У середньовічній Європі лицедійство було так само не рекомендоване, як і зображення людських постатей і облич у ісламі. Вважалося, що мавпування чужих мін, жестів і пристрастей ображає істот, створених за Божою подобою. Театр як такий був відданий лялькам. У Європі найпоширенішим видом ляльки були маріонетки — вони водилися акторами, які теж були присутні на сцені. Натомість українська традиція походить від ляльок вертепних. Для спектаклів у нашому театрі Микола Данько найчастіше виготовляє ляльки верхові, такі, що рухаються на сцені на руках акторів, котрих не видно за ширмою. Для дитячого сприйняття цей тип лялькового театру більше пов'язаний з дивом, таємницею, з казкою і чистою вірою. І саме мистецтво верхових ляльок є одним із тих факторів, які через свою незвичність викликають захоплення чужоземної публіки і критики нашим театром.
Виготовлення ляльок почи¬нається із придумування їхніх ха¬рактерів. Образи із ескізів переходять у гіпсові скульптури, тоді — у маски із пап'є-маше, далі обростають визначальними дета¬лями костюму. Художникові допомагає цілий цех різних майстрів, що працюють у театрі.
Одну характеристичну ляльку Микола Данько може створити за тиждень. Розробка усіх персо¬нажів середньої вистави триває цілий місяць. Кожного року театр ставить чотири нові вистави. За час роботи у театрі Микола Данько створив персонажі до майже ста вистав. Для постановки "Синього птаха" потрібно було зробити дев'яносто вісім ляльок.

ЛЯЛЬКОВИЙ ТЕАТР

Насправді не лише ляльки живуть своїм паралельним життям. Ляльковий театр, на жаль, теж перебуває поза зоною загальної уваги. Мало хто знає, що, крім анонсованих спектаклів у Івано-Франківську, наш театр постійно присутній на найрізноманітніших спеціальних фестивалях, де переважно належить до фаворитів. Вистава "Український вертеп" за Марійкою Підгірянкою належала до тих, котрі відкрили міжна¬родній публіці химерії давнього вер¬тепу, і стала пере¬можцем кількох фе¬стивалів.
Загалом лялькове життя у ближчій і дальшій Європі надзвичайно активне. Скажімо, у Франції існує кілька сотень професійних колективів. Зрештою, саме Франція стала певною бідою для франківського театру — після виступів там залишилося багато наших акторів, втомлених життям на колесах. Щоправда, таких театрів як наш — репертуарних (із певною кількістю відпрацьованих спектаклів, із постійним колективом) — у Європі не так багато. Переважно трупа збирається для реалізації якогось окремого проекту.
Люди бавляться у театр, каже Микола Данько. Але ці ігри дуже серйозні. Бо театр — справа не приватна, а ідеологічна.
Не дивно, що захоплення Україною для багатьох починається і закінчується виставами нашого театру "Дід і журавель", "Битий небитого везе", "Кривенька ка¬чечка", "Український вертеп", "Зелена гора" на фестивалях в Угорщині, Литві, Білорусії.

ДОРОСЛІ ЛЯЛЬКИ

Вже багато років Микола Данько, використовуючи навіть ті години, коли приймає у майстерні гостей, робить особливі ляльки, не призначені для спектаклів театру. Ці ляльки можна назвати виставковими. Педан¬тична довершеність дозволяє трактувати їх як самовартісний мистецький твір. Роблячи свого Короля Ліра чи Дон Кіхота, ху¬дожник вірить, що через якийсь час ляльковий театр звернеться до постановки Шекспіра, Сервантеса, "Енеїди ", розрахованої на дорослого глядача. Наразі це є проблематичним через відсутність адаптованої драматургії. Ще у 1999 році в Івано-Франківському художньому музеї відбулася експозиція виставкових ляльок Миколи Данька. А два роки тому Данькові ляльки разом з групою "Перкалаба" були заді ямі в унікальному проекті "Концерт для перестарілих ляльок" Тоді кількадесят людей, запрошених на вечерю з баноша і самогону, вибирали собі ляльку чимось близьку до власного характеру. Цілу вечерю ляльки сиділи поруч зі своїми обранцями звикаючи до них. Потім кожна людина, керуючи лялькою, виголошувала промову від її імені.
Такі епізоди надзвичайни пережиттів спонукають ще і ще раз повірити Миколі Данькові що, потрапивши раз у автономний світ ляльок, покинути його вже неможливо.

Тарас ПРОХАСЬКО

“ГАЛИЦЬКИЙ КОРЕСПОНДЕНТ” № 2 (002) 4 серпня2005 р.