Головна » 2009 » Жовтень » 8 » «У театрі працювати набагато цікавіше, ніж на виробництві»
08:26
«У театрі працювати набагато цікавіше, ніж на виробництві»
Веселий лялькар:
«У театрі працювати набагато цікавіше, ніж на виробництві»

Ульяна Кім. The Epoch Times

The Epoch Times Україна ( Велика Епоха ) - міжнародний інформаційний проект: www.epochtimes.com.ua


Лялькар Володимир Захаров. Фото: Уляна Кім/The Epoch Times

Його спектаклі проходять на «ура», маленькі і не дуже маленькі глядачі наперебій кричать на виставах: «Дивись, дивись! Вони ворушаться, вони живі!» І ще чується захоплене: «Ви — папа Карло XXI століття!» І це все про нього — про лялькара Володимира Захарова з Томська.

В унікальному культурно-освітньому туристичному центрі «Етносвіт», розташованому в Калузькій області, в одній із будівель у північноруському стилі ми зустріли ... веселого лялькаря.

Перед початком вистави Володимир Захаров погодився відповісти на запитання журналіста газети «Велика Епоха» (The Epoch Times).

— Володимире Яковичу, чому у Вашого театру така незвичайну назва — «Два плюс ку»?

— А тому, що «Два плюс ку» означає «дві людини плюс ляльки». У мене в театрі працюють дві людини — я і мій син Яків. «Лялька на зап'ясті» — так називається лялька, яку я представляю. Сама лялька кріпиться на рукавичку зверху і з'єднується з усіма частинами рукавички. Варто тільки мені поворухнути пензлем, як вся лялечка починає рухатися. А називається «на зап'ясті» тому, що рукавичка закріплюється на зап'ясті.

— Який власне задум художника?

— Звичайно, свого часу я не думав робити свій театр. Я збирався робити сценографії ляльок для інших художників та режисерів, але... так вийшло, що довелося все робити самому: і придумувати сценарій, і розробляти ляльок, і грати роль акторів. Ну, довелося, так довелося, я ні про що не шкодую. Дуже цікаво бути і актором, і режисером. Зрозуміло, важко все це вигадувати в театрі ляльок. Тим більше, що я за фахом інженер, і в мене в голові крутяться всі ці ускладнення з робототехніки, які я тут застосовую, бачите?

По-перше, всі ці пристосування полегшують мені роботу як акторові. Адже на сцені я працюю один, мені не потрібні ні світлотехніки, ні звукооператор, оскільки все це робить електроніка. А я можу спокійно творити.

По-друге, шалено цікавий сам процес збирання ляльок. Буває, збереш тільки очі, і черепушка ще відкрита, а лялька раптом гляне на тебе абсолютно живими осмисленими очима. Це відчуття ні з чим не порівняти.

— Що було визначальним для Вас при виборі професії?

—- Я лялькарем став невипадково. Спочатку я намагався стати інженером, гарним інженером, займався робототехнікою. Однак після семи років роботи в якості інженера я зрозумів, що це не моє. У нашій країні у 80-і роки все це було схоже на гру в гонитву за великими грошима. Тому, коли мене запросили до театру допомогти в постановці «Майстра і Маргарити», я із задоволенням погодився і перейшов працювати до театру. Виявилося, в театрі працювати набагато цікавіше, ніж на виробництві.


Ляльки, придумані і зроблені Володимиром Захаровим. Фото: Уляна Кім/The Epoch Times

— Як народжуються Ваші ляльки?

— Сам процес виготовлення ляльки нескладний, у мене на сайті розписана вся технологія, головне — почати. «Ляльки на зап'ясті» дозволяють одному актору керувати двома персонажами. Бачите, ручки ляльок закріплені на мізинці і великому пальці. Руками ляльки не розмахують, але при цьому виходить ефект надзвичайної рухливості. Це досягається через невеликі, але точні рухи — досить точні, щоб передати всю палітру почуттів, які переживають ляльки.

— Як і в будь-якого майстра, у Вас, напевно, є свої секрети в ремеслі. Не могли б Ви розповісти нам про деякі з них?

— Велика виразність досягається асиметричністю пропорцій фігури і особи ляльок. Вважаю найбільшим недоліком у сучасних ляльках те, що вони виглядають як намальовані, наче ідеальні. Адже в природі ми не так виглядаємо. Ось дивіться, бачите, мізинець управляє очками: туди-сюди, безіменний палець — це рот, великий палець — хитання головою. У цьому випадку ручками ляльки з керованим окремо кожним пальчиком працює ліва рука.

Буває, що працюєш з однією складною лялькою, наприклад, з їжачком, доводиться говорити за двох. У мене є спектакль, де їжачок розмовляє і кажу я. Тут треба постаратися говорити так, щоб ніхто не помітив, що це говорить лялька. Для цього я використовую досить прості всім відомі прийоми: коли сам кажеш, то більш активний, коли говорить лялька — обличчям менше рухаєш. Але цей процес спілкування з лялькою ну ду-у-уже захоплюючий! (сміється) Мені подобається процес, коли зробиш ручки, збереш їх всі разом, зробиш з волосіні шарнірчики і скріплюєш їх. Ручка на ляльці ще слабка і сама не рухається і дуже така по-дитячому ніжна, беззахисна. Приголомшливий процес.

Слухаючи неспішний розповідь Володимира Захарова, мимоволі повертаєшся у світ дитинства. Він сам при цьому весь світиться зсередини, а уява вже уводить вас у давно забутий світ казок. Кращою нагородою для казкаря може бути тільки щасливий дитячий сміх під час представлення. І сльози, і зітхання, засмучення,і захват, і радість.

Перед очима на мить промайнули сіро-чорні ряди сучасних магазинів іграшок з цілим арсеналом зброї і диких масок лялькових фігур, у яких немає нічого людського. І подумалося: добре, якби частіше зустрічалися у нашому житті такі лялькарі, як Володимир Захаров.

http://www.epochtimes.com.ua/articles/view/5/13720.html

Переглядів: 1038 | Додав: corg | Теги: ляльки, практика, Володимир Захаров, Уляна Кім, Театральні новини
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]