Ярина Коваль Театр і в театрі Два тижні тому випало побувати на «круглому столі» в рамках міжнародного театрального фестивалю «Драбина» за участю театрознавців, акторів, а також представників одного з найвідоміших експериментальних майданчиків Європи — театру Royal Court із Великобританії
З’ясувалося — скрізь (чи то в містах України, чи в Лондоні, чи в Нью-Йорку) всі театри активно скаржаться, проте скарги відрізняються, як і буття театрів.
Зрештою, цікавими були не нарікання (зокрема «домашні»), бо вони прогнозовані та й загальновідомі. Цікаво було, як театри бачать самі себе, своїх глядачів і як мають намір вирішувати спільні проблеми. На цій зустрічі про це теж говорили чимало. Хоча я знову гостро відчула, що спостерігаю практично в усіх театральних громадах, відколи пишу про мистецтво.
Не знаю, як це виглядає деінде, але Львів характерний певним зверхнім ставленням театрів до власних колег (що, зрештою, зайвий раз підтвердило й це зібрання). Одні закидають іншим претензійність, штукарство, бажання епатувати. Ті ж звинувачують перших у нафталінності та нездатності на справжню творчість. Зрештою, й інших закидів — правдивих і штучних — є справді чимало. Однак з огляду на взаємні спроби «копнути» один одного, мимоволі починаєш вірити тому, хто сказав: правду завжди слід відшукувати посередині. Тим паче, в підсумку стаєш мимовільним свідком дикої суперечки (нехай зумисне зведеної з різних в одну площину): хто є гіднішим більших лаврів, благ чи чого ще душа прагне. Оскільки йдеться про мистецтво, яке творять не тільки для себе, а й для нас із вами, то така суперечка доволі дивна. Адже саме глядач, відповідно до своїх потреб, світогляду, настрою, вибирає, який театр чи спектакль у той чи інший пері
...
Читати далі »
Переглядів:
518
|
Додав:
corg
|
Дата:
25.12.2011
|
| |
