Польский театр на рандеву  ї Публицистический театр не терпит полутонов: на сцене рвут страсти в клочья и выносят приговоры Молчание — знак протеста. Центр им. Мейерхольда в Москве на проходящем ежегодно международном мини-фестивале «Мейерхольдовские встречи» представляет программу современного польского театра. Попытка разобраться с прошлым, избавиться от старых мифов и предупредить появление новых — понятна российскому зрителю как никому другому
Валбжих — бывшая «угольная» столица в Нижней Силезии, заброшенные шахты до сих пор напоминают о былом «каменноугольном» расцвете. Театр имени Ежи Шанявского стоит в центре города огромным бетонным ДК из 70-х. Когда-то сюда после тяжелых рабочих будней приходили семьями на встречу с прекрасным. Сегодня театр Валбжиха — центр польского остросоциального политического искусства, здесь придумывают свои провокативные, жесткие и насмешливые фарсы журналист и драматург Павел Демирский и его жена режиссер Моника Стшемпка. Сайт театра бурлит от зрительских впечатлений.
Из отзывов зрителей: «Что вы делаете! Театр, который должен был воспитывать, потерял всякую ценность. Мое сердце сжимается от того, что я вижу! Кто позволил вам так издеваться над театром, в котором когда-то шел «Сон в летнюю ночь»?
Русофил Шарик
«Да здравствует война!» — это антивоенный памфлет, предлагающий отказаться от любых попыток оправдания насилия. Персонажи из культового сериала «Четыре танкиста и собака» вступают в XXI век с абсол
...
Читати далі »
Переглядів:
708
|
Додав:
corg
|
Дата:
14.12.2011
|
|
Із розмов з режисером: Андрій Білоус Автор: Катерина Толокольнікова  Фото з http://teatre.com.ua З Андрієм Білоусом – режисером Київського державного академічного театру драми та комедії на лівому березі Дніпра та водночас керівником власної театральної майстерні, суворим, але улюбленим викладачем студентів-акторів Національного університету театру, кіно і телебачення ім. І. К. Карпенка-Карого ми поговорили про камерну виставу «Щастя», його ставлення до нагород та бачення сучасного театру.
Про «Щастя»:
Я довгий час шукав можливість попрацювати з Катериною Кістень – це одна з найяскравіших, найталановитіших актрис сучасної української сцени. Ми разом вчилися і першу свою виставу я поставив саме з нею. Крім того, я давно хотів запросити в свою виставу Бориса Орлова, з яким я співпрацював як з художником у понад 10-ти постановках. Хтось підкинув ідею поставити повість Платонова «Ріка Потудань». В ній усе зійшлося: там була роль і для нього, і для неї, і цікавий матеріал для мене як для режисера.
До цього я ніколи не працював з прозою Платонова, його своєрідною мовою. Зазвичай якраз режисер робить інсценівку – перекладає авторський прозовий текст на мову драматургії, розписує по репліках і так далі. У моєму випадку складність була в тому, що в авторському тексті прямої мови, діалогів – дуже-дуже мало. А весь смак творів Платонова в описі природи, подій, переживань героїв. При роботі над інсценівкою потрібно було не втратити цю самобутність. Т
...
Читати далі »
Переглядів:
672
|
Додав:
corg
|
Дата:
14.12.2011
|
| |
