| Головна » Файли » Режисура |
| У категорії матеріалів: 21 Показано матеріалів: 1-10 |
Сторінки: 1 2 3 » |
Сортувати по: Даті · Назві · Рейтингу · Коментарям · Завантаженням · Переглядам
|
Біблійний міф крізь призму часу Вертеп – будиночок, де відбувається чудо. Чудо народження нового життя. Різдво. Ляльковий будиночок розростається до розмірів Всесвіту, і десь там, у Всесвіті, народжується нова зірка, яку назвали Віфлеємською. «…Звезда от других отличалась сильней, чем свеченьем, казавшимся лишним, способностью дальнее смешивать с ближним», писав великий російський поет Йосиф Бродський. |
|
Вікторія Ільків Еймунтас Някрошюс. Шекспірівська трилогія. Еймунтас Някрошюс – литовський режисер, заслужений діяч мистецтв Литовської ССР, Почесний Президент міжнародного театрального фестивалю «Лайф» (1994–1998). Основоположник театру «Менофортас» (1998). Лауреат багатьох національних і міжнародних театральних премій, лауреат Державної премії Литовської ССР (1983), Державної премії СССР (1987), Державної премії РФ (1999), національної премії «Золота маска», міжнародної премії Союзу театрів Європи «Нова театральна реальність в Європі» (1991). В 1992 році визнаний кращим режисером Європи Союзом театрів Європи. |
|
Бути чи не бути молодій українській режисурі в ХХІ столітті? Вікторія Ільків (журнал "КІНОТЕАТР", 2011р., №3) Режисер як окрема професія виникла і сформувалася не так давно. Перші згадки про людей, які в театрі виконували функції постановника вистави, знаходимо ще у старогрецькому театрі (здебільшого то були драматурги), а також у часи Середньовіччя (відповідав ведучий гри), в епоху Відродження та бароко (організовували архітектори й художники). У ХVІІІ ст. організацією вистави дедалі частіше починають займатися провідні актори, і вже у ХІХ ст. діяльність постановника набуває такого значення, що виокремлюється в окрему професію, ставши самостійним видом мистецтва. Тому ХХ століття справедливо вважають періодом саме «режисерського театру», адже режисер набуває деміургічних властивостей і стає головним творцем вистави. Світові стали відомі такі митці як К. Станіславський, В. Мейєрхольд, Є. Вахтангов, Б. Брехт, Ю. Любимов, А. Ефрос, П. Брук, Дж. Стрелер, Е. Някрошюс, Р. Стуруа, Ю. Мільтініс, Є. Ґротовський та ін. Кожен з них намагався винайти власну систему режисури або на основі вже знайдених методик розкрити їх сутність і спрямувати розвиток у правильне річище. |
|
Г. ТОВСТОНОГОВ Зеркало сцены 1. О профессии режиссера Товстоногов Г. А. |
|
Вячеслав Карп ОСНОВЫ РЕЖИССУРЫ Все что здесь написано - не догма. Некоторые моменты весьма спорны. Это точка зрения автора, его восприятие профессии. И эту точку зрения можно принимать или не принимать. Однако если вы не приемлите какие-то из воззрений автора, не следует отвергать их с порога. Спорьте! Может именно в этом споре, вы найдете свою точку зрения и на спорный вопрос и на профессию в целом. Харьков - Иерусалим. 1986 -2004 гг. |
|
"Мизансцена язык режиссера" Ю. Мочалов Сборник статей МОСКВА «СОВЕТСКАЯ РОССИЯ» 1987 Автор настоящей книги ставит перед собой очень трудную задачу: выявить и сформулировать некоторые законы режис¬серского письма, определить и обозначить целый ряд секретов временно-пространственной организации спектакля. Не все формулировки можно принять как бесспорные, но и в этом есть своя ценность. Ведь большинство положений технологии нашего труда балансирует на грани науки и искусства, не толь¬ко имеет право на субъективный момент, но непременно предполагает его. Этого не следует бояться. Наоборот, куда менее выгодной оказалась бы попытка автора стать на позицию чисто¬го объективизма. Хорошая книга по режиссуре — это прежде всего постановочный анализ собственного режиссерского пути. |
|
Ремез Оскар Яковлевич Мастерство режиссера: Пространство и время спектакля |
|
Всеволод Мейерхольд: от театрального балагана к драме судьбы Марина Гонта «Театральное представление не знает ни „вчера», ни „завтра. Театр есть искусство сегодняшнего дня, вот этого часа, вот этой минуты, секунды… „Вчерашний день театра — это предания, легенды, тексты пьес, завтрашний день — мечты художника. Так рассуждал Всеволод Мейерхольд о парадоксальной природе театрального искусства, которое, сойдя со сцены, тут же исчезает из памяти публики. Большую часть своей сорокалетней жизни в театре Мейерхольд провёл в „мечтах художника, и, когда в 1940-м его расстреливали, ему все ещё было, что сказать зрителю. |
|
Ірина Мелешкіна Завідувачка відділу історії театру Музею театрального, музичного та кіномистецтва України Трапляються серед нас люди, основне покликання котрих - бути камертоном... Поруч з ними одразу відчуваємо, чи ту ноту беремо, чи не схибив ти - бодай мимоволі - у творчості, у спілкуванні, у житті. Таких людей, на жаль, небагато. Але, на щастя, вони гармонізують, покращують своє оточення - дружнє, родинне, творче - вже самим фактом свого існування, яскравим світлом своєї особистості. А коли вони йдуть від нас, залишаючи по собі світлу і кришталево чисту пам'ять, сама згадка про них спонукає нас розкривати свої кращі якості, вчиняти гідно, жити достойно. Саме до таких людей належав Роман Олексійович Черкашин. Актор театру "Березіль", режисер Харківського театру ім. Т.Шевченка, педагог Харківського інституту мистецтв ім. І.Котляревського. Його творчий шлях був довгим і нелегким, але завжди поступальним, сповненим людської й мистецької гідності. |
|
А. В. Эфрос Имя при рождении: |
