Головна » Статті » Івано-Франківськ » "Галичина"

Івано-Франківські ляьки святкують 65
Івано-Франківські ляльки святкують 65

Леся Тугай
26 березня 2010 р.

27 березня Івано-Франківський академічний обласний театр ляльок ім. Марійки Підгірянки запросить своїх шанувальників на день народження. Урочистості розпочнуться о 16 годині.

Дата народження театру 6 березня 1945 року. Почалося все з оголошення в обласній газеті такого змісту: «Станіславське обласне відділення у справах мистецтв, Станіславська обласна філармонія оголошують набір в обласний ляльковий театр акторів-чоловіків та жінок-актрис! Адреса контори філармонії: вул. Червоноармійська, 1. Прийняті на роботу забезпечуються квартирами, столовою».

Наприкінці квітня того ж року відбулась перша прем’єра вистави за п‘єсою Н. Гернет «Гусеня» в тодішньому музично-драматичному театрі імені і. Франка (вул. Цимбалюка, 3). Театр очолила режисер Т. Нікітіна. Разом з нею допомагали театру ставати на ноги художник О. Дикий та невелика група акторів.
Олександр Дикий працював у театрі з часу заснування і до 1967 року. Він здобув професійну освіту в Краківській академії мистецтв. О. Дикий зробив художнє оформлення та ляльки для вистав «Гусеня», «Маєчка-хазяєчка», «Біда від ніжного серця» (вистава для дорослих), «Казки Дідуся Панаса». Ляльки, які він виготовив (декілька з них збереглися і є в музеї театру) мали значний мистецький вплив на наступні покоління театральних художників, пише газета "Галичина".

Нині театр ляльок має багато друзів і вдячних глядачів. Чим сьогодні живе цей мистецький заклад, розмовляємо з його директором Романом Братковським.


Роман Братковський (Фото В. Підцерковного)

— Чи дбає нині держава про державний театр, зокрема про театр для дітей?

— Наразі від держави маємо лише фінансування зарплатні. Мрія кожного театру — я не втомлююся це повторювати — стовідсоткове фінансування. Так є в Польщі, Білорусі, Росії. Що таке стовідсотково? Щорічне оновлення матеріально-технічної бази, фінансування всіх потреб. Наприклад, у Росії величезні кошти вкладають у це. Там немає такого, аби не було інструментів чи були такі крісла, як, скажімо, в облмуздрамтеатрі — найгірші, напевно, з усіх обласних театрів нашої країни. Так, замінити крісла коштує мільйони, але це ж державний театр. Не можна ж усе красти, залишіть щось театрові! Вся проблема України в тому, що крадуть, Державний бюджет просто розкрадають. Тому в Україні жоден міністр не поставив питання про стовідсоткове фінансування державних театрів, як у сусідів.

— А як було колись?

— Завжди театр в Україні був як підприємство. В інших республіках його стовідсотково фінансували. Спонукає до роздумів, правда? У Білорусі, коли відбувався перехід до своєї держави, вони рятували своє професійне мистецтво і тому дали театрам стовідсоткове забезпечення. інакше б ті «загнулися».

Страшно подумати, що би було, якби Україна прийняла рішення «Заробляйте на себе самі». Тоді б не залишилося жодного професійного колективу, їх не було б років з 50. У Німеччині, Франції, котрі не мають професійних театрів, їх за рахунок бюджету утримують, у кожному адміністративному центрі театри фінансують з муніципалітетів. Місцеві депутати підтримують свої театри. У жодній країні немає такого, аби театр заробляв сам на себе. Лише Бродвей заробляє сам на себе, бо має потужних спонсорів — «Кока-Колу», «Макдональдс». Але це не є гроші, котрі треба повертати.

Скажу вам, що то велике щастя, що маємо свій державний театр для дітей, бо світ ще нічого кращого не придумав, навіть той, який ми називаємо цивілізованішим. Щоправда, у нас відбувається так, що чиновники люблять театр, коли виходять на сцену. Ми вже п’ять місяців ведемо листування з міською владою, бо приміщення театру наполовину в обласній власності, а наполовину належить містові, і місто не може дочекатися, коли закінчиться термін угоди про оренду. Платимо за оренду гривню, за землю — 300 і плюс від нас вимагають платити за землю 50 тисяч як комерційній структурі. Вони не хочуть знати, що ми дотаційна структура, їм гроші давай.

— Романе Степановичу, розкажіть про ваші здобутки, зокрема про партнерську участь у міжнародному культурному проекті Євросоюзу...

— Ще 2007 року наш художник Ростислав Котерлін вийшов на Торуньський театр і ми повезли туди виставу «Ерле — королева вужів». Тоді нас прийняли як партнерів програми «Культура Євросоюзу», а посередником між нами і Брюсселем якраз і є театр у Торуні. Вони кажуть, що якби Україна стала асоційованим членом Євросоюзу, то ми мали б право отримувати фінансування від цієї програми, а наразі маємо те, що маємо, тобто мусимо складати іспит у їхній програмі «Культура 2009—2011» і так здобувати право на фінансування. До цього іспиту входять такі етапи: у червні — проведення фестивалю «Обереги», куди ми запросимо представників програми з Литви, Чехії, Словаччини та Польщі. Вони оцінюватимуть нашу базу, можливості, бо, за умовами проекту, вони повинні будуть виступати і в нас; другий — постановка вистави на тему «Дитина і родина в сучасній Європі», що ми й зробили і з нею поїдемо до Торуня. Задля того, аби нас включили у наступну програму до 2012 року, ми повинні поставити авангардну виставу засобами театру ляльок, тобто використавши ляльку, для дорослого глядача. Тож нині шукаємо відповідний матеріал.

— Ми переконані, що всі іспити ви успішно складете, а що вас нині найбільше турбує?

— У нас творчі моменти — на висоті, а от матеріальна база не цілком відповідає тим нормам. На нове світло нам дали 230 тисяч, але у нас звук ненадійний, у нас сцена не розкривається до неба, у нас брак сучасних конструкцій, нема двох сцен: великої — для дорослого глядача та експериментальних вистав і меншої — для найменших. Бо свого часу, у 50-ті роки, театр ляльок завжди ставив вечірні вистави для дорослих, особливо українську класику. Згодом управління культури рекомендувало театрам ляльок займатися лише ляльками і дитячим глядачем. Сьогодні театри ляльок знову переходять на вистави не лише для дітей, а й для дорослих. Яка потреба в цьому? Передусім ідеологічна, бо батьки приведуть своїх дітей. Друге. Формою ляльки можна і для дорослого працювати, бо лялька має набагато глибший ресурс, ніж ми думаємо.

26 Березня 2010, 7:59

Адреса матеріалу: http://www.galychyna.if.ua/index.p....>

Категорія: "Галичина" | Додав: corg (28.03.2010)
Переглядів: 800 | Теги: ювілей, преса про театр, паралелі, Івано-Франківський театр ляльок свя, Роман Братковський | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]