Ось уже п'ятдесят шість років Івано-Франківський театр ляльок ім.
М. Підгірянки, яким тепер керує
З. Борецький, дотепно розважає малих і дорослих. Маю підозру, що і я завдячую йому своїми першими дитячими театральними враженнями, хоча моє дитинство буяло там, де слово театр мало кому про щось говорить. Та театр побував і там, адже він обласний, себто -- мандрівний. У старому "пазику" досі мандрує по всіх куточках області й за її межами його незвичайна трупа, незважаючи на тотальне бездоріжжя в найширшому значенні цього слова. Імідж мандрівного підтримується ще й тим, що ось уже протягом восьми років театр змушений орендувати зали для своїх вистав у рідному місті -- його приміщення потребує капітального ремонту, на що, як Ви вже здогадалися, не вистачає коштів.

Однак театр, діяльність якого спрямована на відтворення на сцені зразків української класики, повнокровно живе, додаючи життю малих і дорослих своїх прихильників відчуття повноцінності. У цьогорічному репертуарі театру -- вистави "Лисиця і Ведмідь", "Казки старого Бремена" "Дівчинка і Відьма", "Золотий човник" та інші. Колектив театру, де монополію на режисуру останні роки не без користі для справи має Ярослав Грушецький, бажаний гість на численних фестивалях як українського, так і міжнародного масштабів. На міжнародному фестивалі "Інтерлялька", що відбувся в Ужгороді восени минулого року, театр отримав перше місце за виставу "Битий небиту везе". Персональною нагородою за сценографію відзначений також художник-постановник М. Данько. Ледь не на кожен місяць цьогорічних літа й осені театр має запрошення на різноманітні імпрези: фестиваль лялькових театрів у Львові, фестиваль "Фолькорама" в Жешові, фестиваль "Біла вежа" в Білорусі і т.д.

У січні цього року театр був учасником міжнародного фестивалю "Різдвяна містерія", що відбувався в Луцьку. Театрали з різних країн, котрі після свята ділилися враженнями від вистави "Щедрий вечір", яку представляв колектив, буквально всі висловлювали захоплення. Кандидат мистецтвознавства з Москви Б. Голдовський сказав, що це -- медитативне видовище, чи не найвдаліша із відомих йому робіт івано-франківського театру, оскільки в ній відчувається потужний струмінь автентики. Здатність режисера мислити категоріями філософськими, а не побутовими, відзначив голова спілки театральних діячів України Лесь Танюк. Редактор літературної частини театру ім. М. Заньковецької Майя Гарбузюк, яка представляла на фестивалі журнал "Український театр", позитивною рисою вистави в цілому назвала те, що християнська тематика подається у світлі поганських культів, своїх правитоків. А ще вона сказала: "У виставі прекрасні роботи художника. Глибокі тотемні образи тварин, які налаштовують глядача на те, що зараз він зустрінеться зі своїм предківським позасвідомим пластом". Ляльки і справді вражаючі: у два людських зрости Коза, Олень і Віл, голови яких виплетені з лози, -- це видовище, якому притаманна містична енергія.

А самому авторові, художникові театру Миколі Данькові, окрім розкріпаченої фантазії, властиве рідкісне відчуття цілісності й повноти -- на маленькій сцені він витворює завершений усесвіт, всі складові якого гармоніюють між собою й визначаються дотепним оригінальним стилем. До речі, техніка і стилістика художнього оформлення різних вистав неодноманітна, художник весь час шукає нові можливості, нові лінії, новий матеріал. Декорації не переобтяжені, майже кожна їхня деталь поліфункційна, усе має здатність трансформуватися. Абстрактні образи (наприклад, Холод) подані так виразно, що в малих глядачів сумнівів не виникає.

Дотепність, непересічне почуття гумору, винахідливість художника здатні врятувати навіть не дуже сильну виставу. Нерідко, щоб поповнити матеріал для сценографії, художникові доводиться здійснювати персональні виправи за "секондгендом" й вибирати яскраві брокати й шовки для своїх Лисичок, Принцес і Чарівниць. Отже -- вступаючи в діалог з А. Ахматовою -- не лише вірші ростуть зі сміття.

Люди, які працюють у театрі -- це взагалі окрема тема. Основна риса колективу -- життєрадісність та оптимізм, що здатні заражати й заряджати. А ще -- безкорислива відданість своїй справі. Інакше, чим пояснити те, що, маючи платню 120 гривень на місяць, вони не знеохочуються й доводять, що провінційність їхнього театру -- характеристика суто географічна, а не ментальна. Якби заслужена артистка України Тетяна Чикірова була, приміром, заслуженою артисткою Америки, то її гонорар за одногодинний виступ на сцені значно перевищував би тутешню місячну платню. А Микола Данько з Ярославом Грушецьким уже вкотре міняли би свої автомобілі на престижніші марки. Ну, менше з тим. Сподіватимемося, що це у них ще попереду (маю на увазі не переселення в Америку, -- було б шкода, -- а можливість міняти автомобілі).

До речі, восени цього року театр планує організувати фестиваль української класики, що відтворюється на сцені лялькових театрів. Свято має відбутися в Яремчі.

Автор -- знана українська поетеса і перекладач. Живе і працює у м. Івано-Франківську. Авторка збірок поезій "Парк на схилі", 1996), один із віршів якої удостоєний Премії Бу-Ба-Бу "за найкращий вірш року". Неодноразово мала публікації у періодиці (зокрема, у часописах "Перевал", "Четвер", "День").

<a class="link" href="http://postup.brama.com/010329/49_10_3.html " rel="nofollow" target="_blank">http://postup.brama.com/010329/49_10_3.html
</a>