Театр для дітей. Операція на відкритому серці і мозку Нещодавно у Першому українському театрі для дітей і юнацтва відбулося обговорення прем’єрної вистави «Зоряний хлопчик». Це давно очікувана форма живої розмови між театром і педагогами, психологами, театрознавцями,глядачами - тим разом тільки дорослими, але у майбутньому - і з юними.
Вистава викликала дуже неоднозначну реакцію і сподіваюся, що матеріали обговорення з’являться у ЗМІ.
Спроба аналізу однієї вистави витягнула на світло кілька більш системних проблем, які давно стали болючими у дитячому театрі, і не тільки у ньому. Думаю, що обговорення вистав повинно доповнитися спробою зрозуміти, чим є дитячий театр у Львові сьогодні, чим він хоче бути, для кого він і яким його хочуть бачити мешканці.
Ось кілька больових точок, які, як на мене, заважають театру бути живим центром театральних практик для дітей.
1. Театр – монополіст на ринку дитячих театрів у Львові.Так, є кілька лялькових театрів, але з «живих» - тільки один. Усі потенційні глядачі від дошкільного до підліткового віку приречені потрапити у браму саме приміщення на Гнатюка. З одного боку, це дуже комфортна ситуація для дитячих театрів: вони мають своєрідний статус недоторканності, вони можуть не боятися конкуренції (не говоримо зараз про міжвидову конкуренцію з інтернетом, телебаченням, кіно і под.). Але такі тепличні монопольні умови роблять з театрів розманіжену, самовпевнену істоту, яка тільки сидить і чекає, коли повз неї пропливе здобич. А здобич завжди пропливе, бо завжди є нові діти, яких приводять до театру батьки або учителі.
2. Застаріла і шкідлива форма поширення квитків. До тепер по школах чи садочках ходять тітоньки і втуляють квитки до театру. І тим тітонькам насправді глибоко байдуже, яка це вистава, д
...
Читати далі »
Переглядів: 672 |
Додав: corg |
Дата: 04.02.2013
|
|
|
