Худрук «Современника» Галина Волчек об уходе из театра актрисы, с которой она работала более двадцати лет  фото: Известия «Известия» уже освещали события. Яковлева подала заявление, мотивируя свой поступок тем, что театр не заботился о ее «профессиональном развитии», не поехала на гастроли в Екатеринбург и, по всей видимости, больше не выйдет на вашу сцену. Вы комментариев не давали. Расскажите, как вам далось это расставание?
Мне меньше всего хотелось бы говорить на эту тему. Но Лена сама начала комментировать свой уход. Я перенесла это расставание намного легче, чем то, что они втроем — Неелова, Ахеджакова и Яковлева — устроили мне прошлым летом, когда отказались играть во «Врагах: истории любви» по Исааку Зингеру. Внятно объяснить каждая свою причину они не смогли, потому что их и не было. Все роли замечательные. Не просто роли — судьбы. Но Лена, уходя, сказала мне, что ей нравится только одна роль — та, которую получила Чулпан Хаматова. Я говорю: «Чулпан у вас у всех просто бревно в глазу. Таким бревном для женской части труппы когда-то была Неелова, потом — ты, теперь — Чулпан».
Однако ни Неелова, ни тем более Ахеджакова не могли претендовать на роль, отданную Хаматовой. Когда три актрисы такого уровня дружно отказываются от участия в спектакле — может, к этому стоит отнестись серьезно?
Не могу, поскольку произведение, на мой взгляд, великое. Не зря Зингеру дали Нобелевскую премию.
Ну, не сговорились же они.
Нет, конеч
...
Читати далі »
Переглядів:
934
|
Додав:
corg
|
Дата:
15.07.2011
|
|
 Ермолова Марія Миколаївна [3(15) .7.1853, Москва, — 12.3.1928, там же], російська актриса, народна артистка Республіки (1920), Герой Труда (1924). Дочка суфлера Малого театру; вихованка Московського театрального училища. З 1871 в трупі Малого театру, одна з найбільш крупних і яскравих представниць його мистецтва. Героїко-трагедійній талант Е. формувався в обстановці революційно-демократичного підйому 60—70-х рр. 19 ст, під впливом ідей народницького руху. Висока романтична спрямованість, протест проти деспотизму, захист прав і гідності особи, заклик до життєвого подвигу пронизували творчість великої актриси. У Малому театрі Е. дебютувала в 1870, ще ученицею, в ролі Емілії Галотті («Емілія Галотті» Лессинга), зіграної нею хвилює, емоційно і правдиво. У 1873 в ролі Катерини («Гроза» Островського) Е. розкрила ідеалістичні прагнення волелюбної особи, її відданість своїй мрії. Протест проти насильства, соціального і духовного рабства досяг вершини в ролі Лауренсиі («Овече джерело» Лопе де Вега, 1876). Гостре сучасне звучання спектаклю викликало ентузіазм прогресивно налагоджених глядачів, особливо молоді (після декількох вистав спектакль був заборонений поліцією).
В п'єсах сучасних їй авторів (А. А. Потехин, І. Ст Шпажінський, Н. Я. Солов'їв, С. А. Пальм, Н. Е. Вільде і ін.), що не піднімалися до постановки значних проблем. Е. зуміла створити образ сучасниці, наділеної нерозбещеними багатствами розуму і серця, здатної на сильні самовіддані відчуття (вчителька Лоніна — «На порозі до справи» Соловьева, і ін.).
Після Катерини Е. виконала багато ролей в п'єсах Островського (Юлія Тугина — «Остання жертва», Евлалія — «Невільниці», Кручиніна — «Без провини винуваті»). Образ актриси-демократки, що жертвує особистим щастям ради артистичного поклика
...
Читати далі »
Переглядів:
580
|
Додав:
corg
|
Дата:
15.07.2011
|
|
Рембрандт Гарменсзон ван Рейн
(нід. Rembrandt Harmenszoon van Rijn, МФА: [ˈrɛmbrɑnt ˈɦɑrmənsoːn vɑn ˈrɛin],
15 липня 1606—1669)
Млин
1645
Переглядів:
878
|
Додав:
corg
|
Дата:
15.07.2011
|
| |
