Театр опери… і комедії?  Нова будівля харківського оперного театру зводилася років двадцять. Стільки ж часу минуло з дня його відкриття. Багато харківських студентів тієї пори, які встигли стати бабусями й дідусями, згадують, як відбували «трудову повинність» на останній у радянську епоху «будові віку», де тепер хлюпають води «Лебединого озера» і помирає з арією на вустах Травіата.
Спробуймо запитати себе, для кого зводився цей архітектурний монстр, який став новим пристанищем тіней із «Баядерки», іспанських матадорів та запорожців із-за Дунаю.
Звісно, для глядачів, напрошується відповідь. Але це не зовсім справедливо. Проект, який півстоліття тому здавався суперсучасним, радянські апаратники облюбували для свого Палацу з’їздів. Про що свідчать навіть ніші з кнопками для голосування у кріслах партеру.
Ну а лебеді? Перефразовуючи слова відомої пісні, можна сказати «а лебеди — потом»…
Схоже, ця «традиція» збереглася, підтверджуючи, що в наш час саме приміщення театру важливіше, ніж його лебеді, тобто артисти й, відповідно, люди.
Харківський театр імені М.Лисенка (до речі, перший в Україні державний театр опери та балету, один із найстаріших у країні), за останні 20 років неодноразово доводив, що всі його творчі досягнення не залишилися в минулому.
...
Читати далі »
Переглядів: 502 |
Додав: corg |
Дата: 11.02.2012
|
|
Режисер Андрій Білоус: «Якщо в нашому житті є секс, то чому ж його не має бути в українському театрі?»  Фотоweekly.ua Андрія Білоуса багато хто пам’ятає як козака Мамая в однойменному нашумілому фільмі Леся Саніна. Але не з кіно згодом пов’язав своє життя Білоус. Сьогодні він один з найяскравіших театральних режисерів так званої нової генерації. У київському Театрі на Лівому березі з успіхом поставив Набокова, Ростана, Шодерло де Лакло. Величезний успіх у середовищі професіоналів мав його спектакль за п’єсою Андрія Платонова «Щастя» (Новий театр на Печерську), увінчаний «Київськими Пекторалями». Нещодавно Білоус у театрі Едуарда Митницького по-своєму перечитав і тургенєвський «Місяць у селі», назвавши його «Найвище благо на світі». Що за «благо», запитаєте? Любов, звісно. Про любов до театру і любов «у» театрі режисер і розповів в інтерв’ю DT.UA.
— Андрію, ви відразу ж після закінчення акторського факультету вирішили вступати на режисуру. Чому?
— Так, вступив на курс до Едуарда Митницького. А він поставив двійку, вирішивши, що я профнепридатний. Сказав тоді: «Такий гарний хлопчик повинен бути не режисером, а грати в театрі».
Я тоді не зрозумів цієї логіки. Адже й Богомазов
...
Читати далі »
Переглядів: 588 |
Додав: corg |
Дата: 11.02.2012
|
|
|
