– Я страшенно хотіла тут працювати, – про свою роботу розповідає Людмила Дерев’янко, бутафор зі великим стажем. – Спершу трудилась на заводі, мені там було так нецікаво. Там машина може працювати чи мавпа, але не я.

Людмила бутафор-самоучка. Колись був мультик «Рукавичка», в якому з клубка різні фігурки випліталися. От і в Людмили руки засвербіли, вона спробувала такі ж іграшки зробити. Услід інших мультяшних героїв повиплітала. «Якось кажу своєму чоловікові: Шкода, що в нас немає театру ляльок, я би так хотіла там працювати. А він мені: Чому немає, - є!. І в мене там художниця знайома працює. Він взяв мої ляльки і поніс показувати їх. А в театрі кажуть, приходь до нас». Було це ще в 70-их роках.

– Зараз не колишні часи, - пригадує Людмила. – Таке розмаїття матерій та забарвлень, а колись, як згадаю: звичайне біле полотнище і все вимальовували спеціальними фарбами, а шкідливі які! Париш і полочеш те шмаття, жах один! Але, колишні ляльки міцніші були, аніж нинішні.   

Собівартість одної ляльки від 200 до 300 грн., авторські значно дорожчі. Все залежить від образу, характеру.

Часу, щоб повністю зробити ляльку потрібно чимало, здебільшого три тижня. Усе по ескізах художника. Художня рада затверджує макет, ляльки, бутафорію, реквізити. Над однією лялькою працюють режисер, художник та композитор – технічне рішення. Абсолютно різні ляльки, різна техніка водіння і по виготовленні різні. Спочатку ескіз. Зліпиш образ – сохне, виготовиш пап’є маше – сохне, намалюєш – сохне, далі костюмчик, личко зробити. Якщо лялька відкриває ротик чи оченята, голівка рухається вліво-вправо, над її виготовленням чаклує лялькар-механік. Суто технічна робота, не дуже цікава. А ось кінцевий варіант одяг, очка, носики, вушка, вуса, а міміка і характер! Кравчиня шиє вбрання, а бутафори довершують майбутнього казкового героя. 

Коралі з жолудів, зуби-квасольки, цибулька замість носа. В ляльковому театрі непотрібних речей немає. У своїх домівках ніхто нічого не викидає, усе несуть сюди.

– Для своїх ляльок використовую увесь підручний матеріал: шишки, жолуді, корки, навіть кришки від олії, – показує бутафор. – А найулюбленішої ляльки в мене немає. Ми їх усіх любимо, вже так їх виціловуємо.

Кожна лялька потребує позитиву.

– Настрій, з яким починаєш роботу, дуже важливий. Буває - почав, а витвір не йде. Усе з рук кидаєш. Не можу сьогодні працювати і годі, – про норов творіння розповідає Людмила Дерев’янко. – Буває й столяр у гніві зробить, то ніхто собі ради з тим дати не зможе, не виходить».

Який настрій - така і лялька. Ручна робота, а вона тим і ціниться, що ти характер, образ, настрій сам витворюєш. Даєш життя своїй фантазії. Чого варта лялька, якщо немає почуттів.

– До старості ляльками граюся, – каже, Людмила, – то мої діти. Ти сьогодні жабу робиш, завтра царівну. Творчий запал присутній завжди.

Найдавніша лялька, що висить в театральному музеї, із 1946 року.

Приповідка від Людмили Дерев’янко

Одного разу приходить до нас хлопчина і каже: Я зустрічаюсь з дівчиною, хочу подарувати їй ляльку-клоуна та гарного ніде знайти не можу. Чи можете ви зробити, але грошей в мене мало. Він сказав правду і ми купились на це. Досі до нас з такими проханнями ніхто не звертався.

Зробили йому ляльку-клоуна. Ми в ляльку душу вклали.

Пройшло вісім років. Сьогодні вони одружені, мають дитину і разом з малям в театр приходять.

А клоуна,  Юрком назвали.