї у театрі ляльок робити нічого. Публіка - це співрозмовник. Якщо вона відчуває фальш, дитина може сказати вголос: «Тьотя Баба-Яга бреше!». З дітьми треба бути на рівних. Згадай, як нам подобалося у ди тинстві, коли з нами рахувалися - Якби я знав?! Спонсори і бізнесмени у нас ще не навчилися давати гроші на мистецтво. Траплялося, допомагали політики: ви вступіть до нашої партії, і ми вам тоді дамо. Такі приклади вже були навіть у нашому театрі: хором вступали, хором виходили. Люди навіть не дивилися один одному в очі, особливо тоді, коли швидко виходили з тієї партії, аби ще встигнути, побувати на «помаранчевій» революції. Трапляється, що підходять графомани і, пропонуючи свої сценарії, обіцяють знайти кошти на їх постановку. - Значить, комусь це вигідно. Є люди, які надіються, що українська культура вимре сама по собі, а вони тоді розхапають всі ті при¬міщення театрів, як зробили з дитячими садками. А, наприклад, у Польщі навіть видається спеціялізований журнал про театр ляльок, де друкуються матеріяли про українські театри. Там зна¬ють наш театр, цінують його, бо бачили, чого він вартий. У нас же бракує як спеціялізованого видан¬ня, так і фахової критики. Рятують тільки фестивалі, на які нас досить часто запрошують. На¬приклад, нині збираємося до Литви. Думаю, переживемо, колись буде добре і в нас, | |
Переглядів: 846 | | |
Всього коментарів: 0 | |