Олексій БОГДАНОВИЧ: “Якщо ми себе не поважатимемо, наші актори завжди будуть “третьосортними”  Народний артист України — про нові амплуа, засилля російських акторів, стан сучасного театру та кіно Олексій Богданович грає на сцені Національного театру імені Франка понад 25 років і користується шаленою популярністю у публіки. Займається активною громадською діяльністю — очолює Київське відділення Національної спілки театральних діячів України та щороку проводить "Київську пектораль". "Хрещатик" розпитав знаного і досвідченого актора про сьогодення київських театрів і кіноіндустрії, а також про творчі плани та підготовку до ювілею.  — В чому секрет популярності ваших ролей?
— Я ніколи не займаюся самооцінкою в контексті сприйняття публіки. Бачу реакцію глядачів, що їм подобається, і мені надзвичайно приємно. Це не означає, що я спочиваю на лаврах і нічого не роблю. Щоб подобатися публіці, потрібно закласти колосальну енергію і працю. На вистави приходять тисячі людей: доводиться напружуватися, щоб отримати любов, оплески, усмішки, позитивні флюїди. Це складний механізм. Від затратності, яку я віддаю, певно, і отримую ту любов. Публіка егоїстична, споживацька — вона любить не за "красиві очі", а за діло, вимагає, щоб ти був правдивий.
— Якими якостями, на вашу думку, має володіти успішний професійний а
...
Читати далі »
Переглядів:
1244
|
Додав:
corg
|
Дата:
26.05.2011
|
|
Пошуки в напівтемряві Про те, що в Україні криза свіжих ідей, чути не лише в театрі, про кіно краще промовчати, але навіть телевізійники жаліються на брак креативних талантів. Нажаль, українському театрові бракує не лише п’єс, якимось чином ми знаходимося у замкненому колі перетравлення самих себе у власному соку: згадуємо колишні успіхи на театрі, рефлектуємо на історичні невдачі держави і називаємо це актуальним театром. У нас обмаль яскравих акторів, про яких на заході кажуть справжня зірка, режисура – це окреме питання і справа тут мабуть не у нестачі дієвих і здібних людей, а у системі професійної освіти.
Та зараз не про це. Нині на театрі існує дві превалюючі думки з приводу відсутності сучасної драматургії. Одна про те, що драма не з’явиться до тих пір, поки в театрі не народиться якісна режисура, а інша, що і режисурі нема звідки братися, бо нема сучасних п’єс і молодому режисерові нема про що говорити з глядачем зрозумілою і актуальною мовою.
Проблема, звичайно, не з простих. Але, дякувати Богові, починають з’являтися культурреггери, котрі маленькими, але впевненими кроками вирішують цю проблему, бодай у Києві.  Михайло Угаров  Максим Курочкін <
...
Читати далі »
Переглядів:
964
|
Додав:
corg
|
Дата:
26.05.2011
|
|
Куклы для взрослых  26 мая Белорусский государственный театр кукол представит спектакль «Венчание» по пьесе польского драматурга Витольда Гомбровича. О форме постановки и ее содержании корреспондент побеседовал с режиссером Александром Янушкевичем
— В этом году исполняется 10 лет с того момента, как я работаю в театре. В 2001 году окончил Белорусскую академию искусств по специальности «актер театра кукол». Сейчас там же оканчиваю режиссерский факультет. И «Венчание» как раз моя дипломная работа, — сходу поведал Александр Янушкевич.
— Ваш приход к куклам был осознанным?
— В какой-то степени. Конечно, я, как и многие ребята, участвовал в школьной самодеятельности, играл в различных постановках, в том числе и кукольных. Но в том возрасте, когда происходит выбор будущей профессии, о ней есть только некое идеализированное представление. Поэтому не исключаю, что кто-то попадает в театр кукол случайно, а потом разочаровывается. Но такие люди долго не задерживаются. А вот те, кто по достоинству оценил все магическое очарование кукол, остаются в деле до конца. Потому что вырваться невозможно.
— О чем будет «Венчание»?
— Завязка сюжета довольно простая: солдат возвращается с войны и обнаруживает, что за время его отсутствия дом превращен в кабак, родители сошли с ума, а его невеста стала блудницей. Через всю постановку красной нитью проходит тема потери ВСЕГО. Как с этим жить? Бороться или смириться? Попытаться исправить ситуацию или махнуть рукой и сделать вид, что так и надо? Как найти себе место в изменившемся мире? Можно ли в этом бардаке быть счастливым? Эти вопросы задает себе главный герой. Не буду раскрыват
...
Читати далі »
Переглядів:
478
|
Додав:
corg
|
Дата:
26.05.2011
|
|
 Олексі́й Микола́йович Арбу́зов (* 26 травня 1908, Москва — † 20 квітня 1986) — російський радянський драматург.
Біографія
Арбузов народився в Москві, в інтелігентній родині. У 1914 році родина переїхала в Петроград, в 1916 почав навчатися в гімназії, проте систематичного освіти не отримав.
Революція 1917 року, голод і важка хвороба матері роблять Олексія Миколайовича сиротою в 11 років. Хлопчик змушений бродяжити і незабаром потрапляє в колонію для важковиховуваних.
Порятунком для нього став театр. У Великому драматичному театрі Арбузову довелося побачити спектакль «Розбійники» Шіллера, який показували для червоноармійців, що йдуть на фронт. Зі вступним словом виступив О. Блок. Враження було настільки сильним, що в цьому театрі переглянув всі вистави, знав весь репертуар.
У 14 років почав працювати статистом у Маріїнському театрі. У 16 років потрапляє в драматичну студію, під керівництвом П. Гайдебурова, блискучого актора і режисера. Закінчивши студію, Арбузов надходить в трупу Гайдебурова. Навесні 1928 йде з театру, щоб створити разом з групою молодих акторів свій «Цех експериментальної драми». Після його розпаду бере участь в організації театру на колесах (агітвагон), який їздить зі спектаклями за малим містам Росії. Власного драматурга театр не мав, тому Арбузов сам узявся за перо. Перша багатоактного п'єса «Клас» була поставлена ??в Ленінграді, але не мала успіху.
Після провалу Арбузов поїхав до Москви і вступив до театру Мейєрхольда. Незабаром став завідувачем літературною відділом театру малих форм Пролеткульту.
Писав агітобозренія для театру малих форм Пролеткульту. У 1939 році разом з Валентином Плучеком організував Московську театральну студію, яка під час Велик
...
Читати далі »
Переглядів:
558
|
Додав:
corg
|
Дата:
26.05.2011
|
| |
