14 травня на сцені львівського театру ім. М.Заньковецької відбулася прем'єра вистави “Мина Мазайло”. Вистава “Мина Мазайло” поставлена за одноіменною п'єсою Миколи Куліша на сцені Львівського театру ім.М.Заньковецької народним артистом України Григорієм Шумейком, котрий, очевидно, інкогніто приурочив її до свого поважного ювілею, за своїм драматичним стилем належить до комедії, однак це скоріше за все “філологічний водевіль”, як сказав один із критиків, визначаючи жанрову приналежність п'єси. Одним словом, це філологічно-вишукана п’єса в основі якої лежить стрижень філологічного конфлікту — зміна прізвища, тому вистава “Мина Мазайло” на заньківчанській сцені щедро наповнена специфічним сміхом, який очищає людський мозок і свідомість, а тому змушує глибоко задуматися, замислитися над самою сутністю нашого сучасного людського життя.
Вже на самому початку вистави режисер Г. Шумейко зробив своєрідний акцент-паузу, аби налаштувати глядачів на серйозне сприйняття п’єси і то йому повністю вдалося. Вишукано-просторові пластичні рухи високої, стрункої блондинки (арт.М. Солук) в сріблястому вбранні, колір якого нагадує блиск місячного сяйва, доповнює музично-пісенний супровід: “Вітри історії гудуть, людську тосують каламуть. Вирує в людях каламуть! Вже слово рідне заважає, перевертнів хто об'єднає?”
Хто вона ся дівчина, вбрана в місячне сяйво? Людська доля, яку ніхто ніколи не бачив? Можливо! А може се людська душа, яка інколи плаче і не дає спокою серцю? Напевно се вона. Цю емоційно-пластичну сцену, яка сконцентровує увагу глядачів на серйозному сприйнятті вистави “злегка” на задньому плані сцени доповнює досить короткочасна, комедійно-німа музична сцена родинної каламуті в сім'ї Мини Мазайла (нар.арт.України Богдан Козак), службовця тресту “Донвугілля”, котрий будь-що хоче поміняти сво
...
Читати далі »
Переглядів:
699
|
Додав:
corg
|
Дата:
28.05.2011
|
|
Недописана пісня Володимира Івасюка Микола Петренко для ZAXID.NET  22 травня 1979 року – багатотисячна траурна хода до Личаківського цвинтаря. Громада міста прощалася з композитором Володимиром Івасюком. Труну з його тілом несли на руках до самої могили. Церемонія поховання поступово переросла в акт громадянської непокори.
Тоді, ще за десять років до мітингової перебудовчої хвилі, у людей зненацька зник страх перед радянським репресивним апаратом. Люди над могилою композитора почали говорити те, що думали, що відчували. Не змовляючись, заспівали його пісень. Могилу вкрили гори квітів…
Пісні молодого композитора гідним подивування чином линули у світ: їх очікували по всій Україні, по всіх закутках колишнього союзу, де лиш жили українці – а вони жили всюди. Вони ставали своєрідною візиткою народу, про існування якого можновладці намагалися не нагадувати, готуючи йому долю непомітного складника “радянської людини”. Але Івасюкова пісня творила своє – розчулювала і нагадувала, пробуджувала тугу і надію.  Ансамбль «Буковинка». За роялем — керівник ансамблю Володимир Івасюк. 1964 рік Ретельні шанувальники Володимира Івасюка дослідили, що за останній місяць свого життя він створив чотири пісні: на слова Р
...
Читати далі »
Переглядів:
1083
|
Додав:
corg
|
Дата:
28.05.2011
|
|
Театр – це не лише красива будівля  2011 рік для Чернівецького муздрамтеатру – особливий: «гряде» відзначення 20-річчя незалежності України, 70-річчя від дня народження Івана Миколайчука, вже традиційний фестиваль та нові постановки… Проте найголовніший ювілей – 80-річчя театру восени, до якого колектив уже серйозно готується. Тож коли, як не до Дня театру, поцікавитись, як живеться нашим чернівецьким трудівникам сцени? Розмовляємо з режисером та актором Андрієм Романовим і його дружиною Марічкою, теж актрисою театру. Ліричний чи то вступ, чи то відступ
На чернівецькій сцені подружжя Романових – не перший рік. Марічка стверджує, що в театр пішла не випадково. Щоправда, мати її завжди мріяла, щоби донька стала вчителькою української мови та літератури… Дівчинка з дитинства багато читала, уявляла себе то вчителькою фізики, то географії, мріяла стати режисером чи журналістом…
– Потім якось я зрозуміла, що всіма оцими персонажами я можу бути в акторському житті, – посміхається Марічка. – Коли з Києва прийшло повідомлення, що я вступила до Київського національного університету культури і мистецтв, мама мені його три дні не віддавала….
За словами ж Андрія, його в театр занесли… випадково.
– У школі я вчився погано. Прочитавши перший розділ книги «Війна і мир» Льва Толстого, я погодився з усіма критиками, що це хороша, геніальна книга – і не читав далі. Які книжки? Я ганяв м’яч у дворі! Мій батько колись профес
...
Читати далі »
Переглядів:
736
|
Додав:
corg
|
Дата:
28.05.2011
|
|
В этой жизни ему всегда не хватало воздуха… Александр Анничев  Междугородный звонок был обескураживающе неожиданным. Приятный голос немолодой женщины попросил меня написать статью о жизненном и творческом пути талантливого украинского режиссера Владимира Борисовича Гольдштейна.
Как выразилась моя собеседница: «Незаслуженно забытая творческая личность, Гольдштейн оставил след в памяти целого поколения харьковской интеллигенции замечательными спектаклями, поставленными им во многих драматических театрах. Прошло несколько круглых дат со дня рождения и смерти Владимира Борисовича (1934—1987), но, к сожалению, все харьковские СМИ остались к ним безучастны».
Назвать свое имя женщина отказалась, пояснив, что живет в России, но часто заходит на сайт нашей газеты, так как её студенческие годы прошли в стенах Харьковского института культуры, на курсе, где режиссуру преподавал В. Б. Гольдштейн.
Буквально на следующий день автор этих строк встретился с артистом Нежинского драмтеатра, поэтом Евгением Позиным. Последний напомнил, что в первых числах июня его учителю могло бы исполниться 77 лет. И добавил: все воспитанники Владимира Борисовича, ныне живущие и в Украине, и за ее пределами, хотят, дабы харьковчане почтили память этого замечательного человека.
Режиссура как черта характера
Я был знаком с Владимиром Гольдштейном, но не настолько хорошо, чтобы иметь право говорить о нем от своего имени, поэтому призвал на помощь его любимых учени
...
Читати далі »
Переглядів:
903
|
Додав:
corg
|
Дата:
28.05.2011
|
|
Карл Ларсон
(швед. Carl Larsson; *28 травня 1853 — †22 січня 1919)
Julaftonen, Святи́й Ве́чір
(1904-1905)
Переглядів:
541
|
Додав:
corg
|
Дата:
28.05.2011
|
|
Пам'яті Романа Черкашина  27 травня 2011 року у місті Староконстянтинові Хмельницької області, відбулось відкриття меморіальної дошки актору театру "Березіль", режисеру, педагогу Харківського інституту мистецтв РОМАНУ ОЛЕКСІЙОВИЧУ ЧЕРКАШИНУ. У місті, де він народився, відбулись заходи з вшанування його памяті.
Переглядів:
606
|
Додав:
corg
|
Дата:
28.05.2011
|
| |
