Головна » 2012 Лютий 16 » Відгомін кіровоградського прецеденту
23:24 Відгомін кіровоградського прецеденту | |
Дует чи дуель: чи потрібно театру двоє керівників?  Кіровоградський український драматичний театр, який ще місяць тому бойкотував призначення нового директора, повернувся з барикад на сцену. Принаймні, так скидається на сторонній погляд. Вистави йдуть із періодичністю раз на два-три дні. У театрі охоче анонсують поточний репертуар, а ось про кадровий конфлікт воліють не згадувати. Перед журналістами — і поготів. І з'ясувати, хто і чим легітимно керує, відповідно, ні в кого. У Спілці театральних діячів теж не в курсі справи. Мовляв, період невизначеності, який настав у “театрі корифеїв” наприкінці минулого року, триває й досі. Зі слів керівника Спілки Леся Танюка випливає, що місцева влада чекає, чи уживеться з колективом новий директор. Чи повернеться в театр попередній керівник Михайло Ілляшенко, в якій іпостасі і хто візьме на себе управління власне творчим процесом? - поки що не зрозуміло. Кадровий конфлікт у Кіровограді, принаймні, на офіційному рівні інтерпретують не стільки як протистояння персоналій, скільки як протистояння посад. І справді, в театрі разом із новою людиною з'явилася нова посада (чи, точніше, вона була виділена в окрему штатну одиницю) — директор. До “парафії” якого нібито належать фінансово-господарські питання. Щоправда, як невдовзі виявилося, цей розподіл доволі умовний, оскільки новопризначений директор, - і це була одна з основних претензій акторської трупи, - спробував утручатися у творчий процес. Його попередник Михайло Ілляшенко, котрий донедавна суміщав обидві посади, навпаки, нібито не особливо переймався капремонтом і будівництвом. І саме через це, - неодноразово пояснювали в Кіровоградській ОДА, - довелося підшукати “господарника”... Як виявилося, така потреба періодично виникає у місцевої влади, яка виділяє і розподіляє кошти на утримання муніципальних закладів культури. І кіровоградці тут не перші... Кілька років тому КМДА спонукала театри відокремити “високе” від “прозаїчного” і розмежувати посади художнього керівника і в директора. ПРО спробувала з'ясувати, що думають про такий розподіл керівники столичних театрів. Олексій Кужельний, художній керівник Київської академічної майстерні театрального мистецтва “Сузір'я”, народний артист України: - про розподіл функцій у театрі: у практиці київських театрів серйозна зацікавленість театральним управлінням, та ще вартістю квитків, виникла кілька років тому з боку мера Леоніда Черновецького – він розпорядився розділити ці обов’язки. Так само імперативно зараз це робиться в Росії. Ось я був художнім керівником-директором 15 років. Коли настав час перепідписувати контракт, в управлінні культури мене поставили перед вибором, - або директор, або художній керівник. Я сказав, що залишаюся художнім керівником. У нас все одно був директор-розпорядник. Потрібно розуміти, що з одного боку, директор-художній керівник не може охопити всі директорські функції. Окрім нього, завжди є директор-розпорядник, а іноді - ще й директор із роботи з глядачами, із господарських питань. По 6-7 директорів буває у великих театрах. У нас театр маленький – це інша справа. Із поєднанням цих посад в одній конфлікти між керівництвом театру, які багато років використовувалися (і провокувалися) комуністичною владою, зникли. Немає сенсу розполюсовувати театральне життя. Хоча і вад багато у цієї системи. Скажімо, якщо художній керівник-директор виявляється самодуром або його таким роблять… Але для цього якраз і потрібна Спілка театральних діячів, профспілки. Ми все хочемо систематизувати. Пора перестати регулювати сферу художнього розуміння життя. А не знайти якусь універсальну систему для всіх театрів і потім примушувати всіх у ній працювати. Скажімо, театр “Сузір’я” був першим ангажементним театром на теренах СРСР. (Ми не маємо власної трупи, працюємо з акторами 8 київських театрах на договірних засадах.) За цей час з’явилася система контрактів. Потихеньку вже 5-6 театрів у Києві повністю перейшли на ангажементі засади. - про механізм призначень: це питання варто вирішувати щоразу окремо. Якщо влада наполягає на якійсь персоні, це означає, що вона її буде фінансово підтримувати. Не виключено, що людина, яка не знає тонкощів театральної справи, може принести щось цікаве у глобальному вимірі, а за розумінням тонкощів не зможе не звернутися до досвідчених людей. Потрібно дослухатися до колективу театру, а також до тих, хто навколо: критиків і глядачів. Колегіально - я на боці людей, які довго працюють у театрі. Але хто може сказати, що це єдино правильний шлях? Згадайте, у якій ситуації опинилася Одеська опера, коли Прем’єр-міністр знімала головного режисера Сергія Проскурню. Менше року він пропрацював, поставив виставу, з якою театр поїздив за кордоном, і молодь була за нього. А імениті подумали, що все дістанеться молодим. І ось стався конфлікт. У мистецтві не завжди правильно те, на чому наполягає більшість. - про фінансування театру: сьгодні дуже багато прекрасних прикладів, коли мистецтво звільнене від податків, будь-якого контролю і працює, наскільки, з одного боку, заробляє власноруч, з іншого – наскільки уряд готовий підтримувати мистецький заклад або програму. Театр покликаний допомогти керівникам держави визначитися з культурною ідеєю. Бо тільки культурна ідея може вести суспільство вперед. На сьогодні він є інструментом діагностики і прогнозування тих процесів, які відбуваються у суспільстві. Тому я за те, щоб і театри, і ті, хто ними опікується, перш за все, дбали про ідейне – ті ідеї, заклики, думки, якими живиться мистецтво і до чого режисери й артисти закликають глядачів. Оце питання питань. А прийти до нього дуже просто – перестати брати з театрів такі податки, як із виробництва горілчаних виробів, а плату за комунальні послуги – як із готелів і ресторанів. А просто зрозуміти, що це щось дуже потрібне, важливе, і створити для нього умови існування. Пам’ятаймо: культура передує економіці! Богдан Струтинський, художній керівник Київського національного академічного театру оперети, заслужений діяч мистецтв України: - про розподіл функцій у театрі: я вважаю, що однозначно посади мають бути поєднані і першим у театрі має завжди бути художній керівник. Не може бути так, щоб художник залежав від економічних питань. Завтра директор розказуватиме, куди йому кинути гроші, і між ними буде війна. І розриватимуться театри: одна частина колективу йтиме за одним, інша – за другим. Усе має бути в одних руках. Чому у всьому світі одна людина може бути і менеджером, і продюсером, і режисером, а в нас ні? У київських театрах, коли посади були розділені, не припинялися війни і чвари. Хоча це палиця з двома кінцями: потрібно дивитися, кому яка схема підходить. Наприклад, ідеально зійшовся Богдан Сильвестрович Ступка із Михайлом Васильовичем Захаревичем у театрі Франка. У них немає війн, вони розуміють один одного. Але це вже перевірено роками. Зрозуміло, що при художньому керівникові має бути, принаймні, виконавчий директор. Нехай він буде розпорядником кредитів і має право підпису, але все одно підпорядковується художньому керівникові. Інакше – художній керівник буде ніби найнятий ним на роботу. Так же не було. Візьміть навіть у радянські часи - Георгій Товстоногов у БДТ. Він керував театром, художньою частиною – і про нього всі знають, а хто знає директора театру? - про механізм призначень: за законом призначає влада. Але чому ж не враховувати позицію колективу, який хоче бачити іншого керівника? За кордоном є контрактна система. У нас зараз теж. Ось я на контракті. Я вважаю, якщо керівник успішніший, то з ним, звичайно, потрібно продовжувати контракт. Але процедуру цю ми ніколи не скасуємо, тому що в нас немає іншої. У нас прийнято, що театри на сьогодні є підлеглими. Це ж не приватна установа. Словом, потрібно дивитися, наскільки керівник є успішним, наскільки має не тільки економічні показники, а й художні, бо театр, за законом, є неприбутковою організацією. Люди йдуть у театр на виставу. Вони йдуть дивитися не на з’ясування стосунків чи на роботу директора, а на вистави, на художній вияв. Якщо ж режисер не може реалізувати цей художній вимисел, бо директор йому не дозволяє і каже робити виставу з однією хусточкою виставу, - що режисерові залишається? Тільки в ту хусточку поплакати і все. Розмовляла Віра Бодак i-pro.kiev.ua | |
| Переглядів: 538 | | | |
| Всього коментарів: 0 | |
