Маленькі акторські перемоги  Обличчя українського театру завжди визначали його актори. Чи були креативні режисери та постановочні можливості, чи ні, але у кожному, навіть забутому Богом, театрі завжди знаходилося кілька класних виконавців, не кажучи вже про славетні «колекційні» трупи «франківців», «березільців», «заньківчан»...
Змінюються театральна мода, керівництво, політика, але ніхто не може заборонити актору заховатися з колегами у якомусь закутку й репетирувати... Матеріал, котрий чомусь зачепив, творчий простій, наближення власного ювілею часто стають тут стимулом для вільного самовиявлення. В ідеалі кожний театр мав би налагодити систему підготовки та показу самостійних робіт акторів — тоді всі будуть «при ділі», та й глядачеві різноманітність вражень гарантована.
Ця преамбула знадобилася, щоб умістити самостійну режисерсько-виконавську роботу актора Харківського академічного українського драматичного театру ім. Т. Шевченка Сергія Бережка (його партнерка — Тетяна Грінік — на знімку) — виставу «Маленькі подружні злочини» за Е.-Ем. Шміттом — до певного ряду. А водночас і виділити її з-поміж інших робіт такого штибу. Адже двійко акторів, певне, навіть не усвідомлюючи цього, знайшли той ключ до популярних сьогодні текстів Шмітта, що його в цілому не надто успішно шукає вітчизняний театр.
П’єси цього драматурга — це, по суті, розкладені на діалоги інтелектуально-філософські ребуси. Чи є у цих головоломках жива емоція, яка найбільше і вдається українським акторам, і цінується українським глядачем?
...
Читати далі »
Переглядів: 603 |
Додав: corg |
Дата: 21.01.2012
|
|
Російська драма Олег Вергеліс  Київський Театр на Подолі за один сезон дивує двічі. Очевидно, керуючись якимсь принципом «репертуарного нонконформізму», що впав із неба?
Спочатку тут дають немодного (у нас) М.Горького («На дні»). Тепер — О.Вампілов… Автор, який в ієрархії високих російських драматургічних стандартів ХХ століття посідає хоча й умовну, але, мабуть, тверду третю позицію (вслід за А.Чеховим і тим-таки М.Горьким).
Геніального Вампілова сьогодні як чорт ладану бояться театри. Не тільки тому, що «некасовий». Моральні колізії, а ще здушені рефлексії (біль-кохання) стосовно людини в його п’єсах, — хіба «таке» може тепер приснитися якому-небудь підприємливому художньому керівнику? Тут ось недавно, про що вже доводилося писати, навіть із трепетної чеховської Ніни привселюдно здерли труси й вивісили як прапор, «а то публіка не піде…» Що вже казати про делікатну вампіловську Валентину? Яку й зґвалтували-то всього один раз. І то — за сценою, і то, мабуть, у «традиційний» спосіб...
Театральний цинізм, що рядиться у ризи надуманої важливості й «актуальності», як та ненажерлива міль, тотально винищує все. У тому числі й ті, колишні, чеховські-вампіловські, моральні ка
...
Читати далі »
Переглядів: 580 |
Додав: corg |
Дата: 21.01.2012
|
|
|
