Закулісна містика Євгенія Ступ’як  На сцені вони помирають, убивають, стають каліками й божевільними. Як негатив ролі відбивається на їхньому реальному житті та чи можна від нього вберегтися? Саме про це ми говорили з акторами франківського облмуздрамтеатру. Не така страшна труна
Є твори, які добряче обросли недоброю славою. Напевно, найвідоміші з них – це булгаківський роман «Майстер та Маргарита» та гоголівський «Вій». Наш франківський театр їх не ставив, але в його репертуарі не бракує вистав, де акторам доводиться робити те, на що в народі накладено жорстке табу – лягати у домовини, вмирати, божеволіти. І тут без містики не обходиться.
«Взагалі акторство, режисура, на мій погляд, – це дуже містичні професії, – каже директор театру Ростислав Держипільський. – І до таких «небезпечних» моментів, як смерть чи труни, я ставлюся дуже обережно. Вважаю, що все у житті і в театрі має робитися на Славу Божу, іти через ці закони, і саме цим треба охоронятися. Тому у «Солодкій Дарусі» в кінці звучать ірмоси, а у «Нації» взагалі дуже багато релігійних моментів».
Одна з «найтемніших» речей у сьогоднішньому репертуарі театру – це труна у виставі «Нація», в яку доводиться лягати актрисі. Сам Держипільський каже, що цей образ символізує не труну, а колиску – колиску нації. «З іншого боку, я розумів, що це я як режисер собі так придумав, – розказує він. – Але ж актрисі двісті п’ятдеся
...
Читати далі »
Переглядів: 564 |
Додав: corg |
Дата: 10.02.2012
|
|
|
