"За чотири покази, - коментує керівник театру, - троє хлопців встигли запропонувати руку й серце своїм дівчинам, навіть кільця дарують. Здається, начебто вони були спеціально підмовлені, але ні - це все чистий експромт".

Михайло Мельник зізнався «Газеті...», що давно мріяв поставити подібну п'єсу, і нарешті «дозрів».

"По-перше, вона не така трагічна, як всі інші, а в другі припускає діалог і побудований на повному експромті, тобто кожен показ буде відрізнятися від попереднього, - говорить актор, - П'єса призначена в основному для молодих людей, думаю, навіть в афіші ця примітка написати. Приємно, що після кожної п'єси глядачі не хочуть розходитися й ще довго потім спілкуються в холі".
Михайло Мельник вже два роки вчиться грі на саксофоні, аби вистава «Контракт» не тільки сталася, а я розвивалася. Каже, що навіть у музичному училищі його відмовляли, оскільки в 50 років це неможливо. Аби не відмовляли, зауважує, навчився б на два роки раніше.

Может быть, лишь накануне Рождества человек бывает так откровенен, как один из самых значительных европейских режиссеров Роберт Стуруа в беседе с главным редактором "Огонька"

Стуруа пытается надолго не оставлять свой знаменитый театр имени Шота Руставели, но все-таки его работа за границей не редкость. На столе гостиничного номера лежит "Укрощение строптивой", и режиссер, по его собственному выражению, будто кот вокруг мыши, ходит вокруг книги: начинает читать, отодвигает, опять возвращается... В Афинах он готовится ставить свою уже 19-ю шекспировскую пьесу. А премьеру предыдущей не так давно играли в театре Александра Калягина. "Буря" — самая странная, так и не оконченная пьеса великого драматурга. Стуруа заехал в Москву еще раз взглянуть на спектакль, сделать нужные ремарки, провести пару репетиций. На первую из них он здорово опоздал — так мы заговорились.

Мне, конечно, хотелось поговорить с ним не столько о театре, сколько о Грузии, о его давних сложных отношениях с ее нынешней властью. Но режиссер не был настроен к политическим темам: скорее всего даже в разговоре с друзьями не желая обсуждать власть собственной страны за границей, тем более в Москве.

"Жизнь требует все время изменений"
Сколько себя помню, я всегда находился в споре со своим отцом. Семья у нас была очень непростая. Дед — ортодоксальный революционер. Именно он рекомендовал Сталина в партию большевиков. А оте ... Читати далі »

Народився в Москві. Не закінчивши жодного навчального закладу, постійно займався самоосвітою, вільно говорив по-німецьки і по-французьки. З 1877 р. — на любительській сцені. В 1898 р. з В.І. Немировичем-Данченком заснував Московський художній театр (МХАТ), діяльність якого зробила величезний вплив на світовий театр. Займався творчими пошуками і в області музичного театру, з 1918 р. очолював оперну студію Великого театру (згодом Оперний театр ім. Станіславського). Розробив теорію і методологію сценічної творчості, що отримала назву «система Станіславського», засновану на «йогі». Автор книг «Моє життя в мистецтві» і «Робота актора над собою». В Москві в будинку, де жив Станіславський, у 1948 р. відкрито меморіальний музей.

Станіславський поводився по відношенню до влади украй обережно, за що йому сьогодні часом дорікають. Але без такої обережності театр не можна було зберегти. Вона витікала з тверезої оцінки владної сили Сталіна і суспільно-політичної ситуації в країні. До того ж колектив театру знаходився під пильним контролем НКВД. У Станіславського були і суто особисті причини не дуже покладатися на прихильність кремлівського мецената — він походив з багатої купецької сім'ї Алексєєвих (про це йому ніколи не давали забути).

В оперній студії із Станіславським співпрацював режисером його старший брат Володимир. У зв'язку із справою Промпартії 17 травня 1930 р. щодо звинувачення в шпигунстві арештували молодшого сина Володимира Сергійовича — Михайла, дружину останнього Олександру (уроджену Рябушинську) ... Читати далі »